Підприємництво та бізнес в Україні

       Ресурсна  функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах  матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.  [1, ст. 36]

       Організаційна функція підприємництва полягає  у безпосередній організації  виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться  до поєднання ресурсів в оптимальних  пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

       Стимулююча  функція підприємництва зводиться  до формування стимулюючого механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача. [1, ст. 37]

       

 

Мал. 1.1 Основні функції підприємницької діяльності  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           1.2 Економічна основа підприємництва 
 

       Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність. [5, ст. 16] Власність – це відносини, які складаються між суб’єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці. Відносини власності засоби виробництва покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Основою відносин власності є відносини, які охоплюють володіння, розпорядження та користування.

       Володіння – відносини фактичного панування  суб’єкта над об’єктом власності.

       Розпорядження – фактичне здійснення влади власника над об’єктом власності, фактичне управління нею.

       Користування  – процес фактичного вилучення корисних властивостей з об’єкта власності для задоволення конкретних потреб.

       Відносини власності – основна конструкція  економіки, вони охоплюють весь господарський  процес. [5, ст. 45] Це дає підставу для твердження, що економічні системи відрізняються за типами власності. Історія не знає прикладів переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність. Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, кооперативна, акціонерна, пайова, історично виникли в результаті розвитку приватної власності, вийшли з неї і прийшли їй на зміну. Те саме можна сказати і про державну власність. Ця форма покликана коригувати розвиток приватної власності, усувати властиві їй суперечності, а в разі потреби – через денаціоналізацію знову повертатись у приватну власність. Отже, економічною основою підприємництва є приватна власність. У системі підприємництва вся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Вся власність за своєю сутністю є приватною. Володіння власністю – це також володіння владою. [5, ст. 48] Ті, хто контролюють власність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу поширити володіння власністю серед великої кількості людей, то і влада розподіляється між членами суспільства більш широко. Приватна власність об’єктивно сприяє також збереженню ресурсів. [7, ст. 12] Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності, тобто: вирішувати, як саме використовувати свою власність; передавати, продавати свою власність; користуватися доходами та іншими вигодами, які дає його власність. [8, ст. 10] Маючи приватну власність, кожен може користуватися цими правами. Отже, слід захищати цю власність і піклуватися про неї. Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власність визначає добробут. Власність – це багатство. Коли власність втрачає вартість, її власник втрачає частину багатства. [7, ст. 15] Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що веде до економічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічною основою підприємництва і розкриває простір для його функціонування і розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           1.3 Організаційно-правові форми підприємницької діяльності 
 

       Підприємницька  діяльність існує у конкретних організаційно-правових формах. На вибір форм організації підприємницької діяльності впливають багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги чи недоліки організаційної форми. Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібні володіння, партнерства (товариства), корпорації. Розглянемо детальніше ці форми.

       Одноосібне  володіння. Суть його полягає у тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов’язання фірми.

       Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає обєднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

       За  ступенем участі засновників у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні ( з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

       Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності і контролю поділені між акціонерами і менеджерами.[1 cт.100]

       Сутнісні  характеристики, переваги та недоліки окремих організаційних утворень наведено в табл.1.2  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       

       Таблиця 1.2 Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності [13].

       РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ 
 

       2.1 Сучасний стан розвитку підприємництва та бізнесу в Україні 
 

       Розвиток  сучасного підприємництва в умовах глобалізації і інтернаціоналізації  сучасної економіки – одна з основних проблем вітчизняної економіки, повязана з інтеграційними економічними процессами у світовому господарстві, економічними реаліями, які вже відбулися в Україні, з поглибленням міжнародного співробітництва, що забезпечуе прогресс в економіці.

       Сучасне підприємництво – один з найважливіших  і складних елементів соціально-економічної моделі його інноваційного розвитку, без якого держава не може ефективно виконувати свої функції. Досвід розвинених країн показує, що від стану та ефективності підприємництва багато в чому залежать умови взаємодії національної економіки із зовнішнім світом [14].

       Новий етап розвитку економіки дає уявлення про сучасне підприємництво як специфічну функцію, здійснювану як власником капіталу, так і менеджером або группою менеджерів, спрямовану на отримання підприємницького прибутку за відповідних соціально-економічних умов. Отриманя підприємницького прибутку на інноваційній засаді відображає інтеграцію і високоефективне використання науково-технічного, виробничого та інтелектуального потенціалів шляхом реалізації новаторських ідей з усвідомленням наявності ризику.

       Сучасне підприємництво як особливий вид  діяльногсті, що може виявитися в  потенційних можливостях ініціативних людей у сприятливому економічному середовищі, здатне забезпечити задоволення  досягнутими успіхами. Повноцінна реалізація такої самостійної інноваційної діяльності можлива лише за відповідних соціально-економічних умов.

       Нова  економічна модель може вже функціонувати  з позитивними результатами щодо законів ринку, які регулюють  попит і пропозицію. Економіка  України вже має такі ринкові ознаки: рівновага пропозицій і попиту на товари і послуги здійснюється передусім з використанням цінових механізмів. Це дає можливість задовольняти платоспроможний попит населення. Крім того, існує валютний ринок з визначеними курсами валюти. На їх коливання економіка реагує підтримуючи або обмежуючи цінову конкурентоспроможність [15].

