Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Апреля 2012 в 16:59, курсовая работа
Умови та результати експортної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва за її участі. Адже експортний потенціал не тільки значною мірою визначає можливості держави в цілому та окремих суб’єктів господарювання закуповувати товари по імпорту, а й прямо чи опосередковано впливає на всі інші форми національної участі в міжнародній економічній діяльності.
капіталу та інвестицій в основні фонди;
підвищення конкурентоспроможності українських товарів на світових
ринках, зокрема, шляхом надання підтримки національним підприємствам під час їх
участі у міжнародних тендерах за кордоном;
захист українських експортерів від ризику неплатежів та фінансових втрат.
1. Державна підтримка національного експорту України може здійснюватися
шляхом:
1) надання експортних кредитів:
українським експортерам для здійснення експортних операцій згідно з
укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);
українським виробникам на стадії виробничого циклу для забезпечення
виробництва продукції згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами
(контрактами);
іноземним покупцям або банкам іноземних покупців під зобов’язання
закупівлі ними українських товарів;
2) захисту українських експортерів від комерційних та некомерційних
ризиків для забезпечення відшкодування в разі невиконання іноземним покупцем
зобов’язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом);
3) страхування експортних кредитів, наданих банками-кредиторами
(резидентами), від комерційних та некомерційних ризиків для забезпечення
відшкодування в разі невиконання іноземним покупцем зобов’язань за
зовнішньоекономічним договором (контрактом);
4) надання гарантій виконання зобов’язань українських експортерів під час їх
участі в тендерах за кордоном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України;
5) часткової компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами, які
надаються в національній та іноземній валюті, залежно від різниці кредитних ставок
у країні експортера та країні покупця у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України.
Законодавче регулювання експортних операцій в Україні Здійснення експортних операцій на Україні регулюється Законами України; Указами Президента України; Декретами Кабінету Міністрів України; Положеннями Міністерства економіки України, Міністерства Зовнішньоекономічних Зв'язків, інших міністерств і відомств, що регулюють окремі питання тарифного і нетарифного характеру; угодами, укладеними Україною з іншими державами і іншими законодавчими актами України. По-перше основою регулювання діяльності підприємств України на зовнішніх ринках є Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність", який дає визначення основним термінам, застосовуваним у практиці зовнішньоекономічної діяльністі; закріплює основні принципи і правила здійснення зовнішньоекономічної діяльністі; визначає коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльністі, їх права та обов'язки; дає перелік можливих видів зовнішньоекономічної діяльністі; законодавчо закріплює регулювання зовнішньоекономічної діяльністі; регулює економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями; захищає права та інтереси держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльністі; зумовлює відповідальність України як держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльністі при порушенні ними Законів України чи обов'язків, пов'язаних з виконанням контракту, а також визначає застосовувані до них санкції. Згідно з даним законом до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльністі належать:
- фізичні особи, які мають цивільну правоздатність і дієздатність, а також постійно проживають на теріторії України;
- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на теріторії України;
- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб;
- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності;
- спільні підприємства;
- Україна в особі її органів;
- інші держави та ін. Необхідною умовою перетинання митного кордону України при експорті продукції є виконання митних формальностей, порядок здійснення яких регулюється Законами України "Про митну справу в Україні” і "Про Єдиний митний тариф”, а також Митним Кодексом України. Згідно з законом "Про митну справу в Україні” Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.
Згідно з законом "Про Єдиний митний тариф” : Єдиний митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України визначається згідно з цим Законом та міжнародними договорами України.
Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. При укладенні договорів при здійсненні експортних операцій контрагенти зобов'язані використовувати затверджені Міністерством Зовнішньоекономічних Зв'язків "Положення про форму зовнішньоекономічного контракту”, яке закріплює основні умови укладання договорів купівлі-продажу. А деякі аспекти цих договорів закріплені у спеціальних правових актах. Здійснення платежів у іноземній валюті регулюється Декретами Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю” і «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті», а також Законом України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті». Перерахованими вище документами встановлений режим здійснення валютних операцій на території України, визначені принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин.
