Інвестиційна політика в регіональному розвитку продуктивних сил

Оцінювання і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів здійснюються у такій самій послідовності, що й дослідження інвестиційної привабливості підприємств. Однак показники оцінювання і чинники прогнозування тут дещо інші. Оцінювання інвестиційної привабливості територій набуло досить значного поширення у світовій практиці. Так, у США регулярно публікуються індекси, що характеризують рейтинг штатів за різними критеріями і мають різну спрямованість: політичну, економічну, екологічну. Ряд відомих наукових центрів та інвестиційних компаній періодично публікують рангований за ступенем інвестиційної привабливості перелік країн з метою орієнтації потенційних інвесторів.

Назріла потреба в оцінюванні інвестиційної привабливості регіонів України, яке може здійснюватися за такими узагальненими показниками: рівень загальноекономічного розвитку регіону; рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону; демографічна характеристика регіону;

рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону;

рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

Кожний синтезований показник оцінюють за сукупністю аналітичних показників, що входять до його складу. Кількісну оцінку кожного синтезованого показника отримують підсумовуванням рангових значень (у системі регіонів), що входять до складу аналітичних показників.

При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону вивчають потенційну потребу в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупну місткість регіонального ринку. Для такого оцінювання використовують такі аналітичні показники:

частка регіону в валовому внутрішньому продукті та виробленому національному доході;

обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;

рівень самозабезпеченості регіону основними продуктами харчування (обсяг виробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу населення);

середній рівень заробітної плати у регіоні;

обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні в розрахунку на одного жителя;

число компаній і фірм всіх форм власності в регіоні;

частка збиткових підприємств у загальній кількості функціонуючих компаній та фірм.

При оцінюванні рівня розвитку інвестиційної інфраструктури регіону вивчають можливості швидкої реалізації інвестиційних проектів за такими показниками:

кількість підрядних будівельних компаній і фірм всіх форм власності;

обсяги місцевого виробництва основних видів будівельних матеріалів;

виробництво енергетичних ресурсів (у перерахунку на електроенергію) на душу населення;

кількість залізничних шляхів сполучення в розрахунку на 100 км2 території;

щільність автомобільних шляхів з твердим покриттям на 100 км2 території.

При оцінюванні демографічної характеристики регіону вивчають потенційний обсяг попиту населення на споживчі товари та послуги, а також можливість залучення кваліфікованої робочої сили у виробництва, що інвестуються. З цією метою аналізують такі показники:

частка населення регіону в загальній чисельності жителів країни;

співвідношення міських і сільських жителів у регіоні;

частка населення, зайнятого в суспільному виробництві на підприємствах всіх форм власності;

рівень кваліфікації робітників, зайнятих у суспільному виробництві.

При оцінюванні рівня розвитку ринкових відносин і комерційної структури регіону вивчають відношення місцевих органів самоврядування до розвитку ринкових форм і створення відповідного підприємницького клімату. Для цього оцінювання використовують систему таких показників:

частка приватизованих підприємств у загальній кількості підприємств комунальної власності;

частка компаній і фірм недержавних форм власності у загальній кількості виробничих підприємств регіону;

кількість спільних компаній і фірм з зарубіжними партнерами (юридичними і фізичними особами-нерезидентами);

кількість банківських установ (у тому числі філій) на території регіону;

кількість страхових компаній (та їхніх представництв) на території регіону;

кількість товарних бірж (універсальних і спеціалізованих) на території регіону.

При оцінюванні рівнів криміногенних, екологічних та інших ризиків вивчають ступінь безпеки інвестиційної (а потім виробничої) діяльності в регіоні. З цією метою розглядають такі показники:

рівень економічної злочинності (за основними видами і в цілому) в розрахунку на 100 тис. жителів;

частка підприємств зі шкідливими викидами, що перевищують гранично допустимі норми, в загальній кількості промислових підприємств;

середній радіаційний фон у містах регіону;

частка незавершених будівельних об'єктів у загальній кількості розпочатих будівництвом об'єктів за останні 3 роки.

Огляд аналітичних показників, що використовуються для оцінювання інвестиційної привабливості регіону, свідчить про широку базу дослідження комплексу умов, що визначають цю регіональну характеристику.

На основі кількісної оцінки розглянутих синтезованих показників (отриманих за сумою їхньої рангової значимості) розраховують інтегральний показник оцінки інвестиційної привабливості регіонів. При цьому враховують, що окремі синтезовані показники відіграють різну роль у прийнятті інвестиційних рішень.

Експериментально (з урахуванням думок інвестиційних менеджерів) визначено таку значимість кожного синтезованого показника в сукупній оцінці інвестиційної привабливості регіонів у відсотках:

рівень загальноекономічного розвитку — 35;

рівень розвитку інвестиційної інфраструктури — 15;

демографічна характеристика — 15;

рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури — 25; рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків — 10.

Інтегральний показник оцінки інвестиційної привабливості регіонів країни при прийнятті інвестиційних рішень розраховують як суму до-бутків рангового значення кожного синтезованого показника на його значимість (у відсотках).

За значенням розрахованого інтегрального показника визначають конкретне місце регіону щодо інвестиційної привабливості у загальному складі регіонів країни.

Для того щоб визначити кількісний взаємозв'язок інтегрального показника оцінки інвестиційної привабливості регіонів з ефективністю інвестицій, для кожного регіону аналізують наявні показники цієї ефективності.

