Основні засади кредитно-грошової політики в Україні в сучасних умовах.

ЗМІСТ

Вступ

1. Основні положення грошово-кредитної політики
2. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання
3. Грошова кредитна політика в сучасних умовах

Висновок

Джерела інформації 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Грошово-кредитне регулювання є невід’ємною складовою  теорії та практики економічної системи  в Україні, макроекономічної політики загалом. Ускладнення економічних  процесів, зміцнення взаємозв’язку  товарних і грошових ринків активізує  увагу до формування теоретичних  засад і розробки конкретних важелів  впливу на грошово-кредитні відносини, що враховують як досвід, накопичений  практикою грошово-кредитного регулювання  розвинених країн, так і унікальність і складність трансформаційних процесів у сучасній економіці.

    В умовах світової фінансової кризи особливо гостро виявились проблеми в грошовій системі України, пов’язані з  нестабільністю монетарної сфери. Значний  вплив мала дестабілізація грошової системи на поглиблення кризових явищ в реальній економіці, що супроводжується  скороченням кредитних ресурсів комерційних банків та їх значним  подорожчанням. Різке падіння курсу  української гривні, неповернення депозитів  та загроза банкрутства багатьох комерційних банків примусили підвищити  обсяги державного регулювання грошових систем, що обумовлює актуальність проблеми. Пошук нових методів та інструментів державного регулювання грошового обороту, спроможних його стабілізувати, набуває першочергового значення в структурі державного грошово-кредитного регулювання.

    Мета даної роботи полягає у визначенні важливих теоретичних положень у вітчизняній монетарній політиці та її основних інструментах, осмислення перспектив розвитку монетарної політики, та її ролі в регулюванні макроекономічних процесів.

    Завдання:

    1. Проаналізувати сучасний стан, основні  теоретичні та практичні аспекти  грошово-кредитної політики України. 

    2. Розглянути основні інструменти,  які використовує Національний  банк України для проведення  монетарної політики, що направлена  на стабілізацію фінансової системи  країни.

    3. Осмислити перспективи розвитку  монетарної політики, та її ролі  в регулюванні макроекономічних  процесів. 

    Грошово-кредитна політика: основні  положення

    В умовах ринкової економіки грошово-кредитні системи набувають особливої  уваги в суспільному житті. Грошово-кредитні відносини, фінансово-кредитні інститути  істотно впливають на економічні та соціальні процеси у країні. Грошово-кредитна система забезпечує ринкову систему механізмами  та інструментами реалізації її здатності  до саморегулювання, надає державі  можливість ефективно впливати на економіку. В ринкових умовах з грошово-кредитною  системою стикаються підприємства й  великі господарські структури, виконавчі  та законодавчі органи влади і, звичайно, власне працівники сфери фінансів.

    Сучасний  етап розвитку перехідної економіки  України, в період теперішньої фінансово-економічної  кризи, висуває нові вимоги до економічної  політики держави, які полягають  у необхідності зміщення акцентів із зовнішньої орієнтації економіки на активізацію та стимулювання розвитку внутрішнього ринку. Для цього грошово-кредитна політика Національного банку України (НБУ) як складова частина економічної  політики країни, має забезпечити  відповідне монетарне підґрунтя  для виходу країни з фінансової та економічної кризи, тобто цінову стабільність та припинити зростання  інфляції у довгостроковому періоді. Поняття «грошово-кредитна політика»  має безліч трактувань. Зокрема Законом  України «Про Національний банк України» визначено: «грошово-кредитна політика — комплекс заходів у сфері  грошового обігу та кредиту, направлених  на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення  та вирівнювання платіжного балансу» [7].До визначення поняття «грошово-кредитна політика» застосовують різні підходи. За визначенням Е.Дж. Долана, «у це поняття включаються всі дії уряду, що впливають на кількість грошей, що перебувають в обігу». Іншими словами, грошово-кредитна політика являє собою комплекс заходів регулюючого впливу, спрямованих на зміну грошової маси в обігу. Грошово-кредитна політика покликана безпосередньо впливати на ліквідність банківської системи і, на ділову активність [6]. Інші автори трактують грошово-кредитну політику як один з двох провідних засобів (інший —фіскальна політика), за допомогою якого органи влади в ринковій економіці регулярно впливають на темп і напрямок загального економічного зростання, включаючи не лише рівень валового продукту і зайнятості, але й загальний рівень зростання чи падіння цін

    Законом «Про Національний банк України» визначено: «грошово-кредитна політика — комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу» [7]. Погоджуючись із думкою більшості науковців, можна визначити, що найбільш повним і точним визначенням грошово-кредитної політики є розуміння її як комплексу взаємопов’язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк. Грошово-кредитну політику часто називають монетарною, оскільки вона є політикою у сфері управління кількістю грошей в обігу.  

    Роль  Центрального Банка України в системі грошово-кредитного регулювання

    Сучасний  стан економіки України, в період виходу з фінансово-економічно кризи, висуває нові вимоги до економічної  політики держави, які полягають  у необхідності зміщення акцентів із зовнішньої орієнтації економіки на активізацію та стимулювання розвитку внутрішнього ринку. Для цього грошово-кредитна політика Національного банку України як складова частина економічної політики країни, має забезпечити відповідне монетарне підґрунтя для виходу країни з фінансової та економічної кризи.

