Рентабельність виробництва, сутність, методи визначення

Практично найбільш важливою слід вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських). Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності підприємства  неоднакові.

Технологічні  нововведення, особливо сучасні форми  автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив  на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві  зміни в технічному рівні і  продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації  трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

Устаткування. Цьому чинникові належить одне з  провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню  продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке  планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньо змінних витрат робочого часу тощо.

Матеріали і  енергія. Проблема економії і зменшення  споживання сировини, матеріалів, енергії  повинна бути під постійним контролем  відповідних спеціалістів підприємств  з матеріаломістким і енергомістким виробництвом.

Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важливими чинниками  ефективності. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї  технічної преваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом  на ринку. Пропоновані підприємством  для продажу вироби повинні появитись  на ринку у потрібному місці, у  потрібний час і за розсудливою  ціною.

Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником, зростання ефективності виробництва  є працівники – керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато де в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу.

Організація і системи. Єдність трудового  колективу, раціональність у делегуванні  відповідальності і нормах керованості  відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію  і координацію виробничих і управлінських  процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності.

Стиль управління. Значний внесок у зростання продуктивності виробництва робить сучасна добре  організована система управління. Складовою частиною такої системи є стиль управління – типовий “м’який” чинник підвищення ефективності діяльності підприємства.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній чи непрямий вплив  справляють зовнішні чинники ефективності виробництва. Розглянемо їх детальніше, оскільки їх завжди потрібно враховувати.

Державна  політика, яка істотно впливає  на ефективність суспільного виробництва  через: практичну діяльність урядових установ різноманітні види законодавства; фінансові заходи і стимули; установлювані  та контрольовані економічні правила  і нормативи; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності  і приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери тощо.

Інституційні  механізми. Оскільки ефективність виробництва, залежить від багатьох, непересічним завданням держави є створення  на національному рівні не лише відповідних  економічних, соціальних, політичних і  законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних  систем.

Інфраструктура. Важливою передумовою зростання  ефективності (продуктивності) виробництва  на підприємствах є достатній  рівень розвитку і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і соціальної  інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної  діяльності не можуть обходитись без відповідних  послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової інфраструктури.

Структурні  зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко  впливають структурні зміни у  суспільстві незалежно від якості управління діяльністю окремих підприємств. Причому така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни  відображаються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва.

Підприємствам легкої промисловості потрібно зорієнтуватись на:

1)       громадян з середнім рівнем доходів, адже саме вони створюють основний попит на продукцію;

2)       співпрацю з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримання прибутку і нашому виробнику;

         3)       спроби збільшити сегмент реалізації на ринку товарів;

4)       застосування маркетингових засобів реалізації продукції;

5)       збільшення асортименту продукції;

6)       орієнтацію на довготривалі зв’язки з партнерами, а не разову співпрацю тощо.

З метою забезпечення економічного зростання в наступні роки доцільно по-перше, простимулювати  ті галузі, які здатні максимально швидко реагувати на зростання споживчого попиту; по-друге, почати структурну перебудову економіки галузей з високим рівнем доданої вартості, в яких Україна має конкурентні переваги; по-третє, дати хід масовій структурній перебудові економіки. Все це дасть змогу стабілізувати фінансову ситуацію, а також покращити показники рентабельності та підприємств в Україні.

Для порівняння, розглянемо також проблеми сільськогосподарських  підприємств. Обмеженість виробничих ресурсів, що використовуються в сільському господарстві, та необхідність задоволення дедалі зростаючих потреб населення об'єктивно вимагають підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Цього можна досягти створенням регульованої ринкової економіки, відповідного механізму господарювання та забезпеченням рівноправності всіх форм власності.

У підвищенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва велику роль повинен відіграти власник, господар. Лише це дасть змогу найвигідніше реалізувати наявні можливості.

Підвищення ефективності сільського господарства передбачає збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва з мінімальними витратами на її одиницю. Отже, необхідно збільшувати врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тварин та знижувати собівартість продукції. Звідси випливає, що основним напрямом підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є послідовна його інтенсифікація. Збільшення врожайності і продуктивності пов'язане із ростом витрат на 1 га посіву та 1 гол. худоби, а при комплексному використанні ресурсів вихід продукції зростає більшою мірою і її собівартість знижується. Тому всі фактори інтенсифікації є й шляхом підвищення ефективності виробництва.

Важливим напрямом підвищення економічної ефективності сільського господарства є впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва й переведення його на індустріальну основу. Індустріалізація сільського господарства означає насичення галузі засобами виробництва, що надійшли від промисловості, особливо машинами та начепними агрегатами.

У процесі комплексної механізації та автоматизації відбувається заміна ручної праці машинами, що сприяє підвищенню продуктивності останньої і зниженню собівартості продукції.

Рівень ефективності сільськогосподарського виробництва підвищується при поглибленні спеціалізації та посиленні концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації й агропромислової інтеграції. Спеціалізовані підприємства порівняно з неспеціалізованими мають змогу зосередити ресурси на виробництві основного продукту і таким чином підвищити продуктивність праці й знизити собівартість продукції. Агропромислова інтеграція дозволяє вчасно і без затрат переробити сільськогосподарську продукцію, що також зумовлює зниження її собівартості.

