Рентабельність виробництва, сутність, методи визначення

Економічний зв'язок полягає в тому, що формула  прямо вказує шляхи підвищення рентабельності: при низькій доходності продаж необхідно  прискорювати обіг виробничих активів.

Третя група показників рентабельності формується на базі розрахунку рівня рентабельності аналогічно показникам першої та другої груп, однак замість прибутку в розрахунку приймається прибуток грошових коштів (рис.2.4).

Рис. 2.4 Показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

 

Дані показники  дають уяву про ступінь важливості для підприємства забезпечити кредиторів, позичальників та акціонерів власними грошовими коштами в зв'язку з  використанням його виробничого  потенціалу. Концепція рентабельності розраховується на підставі притоку  грошової "готівковості", широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона більше пріоритетна, тому що операції з грошовими потоками є ознакою інтенсивного типа виробництва, ознакою "здоров'я" економіки і фінансового стану підприємства. Перехід на використання цієї концепції потребує перебудови звітності підприємства. Ця робота минається лише на початковій стадії.

Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі  шляхів підвищення рентабельності важливо  розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об'єм використовуваних ресурсів та обсяг виробництва продукції, прибутку від реалізації та рентабельності (доходності) продаж, знаходяться між собою в тісному функціональному зв'язку.

Основні показники  рентабельності:

• Рентабельність продукції;
• Рентабельність продаж;
• Рентабельність активів;
• Рентабельність текучих активів;
• Рентабельність власного акціонерного капіталу.

1. Рентабельність  продукції: 

   (2.1)

Рпр - рентабельність продукції;

Пр - прибуток від реалізації продукту;

С – повна  собівартість реалізації продукції.

Цей показник характеризує вихід прибутку в процесі  реалізації продукції на одиницю  витрат в основній діяльності підприємства.

2. Рентабельність  продаж:

   (2.2)

RОS- рентабельність продаж;

В- виручка  від реалізації без податків, включених  до ціну продукції.

Рентабельність  продаж характеризує доходність основної діяльності підприємства. Менеджер використовує цей показник для контролю над  взаємозв'язком між цінами, кількості  реалізує мого товару, витрат виробництва  і реалізації продукції.

3. Рентабельність  активів: 

   (2.3)

RОА- рентабельність активів;

Пч- чистий прибуток;

Аср- середня величина активів за певний період.

Цей показник служить для визначення ефективності використання капіталу, оскільки дає  загальну оцінку доходності вкладеного в виробництво капіталу, як власного так і залученого.

4. Рентабельність  поточних активів: 

   (2.4)

Рта- рентабельність поточних активів;

Ат.ср- середня величина поточних активів підприємства.

Цей показник характеризує величину прибутку, отриману з кожної гривні що вкладена у поточні  активи.

5. Рентабельність  власного акціонерного капіталу :

   (2.5)

RОЕ- рентабельність власного акціонерного капіталу;

Кс- середня величина власного капіталу підприємства.

Цей показник займає особливе місце серед показників рентабельності і характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів, величину прибутку, отриману на кожну  гривню вкладень акціонерів в підприємство і залишаючи в розпорядку підприємства. Значення цього показника відбиває ступінь привабливості об'єкта для  вкладень коштів акціонерів. Чим вище цей показник, тим більше прибутку приходиться на одну акцію, тим вище потенційні дивіденди.

На величину рентабельності власного акціонерного капіталу впливає показник рентабельності активів.

В ринковій економіці приділяється велике значення порівнянням прибутку з прибуткоутворюючими факторами і базами її формування.

При стандартній  оцінці фінансового стану підприємства пропонується західними методиками:

• По-перше, використання системи взаємозв'язаних показників рентабельності, кожний з яких несе однакове навантаження як для робітників підприємства так і для користувачів фінансової інформації (менеджерів, акціонерів, інвесторів та кредиторів);
• По-друге, використання системи показників рентабельності як однієї з елементів фінансово-економічної оцінки текучого положення підприємства;

 

