Тема: Проблеми світової енергетики

 

      Зміст 

 

      Вступ

     Найчастіше  природно-сировинні ресурси ототожнюються  з мінеральними ресурсами (такими корисними  копалинами як вугілля, нафта, природний газ, металеві руди, неметалічна сировина фосфати, калійні солі, азбест тощо). Нерідко через особливу значущість палива використовують сполучення «мінеральна сировина і паливо».

     Забезпечення  економічних систем сучасної цивілізації мінеральною сировиною і паливом первинними субстанціями матеріального виробництва є однією з глобальних проблем, рішення якої вимагає комплексного підходу і скоординованих дій усього світового співтовариства.

     З тих часів, коли людина добула вогонь, енергоносії відіграють важливу роль у її житті. У цьому розділі розкриваються специфічні особливості роботи на ринку енергоносіїв. Для цього ринку характерні різкі злети цін, зростання нестійкості попиту та пропозиції. Саме він становить для України найбільший інтерес, оскільки в цій галузі виникає найзначніше негативне сальдо торговельного балансу країни.

     В історії людства завжди існували корінні проблеми, від рішення  яких залежало його існування і перспективи  розвитку. У добу науково-технічного прогресу і промислової революції долі: країн і регіонів багато в чому залежать від ступеня забезпеченості їх енергоносіями.

 

      1. Регулювання  світової торгівлі  енергоресурсами

     У світовій економіці контроль за станом і розвитком світової енергетики, а також регулювання світової торгівлі енергоресурсами здійснює Міжнародне енергетичне агентство МЕА. Воно створено відповідно до Міжнародної енергетичної програми в 1974 році. МЕА є автономним органом у рамках ОЕСР. Члени МЕА - держави-члени ОЕСР, за винятком Ісландії і Мексики. У роботі МЕА бере участь Європейський Союз.

     Основна мета МЕА:

     • співробітництво з метою розвитку різноманітних джерел енергії (включаючи альтернативні), підвищення ефективності використання енергії;

     • надання сприяння координації енергетичної й екологічної політики країн-членів;

     • удосконалювання системи, спрямованої на подолання порушень у постачанні енергією;

     • забезпечення інформацією про стан світового нафтового ринку;

     • здійснення співробітництва з країнами не членами МЕА і міжнародними організаціями з метою розв'язання глобальних питань розвитку енергетики;

     Основними напрямками діяльності МЕА є:

     • надання сприяння країнам-членам на основі довгострокового співробітництва в розвитку різноманітних джерел енергії шляхом заохочення ефективного використання вугілля, природного газу, гідроенергії, ядерної енергії, поновлюваних джерел енергії з урахуванням екологічних факторів;

     • здійснення заходів для подолання надзвичайних ситуацій шляхом створення резервних запасів, скорочення споживання нафти; можливості швидкого переходу з нафти на інші види палива, збільшення місцевого виробництва енергії, підтримання на постійній основі системи розподілу нафти за надзвичайних ситуацій;

     • проведення аналізу політики країн-членів у галузі енергетики з метою сприяння ефективному використанню і заощадженню енергоресурсів, аналіз використання джерел, альтернативних нафті;

     • проведення досліджень світового ринку нафти, технологій у галузі енергетики.

     МЕА є основним міжнародним форумом  з питань енергетики для держав-членів. Його Керівна рада складається з високопоставлених посадових осіб, що відповідають за питання енергетики від кожної держави-члена. Секретаріат, очолюваний виконавчим директором, надає підтримку в роботі Керівної ради і має штат експертів з питань енергетики, що представляють країн-членів. Постійні групи і спеціальні комітети займаються питаннями довгострокового співробітництва; енергетики, досліджень і технологій; надзвичайних ситуацій; ринків нафти; зв'язку з державами не членами.

