Основні засади кредитно-грошової політики в Україні в сучасних умовах.

    Керівні органи Національного банку України: рада та правління. Рада НБУ здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної  політики виконавчою структурою. Основні  її повноваження - розробка відповідно до програми економічного розвитку основних параметрів економічного та соціального  розвитку України і (щорічно) основних засад грошово-кредитної політики України та здійснення контролю за їх виконанням. Рада не має права  втручатися в оперативну діяльність правління НБУ. Правління - виконавчий орган, який здійснює безпосереднє управління діяльністю центрального банку [2].

    Основні принципи функціонування Національного  банку України:

    • незалежність - заборона прямого кредитування уряду на фінансування витрат державного бюджету;

    • президентський і парламентський контроль за діяльністю банку;

    • економічна самостійність - здійснення видатків за рахунок власних доходів  у межах кошторису, затвердженого  радою НБУ;

    • централізація системи банку - система  організована так, щоб забезпечити  реалізацію єдиної монетарної політики у всіх регіонах України під загальним  централізованим керівництвом;

    • єдність системи банку - всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ, і керуються єдиними  правовими нормами;

    • вертикальна структура управління банком - призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюються тільки по вертикалі.

    Національний  банк України - провідник монетарної політики, він розробляє основні  засади грошово-кредитної політики - комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких здійснюється управління грошовим обігом, для забезпечення економічної та фінансової стабільності, що є основою стабільності національної валюти. Встановлюються цільові орієнтири  монетарної політики: зміна грошової бази та грошової маси. Досягнення їх НБУ  забезпечує шляхом регулювання грошового  ринку за допомогою монетарних інструментів ринкового й адміністративного  характеру.

    На  початку незалежності, у 1991-1993 pp., не було ефективної монетарної політики. Тільки з 1994 р. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції, стабілізацію банківської системи і проведення грошової реформи. У 1996-1997 pp. були введені ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання і поступова відмова від адміністративних інструментів (селективної політики адресного рефінансування комерційних банків, установлення для банків "кредитних стель", що обмежували їх кредитні можливості тощо). У відносинах з комерційними банками були запроваджені кредитні аукціони, ломбардні кредити, операції з цінними паперами на умовах РЕПО [5].

    Національний  банк України для реалізації функції  управління грошово-кредитним ринком має право:

    • встановлювати рівень резервних  вимог для комерційних банків;

    • видавати комерційним банкам кредити  на строк за домовленістю;

    • купувати і продавати цінні папери, що випускаються державою;

    • видавати кредити комерційним банкам під заставу векселів і цінних паперів;

    • купувати і продавати іноземну валюту й платіжні документи в іноземній  валюті;

    • випускати в обіг та регулювати кількість  грошей, що перебувають в обігу;

    • встановлювати відсоткові ставки за кредитами, що надані комерційним банкам, тощо [3].

    Світова фінансова криза відчутно позначилася  на Українському грошовому ринку, однак  дослідження державної монетарної політики довели, що багатьох наслідків  можливо було б уникнути, якби Національним банком України проводилася виважена грошово-кредитна політика. Дослідження  наявних заходів боротьби з фінансовою кризою дозволило навести низку  заходів грошово-кредитної політики, які б змогли в недалекому майбутньому  значно покращити стан грошового  обігу України.

    До  основних з числа цих заходів  можливо віднести:

    -  реальне прив’язування монетарної політики до попиту підприємств, тобто збільшення частки рефінансування банків під виробничі векселі%

    -   націоналізація активів проблемних банків;

    -   використання керованого плаваючого курсу гривні з поступовим переходом до вільного обмінного плаваючого курсу;

    -       контроль над зовнішнім боргом приватного сектору;

    -     реанімація фондового ринку;

    -    подолання значних масштабів доларизації української економіки. 

     Грошова кредитна політика в  сучасних умовах

    Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік враховували тенденції  розвитку вітчизняної економіки  та грошово-кредитної сфери, передбачали  комплекс змінних індикаторів фінансової сфери та систему заходів монетарної політики, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки  та стійкості банківської системи [7]. Головною метою грошово-кредитної політики у 2010 році та надалі відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня занятості та реальних доходів населення.

