Проблеми диверсифікування експортної діяльності ЗАТ «Галичина»

На нашу думку, в даному випадку рентабельність і буде являтися тим

мотивом диверсифікації, коли підприємству загрожуватиме ризик її зниження. Якість продукції являється мотивом тоді, коли продукція втрачає свої цінні, якісні властивості, що не дозволяє їй бути конкурентноздатною на ринку. Щодо технологічної мотивації, то сюди слід віднести наявність основних і оборотних фондів, технічна оснащеність. Морально-застаріла техніка і відносно висока собівартість продукції не дає можливості виготовити продукцію для

конкурентного середовища. Тому стан основних фондів і стане мотивом вибору стратегії диверсифікації. Підприємство, маючи інноваційні і високі технології зможе розширити власне виробництво, вводити нові види продукції з покращеними якісними властивостями.__

В. Бризгалов ділить мотиви диверсифікації на наступальні та оборонні.

Оборонні мотиви для диверсифікації включають:

- розподіл ділового ризику;

- зменшення циклічної нестабільності;

- заміна виду діяльності.

Стосовно наступальних мотивів сюди слід віднести:

- політика агресивного росту;

- фінансова можливість;

- подолання меж росту;

- досягнення синергічного ефекту.

Реформування сільського господарства зумовила виникнення великої кількості сільськогосподарських підприємств, які з фінансових причин та при відсутності належного кадрового забезпечення не в змозі займатися питанням диверсифікації.

Диверсифікація повинна бути глибоко обдумана підприємцями, оскільки вона може стати перспективним шляхом розвитку сучасного підприємства.

Науково-технічний прогрес вносить зміни у ситуацію на ринку, змінює

уявлення про якість товарів та послуги і як результат, підприємство ставить собі за мету – змінювати свій бізнес-план, застосовувати нові методи проникнення на ринок, формувати, а згодом і реалізувати свої конкурентні переваги. У ринковій економіці, підприємці не зможуть отримати стабільний успіх, якщо не будуть встановлювати чіткі пріорітети свого розвитку, ефективно планувати свою діяльність. Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємству слід постійно займатися пошуком шляхів покращення його стану, дотримуватись умов ринку, активізувати мотиваційну політику.

(Ткачук В.І. МЕТОДОЛОГІЯ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ

АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ//ІННОВАЦІЙНА ЕКОНОМІКА

Всеукраїнський науково-виробничий журнал)

Існуючі теорії диверсифікації, незалежно від різноманіття поглядів та історичних особливостей

аграрного розвитку, насамперед, виходять з переваг диверсифікації: послаблення кризових наслідків,

зростання конкуренції аграрного виробництва, розвитку сільського підприємництва. Відповідно в

економічній теорії сформувалася сукупність поглядів щодо природи диверсифікації виробництва та

особливостей її розвитку залежно від потреб ринку, спрямованих на удосконалення і поглиблення

змісту цієї категорії.

Усю різноманітність цих поглядів доцільно дослідити з точки зору двох підходів. Згідно з першим

з них, представлених у працях вітчизняних та зарубіжних вчених [3; 9; 10; 11; 12; 13; 14; 15]

( Басаева М. А. Основные направления диверсификации продукции мясного скотоводства.

Рыночные отношения в агропромышленном производсте / М. А. Басаева, М. П. Донская, И. Т. Басаев.

– Владикавказ, 1998.

9. Корінько М.Д. Диверсифікація як економічна категорія / М.Д. Корінько // Актуальні проблеми

економіки : Теорія і практика. – К. : Європейській університет, 2005. – Вип. 1. – 320 с.

10. Корінько М.Д. Диверсифікація: теоретичні та методологічні основи: Монографія. – К. : ННЦ

ІАЕ, 2007. – 488 с.

11. Корінько М.Д. Україна в контексті міжнародної інвестиційної діяльності / М.Д. Корінько,

С.О. Гуткевич // Економіка і управління. – 2002 . – №2 (16). – С. 33-38.

12. Красников В.Я. Эффективность диверсификации агропромышленного производства /

В.Я. Красников, Р.В. Солошенко, В.А. Долгополов, П.Е. Пархоменко. – Курск : Изд-во Курск. гос. с.-х.

ак., 2004. – 151 с.

13. Кунц Р. Стратегия диверсификации и успех предприятия / Р. Кунц // Проблемы теории и

практики управления. – 1994. – №1. – С. 96-100.

