Шпаргалка по "Экономике"

5. Економічний розвиток його критерії та детермінанти.

Економічний розвиток можна розглядати як таке економічне зростання, що супроводжується значними структурними чи орга­нізаційними зрушеннями в господарській сфері суспільства. Наслід­ками економічного зростання можуть бути перехід від натурального господарства до товарного виробництва, зростання частки промис­ловості та сфери послуг у сукупному обсязі виробництва за рахунок зниження частки сільського господарства.

Економічний розвиток конкретизують такі, показники:1) обсяги виробництва валового національного продукту та йо­го похідних на душу населення; 2)структура суспільного виробництва — частка промисловості та сільського господарства в народному господарстві; частка, об­сяг та темпи розвитку прогресивних галузей промисловості; 3)кількісні та якісні показники рівня зайнятості населення; 4)використання природних ресурсів — обсяги залучення до господарської діяльності земельних, паливно-енергетичних ре­сурсів, корисних копалин і т. ін.; 5)рівень організації та ефективності суспільного виробництва,що виявляється у величині продуктивності праці, спеціалізації та концентрації виробництва, якості продукції тощо. Ще з часів класичної політичної економії для характеристики економічного розвитку використовується трифакторна модель виробництва, яка охоплює такі фактори: зем­лю, працю та капітал. Неокласична школа (А. Маршалл) виді­ляє також четвертий фактор — підприємництво, тобто зусилля чи таланти щодо організації використання трьох зазначених ра­ніше факторів. В економічному зростанні та економічному розвитку провідну роль відіграють форми економічної, соціальної та політичної ор­ганізації суспільства, законодавча система, що втілюються в си­стемі економічних інститутів. Люди, технологія та інститути мають безпосередній стосунок до процесу виробництва. Розвиток технології та суспільних інститутів є джерелом найдипамічніших змін в економіці. Разом з такими факторами виробництва, як праця, земля, капітал, вони утворюють сукупність детермінант економічного розвитку.

Детермінанти ЕК.РОЗ-КУ:населення( чисельність, статево-вікова структура, біологічні характеристики, рівень кваліфікації, участь у сусп. вир-ві); ресурси (земля(обсяги та родючість), корисні копалини, лісові водні ресурси, клімат,місце розташування та рельєф); технології ( технології камяного віку, реміснич, мануфактурне, машинне вир-во,сучасні технології ЕОМ, транспортні технолог., засоби звязку та інформац.технолог.)

              6. Предмет історії ек. та ек. думки. 

Спільним об'єктом економічних наук є господарська сфера (підсистема) суспільства. їсторико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери суспільства, основні етапи ЇЇ ста-мовлення і розвитку. Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічної науки.Відбір та опис історичних явищ і фактів науковими засобами є однією з найскладніших проблем історико-економічних дослі­джень. Методологічною базою такого відбору є панівна парадиг­ма економічної теорії, яка науково відбиває реально існуючу гос­подарську систему суспільства. На основі системи наукових знань про економічну сферу суспільства здійснюється оцінюван­ня процесу її історичного поступу, установлюються факти та явища, що мали історичне значення.Історичними явища і факти в господарській сфері суспільства стають лише тоді, коли засвідчують виникнення якісно нових, нетипових (унікальних) рис (характеристик), що з'явилися в ЇЇ іс­торичному розвитку, Як правило, вони пов'язані з виникненням нових форм господарювання, нових способів виробництва і об­міну, нових факторів виробництва та інших змін. Задача істор.ек. науки полягає у виявленні взаємозвязку між цими факторами та пошук причинїх виникнення. Господарській сис-мі притаманна певна цілісність, її основними характеристиками є: 1) відповідний рівень роз-ку, поділу праці, техніки і технологій; 2)форми власності на засоби вир-ва; 3)характер влади та ососбливості впливу держ-ви на ек.процеси; 4)особливість сусп.умов протікання цих процесів, наявні ресурси що використов у вир-ві. В історії роз-ку сусп.госп-ва ключову роль відіграють історич. форми гос-ва(господадські одиниці) та способи їх взаємодії між собою і сус-вом вцілому.Іншою важливою його складовою є глибина та адекватність пізнання людьми господарських процесів і віддзеркалення 'їх в економічних поглядах, думках, теоріях.