    У проведенні грошово-кредитної політики Національний банк має автономний статус, підтримує загальну економічну політику Уряду відповідно до Конституції  та чинного законодавств України, маючи  на меті забезпечення стабільності національної валюти. Дії Національного банку, спрямовані на стабільне довгострокове  економічне зростання, концентруються в застосуванні монетарних заходів та інструментів [3].

    Національний  банк України для проведення монетарної політики яка направлена на стабілізацію фінансової системи країни використовує такі основні інструменти: здійснення операцій на відкритому ринку; процентна  політика; встановлення мінімальних  обов’язкових резервів для банків; здійснення операцій на валютному ринку; депозитні операції центрального банку  та ін. Операції на відкритому ринку  як інструмент грошово-кредитної політики полягають в купівлі-продажу центральним  банком цінних паперів. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться  операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов’язання, облігації державних позик уряду  і місцевих органів влади, облігації  окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі  інші першокласні короткострокові  цінні папери.

    Найчастіше  центральні банки використовують державні боргові зобов’язання. Операції на відкритому ринку не є інструментами  глибокої дії, їхній вплив швидше короткостроковий. Проте їх перевагами є: гнучкість, оперативність, автономність центрального банку при їх здійсненні, можливість швидкої зміни напрямку їх дії та ін.

    В першому півріччі 2009 року Національний банк України здійснював

    операції  з викупу державних облігацій  України, загальний обсяг яких становив 20,2 млрд. грн. Такі операції проводилися як з метою регулювання ліквідності, так і на виконання вимог статті 84 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» та статті 2 Закону України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

    Ще  одним інструментом для проведення монетарної політики, що використовує Національний банк України є процентна  політика. Вона полягає у зміні  облікової ставки та інших процентних ставок за кредитами, що центральний  банк надає комерційним банкам Процентна політика Національного банку України в 2010 році проводилася адекватно до макроекономічної ситуації і спрямовувалася на утримання вартості грошей на позитивному рівні щодо інфляції з метою стимулювання повернення вкладів у банківську систему, нівелювання девальваційного тиску та інфляційних ризиків.З метою сприяння закріпленню позитивних тенденцій на грошово-кредитному ринку та створення стимулів для поліпшення ситуації в реальному секторі економіки Національний банк України в січні – вересні 2010 року тричі знижував облікову ставку, яка є базовою щодо інших процентних ставок Національного банку України. З 10 серпня 2010 року її було встановлено на рівні 7,75%.

