Роль міжнародної організації – генеральної асоціації по тарифам і торгівлі (світової організації торгівлі) в регулюванні міжнародної тор

Попри те, що СОТ є спадкоємицею ГАТТ, між  цими організаціями є певні розбіжності. По-перше, ГАТТ вважалася тимчасовим закладом, а СОТ - постійна організація; ГАТТ не мала статусу спеціалізованого закладу ООН, а СОТ - має. По-друге , сфера діяльності ГАТТ обмежувалася торгівлею товарами, а Світова організація торгівлі займається також торгівлею послугами й торговельними аспектами інтелектуальної власності.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне  урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстилем, сільгосппродукцією, авіатехнікою тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення  торговельних правил, які задовольнили б усіх учасників СОТ. Це стосується насамперед ліквідації тарифних і нетарифних обмежень, а також установлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торговельних аспектів інвестицій, то передбачається поширити на зарубіжні інвестиції такий самий режим найбільшого сприяння, що існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їх товари мають доступ на ринки розвинутих країн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996) одним з найважливіших завдань проголошено сприяння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинутих країн і країн з перехідною економікою в "багатосторонню систему регулювання світової торгівлі".

Основні функції СОТ зафіксовані Марракеською угодою про заснування цієї організації. [4, с. 30-31].

Міжнародне  регулювання сфери торгівлі послугами здійснюється на основі Генеральної угоди про торгівлю послугами.

Угода спрямована на сприяння економічному зростанню всіх торговельних партнерів  через розширення торгівлі послугами.

ГАТС  містить загальні концепції, принципи і правила з торгівлі послугами, а також конкретні зобов'язання щодо лібералізації торгівлі в секторах і під секторах послуг [5, с. 298]. 

До найважливіших  загальних зобов'язань відносяться: 

1) прозорість  правил з торгівлі послугами:  створення інформаційних і контактних  пунктів. Кожна країна-член повинна створити не менше одного інформаційного пункту, в якому інші країни зможуть одержати інформацію про чинне законодавство і норми щодо торгівлі послугами в тих секторах, що їх цікавлять. Крім того, розвинуті країни для допомоги постачальникам послуг із країн, що розвиваються, повинні створювати контактні пункти, які зобов'язані надавати інформацію про технологію послуг, про комерційні і технічні аспекти надання послуг, про реєстрації, визнання й отримання професійних кваліфікацій; 

2) взаємне  визнання кваліфікації, необхідної  для надання послуг. Фізичні і  юридичні особи, що надають  послуги, повинні одержати сертифікати  або ліцензії та інші документи,  що надають право займатися  цією діяльністю. Тому країни-члени повинні укладати двосторонні і багатосторонні угоди для взаємного визнання кваліфікації, щоб одержати дозвіл на те, щоб займатись цією діяльністю; 

3) правила  щодо монополій, ексклюзивних  постачальників послуг і іншої  ділової практики, що обмежує  конкуренцію. Постачальники послуг часто є монополістами на місцевих ринках Крім того, уряди іноді надають ексклюзивні права на торгівлю послугами обмеженій кількості постачальників. Це забороняється правилами ГАТС. Якщо ж виникає така проблема, то постачальники послуг мають право обмежити торгівлю; 

4) розширення  режиму найбільшого сприяння (РНС)  і використання національного  режиму; 

5) заходи, спрямовані на лібералізацію  торгівлі, зокрема, на забезпечення  більшої участі країн, що розвиваються. Розвинуті країни повинні виявляти  певну гнучкість до країн, які розвиваються, що дозволило б останнім, беручи на себе зобов'язання: 

• відкривати  меншу кількість секторів послуг;

 

• лібералізувати  меншу кількість типів операцій щодо наданню послуг;

 

• поступово розширювати доступ на ринок згідно зі ступенем їх розвитку і створювати умови, спрямовані на посилення можливостей своїх вітчизняних постачальників послуг, їх потенціалу завдяки доступу до сучасних технологій, до інформаційних каналів і мереж.

 

Конкретні зобов'язання - це зобов'язання, що беруть на себе окремі країни щодо тих чи інших секторів послуг. В кожному з обраних секторів послуг країна зобов'язана брати зобов'язання щодо доступу на ринок, національного режиму та інші зобов'язання.