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю” експорт є валютною операцією, бо експорт пов'язаний з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу. При виборі базисних умов постачання підприємства користаються Указом Президента "Про використання Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів". Ці правила викладено у ІНКОТЕРМС-2000, згідно з якими існує 13 базисних умов постачання, які відрізняються за обов'язками, які несуть контрагенти. Оподаткування прибутку від експортних операцій здійснюється на підставі Закону України "Про податок на додану вартість”, згідно з яким при вивезенні товару з митної території України ставка податоку на додану вартість дорівнює нулю; а також Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на прибуток підприємств і організацій”, згідно з яким об'єктом оподаткування є валовий прибуток підприємства; визначення прибутку від реалізації продукції проводиться шляхом вирахування з одержаної виручки (без податку на добавлену вартість, акцизного збору) затрат на виробництво та реалізацію, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг). Порядок квотування і ліцензування експорту визначає Декрет Кабінету Міністрів України "Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)”, згідно з яким рішення про запровадження режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України з визначенням списку конкретних товарів (робіт, послуг), що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму; а також щорічні Постанови "Про перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню”. В основу законодавчої бази страхування експортних операцій покладено Декрет Кабінету Міністрів України " Про страхування” З ціллю запобігання демпінгу використовується Указ Президента України "Про заходи для попередження експорту товарів походженням з України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, і врегулювання торгових суперечок".
3.диверсифікація
Поняття диверсифікації пройшло тривалий шлях розвитку, змінюючись під впливом зовнішній факторів економічного середовища та цілей підприємства. Еволюцію зміни та розуміння цього питання умовно можна розділити на 4 етапи [3, с. 13]( Орехов С.А. Диверсифицированые корпоративне объединения: проблемы статистического анали_
за / С.А. Орехов. – М. : Буквица, 2000. – 120 с.) (див. таблицю).
Отже, еволюція процесу диверсифікації відбувалась у такій послідовності: товарна диверсифікація,
галузева диверсифікація, міжгалузева диверсифікація, диверсифікація на рівні країни, світова
диверсифікація.
Традиційними визначеннями диверсифікації (від лат. diversus – різний та facere – робити) є: 1)
розширення асортименту, зміна вигляду продукції, що виготовляється на підприємстві, освоєння нових
видів товарів з метою підвищення ефективності виробництва та зниження ризиків; 2) розподіл грошових
коштів серед різних об’єктів з метою зниження ризику втрат та з метою отримання більш високого
прибутку [5, с. 83].( Райзберг Б.А. Современный экономический словарь / Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовский,
Е.Б. Стародубцева. – 2_е изд., испр. – М. : ИНФРА_М, 1999. – 479 с.)
У “Великому економічному словнику” [9]( Большой экономический словарь. – М. : Советская энциклопедия, 1991. – Т. 1. – 389 с.) диверсифікація (від. лат diversificatio – зміна, розмаї_
тість) – це: 1) проникнення фірми в галузі, що не мають прямого виробничого зв’язку і функціональної
залежності від основної області її діяльності. Диверсифікація пов’язана з процесом концентрації
виробництва на міжгалузевому рівні, структурною перебудовою господарства. У результаті диверсифікації
монополістичні об’єднання перетворюються на складні багатогалузеві комплекси, утворюють
конгломерати; 2) у широкому розумінні – розширення господарської діяльності в нові сфери.
Згідно з “Великим економічним словником” А. Азриліяна [10, с. 132],( Большой экономический словарь / Под ред. А.Н. Азрилияна. – 3_е изд., стереотип. – М. : Институт
новой экономики, 1998. – 132 с.) диверсифікація – це об’єднання в рамках однієї управлінської структури (фірми, корпорації) виробництв, які відносяться до різних галузей
народного господарства.
На думку М. Корінько, диверсифікація – це інноваційний процес різностороннього розвитку
господарюючого суб’єкта шляхом перерозподілу ресурсів, проникнення в інші галузі виробництва та на
ринки нових товарів і послуг з метою зниження ризиків та збільшення доходу [2, с. 13].( Корінько М.Д. Диверсифікація: теоретичні та методологічні основи / М.Д. Корінько. – К. : ННЦ
ІАЕ, 2007. – 288 с.)
О. Савицька вважає, що диверсифікація – це розширення діапазону діяльності підприємства, фірми,
корпорації за межі основного бізнесу; проникнення їх в інші галузі виробництва й на ринки нових товарів
і послуг, найчастіше прямо не пов’язаних із основною сферою їх діяльності [11].( Савицкая Е.В. Экономический словарь [Електронный ресурс] / Е.В. Савицкая, О.В. Евсеев. –
URL:http://www.bashedu.гu/
Враховуючи все вищесказане та покладаючись на проведені дослідження праць вчених, можемо дати власне визначення цього поняття, а саме диверсифікація – це перехідний етап підприємства, коли воно починає працювати над багатопрофільністю свого виробництва, розширення асортименту продукції, надання послуг, тим самим збільшуючи свою ефективність і знижуючи ймовірність ризикованості отримання збитку.
