Організація і методика аудиту лізингових операцій

 
 
 

Кафедра  Облiк, аудит та iнтелектуальна власнiть 
 
 

Контрольна  робота

з дисципліни: Аудит

на  тему: Організація і методика аудиту лізингових операцій 
 
 

 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ

2011 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст

Вступ

Організація і методика аудиту лізингових операцій

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської  діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

    Основні методи і прийоми проведеня аудиту:

    Аудит має свій метод дослідження, який ґрунтується на основних положеннях діалектичних методів пізнання і на законах політичної економії. В аудиторській практиці використовується аналіз, який тісно пов'язаний із синтезом. В тісному зв'язку з ним є такі категорії пізнання як індукція і дедукція. Таким чином об'єкт вивчається від часткового до загального.

    Дедукція – спосіб логічного мислення, який полягає у русі від загального до одиничного. Дедуктивний метод використовують аудитори при вивченні фін-госп діяльності підприємства, системи бухгалтерського обліку і взагалі ефективності системи управління. Таким чином індуктивні та дедуктивні методи в практиці використовуються взаємопов'язано.

    Методи  аудиту – сукупність способів, прийомів для дослідження стану об'єктів, що вивчаються. Їх можна згрупувати так:

    1) прийом, що дозволяє вивчити кількісний та якісний стан об'єкта;

    2) дозволяє визначити відхилення  фактичного стану від діючих  норм;

    3) пов'язані з оцінкою стану об'єкту (в минулому, теперішньому і майбутньому).

    Поширення лізингу як відносно нового виду підприємництва відбувається через механізми ринкових відносин, які активно запроваджуються у практику діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання. Лізинг відіграє роль важливого фінансового інструмента у ринковій економіці. Через лізингові операції створюються умови для розширення та оновлення основних виробничих засобів, необхідних для здійснення діяльності без значних одноразових витрат. Лізинг позитивно впливає на зниження втрат підприємств, пов’язаних з моральним старінням засобів виробництва.

    Для підприємств, які через брак обігових коштів та високий податковий тягар змушені фінансувати лише свої поточні витрати, лізинг виступає ефективною формою інвестицій.

    Лізингова діяльність в Україні залишається  недостатньо законодавчо врегульованою, про що свідчить невелика кількість  лізингових компаній та складність у провадженні цього виду бізнесу. Негативно впливає на це невідпрацьованість методик обліку лізингових операцій, нечіткість трактування податкових норм і правил.

    На сьогодні відсутня єдина думка щодо класифікації лізингових послуг, немає однозначного погляду на дилему «лізинг – оренда». Питання методики та організації бухгалтерського обліку лізингових операцій висвітлено досить однобоко, оскільки сучасні дослідники, як правило, зосереджуються на вивченні обліку згідно з національними стандартами та вимогами податкового обліку. На основі системного вивчення законодавчої бази з питань лізингу встановлено, що основною причиною неоднозначності підходів до методики обліку та оподаткування лізингових операцій є відсутність тотожності у визначеннях, наведених у нормативних актах, та їх взаємна неузгодженість. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Організація і методика аудиту лізингових операцій

    Лізинг  – похідне від англійського дієслова «to lease», що означає здавати або брати майно в оренду.

    Лізингом  називають майнові відносини, що складаються в такий спосіб: одна організація (користувач) звертається до іншої (лізингової компанії) з проханням придбати необхідне їй устаткування й передати його їй у тимчасове користування.

    Лізинг  є різновидом оренди або так званої посередницької аренди, що забезпечує інвестиції засобами виробництва за посередництва лізингової фірми.

     Оренда, крім лізингу, включає також такі господарські операції, як наймання та прокат, кожна з яких має свої специфічні риси. Лізинг на відміну  від наймання, як правило, не стосується оренди землі, житла й лише в окремих випадках включає оренду виробничих площ. Більш тривалі строки відрізняють лізинг і від прокату. Крім цього, речі, які даються на прокат, потрібні здебільшого для індивідуального чи групового використання, без отримання прибутку від користування ними. У разі лізингу орендуються засоби виробництва, призначені для виробництва та реалізації продукції та послуг.

      По-своєму змісту, лізинг відповідає кредитним відношенням і зберігає суттєвість кредитної угоди. По формі, оскільки позичкодавець і позичальник оперують з капіталом не в грошовій формі, а в продуктивній, лізинг ззовні подібний з інвестиціями капіталу.

      Таким чином, якщо розглядати лізинг у якості передачі майна в тимчасове користування на умовах терміновості, возвратності і платності, його можна класифікувати як товарний кредит в основні фонди.

      Мета  аудиту — підтвердити законність операцій щодо оренди необоротних активів  згідно з П(С)БО 14 «Оренда» та достовірність їх відображення в бухгалтерському і податковому обліку.

      Основні завдання аудиту лізингових (орендних)— встановити:

• правильність визнання операцій оренди необоротних активів і віднесення цих операцій до фінансової чи оперативної оренди;
• дотримання визначених положень орендної угоди та правомірність змін її умов;
• правильність визначення складу орендних платежів та їх розрахунку; 
  правильність відображення орендованих необоротних активів у
• бухгалтерському й податковому обліку орендодавця та орендаря; 
  дотримання встановленого порядку нарахування амортизації орендованих необоротних активів за бухгалтерським і податковим обліком;
• наявність фактів без облікової передачі в оренду необоротних активів;
• своєчасність проведення розрахунків за орендовані необоротні активи.

