Ефективність  безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної  або іншої прогресивної форми  організації і оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління, систем планування і фінансування;  створення нових ринкових структур) визначають на основі обчислення переважно економії поточних витрат, обумовленої здійсненням таких нововведень. При цьому у кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї або іншої групи безвитратних організаційних рішень. 
 
 
 
 
 

Проблеми  розвитку інноваційної діяльності в Україні

     З самого початку реалізації проголошеного керівництвом України курсу на переведення національної економіки на інноваційний шлях розвитку виникли серйозні труднощі з фінансуванням цього процесу.  Таке реформування потребує значних капіталовкладень, проте ані держава, ані вітчизняні підприємці та бізнесмени їх не мають або ж просто не бажають вкладати в це свої гроші.

     У 2007 р. загальний обсяг витрат на виконання  наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій, зменшився на 2,2%. Зменшилось фінансування за рахунок наступних джерел: іноземних – майже на 20%, вітчизняних замовників – на 9,3%, у т.ч. організацій державного сектору економіки – на 10,2%, підприємницького – на 9,1%, а також за рахунок власних коштів – на 7,5%. Питома вага загального обсягу фінансування витрат на науку у ВВП становила 0,86% ( у 2006 р. – 0,96%),  у т.ч. коштів державного бюджету - 0, 39% ( у 2006 р. – 0,38%) [3].

     Аналіз  стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу відзначити, що останніми роками понад 80 % промислових підприємств не займаються інноваційною діяльністю. Так, кількість промислових підприємств, що займались інноваційною діяльністю зменшилась з 18,0 % у 2000 р. до 14,2 % у 2007 р., а тих, що впроваджували інновації  -  з 14,8 % у 2000 р. до 11,5 % у 2007 р., з них впроваджували нові технологічні процеси - 5,0% (у 2000 р. – 4,1%), освоювали виробництво нових видів продукції – 5,5% ( 13,7), із них нових видів техніки – 1,7% (2,0%) [3].  
Сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення. Як наслідок, вітчизняна продукція стає все менш конкурентоспроможною, а в експорті зростає частка мінеральної сировини і продукції, отриманої після його первинної переробки.

     Варто відзначити, що за останній рік Україна також опустилася в рейтингу по: ефективності економіки ( із 43 на 50 місце), ефективності урядових структур ( із 48 на 52), ефективності бізнесу ( с 46 на 52 місце) [4].  
Стає очевидним, що основним чинником, який робить нашу країну неконкурентоспроможною в сьогоднішньому глобальному світі, є сповільнення інноваційної діяльності. Слід також наголосити на тому, що значна частка інновацій, як і інвестицій, здійснювалася у галузях, які мають невисоку інноваційну спрямованість.

     В Україні до цього часу:

     - не задіяні механізми підтримки  інноваційної діяльності, ефективність  яких підтверджена досвідом багатьох   країн;

     - відсутня відповідна фінансово-кредитна, податкова і амортизаційна політика;

     - не створені і умови, які  б сприяли широкому залученню в інноваційну сферу позабюджетних інвестицій, перш за все з боку вітчизняних комерційних структур і банків.

     Основними чинниками, які обумовлюють недостатній  розвиток інноваційної діяльності, є  такі [2]:

     -  недосконалість законодавства в частині стимулювання з боку держави науково-технологічної та інноваційної діяльності;

     -  відсутність сформованої інноваційної інфраструктури, яка б із залученням промислового, банківського та торговельного капіталу поєднувала ланки "освіта" - "наука" - "виробництво";

     -   відсутність механізмів комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок та передачі їх до сфери виробництва;

     -  відсутність системи стимулюючого інноваційного пільгового оподаткування у зв'язку з припиненням дії Закону України "Про інноваційну діяльність"  у частині запровадження пільг;

     -  високий економічний ризик залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва;

     -  слабкий розвиток малого та середнього бізнесу як провідника інноваційного продукту до масового виробництва.

     Міжнародною практикою визначено три типи стратегій інноваційного розвитку [10]:

     -  стратегія перенесення, яка полягає у використанні зарубіжного науково-технічного потенціалу і перенесення його досягнень на терени власної економіки;

     -  стратегія запозичення, сутність якої полягає в освоєнні виробництва високотехнологічної продукції, що вже виробляється в інших країнах, шляхом використання власної дешевої робочої сили та існуючого науково-технічного потенціалу;

     - стратегія нарощування, при якій використовується власний науково-технічний потенціал, залучаються іноземні вчені й конструктори, досягається інтеграція фундаментальної і прикладної науки.

     На  сьогоднішній день стан розвитку економіки  України не може реалізувати перші 2 підходи за рахунок відсутності значних фінансових ресурсів, які  потрібно спрямувати на купівлю ліцензій.