     Ще  однією з найбільших організацій, що контролює поведінку нафти на світовому ринку є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

     ОПЕК  була створена відповідно до резолюції  конференції представників урядів Ірану, Іраку, Кувейту, Саудівської  Аравії і Венесуели, що відбулася  в Багдаді у вересня 1960 року. Тому число п'ять в ОПЕК символізує п'ятірку країн засновників цієї міжнародної організації. Пізніше її членство збільшилося до 11 за рахунок Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів, Лівії, Алжиру, Нігерії й Індонезії.

     ОПЕК  була заснована після того, як «Сім сестер» картель, що об'єднував компанії British Petroleum, Chevron, Exxon, Gulf, Mobil, Royal Dutch/Shell і Texaco і контролював переробку сирої нафти і продаж нафтопродуктів в усьому світі в односторонньому порядку знизили закупівельні ціни на нафту, виходячи з якої вони виплачували податки і відсотки за право розробки природних ресурсів нафтовидобувним країнам.

     На  частку ОПЕК зараз припадає видобуток 29 млн барелів нафти або близько 40 відсотків її світового виробництва. За оцінками Генсекретаря ОПЕК, ця частка до 2010 року зросте до 45 відсотків і досягне понад 50 відсотків до 2020 року.

     Основною  метою ОПЕК є:

     • координація й уніфікація нафтової політики держав-членів;

     • визначення найбільш ефективних індивідуальних і колективних засобів захисту інтересів держав-учасниць;

     • вишукування способів, що забезпечують стабільність цін на світових нафтових ринках і відсутність їхніх коливань, що можуть мати пагубні наслідки;

     • забезпечення стійких доходів країн виробників нафти, ефективного, рентабельного і регулярного постачання нафтою країн-споживачів, справедливого розподілу доходів від інвестицій у нафтову промисловість;

     • охорона навколишнього середовища.

     Повноправними членами можуть бути лише члени-засновники і ті країни, чиї заявки на прийняття були схвалені конференцією. Будь-яка інша країна, що в значних розмірах експортує сиру нафту і має інтереси, що у своїй основі подібні до інтересів країн-членів, може стати повноправним членом за умови, що прийняття буде схвалено більшістю у 3/4 голосів, включаючи голоси всіх членів-засновників.

     ОПЕК  має таку структуру: Конференція, комісії, Рада керуючих, Економічна комісія, секретаріат.

     Конференція, що складається з делегації держав-членів (керівник делегації, як правило, є міністром  нафти або енергетики), вважається вищим органом ОПЕК. Вона збирається два рази на рік у Відні. Можуть скликатися і надзвичайні сесії. Генеральний секретар є одночасно і секретарем Конференції. На Конференції визначається загальна політична лінія, намічаються заходи щодо її втілення в життя, затверджуються бюджет і зміни в Статуті, приймаються рішення про приймання нових членів, призначаються члени Ради керуючих, а також голова Ради керуючих, генеральний секретар і його заступник. Усі рішення приймаються одноголосно, за винятком приймання нових членів і процедурних питань.

     Конференція у своїй роботі спирається на цілий  ряд комісії. Рада керуючих, куди входять  призначувані державами-членами і  затверджувані Конференцією керуючі (дворічний мандат), є виконавчим органом ОПЕК. Кожна держава має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів. Рада керуючих виконує рішення Конференції, розробляє річний бюджет, затверджує доповіді генерального секретаря, підготовляє порядок денний Конференцій.

     Економічна  комісія, що складається із заступника генерального секретаря, представників держав-членів і координатора, що одночасно є керівником дослідницького департаменту, розробляє і заходи для забезпечення стабільності нафтових ринків на справедливих і розумних умовах, щоб нафта зберегла своє значення як першорядне глобальне енергоджерело, що відповідає меті ОПЕК.

     Крім  того, вона займається й іншими питаннями  нафтової й енергетичної політики. Секретаріат, керований генеральним  секретарем, якому допомагає заступник, виконує поточну роботу під керівництвом Ради керуючих. Організація ОПЕК була створена, щоб контролювати експорт нафти, поступово обмежуючи діяльність іноземних концернів. Ще в 1973 році ОПЕК перевела під свій контроль і почала регулювати нафтові потоки у світі, диктувати ціни і використовувати тиск на країни, що не мають достатньої кількості нафтових ресурсів.