    Відповідним чином коригувалися і ставки за активними  та пасивними операціями Національного  банку України. Середньозважена  процентна ставка за операціями з  рефінансування у січні — вересні 2010 року становила 11,8% і була нижчою, ніж середньозважена ставка рефінансування як в цілому за 2009 рік (16,7%), так і  в будь-якому місяці минулого року. Середньозважена ставка за мобілізаційними  операціями за цей період (3,2%) також  була меншою, ніж середньозважена  ставка за 2009 рік (6,6%). Незважаючи на активне  проведення мобілізаційних операцій у  ІІІ кварталі, середньозважена ставка за ними перебувала на рівні нижчому, ніж у попередні періоди. Так, у ІІІ кварталі середньозважена  ставка за мобілізаційними операціями становила 0,9%, тоді як у І та ІІ кварталах — 5,72% та 4,85% відповідно. За даними Департаменту монетарної політики Національного банку України в Монетарному огляді за ІІІ квартал 2010 р. відмічено, що для досягнення цілей щодо інфляції Національний банк України під час здійснення монетарної політики (у міру розвитку монетарного трансмісійного механізму) поступово переходитиме до переважного використання процентної ставки як основного інструменту монетарної політики та забезпечення гнучкості обмінного курсу. Прогнозні монетарні параметри, що були закладені в програму “Стенд-бай», передбачали зростання монетарної бази в 2010 році на рівні 15,4%. Поряд з цим Національний банк України коригуватиме свою монетарну політику в разі появи тиску на інфляцію чи обмінний курс. Наступним інструментом грошово-кредитної політики є встановлення мінімальних обов’язкових резервів для банків. Регулювання норми обов’язкових резервів полягає у встановленні обов’язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених коштів. Обов’язкові резерви є інструментом глибокої дії і виконують дві функції: по-перше, вони як ліквідні резерви слугують забезпеченням зобов’язань комерційних банків по депозитах їхніх клієнтів. Періодичною зміною норми обов’язкових резервів центральний банк підтримує ступінь ліквідності комерційних банків на мінімально припустимому рівні в залежності від економічної ситуації; по-друге, мінімальні резерви є інструментом, який використовується центральним банком для регулювання обсягу грошової маси в країні. За допомогою зміни норми обов’язкових резервів центральний банк регулює масштаби активних операцій комерційних банків. Спираючись на дослідження вітчизняних науковців з цього питання, можна зробити висновок, що НБУ на протязі 2007-2010 рр. проводячи політику обов’язкового резервування, намагався досягти наступних цілей: стимулювати проведення депозитно-кредитних угод в національній валюті; зменшити операції банків в іноземній валюті, роблячи їх більш витратними для банків; зменшити валютний ризик; обмежити зовнішнє кредитування, яке відбувалось в іноземній валюті. Отже, НБУ реалізовував, стосовно гривневих коштів, насичення ринку, тобто проводив експансійну політику та, стосовно іноземних коштів, зв’язування на ринку, тобто рестрикційну політику [4].

    Вітчизняна  практика використання механізму мінімальних  резервних вимог свідчить про  зміну жорсткої політики Національного  банку в застосуванні цього інструмента  на більш помірковану та зважену. Вона виявляється у зменшенні  норм обов’язкового резервування в  регулюванні ліквідності та посилення  ролі більш гнучких інструментів, зокрема, рефінансування та процентної політики; постійному удосконаленні  внутрішніх важелів регулювання  механізму обов’язкового резервування.  З метою вилучення зайвої ліквідності  банківської системи центральний  банк активно використовує такий  інструмент, як депозитні операції. Ці операції дозволяють оперативно залучати в депозити тимчасово вільні грошові  кошти банків і тим самим практично  миттєво нейтралізувати їхній можливий тиск на валютний ринок. Вони можуть бути строком на один день, на тиждень, на два тижні. 

    Висновок

    Грошово-кредитна політика держави є не просто складовою  загальноекономічної політики, а її ключовим елементом з огляду на результативність і ефективний вплив на економіку. Тому, застосування основних монетарних методів грошово-кредитної політики, на відміну від використання адміністративних, дає можливість зберегти ринкові механізми, сприяє підвищенню ефективності ринкових механізмів у частині саморегулювання, нейтралізуючи певні недоліки, притаманні ринковій економіці. Процес виходу із фінансової та економічної криз, що склалися сьогодні в Україні, необхідно будувати на основі поєднання використання важелів, заходів та інструментів, що впливають не лише на фінансовий (грошово-кредитний), а й реальний сектор економіки.

    Національний  банк України для проведення монетарної політики, яка направлена на стабілізацію фінансової системи країни, використовує такі основні інструменти: здійснення операцій на відкритому ринку; процентна політика; встановлення мінімальних обов’язкових резервів для банків; здійснення операцій на валютному ринку; депозитні операції центрального банку та ін.

      Таким чином, світова фінансова криза  продемонструвала, наскільки ще вразлива економіка України до екзогенних (зовнішніх) шоків. Держава та Національний банк повинні використовувати весь спектр можливостей регулювання, а грошово-кредитна політика, у свою чергу, - використовувати системно-структурний підхід для того, щоб не допустити поглиблення фінансової кризи, запобігти подальшій девальвації національної валюти, стримати зростання безробіття та підвищити довіру до банківської системи.