14. Матвієнко О. С. Перспективи диверсифікації виробничо-господарської діяльності

сільськогосподарських підприємств / О. С. Матвієнко // Аграрний вісник Причорномор’я. – 2008. – №4.

– C. 121-125.

15. Носаленко А. На основе диверсификации производства / А. Носаленко // Экономика

сельского хозяйства России. – 1994. – № 6. – С. 38-42.)

трактування диверсифікації складається, виходячи з позиції розширення асортименту продукції

підприємства, виходу його на нові сегменти ринку. Отже, прагнення підприємства до випуску нової

продукції повинно забезпечити додаткову комерційну вигоду та стабілізацію доходів. Такий підхід

можна ототожнити з маркетинговою стратегією розробки і випуску нової продукції та проникнення на нові товарні ринки. Особливістю другого підходу є визначення диверсифікації як стратегічного

напряму збільшення кількості ринків, видів та найменувань продукції і послуг, призначених для

експорту . Диверсифікація експорту створює умови для господарського маневрування,

розширює можливості подолання негативного впливу на економіку несприятливої економічної

кон’юнктури. При цьому йдеться про ті види діяльності, які раніше не були характерними для

сільськогосподарського підприємства, але дають можливість більш ефективно використовувати

виробничо-соціальний та експортний потенціал. У цьому випадку диверсифікацію слід тлумачити як стратегію управління господарською діяльністю, метою якої є мінімізація зовнішніх ризиків.

Виходячи з того, що характерною ознакою та невід’ємною частиною будь-якого підприємства є

економічна діяльність, спрямована на виробництво матеріальних і нематеріальних благ, розглядати

диверсифікацію у якості самостійного виду діяльності методологічно помилково. Крім того, це поняття

відсутнє у складі видів економічної діяльності в українському та міжнародному класифікаторах.

Диверсифікація не є й окремим напрямом або видом економічної діяльності. Вітчизняним

законодавством встановлено такі види господарської діяльності: господарсько-торгівельний,

агентський, перевезення вантажів, капітальне будівництво, інноваційний, зовнішньоекономічний та ін.

З огляду на вищезазначене, диверсифікацію слід розглядати як процес (просування), тобто

послідовність кроків підприємства, спрямованих на досягнення певної мети або результату. Основним

змістом процесу диверсифікації є розвиток декількох не взаємопов’язаних або обслуговуючих

виробництв, розробка нових видів товарів, робіт, послуг на основі перерозподілу ресурсів, якими

забезпечене дане підприємство в інші сфери, які суттєво відрізняються від попередніх.

Дослідження диверсифікації, як і будь-якого іншого економічного процесу, передбачає

встановлення певної цільової орієнтації, в основу якої покладено набір відповідних цілей в економічній

діяльності підприємства. Досягнення цілей процесу диверсифікації залежить від характеру і

особливостей виробничої діяльності сільськогосподарського підприємства (рис. 1.). Зрозуміло, що

процес диверсифікації бажано впроваджувати у таких сферах, де підприємство може ефективно

використовувати свої переваги. Здійснення ж диверсифікації у абсолютно нових для підприємства

сферах діяльності можливо за умови, коли одна із споріднених галузей не забезпечує передбачену

вигоду.

Диверсифікація може реалізовуватися у різних видах. М.Д. Корінько у своїх наукових працях

розглядає два види диверсифікації за галузевим принципом: перший – диверсифікація виробництва і

другий – диверсифікація номенклатури та асортименту продукції. Причому диверсифікація

виробництва здійснюється у таких формах, як вертикальна (використання різних засобів збуту,

надання різних послуг) і горизонтальна (одночасний випуск різних видів продукції та її оновлення з

орієнтацією на різні категорії споживачів) [9, с. 118–131; 10, с. 50–52]. Взагалі, сучасні вітчизняні та

зарубіжні дослідники [2; 18; 19; 20; 21] чітко розмежовують три види диверсифікації: 1) концентрична

диверсифікація (виробництво нових раніше не характерних для підприємства товарів, які не мають

технологічного і комерційного відношення до продукції, що наразі виробляється на підприємстві); 2)

горизонтальна диверсифікація (виробництво нової продукції, призначеної для клієнтів компанії, навіть

якщо вона технологічно не зв’язана з існуючими технологічними процесами) і 3) конгломератна

диверсифікація (поповнення існуючого асортименту продукцією, яка не має відношення до технологій,

які використовуються на підприємстві і до товарів, які на ньому виробляються).