    Центральний банк - інституційний центр грошової системи, і відіграє вирішальну роль у забезпеченні її ефективного функціонування.

    Сьогодні  центральні банки в усьому світі  набувають загальних рис: незалежність від політиків, прозорі цілі та суспільна  підтримка для їх досягнення. Але  центральний банк повинен бути не тільки незалежним від політичного  тиску, а й брати участь у підтримці  рівня ВВП доступними йому засобами. Виходячи з цього, цілі грошової політики - стабілізація цін, оскільки інфляція ускладнює довготермінове планування; стабілізація обсягів виробництва, оскільки у довготерміновому періоді  стабілізація інфляції та ВВП доповнюють одна одну і тільки досягнення цінової  стабільності - шлях до зростання ВВП; стабілізація обмінних курсів - необхідна  центральному банку для підтримки  фінансової стабільності, без якої неможлива макроекономічна стабільність. Центральний банк має вживати  заходів для зменшення впливу фінансових криз на економіку країни [7].

    Головне призначення центрального банку - це управління грошовим оборотом з метою  забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через  зміну пропозиції та ціни грошей.

    Головним  завданням центрального банку є  розвиток та підтримання ефективної фінансової системи в країні, а  стратегічною метою монетарної політики - забезпечення стабільності грошової одиниці.

    Як  посередник між державою та банківською  системою країни центральний банк покликаний регулювати грошові й кредитні потоки за допомогою певних інструментів. Ступінь розвитку фінансово-кредитної  системи визначає інструментарій грошово-кредитної  політики. Так, наприклад, інструменти  у розпорядженні центрального банку  США для контролю грошей та кредиту  поділяють на загальні - обов’язкові  резерви, дисконтна політика, операції на відкритому ринку; вибіркові - вимога маржі, нормативні обмеження відсоткових ставок тощо. Загальні інструменти впливають на грошові агрегати та банківські кредити Федерального резервного банку, а вибіркові - на їх склад [6].

    Наявні  у розпорядженні центрального банку  інструменти регулювання грошової сфери розрізняються: за безпосередніми об'єктами впливу (пропозиція грошей і  попит на гроші); за формою (прямі  та опосередковані); за характером параметрів, що встановлюються в процесі регулювання (кількісні та якісні); за термінами  впливу (короткотермінові та довготермінові).

    Адміністративні - інструменти , що мають форму директив, інструкцій центрального банку й  спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту (механізм готівкової емісії, кредитні "стелі" тощо).

    Інструменти ринкового характеру - способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів (регулювання облікової ставки, регулювання  норм банківських резервів, здійснення операцій на відкритому ринку тощо) [2].

    Основні функції центрального банку:

    • емісійний центр готівкового  обігу - центральний банк у процесі  розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну пропозицію грошей, а готівкову емісію обмежує  відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку. Сьогодні в країнах  з ринковою економікою готівка становить  у загальній грошовій масі 5-10%, проте  вона посідає особливе місце в  грошовій системі. В Україні функцію  емісійного центру готівкового обігу  виконує Національний банк України (НБУ), який має повноваження щодо організації  і регулювання готівкового грошового  обігу;

    • банк банків - центральний банк забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Комерційні банки  зберігають частку своїх резервів у  безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Участь центрального банку в розрахунковому обслуговуванні комерційних банків має різні  форми, що залежать від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої. В Україні НБУ запровадив загальнодержавну систему електронних платежів, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків на всій території України;

    • орган банківського регулювання  та нагляду - успішне регулювання  центральним банком грошового ринку  потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. Під  регулюванням банківської діяльності розуміють: використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру  банківських резервів і рівень відсоткової  ставки; ухвалення положень, які  базуються на чинному законодавстві  і регулюють діяльність банків у  вигляді нормативних актів, інструкцій, директив; застосування превентивних і протекційних заходів, спрямованих  на забезпечення стабільності функціонування банківської системи;

    • банкір і фінансовий агент уряду - тісно взаємодіє з фінансовими  органами при вирішенні загальних  питань монетарної та фіскальної політики і під час повсякденного виконання  фінансових операцій. В Україні НБУ  здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує функції платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу, є кредитором уряду;

    • провідник монетарної політики - найважливіша функція: визначення і реалізація монетарної політики, яка слугує ключовим елементом  усієї грошової системи країни. На ній базується весь механізм державного регулювання грошового обороту.

    Центральні  банки мають додаткові функції, які сприяють реалізації їх призначення. Вони здійснюють аналіз і прогнозування  економічної ситуації в країні на макрорівні; складають банківську та монетарну статистику; дають роз'яснення  щодо монетарної політики; представляють  інтереси держави у взаємодії  з центральними банками інших  держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками [5].

    Національний  банк України утворений у 1991р. Законом  України "Про банки і банківську діяльність", основи правового статусу  НБУ як центрального банку визначені Конституцією України. Стрімкий розвиток банківської системи зумовив необхідність збільшення незалежності центрального банку від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас посилення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності. У 1999 р. прийнятий Закон України "Про Національний банк України", згідно з яким НБУ - особливий центральний орган державного управління, основне завдання якого - забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи основне завдання, він сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, і в межах своїх повноважень - ціновій стабільності.