Позитивно впливає на економічну ефективність сільськогосподарського виробництва підвищення рівня забезпеченості підприємств основними і оборотними фондами. Тому важливо - раціонально використовувати машинно-тракторний парк, автомобілі, виробничі приміщення та їх обладнання, паливно-мастильні матеріали, корми, мінеральні добрива та інші засоби виробництва. Рівень ефективності виробництва в сільському господарстві значною мірою залежить і від складу виробничих фондів, співвідношення основних та оборотних фондів, частки технічних засобів в основних виробничих фондах. Велике значення має також збільшення інвестицій у сільське господарство, в тому числі й іноземних, створення спільних підприємств та інші форми залучення іноземного капіталу.

Одним з перспективних засобів підвищення рівня забезпечення виробництва машинами та обладнанням є лізинг. Він являє собою форму фінансування капіталовкладень, яка має схожість з орендою. За використання машини орендар сплачує її власнику спожиту вартість та процент за кредит. Для користувача (орендаря) лізинг вирішує одночасно проблему придбання техніки і фінансування покупки. Поряд із фінансовим лізингом важливу роль відіграє оперативний лізинг (прокат засобів виробництва). Особливо це вигідно підприємствам із невеликим обсягом сільськогосподарських робіт у напружені періоди (сівба, збирання тощо).

У ринкових умовах кожний виробник намагається продати свою продукцію, тому кінцева економічна ефективність формується у сфері її реалізації. З огляду на це економічну ефективність сільськогосподарського виробництва можна підвищувати шляхом пошуку і освоєння нових ринків збуту виробленої продукції. Адже більшість виробників у сільському господарстві не вміють реалізовувати свою продукцію. Вони багато років навчались «здавати» її, а тепер продукцію слід продавати. Отже, необхідно створювати маркетингові служби, які б могли вивчати ситуацію на ринку й просувати сільськогосподарську продукцію до споживачів.

В основу ринкового механізму, незалежно від галузі, покладено економічний інтерес і підприємницький ризик. Це визначає єдині підходи до державного впливу на економіку всіх галузей народного господарства. Однак сільське господарство забезпечує населення країни продуктами харчування, а промисловість - сировиною і від його результатів значною мірою залежить життєвий рівень людей. Державі, яка турбується про добробут свого населення, не байдужий стан сільськогосподарського виробництва. Вона повинна створювати сприятливі економічні та соціальні передумови для розвитку галузі, що давало б змогу виробляти достатню кількість товарів за доступними цінами. Проте вирішити це завдання нелегко. Складність полягає в нестабільності сільськогосподарського виробництва внаслідок значної залежності його від природнокліматичних умов, що ускладнює можливість збалансування в часі та просторі обсягів виробництва продуктів харчування з потребами ринку, призводить до нестабільності його фінансового стану.

Для забезпечення необхідного рівня доходів та гарантування стабільності виробництва й постачання населенню продовольства держава обирає особливу форму взаємовідносин із сільським господарством, якому вона надає повну самостійність. Конкуренція на ринку змушує підприємства збільшувати виробництво продукції і тим самим забезпечувати ринок. Функції держави полягають у створенні умов для її збуту з гарантією, що зниження цін на сільськогосподарському ринку не буде нижчим від того рівня, який дозволяє працювати на принципах самофінансування. Отже, в умовах ринку держава гарантує успішний розвиток сільського господарства, створюючи йому пріоритетні умови порівняно з іншими галузями народного господарства. Цьому сприятиме дотримання Закону «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України».

Порівнюючи два різні види діяльності, можемо зробити висновок, що їх проблеми в деякій мірі співпадають, наприклад: зниження собівартості, механізація  виробництва, підвищення продуктивності праці, нові ринки збуту, участь держави  та ін..  На  мою думку держава  являється основою для покращення роботи підприємств, адже якщо держава  надає відповідні можливості для  кращої роботи, то й не виникає, ну на край, половина висвітлених проблем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі витрати підприємства на її виробництво. У відповідності із П(С)БО собівартість реалізованої продукції складається з: виробничої собівартості, нерозподілених постійних загально виробничих витрат, наднормативних виробничих витрат.

Підприємства зараз мають право самостійно формувати величину собівартості своєї продукції, звичайно, не порушуючи чинних законодавчих, нормативних актів. Зниження собівартості продукції є фактором збільшення прибутку від реалізації. Для цього необхідно впливати на різні елементи витрат, які включаються до собівартості продукції.

Фінансові результати пiдприємства вимiрюються двома показниками - прибутком i рентабельнiстю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсiв. Тому для аналiзу його доповнюють показником рентабельностi.

Рентабельнiсть - це вiдносний показник ефективностi роботи пiдприємства, котрий у загальнiй формi обчислюється як вiдношення прибутку до витрат. Рентабельнiсть має кiлька модифiкованих форм залежно від того, який саме прибуток i ресурси використовують у розрахунках

Отже, робимо висновок, що резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів), важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література.