Рівноважний обсяг і ціна. Порушення ринкової рівноваги. Співвідношення ресурсів, яке забезпечує максимальний доход. Ізокоста, ізокванта

Мал.6 б Жорстка ізокванта

Жорстка доповнюваність факторів виробництва представляє таку ситуацію, за якої праця і капітал поєднуються в єдино можливому взаємному співвідношенні (MRTS_LK=0) мал.6.б. Такі ізокванти характерні для співвідношення комп'ютерів і операторів. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості операторів не призведе до збільшення обсягів виконаної роботи.

Мал. 6в Карта ізоквант

Карта ізоквант – це сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна яких відповідає певному обсягу випуску продукції (мал. 6.в.). Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в короткостроковому періоді, якщо капітал є постійним фактором, а праця змінним.

Ізокванти ілюструють гнучкість ухвалених фірмами рішень у виробництві. У більшості випадків фірми можуть досягти певного випуску продукції, використовуючи різні поєднання виробничих факторів. Керівник фірми повинен розуміти природу такої гнучкості, оскільки це дозволить йому вибирати такі поєднання виробничих факторів, які мінімізують витрати виробництва і максимізують прибуток.

            Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в рамках короткострокового періоду, коли, наприклад, капітал є постійним фактором, а праця — змінним фактором. Важливу оцінку безлічі варіантів поєднання факторів виробництва (L, K) дає ізокоста .

       Ізокоста — лінія, що демонструє всі комбінації факторів виробництва, які можна купити за однакову загальну суму грошей. Ізокосту інакше називають лінією рівних витрат. Ізокости є паралельними прямими, оскільки допускається, що фірма може придбати будь-яку бажану кількість факторів виробництва за незмінними цінами. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва. Кожна точка на лінії ізокости характеризується одними і тими ж спільними витратами. Ці лінії прямі, оскільки факторні ціни мають негативний нахил і рівнобіжні (мал. 8).

де ТС – ізокоста (сукупні витрати),

L – працю,

K – капітал,

, – вартість праці і капіталу

Цю рівність називають бюджетним обмеженням виробника .

Мал.8. Карта ізокост

Рівновага виробника - стан виробництва, коли використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника необхіднопоєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою (мал. 9).      З мал.9 видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q₁). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q₂, викликають зміни більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка торкання ізокванти і ізокости (мал.9 – точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат.

Мал.9 Рівновага

Зміна цін на фактори виробництва викликає зміну кута нахилу ізокости. Як показано на мал. 10, за початкової ізокости E₁фірма мінімізує свої витрати в точці A₁, застосовуючи K₁одиниць капіталу і L₁одиниць праці. Якщо, приміром, збільшиться ціна капіталу, його застосовувана величина зменшиться.

Мал.10. Заміна застосовуваного чинника при зміні його ціни.  

Щоб зберегти попередній обсяг випуску (залишитися на ізокванті Q), фірмі необхідно  здійснити технологічну заміну капіталу працею. Кут нахилу ізокости збільшиться, вона займе положення E₂. Тепер фірма буде мінімізувати свої витрати в точці A₂, застосовуючи K₂одиниць капіталу і L₂одиниць праці.

Кут нахилу лінії ізокости дорівнює відношенню ціни одиниці капіталу до ціни одиниці праці  і визначається відношенням  граничного продукту капіталу до граничного продукту праці. А так, як в точці обидві ці прямі мають однакову крутизну, то можна стверджувати, що в цій точці співвідношення граничних продуктів капіталу і праці відповідно дорівнює співвідношенню цін одиниці капіталу і праці:

MP_K/MP_L=P_K/P_L(1.1)

Відомо, що гранична норма технологічного заміщення  капіталу працею дорівнює співвідношенню граничних продуктів капіталу і  праці:

MRTS=MP_K/MP_L(1.2)

Преформулюючи формулу (1.1) з урахуванням формули (1.2), отримаємо:

                                                         MP_K/P_K=MP_L/P_L(1.3)

Звідси  можна зробити висновок про те, що для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі виробництва) фірмі доцільно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину.

Інакше  кажучи, рівняння (1.3) показує, що при  мінімальних сумарних витратах кожна  додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість випуску продукції. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції однакові, незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується. 

Кожна фірма у визначенні своєї стратегії  орієнтується на отримання максимального прибутку. Водночас будь-яке виробництво товарів і послуг пов'язане з використанням праці, капіталу і природних ресурсів, що становлять фактори виробництва, вартість яких визначається витратами.