Таблиця. Еволюція поняття диверсифікації виробництва
Етапи історичного розвитку | Економічні передумови | Засоби досягнення цілей виробництва | Переважаюча форма організації виробництва | Наслідки |
Епоха масового виробництва (до кінця 20-х рр.) | Концентрація виробництва та централізації капіталу в межах галузі | Створення товару для ринку. Зниження витрат виробництва | Спеціалізація виробництва | Створення товарних ринків |
Епоха масового збуту (до середини 50-х рр.) | Концентрація капіталу в межах галузей. Товарна конкуренція. Перенасичення капіталу в межах галузей. Структурна конкуренція | Маніпулювання набором товарів, що використовуються в певній сфері. Маніпулювання набором галузей (виробництво технологічно взаємоповiязаної продукції). Рух капіталу в інші галузі та сфери діяльності. Маніпулювання набором галузей і сфер діяльності | Горизонтальна диференціація. Продуктова (товарна) диверсифікація. Вертикальна інтеграція. Галузева диверсифікація (набір галузей). Багатогалузева диверсифікація (набір галузей і сфер діяльності) | Вихід за межі товарних ринків. Галузеві ринки. Вихід за межі галузевих ринків. Національн і ринки |
Постіндустріальн е суспільство | Перенасичення капіталу в певних країнах. Критична маса обсягів виробництва у світовому масштабі. Конкуренція між фірмами, діяльність яких оптимізована у світовому масштабі | Експорт капіталу в інші країни. Регулювання світових господарських звiязків. Оптимізація прибутковості в межах діяльності. Стратегія глобальної оптимізації діяльності | Географічна диверсифікація (набір країн). Міжнародна інтеграція. Інтернаціоналізація виробництва. Глобальна диверсифікація | Вихід за межі національн их ринків. Регіональні ринки. Ефект мультиплік ації на світовому рівні. Вихід за межі регіональн их ринків |
Епоха інформаційних та компiютерних технологій (із кінця 90-х рр.) | Світова конкуренція | Глобальна оптимізація світових господарських звiязків | Світова економіка | Світовий ринок |
Виходячи з викладеного вище, явище диверсифікації варто розглядати як процес, а не як вид
діяльності. Тоді поняття “диверсифікований розвиток” можна охарактеризувати таким чином: це процес
розвитку декількох не пов’язаних або суміжних виробництв, розробки нових видів товарів, робіт, послуг,
що здійснюються суб’єктом господарювання для реалізації визначених ним економічних інтересів у
існуючих ринкових умовах.
На різних етапах життєвого циклу підприємство постійно змінює мету та мотиви свого існування, воно займається пошуком нових сфер діяльності.
У своєму дослідженні Р. Кунц визначив три групи мотивів, які спонукають підприємства до диверсифікації. Перша група мотивів пов‛язана безпосередньо з намаганням менеджерів підприємства здійснити диверсифікацію у власних інтересах. Наприклад, при розширенні підприємства менеджери отримують можливість розширити сферу свого впливу і на цій основі збільшити власні
прибутки. Крім того, у даному випадку «поведінка менеджерів не завжди може бути проконтрольована спостережною радою і підлегла жорсткій дисципліні, що дозволяє їм ставити власну вигоду вище за інтереси підприємства» [8, с. 96].( Лозовский Л.Ш. Универсальный бізнес-словарь / Л.Ш. Лозовский, Б.А. Райзберг,
А.А. Ратновский. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 640 с.)
Стосовно другої групи мотивів диверсифікації вчений зазначає, що вони визначаються умовами господарської діяльності підприємства, які мають зовнішній характер і що вона може знайти своє місце лише при високому розвитку економіки, прозорому та сприятливому правовому полі [8, с. 97].( Лозовский Л.Ш. Универсальный бізнес-словарь / Л.Ш. Лозовский, Б.А. Райзберг, А.А. Ратновский. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 640 с.)
Мотиви, які входять до третьої групи, мають великий вплив на розмір прибутку, його збільшення, зниження ймовірності ризиків. Ризик зниження прибутку диверсифікованого підприємства буде нижчим ніж зважений ризик окремих видів діяльності при відсутності, між ними позитивного кореляційного зв'язку [8, с. 99].( Лозовский Л.Ш. Универсальный бізнес-словарь / Л.Ш. Лозовский, Б.А. Райзберг, А.А. Ратновский. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 640 с.)
Необхідність диверсифікації діяльності сільськогосподарських суб’єктів
визначається комплексом мотивацій. Підприємство взаємодіє із зовнішнім та внутрішнім середовищем. Сукупність мотивів і умов зовнішнього та внутрішнього середовища визначають вибір одного чи декілька можливих напрямів диверсифікації. Основні мотивації на внутрішньому ринку можуть поділятися на економічні, технологічні та кадрові.
Економічна мотивація на внутрішньому ринку являє собою комплекс економічних показників, які характеризують виробничу діяльність підприємства. А саме рентабельність виробництва, прибуток, собівартість, якість продукції.
Информация о работе Проблеми диверсифікування експортної діяльності ЗАТ «Галичина»