Шпаргалка по "Экономике"

34. Феодальні форми гос-ва та їх висвітлення у „Капітулярії про вілли”.

Особиста  залежність  безпосередніх  виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Ве­ликого (768--814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна лю­дина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Над­звичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою скопомічпої думки є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих мастків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало пев­них відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні об-мінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рід­ко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата про­дукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.

    35. Господарська система Західної Європи в ХІ – XV ст.

Другий етап розвитку аграрної середньовічної економіки при­падає на XI – XV ст., і його характеризує значний прогрес у гос­подарському житті Європи. Цей прогрес передусім виявляється в розширенні землеробства «ушир», коли до господарських процесів починають залучати землі, які досі були незайманими, вкритими лісами чи болотами. Ці процеси були найтісніше пов'язані з пев­ними демографічними зрушеннями, за цей період, незважаючи на численні війни та епідемії, населення Європи зросло в два рази. Зростання населення зумовило зростання потреби в сільськогосподарській продукції. На зміну застарілій перелоговій системі приходить нова – трипільна, що разом з застосуванням нових добрив та знарядь праці підвищило врожайність вдвічі. Перехід до грошової ренти(чиншу) збільшував зв'язок селянина з ринком та поглиблював товарно – грошові відносини, це стимулювало велику ярмаркову торгівлю що згодом витіснила дрібні місцеві ринки. Усі ці зміни господарського ладу приводили також до певних соціальних наслідків. Так, перехід до грошової ренти істотно по­слабив зв'язки селянства із землею і збільшив рухомість населення. Отримання особистої свободи викликало розшарування селян­ства, в результаті зростає число селян позбавлених землі, та заможних селян з іншого боку, які скуповують землю збіднілих сусідів та навіть панів.

В цей період в Європі відбувається становлення численних абсолютистських монархій. Відбуваються кардинальні зміни в феодальних господарствах, що надає селянам нові права та можливості. Міста поступово набувають статусу самоуправління.

36. Середньовічне місто та його роль у становленні ринкових відносин в Західній Європі.

Починаючи з X—XI ст., відбувається процес відокремлених ре­месла  від  сільського  господарства та зростання ролі  міських поселень, зумовлений низкою причин, головною з яких є комутація ренти, яка відкрила шлях міграції населен­ня, чим і скористалися передусім сільські ремісники. Відхід ремісників із села, переселення їх до більш значних ринкових осередків, заснування міст як їх центрів стає важливою рисою гос­подарського розвитку в розглядуваний період.

Істотно змінюється і правовий статус міста. У попередній пе­ріод міста були сеньйоральними володіннями певних феодалів, тих, яким належала земля, на якій виникало місто їх огороджу­вали кам'яними стінами та іншими оборонними спорудами, до­ступ у них був обмежений, а населення обкладалося такими ж повинностями на користь феодала, як і населення сіл. Усе це викликало невдово­лення міщан, і, поступово зростаючи, воно призвело до так зва­них комунальних революцій. Населення міст, що досягли певної економічної ваги, починає боротьбу за звільнення від влади зе­мельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася па боротьбу за свободу та самоуправління. Кожне місто здобувало незалежність по-різному – від відкритих збройних виступів до ви­купу жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. Майже скрізь ця боротьба закінчилася перемогою міст (комун). В Італії виник ряд міст-республік — Венеція, Генуя, Мілан, Флорен­ція; у Франції та Нідерландах — міста-комуни; у Німеччині — ім­перські міста — Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Усе це свідчило про формування міського самоврядування та соціально-економічної самостійності городян, які стали головною ознакою середньовічної західної соціокультурної традиції. Головна перемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони добилися особистого звільнення від кріпосної залежнос­ті. Це створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі.

Середньовічні міста були слабо заселеними, хоча серед них ви­ділявся, наприклад, Париж, який налічував близько 100 тис. меш­канців, проте у більшості міст населення рідко коли перевищувало 10 тисяч мешканців, а домінували міста з кількістю населення мен­ше 2000. Площа їх також нечасто перевищувала 1,5—3 га.

37. Корпоративні форми організації господарської діяльності у середньовічному місті(ремісничі

цехи та купецькі гільдії).Цехові статути.

Боротьба міщан з феодалами зумовила також виникнення ремі­сничих цехів, головним завданням яких був захист ремісників від сваволі феодала. Такі цехи являли собою корпоративні організації ремісників однієї спеціальності. Найбільшого поширення вони на­були у XIII—XIV ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких працювали підмайстри та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від початку до кінця, розподілу праці не існувало.

Для того щоб стати цеховим майстром, необхідно було пройти етап учнівства (до семи років), попрацювати кілька років підмай­стром, після чого скласти іспит, виготувавши самостійно виріб, сплатити вступний внесок та влаштувати вечірку для членів цеху. Заборонявся будь-який прогрес техніки, обмежувалася кількість учнів та підмайстрів, регламен­тувалися постачання та збут готової продукції, заборонялася ро­бота при штучному освітленні, не дозволялася зміна технологіч­ного процесу тощо. У таких умовах головним елементом вироб­ництва ставала виключно висока особиста майстерність самого ремісника. Так, у німецьких цехах екзаменаційною роботою для ковалів було виготовлення кінської підкови без зняття мірки (пе­ред підмайстром, який екзаменувався, два-три рази проїжджали на коні, для якого потрібно було зробити підкову).

Цех визначав не лише робочий, а й позаробочий час ремісни­ків, і навіть певною мірою керував їх свідомістю: загальноцехова церква, каса взаємодопомоги, загін у воєнному ополченні міста, суд та кодекс поведінки, навіть місця проживання та погребіння

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрі­бнотоварне.