Витрати виробництва — витрати на придбання економічних ресурсів, спожитих в процесі випуску тих чи інших благ. Фірма прагнутиме використовувати такий виробничий процес, поєднання технології (K) і праці (L), при якому заданий обсяг продукції забезпечуватиметься з найменшими витратами на використані фактори виробництва. У зв'язку з обмеженістю ресурсів виникає проблема найкращого їх використання з можливих альтернатив. Тому всі витрати носять альтернативний характер.

Альтернативні витрати — це витрати випуску благ, зумовлені вартістю найкращої втраченої можливості застосування ресурсів виробництва, які забезпечують максимальний прибуток. Альтернативні витрати підприємства називаються економічними витратами . Ці витрати необхідно відрізняти від бухгалтерських витрат.

Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних витрат тим, що вони не включають вартість факторів виробництва, які є власністю власників фірм. Бухгалтерські витрати менші від економічних на величину неявного заробітку підприємця, неявної земельної ренти і неявного відсотка на власний капітал власника фірми. Інакше кажучи, бухгалтерські витрати рівні економічним, мінус всі неявні витрати. Варіанти класифікації витрат виробництва різноманітні. Визначимо відмінності між явними і неявними витратами.

Явні  витрати — це альтернативні витрати, які мають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва і напівфабрикатів. Вони визначаються сумою витрат фірми на оплату купованих ресурсів: сировини, матеріалів, палива, робочої сили і т. і.

Неявні (імпліцитні) витрати – альтернативні витрати використання ресурсів, які належать власникам фірм (чи є у власності фірми як юридичної особи). Ці витрати не передбачено контрактами, обов'язковими для явних платежів, і залишаються недоотриманими (у грошовій формі). Так, якщо власник дрібної фірми працює поряд із найманими працівниками цієї фірми, не отримуючи при цьому зарплати, то він, очевидно, тим самим відмовляється від можливості отримувати зарплату, працюючи де-небудь в іншому місці.

Незповоротні  витрати здійснюються фірмою раз і назавжди і не можуть бути повернуті навіть у тому випадку, коли фірма припиняє свою виробничу діяльність. Це витрати на вивіску чи організацію дилерської мережі. Різні концепції витрат виробництва обумовлюють різноманітні концепції прибутку . Вирізняють бухгалтерський, економічний, нормальний прибуток.

Бухгалтерський  прибуток — це різниця між доходом фірми і явними витратами. Бухгалтерський прибуток перевищує економічний, на величину неявних витрат.

Економічний прибуток — це різниця між бухгалтерським прибутком і величиною неявних витрат. Економічний прибуток показує, що на цій фірмі ресурси застосовуються ефективніше. Тому економічний, а не бухгалтерський прибуток виступає критерієм ефективного використання наявних ресурсів. Нормальний прибуток виникає тоді, коли загальний виторг фірми дорівнює загальним витратам, розрахованим як витрати відкинутих можливостей для всіх застосованих ресурсів. Нормальний прибуток дорівнює неявним витратам, вкладеним у справу, але не спрямованим на виробництво. Отже, під нормальним прибутком розуміється винагорода за виконання підприємницьких функцій.

Нормальний  прибуток є елементом внутрішніх витрат поряд із внутрішньою рентою і внутрішньою заробітною платою. Вона дозволяє утримувати підприємницькі ресурси у сфері діяльності. Щоб чіткіше уявити собі поняття економічних і неявних витрат, бухгалтерського і економічного прибутку розглянемо наступний приклад. Припустимо, що власник 200 гектарів землі стоїть перед альтернативою: здати цю землю в оренду і працювати управляючим на фермі чи стати фермером. Щоб зробити правильний вибір необхідно виконати розрахунки, подані в таблиці 1.

Таблиця 1. Розрахунок бухгалтерських, неявних і економічних витрат.

Крім  фермера і його дружини, на фермі  повинні працювати п'ятеро робітників із річною зарплатою 40 000 грн. Для придбання  сільськогосподарського устаткування необхідно взяти позику в банку – 100 000 грн., щорічна виплата відсотків якої становить 100 000 грн./5 = 20 000 грн. Витрати на страхування, матеріали, насіння, добрива становитимуть 20 000 грн.

Усі ці витрати становлять бухгалтерські витрати. Проте альтернативна вартість експлуатації ферми має більше значення для фермера при прийнятті рішення про роботу за наймом чи ведення власного бізнесу.

Для визначення альтернативних витрат фермер оцінює неявні витрати і додає їх до явних (бухгалтерських). Для визначення неявних витрат необхідно врахувати можливі альтернативні варіанти.