Види  умов, що можуть ставити країни, беручи на себе зобов'язання щодо доступу на ринок: 

• обмеження кількості постачальників послуг (наприклад, іноземні банки і страхові компанії можуть створити тільки обговорену кількість  філій або дочірніх підприємств);

 

• обмеження загальної вартості операцій з послугами (наприклад, страхування імпортних вантажів можуть здійснювати лише вітчизняні страхові компанії, внаслідок чого іноземні конкуренти витісняються з внутрішнього ринку страхових послуг);

 

• обмеження загальної кількості операцій з  надання послуг або загальної  кількості наданих послуг, тобто введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг (наприклад, квота на кількість закуповуваних за рубежем фільмів, публікацій і поліграфічних робіт, що здійснюються за винагороду);

 

• обмеження загальної кількості іноземних  постачальників послуг, що можуть залучатися до конкретного сектора послуг (наприклад, державне ліцензування імпорту робочої сили), а також обмеження на пересування споживачів послуг (наприклад, лімітування кількості туристичних віз, що видаються іноземним мандрівникам);

 

• вимоги  до специфічного типу юридичної особи, що надає послуги;

 

• обмеження на участь іноземного акціонерного капіталу (наприклад, максимальна участь обмежена 49% акцій).

 

Зобов'язання, що бере на себе країна, заносяться до Розкладу зобов'язань ГАТС.

Кожний  Розклад поділяється на дві частини: горизонтальну і секторну. Горизонтальні  зобов'язання поширюються на всі  сектори послуг, а секторні стосуються конкретних секторів і під секторів. Записи в Розкладі показують обсяг зобов'язань, які країна готова взяти на себе.

Країни  можуть вводити обмеження на використання національного режиму нерезидентами. Держава застосовує такі інструменти  внутрішньої економічної політики, які дискримінують на вітчизняному ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими. Наприклад, надання місцевим будівельним, юридичним, транспортним фірмам прямих цінових субсидій, або надання іноземним виробникам послуг менш сприятливих умов (більш високі кваліфікаційні вимоги до фахівців).

У ряді випадків для обмеження торгівлі послугами використовують ті самі методи регулювання, що й для торгівлі товарами. Це пов'язано з тим, що торгівля окремими видами послуг супроводжує торгівлю товарами і тому підпадає під обмеження, що накладаються на торгівлю цими товарами. 

Угоди про інші аспекти торговельних правил, зафіксовані Марракеською угодою, такі: 

• Додаток 1В: Генеральна угода про торгівлю послугами;

 

• Додаток 1С: Угода про торговельні аспекти  прав інтелектуальної власності;

 

• Додаток 2: Домовленість про правила та процедури  врегулювання суперечок;

 

• Додаток 3: Механізм з огляду торговельної політики;

 

• Додаток 4: Багатосторонні торговельні угоди  з обмеженою кількістю учасників (містять Угоду про торгівлю авіатехнікою та угоду про державні закупки).

 
 
 

1. Конференція  міністрів. 

2. Генеральна  рада. 

3. Рада  з торгівлі товарами. 

4. Рада  з торгівлі послугами (ГАТС). 

5. Рада  з торговельних аспектів прав  інтелектуальної власності (ТРШС). 

6. Галузеві  комітети, робочі групи. 

7. Секретаріат. 

Конференція міністрів є вищим органом  СОТ. Вона складається з міністрів торгівлі (або інших відповідних міністерств) і скликається раз на два роки. Усі члени мають один голос, а рішення приймаються консенсусом. На Конференції розглядаються найактуальніші питання регулювання торговельної політики, подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, удосконалення правил і стандартів у торгівлі. Однією з проблем, зокрема, є узгодження стандартів і правил, що існують у найменш розвинутих країнах, із західними стандартами. Справа в тому, що трудові й екологічні стандарти розвинутих країн вищі, а це здорожує товар і знижує його конкурентоспроможність. Природно, що на підтягуванні стандартів до західного рівня наполягають розвинуті країни; країни що розвиваються, — проти, бо низький рівень заробітної плати й відсутність (переважно) витрат на екологічну безпеку здешевлює їхні товари [6, с. 152].

