Розвідані запаси природного газу протягом останніх 20 років зросли в 1,5 разу й оцінюються в 144 трлн м . Приріст пояснюється  як відкриттям низки нових родовищ (зокрема у Росії у Західному і Східному Сибіру, на шельфі Баренцева моря), так і переведенням частини геологічних запасів у категорію розвіданих. Найбільш розвідані запаси природного газу зосереджені в Росії (39,2 %), Західної Азії (32 %), Північній Африці (6,9 %), Латинській Америці (5,1 %), Північній Америці (4,9 %), Західній Європі (3,8 %). Останнім часом виявлені значні запаси його в Центральній Азії. На початку століття запаси природного газу становили, млрд м3: Росія - 47 600, Іран - 21 200, СІЛА - 4654, Алжир - 3424, Туркменія 2650, Норвегія 3800, Казахстан 1670, Нідерланди 1668, Лівія 1212, Великобританія 574 (мал. 2).

     Мал. 2. Розподіл запасів  природного газу по країнах, %

     Забезпеченість  природним газом за сучасного  рівня його видобутку (2,4 трлн м на рік) становить 71 рік.

     Споживання  природного газу є перспективним  напрямком, оскільки при його згорянні не спостерігаються негативні наслідки, а також є гарна ресурсна база.

     Серед паливно-енергетичних ресурсів найбільші  у світі за паси вугілля. Серед  загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає (залежно від оцінки) 65 90 %. Історично воно відігравало значну роль у світовому промисловому роз витку. Розвідані запаси кам'яного і бурого вугілля становлять по над 5 трлн т, а достовірні близько 1,8 трлн т. Його геологічні за паси, за окремими оцінками, досягають 15 трлн т.

     У цілому світові ресурси вугілля  значні, і забезпеченість ними значно більша, ніж іншими видами палива. Якщо зіставити цифру світових запасів  зі світовим видобутком вугілля, то виявиться, що його вистачить більше ніж на 1000 років - розвіданих і на 3300 геологічних.

     За  загальними запасами лідирує Північна Америка (24 % світових запасів), за кам'яним вугіллям - Азія (25 %), за бурим - Північна Америка (27 %) (табл. 1).

     Таблиця 1. Світові запаси вугілля по регіонах

     Вугільні  ресурси розвідані в 75 країнах  світу. Найбільші родовища вугілля  зосереджені в (млрд т): США 445, Китаї 272, Росії - 200, ПАР - 130, Німеччині - 100, Австралії - 90, Україні - 58, Великобританії - 50, Канаді - 50, Індії - 29, Польщі – 25 (мал. 3).

     Maл. 3. Розподіл запасів  вугілля по країнах, % 

     Буре  вугілля в найбільшій кількості  знаходиться в США (21 % світових запасів), Росії (17 %) та Індії (13 %). На кам'яне вугілля  багаті також США (26 % світових запасів), Китай (10 %) та Австралія (9 %) (табл. 2).

     Таблиця 2. Світові запаси, видобуток і продаж вугілля

     Вугілля може добуватися підводним способом, нині він використовується в Китаї, Канаді, Японії, Великобританії та інших державах.

     На  сучасну кон'юнктуру світового вугілля істотно впливають його світові запаси.

     Світові достовірні та ймовірні запаси кам'яного  вугілля до глибини 1200 м оцінюються приблизно в 6,7 трлн т. Вугілля оцінюється за кількома параметрами.

     За  глибиною залягання вугілля добувають відкритим або закритим (шахтним) способами: від цього залежить собівартість. у США відкритим способом добувають 60 % вугілля; загальні витрати на 25 30 % нижче, ніж за підземного видобутку. У Росії відкритим способом добувають понад 40 % вугілля (Кансько-Ачинський, Підмосковний, Південно-Якутський басейни таїн.), в Україні Дніпровський буровугільний басейн, у Казахстані Екібастузький. Кам'яне вугілля відкритого видобутку належить до найбільш економічно вигідного виду палива і його видобуток постійно зростає.

     За  марочним складом і якістю щодо цього вугілля поділяється на кам'яний, бурий, коксівний, енергетичний. У Росії й Україні на частку кам'яного вугілля припадає /3 запасів. У США й Німеччині переважає буре вугілля, у Китаї та Індії кам'яне.

     Хоча  загальні запаси кам'яного вугілля великі і воно є в багатьох країнах, на деякі марки високоякісного зокрема коксівного вони бідні. Наприклад, Японія, Франція, Індія мають чималі родовища кам'яного вугілля, але відчувають дефіцит коксівних.

     Кам'яновугільна  промисловість Великобританії задовольняє коксівним вугіллям лише потреби власної промисловості. Канадська чорна металургія працює на коксі, що надходить із США. А канадське коксівне вугілля експортується (переважно в Японію).

     Великі  запаси кам'яного вугілля зосереджені в Австралії, Канаді, ПАР, де видобуток неухильно зростає, що пов'язано з наявністю в Австралії і Канаді значних родовищ дефіцитного коксівного вугілля, а в ПАР розташованого близько до поверхні високоякісного енергетичного вугілля, що сполучається з низькою вартістю робочої сили. З держав Східної Європи постачальниками кам'яного вугілля є Росія, Україна, Польща.

     Найбільшими у світі імпортерами кам'яного  вугілля і коксу є Японія, Франція, Італія, Канада. Тому основні потоки експортного вугілля спрямовуються до Японії і Західної Європи.