Ефективність інвестицій характеризується показником рентабельності власного капіталу (власний капітал у цьому разі виступає аналогом суми інвестицій в основні фонди, оборотні засоби і нематеріальні активи).

На основі отриманих результатів оцінювання всі регіони країни за рівнем інвестиційної привабливості (тобто ефективності здійснення інвестиції) можна згрупувати в кілька груп, зокрема:

регіони пріоритетної інвестиційної привабливості — ефективність в регіоні на 35—40 відсотків вища, ніж по країні в цілому;

регіони досить високої інвестиційної привабливості — ефективність на 15—20 відсотків вища, ніж по країні в цілому;

регіони середньої інвестиційної привабливості — ефективність на рівні показника по країні;

регіони низької інвестиційної привабливості — ефективність на 20— 30 відсотків нижча, ніж по країні в цілому.

При використанні інтегрального показника оцінки інвестиційної привабливості регіонів країни слід враховувати, що він дає лише узагальнену характеристику ефективності інвестицій у регіоні без достатнього урахування їхньої галузевої структури.

Водночас навіть у групах регіонів пріоритетної або високої інноваційної привабливості окремі напрями інвестування можуть не дати високої віддачі на вкладений капітал, тоді як у групі регіонів з середньою інвестиційною привабливістю за окремими напрямками інвестування може бути досягнута висока ефективність.

У зв'язку з цим по кожній групі регіонів рекомендації можуть бути диференційовані за галузевими напрямами інвестування.

Такий підхід щодо визначення рівня інвестиційної привабливості кожного регіону країни є лише орієнтиром для окремих інвестиційних приватних компаній і фірм, а не плануванням державних капітальних вкладень у розвиток і структурну перебудову окремих регіонів.

Крім того, результати такого оцінювання не становлять перешкод в приватному інвестуванні об'єктів у регіонах з низькою інвестиційною привабливістю. Вони лише попереджають, що інвестиційні рішення в таких регіонах мають прийматися лише після скрупульозного оцінювання бізнес-планів щодо їхньої ефективності.

Оцінка інвестиційної привабливості регіонів (міст) країни (області) відкриває нові можливості для регіональної диверсифікації вітчизняних і зарубіжних інвесторів, підвищує гарантію ефективності інвестиційної ДІЯЛЬНОСТІ.

Поряд з більш обґрунтованою регіональною диверсифікацією інвестиційної діяльності на сучасному етапі така оцінка дає можливість:

розробляти інвестиційну стратегію великих компаній і фірм на тривалу перспективу (оскільки регіональні чинники мають більш стійкий, ніж галузевий, "характер");

пов'язувати стратегію з потенціалом регіональних споживчих ринків і ринків чинників виробництва;

враховувати можливий період реалізації інвестиційних проектів у окремих регіонах, виходячи з рівня розвитку їхньої інвестиційної інфраструктури.

У кінцевому підсумку це сприятиме підвищенню ефективності інвестиційної діяльності в країні.

5. Депресивні регіони і механізм інвестування їхнього розвитку

Депресивний регіон — це такий проблемний регіон, який не в змозі сам (без допомоги з боку держави або зовнішньої допомоги) вирішити свої власні гострі проблеми.

Виділення депресивних регіонів є важливою частиною регіональної політики. В її опрацюванні, реалізації, організаційному і правовому забезпеченні провідна роль належить державі. Це зумовлено програмним регулюванням розвитку депресивних регіонів.

У просторовій організації суспільства депресивні регіони вирізняються масштабами й особливою кризовістю прояву тієї чи іншої складної проблеми. При цьому комплекс заходів, спрямованих на поетапне їх вирішення, виходить на рівень загальнодержавних завдань. Невирішеність їх становить загрозу соціально-економічному механізму всієї країни, може призвести до різкого загострення політичної нестабільності, погіршення екологічної ситуації тощо.

При рангуванні регіонів за ступенем їхньої депресивності слід враховувати не тільки сучасний рівень соціально-економічного розвитку, а й найважливіші ретроспективні характеристики, наприклад стартові умови входження в ринок, що визначають можливості й темпи адаптації до ринкового середовища. Не менш важливе значення мають і об'єктивні регіональні передумови (геополітичне положення, ресурсний потенціал транспортна освоєність тощо), які прискорюють або уповільнюють цей процес. Урахування їх дає можливість визначити дійсно проблемні регіони депресивний стан яких зумовлений недостатнім розвитком продуктивних сил.

Крім причин, що пов'язані з низьким розвитком продуктивних сил та недоліками територіальної організації суспільства, є й інша група причин. Це катастрофи — природні, антропогенні та техногенні, а також соціально-політичні (воєнні, конфесійні та етнічні конфлікти), екологічні лиха. Катастрофи нерідко змінюють ситуацію в певному регіоні. Це потребує оперативного здійснення широкомасштабних заходів щодо усунення катастрофічних наслідків.

Характерною траєкторією соціально-економічного розвитку, що зумовлює виникнення депресивних регіонів, є загострення тієї чи іншої загальної для країни проблеми, яка в деяких регіонах досягає крайніх значень. Це і робить такі регіони проблемними. Наприклад, в Україні дуже несприятливою є демографічна ситуація. У багатьох областях зменшується чисельність населення. У багатьох регіонах України досить гострою є екологічна проблема. Сформувалися регіони катастрофічної або кризової ситуації, що несе в собі несприятливі наслідки.