Сесії Конференції міністрів відбуваються, як правило, раз на два роки; на них  обговорюються й приймаються  рішення з принципових питань. Так, на першій конференції (1996, м. Сінгапур) було прийнято Угоду щодо лібералізації торгівлі в галузі інформаційних технологій; на четвертій (2001, м. Доха) обговорювалися питання з урегулювання промислових тарифів, функціонування ТРІПС, правил СОТ щодо субсидій, анти-демпінгу й т. ін.

Генеральна  рала - виконавчий орган. Вона складається з представниць країн-членів і здійснює поточну роботу. Окремі засідання Рада проводить як Комісія з регулювання спорів або як Комісія з контролю торговельної політики. Раді підпорядковані органи, що відають деякими групами товарів: цивільна авіація; молочні продукти; яловичина. Генеральній раді підпорядковані також комітети: Комітет з торгівлі й довкілля; Комітет з торгівлі й розвитку; Комітет з бюджетних, фінансових і адміністративних питань; Комітет з обмежень, пов'язаних з платіжним балансом. Окремі функції Генеральна рада делегує радам з торгівлі товарами, послугами й інтелектуальною власністю.

Генеральна  рада затверджує фінансові правила  та бюджет більшістю у дві третини  голосів. Кожен член СОТ повинен  вносити до організації свою частку видатків відповідно встановленій квоті.

Рала  з торгівлі товарами здійснює контроль за дотриманням багатосторонніх  угод з торгівлі товарами. Ііі підпорядковано 14 комітетів, які відають питаннями  доступу до ринків, сільського господарства, заходами щодо санітарії й фіто санітарії, інвестицій, субсидій й компенсацій, мита, технічних перешкод в торгівлі, антидемпінгової практики, ліцензування імпорту тощо. Комітет з регіональних торговельних угод розробляє механізм узгодження між регіональними угрупуваннями й багатосторонньою торговельною системою щодо застосування принципу найбільшого сприяння.

Рада  з торгівлі послугами надає допомогу групам переговорів з таких питань: базові телекомунікації, рух фізичних осіб, послуги з морських перевезень. їм підпорядковані Комітет з торгівлі фінансовими послугами й Робоча група з професійних послуг.

Рада  з торговельних аспектів прав інтелектуальної  власності (ТРІПС) здійснює контроль за дотриманням інтелектуальної власності (права на літературні твори, твори мистецтва, винаходи тощо), а також бореться з міжнародною торгівлею підробленими товарами.

Секретаріат - виконує поточну адміністративну  роботу; його очолює генеральний директор. До секретаріату входить відділ технічного співробітництва й професійної підготовки; він надає допомогу країнам, що розвиваються, у формі інформації, довідкової документації, посилання місій, організації семінарів. Діють також курси підготовки кадрів у галузі торговельної політики (до них також залучаються слухачі з країн Східної Європи).

Спільно з ЮНКТАД Світова організація  торгівлі утворила Міжнародний торговельний центр (МТЦ).

Країни, що не входять до СОТ, знаходяться  в невигідних умовах. По суті, вони підлягають торговельній дискримінації, бо на них  не поширюються пільги, які члени СОТ надають один одному. До не члена СОТ можуть бути застосовані санкції, такі, наприклад, як встановлення квот, звинувачення в демпінгу тощо. Ось чому Україна намагається вступити до цієї організації й провадить відповідні переговори.

Вступ до СОТ являє собою довгу й складну процедуру [7, с. 286]. Спочатку країна надає в СОТ меморандум про свою торговельну політику. СОТ утворює робочу групу по вивченню меморандуму: чи відповідають принципи торговельної політики країни правилам СОТ. Далі СОТ провадить з країною-претендентом двосторонні переговори з питань доступу на її ринок товарів та послуг інших країн. Якщо переговори виявилися успішними, робоча група складає доповідь для Конференції міністрів СОТ з відповідною рекомендацією. Голосування на Конференції визначає, прийнято країну до СОТ, чи ні. Як правило, за прийняття нового члена до СОТ необхідно не менше 2/3 голосів.