     За  даними Всесвітньої економічної  конференції, достовірні та ймовірні поклади  бурого вугілля на земній кулі оцінюються в 512 млрд т. Найбільші поклади бурого вугілля в США, Китаї, Німеччині  і Росії. Буре вугілля широко використовується як сировина в хімічній промисловості і в енергетиці. Наприклад, у Німеччині в електроенергетиці використовується близько 85 % видобутого бурого вугілля. На експорт він потрапляє винятково у вигляді брикетів.

     У Росії переважає видобуток кам'яного вугілля. Близько 10 % складає коксівне вугілля. 90 % геологічних запасів! російського вугілля припадає на східні райони, де розташовуються найбільші у світі за своїми запасами басейни, такі як Тунгуський, Ленський, Кузнецький. Протягом останніх років видобуток вугілля в країнах Західної Європи знижується. Видобуток вугілля підземним способом згортається, а відкритим зростає. Відкритий вуглевидобуток протягом останніх 30 років збільшився більше ніж у два рази і складає нині близько 50 %, включаючи США і Німеччину 60 %. За видобутком кам'яного вугілля лідирують Китай, США, Індія, ПАР і Австралія, а за видобутком бурого США, Німеччина, Росія.

     3. Сучасні тенденції  розвитку світового  ринку енергоносіїв

     На  початку XXI ст. середньорічний обсяг  видобутку нафти становив 3,8 4 млрд т, у тому числі по країнах, млн т: Саудівська Аравія - 410, США - 325, Росія - 290, Іран - 185, Норвегія -155, Китай -- 155, Венесуела 150, Мексика 145.

     На  країни-члени ОПЕК припадає 43 % усього світового видобутку.

     На  експорт спрямовується близько половини всієї нафти, що добувається у світі. Частка країн членів ОПЕК у світовому експорті нафти складає близько 65 %. 

     ОПЕК  була створена з метою підвищення прибутку від збуту нафти. У перші 10 років свого існування ОПЕК мало впливала, на світові ціни нафти. Але в 1970 1980 pp. зусиллями ОПЕК та одного з найбільших експортерів нафти СРСР ціни на нафту були збільшені в 15 17 разів і досягали 350 дол./т. Ці ціни в 10 20 разів перевищували собівартість її видобутку на Близькому Сході. Як і передбачалося, такі ціни утримувалися недовго і почали знижуватися.

     Такі  потрясіння у світовому бізнесі  не могли закінчитися без катастрофічних наслідків. Адже завдяки «Великому  стрибкові» цін на нафту вартість нафтопродуктів, що споживали країни «великої сімки», збільшилася приблизно на 1 трлн дол. Наслідком була енергетична криза в розвинутих країнах і перша в історії помітна девальвація долара США.

     Для ліквідації енергетичної кризи розвинуті  країни виділили значні кошти на заходи для економії енергоресурсів і розвиток альтернативних джерел енергії. Завдяки цьому мазут був витиснений вугіллям і газом. У Франції в цей час основним джерелом електроенергії стала атомна енергетика. У результаті цього ціни на мазут знизилися, що зробило його виробництво нерентабельним. Останнє стимулювало переробку мазуту на бензин і дизельне паливо (поглиблення конверсії нафти). Значно зменшилося середнє споживання бензину в автомобілях, крім того, значного поширення в автомобілях набули дизельні двигуни.

     Високі  ціни на нафту стимулювали розвідку і видобуток нафти на шельфі Північного моря, унаслідок чого Англія з чистого імпортера нафти перетворилася в невеликого експортера, а Норвегія стала експортувати близько 120 млн т/рік.

     Усі ці події призвели до значного падіння  і стабілізації цін на нафту. Найбільш катастрофічними наслідки падіння цін на нафту були для СРСР, у якого в цей час почалося зниження видобутку нафти, внаслідок чого кількість «нафтодоларів» зменшилася в 10 разів.

     Ще  одна проблема транспортування вугілля від місця видобутку до місця споживання. Віддаленість покладів від узбережжя разом з низькою пропускною здатністю залізниць і портів - унеможливлює різке збільшення постачань вугілля на світовий ринок.

     Також гальмує розвиток ринку недолік  водних ресурсів, неї обхідних для гідровидобутку вугілля, і зростаючий дефіцит робочої сили. Тому абсолютна орієнтація на повсюдне використання вугілля залишається малоймовірною воно тепер може бути доповненням до інших варіантів розвитку енергетики.

     Найбільше зростає потреба в енергоносіях у країнах, що розвиваються, насамперед в Азії, де очікуються найвищі темпи економічного росту. За оцінками Організації Економічного Співробітництва і Розвитку світовий видобуток вугілля буде зростати до 2010 р., у середньому на 3,5 % на рік. У 2003 р. обсяг світового видобутку вугілля досяг майже 4,2 млрд т, у 2010 p. передбачається 5,3 млрд т. В Європі видобуток вугілля падає в середньому на 3 % на рік через збільшення собівартості видобутку; У країнах Європи, а також у багатьох вугільних басейнах України верхні шари покладів уже розроблені, а витягати вугілля з глибини понад 1000 м нерентабельно за нинішньої техніки і технології. Вигідною залишається лише розробка вугільних родовищ відкритим способом (у Західному басейні США, Східному Сибіру, ПАР, Австралії).