       За  сучасного господарювання обєктивно  існують і взаємодіють такі сфери: товарного виробництва, товарного  обігу, споживання товарів і послуг. Підвищення рівня зрілості економічних відносин повязане із зовнішніми умовами формування і відповідно з ефективним використанням матеріальних ресурсів. Ці умови передусім стосуються законодавчого регулювання сучасної підприємницької діяльності та фінансово-кредитної системи. Кредит як підгрунтя кредитних відносин в умовах ринку необхідний для перерозподілу капіталу між галузями з метою вирівнювання норми прибутку.

         Ніхто не заперечуватиме факт  існування світової кризи, але  не слід всі негаразди списувати  лише на неї. Відомо, що ще далеко до початку кризи підприємництво в Україні розвивалося не найкращими темпами. Його робота більше нагадує нерівний двобій з податковою політикою, змінами до бюджету, масовими реприватизаціями, підвищеннями податків тощо. Всі ці проблеми падають на плечі в основному  малого та середнього бізнесу в Україні. А держава та її органи не лише не допомагають у їх вирішенні, а якраз навпаки. 

         Хоча надія на розквіт і  стабільний розвиток підприємництва  в Україні все ще є. Це  видно навіть із тих досягнень, які Україна здобула в цьому питанні за останні 15 років. По- перше, з'явився соціальний статус таких професій як “підприємець” та “бізнесмен”; кількість зайнятих у малому та середньому бізнесі зросла майже у 6 разів; щорічно збільшується кількість самих суб'єктів господарювання, на сьогоднішній день ця цифра становить більше 2 мільйонів підприємств тощо.

         За останні роки в Україні  прийнято закони, які в принципі, відповідають міжнародним стандартам  регулювання підприємницької діяльності.  Так, 27 січня 2010 року відбулося розширене засідання Уряду, на якому було ухвалено 25 рішень щодо розвитку малого та середнього бізнесу в Україні. Цього дня було схвалено десять законопроектів, серед яких слід зазначити проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”. Згідно цього проекту планується зменшення кількості контролюючих органів, запроваджуючи норму про здійснення функцій державного контролю тільки одним органом у складі центрального органу виконавчої влади. До того ж даним законопроектом закріплюється термін усунення порушень підприємцем — 30 днів.

         Проект Закону “Про спрощену  систему оподаткування, обліку  та звітності суб'єктів малого  підприємництва”, що розроблявся разом з підприємницькими колами (Радою підприємців при Кабінеті Міністрів України) і відповідними державними органами (Держпідприємництво України) закріплює спрощену систему на законодавчому рівні та встановлює чіткі правила її впровадження для 1 мільйона 137 тисяч підприємців. Новинкою цього проекту стало отримання свідоцтва без обмеженого терміну дії та вирішення питання про сплату страхових внесків.

         Законопроектом “Про внесення  змін до Закону України “Про  ліцензування певних видів господарської діяльності” відміняється приблизно 30 видів ліцензій, ще близько 20 видів постають у новій, скороченій редакції, що в свою чергу заперечує розширення ліцензування за рахунок будь-яких видів робіт, послуг або операцій [16].

               За 18 років існування незалежної України малий та середній бізнес так і не став основним джерелом надходжень до держаного бюджету, що має місце у більшості розвинених країн світу (так наприклад, у Європі 80% надходжень до бюджету приносить саме малий та середній бізнес). По-друге, малий та середній бізнес не є реальною впливовою силою у державі (наприклад, у ВРУ немає жодного представника з цього виду господарювання).

         Не слід забувати про те, що  сьогодні потенціал малого та  середнього підприємництва використовується не в повному обсязі. Адже це ключове джерело робочих місць та сприятливий ґрунт для бізнес-ідей. Сьогодні кожен другий працюючий українець займається саме підприємництвом.

         Для порівняння, в Європі на  сьогоднішній день зареєстровано близько 25 мільйонів підприємств малого та середнього бізнесу (тобто 99% всіх існуючих європейських фірм), 97% населення зайнято саме в цій сфері, 55% нових робочих  місць забезпечуються малим і середнім бізнесом, що в свою чергу впливає на стабільність  ринку праці.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

           2.2 Правова база розвитку підприємництва 
 

       Правова база підприємницької діяльності –  це сукупність законів, нормативних  та інструктивних документів, які  визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб – підприємців, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його відповідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб’єктів підприємницької діяльності між собою, а також які дають підприємцям певні правові гарантії.[1 ст.255]

       Формування  правової бази підприємництва – найголовніша умова його становлення та розвитку. Законодавство у сфері підприємництва має становити єдину систему  як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

       Тому 7 лютого 1991 року Верховною Радою  України було ухвалено Закон України  «Про підприємництво» , який набрав чинності 1 березня 1991 року. Цей закон визначає основні правові, економічні та соціальні засади заняття підприємницькою діяльністю громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.