Основні класи показників рентабельності	Фінансові коефіцієнти рентабельності
1	2
1. Показник рентабельності, розрахований  на підставі прибутку (доходу)	1.1 .Коефіцієнт обмеженого рівня валового прибутку 1.2.Коефіцієнт обмеженого рівня  прибутку від основної (операційної)  діяльності 1.3.Коефіцієнт обмеженого рівня  прибутку всієї діяльності підприємства 1.4.Коефіцієнт обмеженого рівня  чистого прибутку 1.5.Коефіцієнт критичної рентабельності
2.Показник рентабельності, розрахований  в зв'язку з використанням виробничих  активів	2.1.Коефіцієнт віддачі на всю  суму виробничих Активів 2.2.Коефіцієнт віддачі на інвестований  капітал 2.3.Коефіцієнт віддачі на акціонерний  капітал
3.Показник рентабельності, розрахований  на підставі потоків власних  грошових коштів	3.1.Коефіцієнт рентабельності відбору 3.2.Коефіцієнт рентабельності     сукупного капіталу 3.3.Коефіцієнт рентабельності власного  капіталу 3.4.Коефіцієнт обслуговування боргу

Система фінансових коефіцієнтів рентабельності (табл. 2.1)

 

• По-третє, необхідність проведення динамічного і порівняного аналізу показників рентабельності по секторам основної діяльності, по підприємствам - аналогам і підприємствам - конкурентам.

Для цієї мети розроблена система показників рентабельності, котра об'єднує три основним класи показників (табл. 2.1)

1. Показник  рентабельності,  розрахований  на  підставі  прибутку (доходу).

2. Показник  рентабельності, розрахований в  зв'язку з використанням виробничих  активів.

3. Показник  рентабельності, розрахований на  підставі потоків власних грошових  коштів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.  Фактори, що впливають на рентабельність виробництва, та проблеми їх підвищення на українських підприємствах.

 

   Основними джерелами підвищення рівня рентабельності є збільшення суми прибутку від реалізації продукції і зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів може бути використана наступна формула:

        

де Р↑R – резерв росту рентабельності

R_в - рентабельність можлива;

Rф - рентабельність фактична;

R↑П - резерв зростання прибутку від реалізації продукції;

VРП_вi - можливий обсяг реалізації продукції з урахуванням виявлених резервів його росту.

 

Прибуток  є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

• Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.
• На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток  від реалізації продукції безпосередньо  залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний  вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається  в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином  можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить суттєвими.

Розглянемо  особливості впливу на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість  продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції утворюють  виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівартість продукції.

Підприємство  може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому  необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються  в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

• Відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);
• Амортизація основних засобів і нематеріальних активів; » витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;
• Інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг).

Вплив підприємств  на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через  належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи  відрахувань: витрати.

Розглянемо  проблеми підвищення рентабельності на підприємствах легкої промисловості: на сьогоднішньому етапі розвитку економіки кожне підприємство незважаючи на форму власності, тип чи розміри ставить собі за мету в результаті фінансово-господарської діяльності здобути якомога більше економічних вигод, тобто максимізувати свої прибутки. Загалом на українських підприємствах легкої промисловості спостерігається зменшення показників рентабельності з таких причин:

–    зменшення чисельності населення;

–    прямі інвестиції в легку промисловість в 2009 р., за попередніми даними, становили 140 млн. гри., проте потреба галузі в інвестиціях на порядок вища ;

–    зменшення попиту на дану продукцію внаслідок зменшення платоспроможності;

–    зміна уподобань, моди, до яких не можуть швидко пристосуватись вітчизняні підприємства;

–    майже 80 % підприємств працюють на морально та технічно застарілому обладнанні;

–    на внутрішньому ринку частка вітчизняних підприємств становить від 4% (трикотажні вироби) до 10 і 25% (відповідно взуття та швейні вироби), не кажучи про світові ринки;

–    відсутність якісної і дешевої сировини,відсутність центрів постачання давальницької сировини на території України,

–    проблеми захисту вітчизняного виробника, якого витісняють неякісні китайські товари тощо.

Розглянемо  основні шляхи вирішення проблем  на даному етапі розвитку легкої промисловості. Класифікація великої різноманітності  чинників зростання показників рентабельності здійснюються за трьома ознаками:

1. видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);   
2. напрямками розвитку і удосконалення виробництва;  
3. місцем реалізації у системі управління виробництвом.