     Водночас  стратегії перенесення та запозичення  несуть загрози, пов'язані з тим, що шляхом трансферу до країни надходитимуть  морально застарілі технології.

     Домінуючим  повинен стати шлях розвитку, що ґрунтується на використанні стратегії нарощування інноваційного потенціалу на заздалегідь визначених державою пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу.

     Виходячи  з того, що інноваційна діяльність промислових підприємств є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економічного обґрунтування інноваційних рішень набувають особливої актуальності.

     Для створення реальних умов для переходу економіки України на інноваційну  модель розвитку державі доцільно насамперед звернути увагу на створення механізмів покриття інноваційного ризику.

     З цією метою на державному рівні необхідно розробити такі заходи:

     - створити умови для капіталізації інтелектуальної власності;

     - створити систему стимулів, яка  сприяла б, вітчизняних і зарубіжних  інвесторів залученню банків, а  також великих підприємств до  інвестування засобів в розвиток  венчурних (ризикованих) інноваційних фірм і проектів;

     - розробити чітку систему лад  надання державних гарантій кредитуванню  перспективних інноваційних проектів.

     За  умов реформування економіки України  перехід на інноваційну модель розвитку означає, насамперед, пошук нових  джерел фінансування для активізації інноваційної діяльності. 

     На  думку українських вчених оптимальним  варіантом розвитку інноваційної складової  в економіці країни буде створення  нових господарсько-територіальних утворень, які сприятимуть залученню  приватного бізнесу до фінансування науково-дослідних розробок і процесу впровадження нових технологій у виробництво.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

     Підсумовуючи  вищесказане ще раз зупинимось на основних аспектах.

     Інноваційні процеси характеризують розвиток народного господарства на якісно новому рівні. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження   у   господарську   практику   визнається нововведенням. Розрізнять такі види новин і нововведень: технічні, організаційні, економічні, соціальні та юридичні.

     За  масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні). Локальні мають на увазі еволюційні перетворення в певній галузі, а глобальні – революційні, кардинальні і ризиковані.

     Дуже  важливим в інноваціях є саме науково-технічний  прогрес — це постійний процес створення нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

     Всі ці чинники дають змогу підприємству нарощувати обороти свого виробництва  і тим самим зміцнювати позиції  не тільки на своєму, а й на світовому  ринку, що у свою чергу призводить до зміцнення статусу країни серед  конкурентів.

     В умовах сучасного суспільства Україні просто життєво необхідні саме інноваційні перетворення в промисловій галузі. На жаль наша продукція не є в повному обсязі конкурентоспроможною на світовому ринку. Щоб вирішити цю проблему потрібно багато інвестицій, коштів, які ніде і ні в кого взяти. Через відсутність політики, спрямованої саме на вирішення цієї проблеми, слабкий розвиток малого і середнього підприємства, високий ступінь ризику при вкладанні коштів в інноваційну діяльність, недостатнього фінансування наукової сфери і т.п., в Україні до цього часу продукція виробляється на станках, які вже давно своє віджили, немає загальноєвропейських стандартів виробництва і тому якість нашої продукції ставиться в багатьох країнах світу під великий знак питання.

     Саме  тому домінуючим повинен стати шлях розвитку, що ґрунтується на використанні стратегії нарощування інноваційного потенціалу на заздалегідь визначених державою пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, створення механізмів покриття інноваційного ризику.

     Отже, маючи доволі не поганий потенціал  як і в науковій так і в виробничій сферах, Україна, за умов виконання  усіх стратегій і систем інноваційного розвитку, може вивести свою продукцію на конкуренто спроможний рівень, адже це і є, на мою думку, головною метою інноваційного розвитку підприємства.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. http://portal.rada.gov.ua/
2. http://www.president.gov.ua  
3. http://www.sta.gov.ua
4. http://news.tochka.net
5. Актуальні проблеми державного управління інноваційними процесами. Вип. 24. /За заг. ред. академіка НАН України, д.т.н. В. П. Горбуліна, - К.: ДП "НВЦ "Євроатлантикінформ", 2006. - 136 с.
6. Бесчасний Л.К., Мельник В.П. Формування інноваційної моделі економічного зростання в Україні // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №7.
7. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 2006.
8. Губенко Д., Гусєв В. Ключові моменти формування регіональних інноваційних систем в Україні // Економіка України. - 2007. - №8.
9. Длігач А. Інтеграційні стратегії у системі маркетингу // Маркетинг в Україні. - 2007. - №2.
10. Л. Федулова, М. Пашута. Розвиток національної інноваційної системи України//Економіка України.-2005.- №4
11. Малицький Б. Жити у суспільстві знань. - Урядовий кур'єр. - №2007-2008. - 2007.
12. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів
13. Трансформаційна економіка /За ред. д.е.н., проф. Савчука В.С. і д.е.н., проф. Зайцева Ю.К. - К.: КНЕУ, 2006.