Історико-економічна наука повинна не тільки аналі­зувати історичні форми господарств та способи їх взаємодії, а й розглядати економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною та науковою довершеністю їх теоретично відобра­жали. При цьому в економічних теоріях необхідно виділяти по­зитивний та нормативний аспекти, на які звернув увагу ще Адам Сміт. Позитивний підхід в економічній думці покликаний розкри­ти реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь на питання; «що є?», «як є?», охарактеризувати історичні форми господа­рювання і стан господарської системи в конкретно-історичний момент її існування. Нормативний аспект економічної науки орієнтує нас на по­шук відповіді на питання «як має бути?», щоб суспільство якнай­повніше реалізувало свої цілі в господарській сфері. Він є осно­вою для обґрунтування рекомендацій стосовно свідомої орга­нізації господарського життя суспільства, проведення економіч­ної політики, адекватної наявним потребам. Так  предмет істор.-економіч. Науки включає до себе історичні форми гос-ва і способи їх взаємодії та відображеня їх в економічній функції.

7. Метод істор. ек. та ек. думки.

Принципи цивілізаційної парадигми та особливості об'єкта і предмета історико-економічної науки обумовлюють вибір мето­дів її дослідження.

Складниками сучасного методу історії економіки й економіч­ної думки є: системний підхід; методологічні засади сучасної фі­лософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологіч­ні положення сучасної економічної теорії; методи економічної іс­торії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологіч-ний, статистичні методи, метод компаративістики (порівняль­ний), а також методи соціологічних досліджень.

Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження: 1)найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою електршінообчнслювальпих машин;2)використання економічної теорії для вивчення історії економіки;

3)побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого;4)застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів па виробництво в певні історичні проміжки часу;5)використання принципу «за інших незмінних обставин».

Методи пізнання та дослідзісення в історії економічної думки грунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

1)історичний метод, що передбачає дослідження генези еко­номічної думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змій; виявлення історичних джерел та передумов виникнення і розвитку економічних ідей та поглядів;установлення механізму та факторів соціально-екопомічпої ди­наміки та її теоретичного відображення в економічній науці;

2)хронологічний підхід — вивчення еволюції економічної дум­ки в історичній послідовності, а також з'ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;•

проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об'єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової економічної думки у визначенні структури і логіки на­вчального курсу;3)метод зіставлення — порівняльний розгляд змісту, струк­тури і методології, позитивної та нормативної теорій різних нау­кових напрямів, течій та шкіл; виявлення на цій основі критеріївїх класифікації та типологізації; 4)міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної'науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та суспіль­них дисциплін; також установлення впливу численних позаеко­номічних, у тому числі інституціональних факторів (соціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної психології, куль­тури, етнонаціональної ментальності, традицій та ін.), на розви­ток економічної думки та теорії;

5)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів еко­номічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретич­них досліджень на здійснення економічної політики, практичних за­ходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню;6)аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сут­ність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходахрізних напрямів та шкіл; 7)каузальний метод — розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретич­них напрямів та шкіл; 8)функціональний метод як виявлення та дослідження функ­ціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх фор­малізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії; 9) неопозитивізм та прагматизм —  вивчення  економічною теорією суспільних та соціально-економічних процесів такими,якими вони постають у реальній економічній дійсності та госпо­дарській практиці; 10)соціальний позитивізм— розгляд економічною наукою соціаль­но-економічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдос­коналенню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції. Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають систем­ний аналіз та генезис.Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як ці-иісного утворення, що має складну внутрішню структурну будо-ву. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв'язки. Ціле і його властивості більше за суму якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв'я­зок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових залежностей у точках біфуркації обумовлює необ­хідність розглядати взаємодію як основну форму зв'язків у межах системи тощо.

Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв'язку за допомо­гою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятій­них перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис — це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності госпо­дарства суспільства та па засадах певної наукової парадигми. У ньому органічно поєднуються два боки предмета істори-ко-економічної науки — історизм фактів і їх теоретичне відобра­ження.

8. Завдання курсу істор. ек. та ек. думки.

Завдання курсу історії економіки та економічної думки визна­чаються двобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говори­ти про завдання історії економіки, історії економічної думки, а також про спільні завдання. Завданнями історії економіки є такі:1) з'ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері; 2) узагальнення та аналіз господарського досвіду; 3) з'ясування логічних причинно-наслідкових зв'язків економіч­них процесів і явищ під час певних історичних подій,тобто вияв­лення їх обумовленості тими чи іншими факторами; 4)показ нерозривного зв'язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічної науки.

Поряд із цим Історія економічної думки також- виконус такі завдання:

1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економіч­ної думки; 2)розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності до­мінантних наукових парадигм;висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методоло­гічних принципів та теоретичних основ; 3) установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та роз­біжностей; 4)пізнання основних напрямів сучасної економічної думки,розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей,провідних наукових ідей та тенденцій розвитку;5) набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретикоекономічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей.

Історико-економічний аналіз конкретних історичних подій та фактів відіграє вкрай важливу роль у формуванні економічної культури господарських кадрів та розвитку економічного мис­лення майбутніх спеціалісті в-економістів.

Отже, можна констатувати, що основне завдання історії еко­номіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціону­вання основних господарських форм та їх взаємозв 'язку і взаємо-обумовленоапі; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з'ясування причин їх невідповідності, якщо така існува­ла, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення но­вих, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та шкіл.

9. Етапи та напрямки розвитку історії економіки.

У розвитку історії економіки, або економічної історії як нау­кової дисципліни, можна виділити, на нашу думку, п'ять етапів:

I. Період становлення— з XVII, особливо XVIII ст., до сере­дини XIX ст.

II.        Традиційна економічна історія (історія народного госпо­дарства) — з середини XIX ст. до кінця 50-х років XX ст. —як самостійна наука.

III.       «Нова економічна історія» (кліометрія, історична еконо­метрика) — кінець 1950-х — 1960-ті рр.

IV.      Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання— як напрям історико-економічиихдосліджень, паралельний другому та третьому етапам з кіпцяXIX ст. до 70-х років XX ст.

V. Історична економіка— з 1970-х років й до сьогодення —як синтез методів «нової економічної історії» та аналізу довго­строкових тенденцій економічного розвитку.

В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з історією еко­номічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж. Ешлі «Еко­номічна історія Англії у зв'язку з економічною теорією» (СПб., 1897 р.) та В. Ф. Левитського «Історія господарського побуту у зв'язку з історією політичної економії» (Харків, 1907 та 1914 роки). Найяскравішими представниками економічної історії, її осно­воположниками  в  Англії був Арнольд  Тоіінбі (1852—1883),  у Франції-—- Фюстель де Купаиж Нума Дені (1830—1889), Марк Блок (1886—1944), Лабрус Ернєст Камінь (1895—1972), Фернан Вродель (1902—1985), у Німеччині — Фрідріх Ліспі (1789—1846), КарлБюхер (1847—1930), Макс Вебер (1864—1920) та інші.

Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати «істо­ричною економікою», являє собою синтез низки підходів, деякі з яких, зокрема «нова економічна історія», виникли порівняно не­давно — у 1960-ті роки, інші праці, наприклад, у галузі економіч­ної динаміки, з'явилися ще на початку XX ст.

Виникнення «нової економічної історії» зазвичай пов'язують із працею американських економістів -істориків А. Конрада та Дж. Мейєра «Економіка рабства на довоєнному Півдні», яку було опубліковано 1958 р. і в якій вони продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького Півдня США, а також мож­ливості статистичної перевірки достовірності цих моделей.

Найвідомішими представниками цієї школи, поряд з А. Кон-радом та Дж. Мейєром, с Р. Фогель, С. Енгсрман, Д. Норт. Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження.

10.Етапи розвитку історії екогомічної думки.