      При перевірці правильності відображення операцій оренди необоротних активів аудитор повинен виходити із сутності, класифікації оренди та методологічних засад відображення орендних операцій у бухгалтерському обліку і їх розкриття у фінансовій звітності, визначених П(С)БО 14 «Оренда».

      Перевірку правильності віднесення підприємством  орендованих необоротних активів  до фінансової та оперативної оренди здійснюють відповідно до П(С)БО 14 «Оренда». Згідно з П(С)БО 14 фінансова оренда — це оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків і вигод, пов’язаних з правом користування та володіння активом. При цьому право власності на актив може передаватися або не передаватися орендарю по закінченні строку оренди.

      Для визнання фінансової оренди необоротних  активів аудитор має встановити наявність хоча б однієї із ознак, визначених П(С)БО 14 «Оренда»:

      1) орендар набуває права власності  на орендований актив після  закінчення строку оренди. Строком  оренди є період дії невідмовної  орендної угоди, а також період  продовження цієї угоди, обумовлений на початку строку оренди;

      2) орендар має можливість та  намір придбати об’єкт оренди  за ціною, нижчою за його  справедливу вартість на дату придбання;

      3) строк оренди становить більшу  частину строку корисного використання (експлуатації) об’єкта оренди;

      4) теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об’єкта оренди. При цьому початком строку оренди вважають дату, яка настає раніше: дату підписання орендної угоди або дату прийняття сторонами зобов’язань щодо основних положень угоди про оренду. 
У всіх інших випадках, коли ризики та вигоди не передаються орендарю, оренда є операційною.

      При перевірці правильності відображення орендних операцій в обліку та звітності  аудитору слід врахувати встановлені П(С)БО 14 «Оренда» методологічні засади. Аудитор має встановити достовірність оцінки, за якою необоротні активи, що перебувають у фінансовій оренді, відображені в обліку. Вони мають бути відображені за однією з двох меншою вартістю — за справедливою вартістю (за вирахуванням субсидій та податків, що підлягають відшкодуванню орендодавцю) або в сумі теперішньої вартості мінімальних орендних платежів, якщо вона менша, ніж справедлива вартість майна.

      Аудитор перевіряє правильність розрахунку мінімальних орендних платежів. Це платежі, що підлягають сплаті орендарем протягом строку оренди (за вирахуванням вартості послуг та податків, що підлягають сплаті орендодавцю, і непередбаченої орендної плати), збільшені:

      1) для орендаря — на суму його  гарантованої ліквідаційної вартості;

      2) для орендодавця — на суму  його гарантованої ліквідаційної  вартості. 
При перевірці мінімальних орендних платежів аудитору слід враховувати, що їх склад залежатиме від можливості та наміру орендаря придбати об’єкт оренди чи актив за ціною, нижчою за їх справедливу вартість на дату придбання.

      У першому випадку (придбанні об’єкта  оренди) мінімальні орендні платежі  складаються з мінімальної орендної плати на весь строк оренди та суми, яку треба сплатити згідно з угодою на придбання об’єкта оренди.

      У другому випадку (придбанні активу) мінімальні орендні платежі складаються  з мінімальної орендної плати  за весь строк оренди та суми, яку  слід сплатити, щоб придбати цей  актив.

      Аудитору  необхідно врахувати залежність величини гарантованої ліквідаційної вартості від строку корисного використання основних засобів. Тому він має з’ясувати обґрунтованість визначення корисного використання основних засобів, враховуючи, що гарантована ліквідаційна вартість може бути досить значною, якщо строк корисного використання основних засобів значно перевищує строк їх оренди.

      Крім  того, слід пам’ятати, що при оренді може мати місце як гарантована, так  і негарантована орендодавцю  ліквідаційна вартість основних засобів.

      Гарантованою ліквідаційною вартістю є: для орендаря — частина ліквідаційної вартості, яка гарантується до сплати орендарем або пов’язаною з ним стороною; для орендодавця — частина ліквідаційної вартості, яка гарантується до сплати орендарем або незалежною третьою стороною, спроможною за своїм фінансовим станом відповідати по гарантії.

      Гарантована ліквідаційна вартість — це сума, за якою орендар повинен придбати актив  на вимогу орендодавця, або виручка  від реалізації активу, гарантована  орендодавцю орендарем чи третьою стороною (гарантом).

      Негарантована ліквідаційна вартість — це частина ліквідаційної вартості об’єкта оренди, отримання якої не забезпечується або гарантується лише пов’язаною з ним стороною.

      Під час перевірки правильності розрахунку мінімальних орендних платежів аудитору необхідно врахувати, що негарантована ліквідаційна вартість не впливає на їх розрахунок і, отже, збільшує ризик орендодавця.  При перевірці правильності обчислення теперішньої (дисконтованої) вартості мінімальних орендних платежів аудитор повинен врахувати, що в цьому випадку має бути застосована орендна ставка процента.