ЗМІСТ  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

     Економіка України й далі залишається несприйнятливою  до науково-технічних нововведень  через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

     Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення  проблем активізації інноваційної діяльності підприємств ¾ головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

     Далі  в цій роботі будуть висвітлені основні  принципи інноваційного розвитку підприємств, оцінка ефективності цих інноваційних процесів і їх вплив на вітчизняну економіку. Також будуть виноситись на розгляд основні проблеми розвитку інновацій в України і шляхи їх вирішення.

Поняття та зміст інноваційних процесів і їх вплив на технічний розвиток підприємства.

     Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей  народного господарства, можна умовно поділити на дві групи — традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні.

     Впродовж тривалого  періоду,  коли  економіка  функціонувала  і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували  традиційні   процеси  і  явища.   Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

     В узвичаєному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській      системі,      характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження   у   господарську   практику   визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки,  а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни. Виділяють такі види новин і нововведень: технічні, організаційні, економічні, соціальні, юридичні [7].

     Технічні  новини і нововведення проявляються у формі   нових   продуктів   (виробів),   технологій  їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

     Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів  діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці)

     Економічні — методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності.

     Соціальні — різні форми   активізації   людського   чинника   (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої   діяльності;   поліпшення   умов   і   постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя)

     Юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

     За  масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок  суспільного виробництва усі  новини та нововведення можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

     Якщо  локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень  у сфері діяльності підприємств  і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

     Ефективні   технічні,   організаційні   та   економічні нововведення неодмінно  призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального  характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва,  мають  спиратися  на власні  юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти.

     Усі локальні і особливо глобальні  нововведення   різної   спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий  прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами   постійно,   комплексно   і   гармонійно. Найбільший за  наслідками  безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових технічних і організаційних рішень).

     Помітно   посилюється   вплив   нових   технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, але й на соціальні  процеси. Це вимагає підвищеної уваги  конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності і екологічності. Особливо нагальним є завдання екологічного виробництва на підприємствах.

     За  результатами соціальних досліджень установлено, що, наприклад, збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими   викидами   скорочує   термін   експлуатації промислового устаткування  до  першого капітального ремонту в середньому у півтора разу, а урожайність пшениці у зонах дії підприємств кольорової металургії на 40-60% менша, ніж за межами цих зон [4]. У той же час сучасні прогресивні технології уможливлюють перетворення джерел подібних економічних витрат у чинники зростання обсягів продукції і прибутку. Зокрема застосування існуючої технології утилізації викидів сірчаного ангідриду тепловими електростанціями шляхом  оснащення  їх відповідними газоочисними установками може задовольнити половину потреби народного господарства України у сірчаній кислоті.

     Потенційні  можливості розвитку і ефективності виробництва   визначаються перш за все науково-технічним прогресом,   його   темпами   і   соціально-економічними результатами.

     Чим цілеспрямованіше і ефективніше  використовуються новітні досягнення науки і техніки, що є першоджерелами розвитку продуктивних сил, тим успішніше  вирішуються кінцеві і пріоритетні (по відношенню до виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

     Науково-технічний    прогрес   (НТП) в буквальному   розумінні   означає   безперервний взаємообумовлений  процес  розвитку  науки і техніки;   у   ширшому   суттєво-змістовному значенні — це постійний процес створення нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

     Спираючись  на суть, зміст та закономірності сучасного  розвитку науки і техніки, можна  виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а по кожному з них — пріоритети на найближчу доступну для огляду перспективу.

     В умовах сучасних революційних перетворень  у технічному базисі виробництва  ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю  використовуваних технологій — способів одержання і перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія виступає завершальною ланкою і формою матеріалізації   фундаментальних   досліджень,   засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва.

     В галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП:

     1) істотне підвищення якісних характеристик  матеріалів мінерального походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їх споживання;

     2) інтенсивний перехід до застосування  у все більшій кількості легких, міцних та корозієстійких кольорових металів і сплавів, що став  можливим  внаслідок  появи  принципово  нових технологій, які у багато разів зменшили вартість їх виробництва;

     3) істотне розширення номенклатури  та форсоване нарощування обсягів  продукування штучних матеріалів  з наперед заданими і унікальними  властивостями.

     До  сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги,   як    досягнення    максимально    можливої безперервності, безпеки, гнучкості і продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їх механізації і автоматизації — інтегрованого та завертаючого напрямку НТП.

     Вся    сукупність    сучасних  напрямків    НТП     слугує фундаментальною  базою технічного розвитку будь-якого підприємства.

     Підприємство, нарощуючи масштаби  інноваційного розвитку, забезпечує швидшу горизонтальну й вертикальну диверсифікацію своєї матеріально-технічної бази і на цьому підґрунті зумовлює збільшення свого виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Оцінка  ефективності інноваційних процесів

     Єдиним   узагальнюючим   показником   економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень  слугує економічний ефект, що характеризує абсолютну величину   перевищення   вартісної   оцінки   очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величина економічного ефекту може і повинна обчислюватись в одній з двох форм: народногосподарській   (загальний  ефект  за  умовами використання  нововведень)  і  внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).

     Народногосподарський  економічний ефект визначається шляхом зіставлення результатів за місцем застосування технічних нововведень і усіх витрат на  розробку, виробництво і споживання; він віддзеркалює ефективність тієї або іншої групи технічних нововведень з позиції їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни [6].

     Внутрішньогосподарський    (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях  відтворювального циклу «наука — виробництво - експлуатація    (споживання)» ,    дозволяє    оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських)   організацій,   підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів.

     З   огляду   на особливості   оцінки ефективності    усю сукупність     нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу організаційні нововведення, здійснення яких вимагає певних (нерідко   істотних)   додаткових  одночасних   витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребують додаткових інвестицій.

     Визначення   і   оцінка   економічної   ефективності організаційних нововведень, що відносяться до першої групи (наприклад,   організація   нових   спеціалізованих   або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, яка спричинює необхідність його розширення, реконструкції або технічного переозброєння) здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Разом з цим слід враховувати одну важливу обставину — до складу поточних витрат повинні включатись додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції при їх транспортуванні і зберіганні.