 

      2. Огляд світових  енергетичних ресурсів

     Природно-ресурсний  потенціал світового господарства різноманітний. Природні ресурси є  важливою, але не обов'язковою умовою розвитку економіки. Досягнення науково-технічного прогресу призводять до того, що вплив природно-ресурсного фактора на економіку розвинутих країн помітно слабшає. Останніми десятиліттями швидко розвивалися країни, де відсутні необхідні корисні копалини (Японія, Південна Корея, Сінгапур). Але за інших рівних умов наявність багатих і різноманітних природних ресурсів дає країнам їх власникам додаткові переваги.

     Найчастіше  природно-сировинні ресурси ототожнюються  з мінеральними ресурсами. Нерідко  через особливу значущість палива використовують сполучення «мінеральна сировина і паливо».

     Світові прогнозні геологічні запаси мінерального палива перевищують 12,5 трлн т у. п. За сучасного рівня видобутку цих  ресурсів повинно вистачити на 1000 років. Ці запаси складаються з вугілля (до 60 %), нафти і газу (близько 27 %), а також сланців і торфу.

     Розвідані запаси нафти на початку XXI ст. оцінювалися  у 270 300 млрд т (прогнозні оцінки 840 млрд т). Крім того, імовірні запаси нафти з нетрадиційних джерел горючих сланців і бітумінозних пісків становлять до 750 млрд т.

     Розвідані запаси нафти з традиційних джерел у світі розподіляються в такий  спосіб: на Ближньому і Середньому Сході (у Саудівській Аравії, Кувейті, Ірану, Іраку) 70 %, в Африці (у Нігерії, Алжирі, Лівії) 9 11 %, у Північній Америці 8 10 %, у Центральній і Південній Америці 5 %, у Західній Європі 5 % (мал. 1).

     Велика  частина світових запасів нафти  зосереджена в країнах ОПЕК. У  даний час трохи менше половини традиційних запасів нафти припадає, на прибережні шельфи.

     До  другої світової війни основним енергоносієм було вугілля.

     Після другої світової війни були відкриті найбільші родовища в арабських  країнах, в Іраку, Ірані, а також  у країнах Північної Африки, у  Нігерії, на шельфах Південно-Східної  Азії, у Мексиці,' на Алясці, у Північному морі (Великобританія і Норвегія). Завдяки цьому нафта в 1970-х роках стала домінуючим енергоносієм.

     Обсяги  нафти найчастіше виміряються в  барелях (1 барель 0,136 тонни). Видобуток нафти щорічно значно зростає (лише за 1990 2000 pp. він збільшився в 1,2 разу).

     

     Мал. 1. Розподіл запасів  нафти по країнах, %

     Забезпеченість  світової економіки розвіданими  запасами нафти за сучасного рівня  видобутку (близько 4 млрд т на рік) становить 45 років. При цьому країни члени ОПЕК можуть зберігати нинішній обсяг нафтовидобутку протягом 85 років, у тому числі Саудівська Аравія приблизно 90 років, Кувейт і ОАЕ близько 140 років.

     Водночас  у США цей показник не перевищує 10 12 років. У Росії забезпеченість розвіданими запасами нафти 23 роки.

     Життя неодноразово спростовувало припущення про швидке вичерпання запасів нафти у світі. У другій половину XX ст. були відкриті гігантські родовища її в країнах Перської затоки, Північної Африки, Західного Сибіру, на Алясці, у Північному і Каспійськім морях, Північному Льодовитому океані.

     Варто також враховувати, що при нині існуючій техніці видобутку на поверхню видобувається  у середньому лише 30 35 % нафти, що залягає в надрах.

     З другої половини XX ст. дуже широке застосування як сировина для ряду галузей промисловості має природний газ. Найбільшим споживачем газу є хімічна промисловість