За прикладом ремісничих цехів й з тих самих причин торговці (купці) об'єднувалися у професійні корпорації – гільдії. Так са­мо, як і цехи, гільдії, захищаючи інтереси купецтва, одночасно регламентували ціни на товари, встановлювали еталони їх якості тощо, залишаючи середньовічному купцеві відносно невелику свободу вибору. Проте купці тримали у своїх руках органи місь­кого самоуправління (магістрати), фінанси, судові органи, воєнно-поліційний апарат.

З розвитком товарного виробництва прогресувала торгівля, змінюючи свої форми, охоплюючи все віддаленіші ринки. У пе­ріод розквіту середньовіччя сформувалися основні ярмаркові центри Західної Європи, які досі не втратили свого значення

Виходячи на міжнародний ринок, купці окремих міст об'єд­нувалися в спеціальні союзи-гільдії, що забезпечували їм монопо­лію оптової торгівлі та давали певні гарантії особистої та майнової безпеки. Найбільш відомим таким утворенням був союз північних міст — Ганза. У XIV ст. він об'єднував понад 70 міст Європи, вста­новивши, по суті, монополію на торгівлю в північних водах.

З розвитком торгівлі відбувалося становлення грошової, фінан­сово-кредитної систем. У середньовіччі та в період розквіту фео­далізму не існувало державної монополії на карбування монет. Цим правом поряд з королем володіли також суверенні сеньйори та міста. Подібне розмаїття монетних систем привело до поши­рення міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, а й займалися кредитними операціями та лихварством.

38. Економічні погляди Хоми Аквінського

Хома Аквінський (1225—1274) був учнем Альберта Великого, відомого фі­лософа середньовіччя, працював в університетах Кельна, Пари­жа, Неаполя та Болоньї. Його еко­номічні погляди були сформовані під впливом праць Аристотеля. Так, обґрунтовуючи природність і правомірність існування раб­ства та кріпосництва, станового ладу, він використовує як поси­лання на Аристотеля, так і па тексти Священного писання.

Виходячи з вимог «божественного порядку» та християнської моралі, він пропонує підпорядкувати їм усе життя суспільства, зок­рема й економічні відносини. Саме з цих позицій він розглядає най­важливіші проблеми тодішнього економічного життя: ціни, купівлі-продажу, проценту па капітал та приватної власності.

Розглядаючи ціну, Хома Аквінський передусім намагається пояснити, яка ціна с справедливою. Він стверджував, що справед­лива ціпа повинна відповідати двом вимогам: повинна забезпе­чувати еквівалентність обміну відповідно до кількості праці та видатків, а також забезпечувати учасникам обміну прожиття від­повідно до їхнього соціального статусу. Тобто справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту ремісникові, цер­ковнослужителю та дворянину. Повинні також враховуватися і витрати на зберігання товару, доставку його та певне страхування на випадок можливих втрат. Водночас Аквінський закликає у процесі обміну керуватися насамперед вимогами вищої справед­ливості відповідно до божественного закону, за яким, якщо одна зі сторін втратила в процесі обміну, то інша, яка отримала більшу вигоду, винагородила потерпілу, адже саме цього вимагає спра­ведливість. Ідучи за вченням Аристотеля, Хома Аквінський розрізняє, з одного боку, обмін товару на товар або грошей на товар для за­доволення необхідних потреб, а з іншого — обмін грошей на гроші або товари з метою отримання зиску. Але на відміну від Аристотеля, який перший вид обміну схвалював, а другий засу­джував, адже він «живить жагу зиску», Аквінський вважав, що намагання отримати прибуток, який є метою будь-якої торгівлі, нічим не заперечує моральності, адже прибуток можна викори­стати на корисні справи: утримання сім'ї, допомогу бідноті, по­жертви. З морального погляду цілком моральним також є отри­мання прибутку, коли торговець доклав зусиль для надання товарові певних додаткових якостей або коли зиск отримується як плата за перевезення чи збереження товару. Засуджує він лише торгівлю спекулятивну, яка дає зиск без будь-яких додат­кових витрат.

Водночас Хома Аквінський негативно ставиться до стягуван­ня відсотків за позичені гроші. Він поділяє всі предмети, які мо­жуть позичатися, на такі, що знищуються у процесі споживання (хліб, вино тощо) та такі, використання яких не призводить до їх знищення (наприклад, будинок). Для перших стягнення відсот­ків — те саме, що отримання подвійної платні, а ось за користу­вання другими цілком справедливо заплатити при їх поверненні за користування. Гроші він відносив до першої категорії, а тому й платити відсоток за них не є справедливим. Що правда, це стосу­ється лише грошей, які позичалися на споживчі блага, а ось якщо гроші позичалися на продуктивне використання, то платити від­соток за позичку є цілком справедливим.

Стосовно ж власності, то тут Хома Аквінський бачить перева­ги приватної власності в тому, що саме вона встановлює у суспіль­стві «порядок та мир». А суспільна власність, викликаючи по­стійні суперечки та непорозуміння, зумовлює недбале ставлення до майна. Він також чітко бачить необхідність розвитку торгівлі, стверджуючи, що, засновуючи держану слід ураховувати зручно­сті, які має територія для торгівлі та економічного розвитку краї­ни. Але, слідуючи за Аристотєлсм, він віддає перевагу землероб­ству, розглядаючи його як галузь господарства, яка схвалюється божественним законом.

Праці Хоми Аквінського визначили напрям економічної дум­ки середньовіччя, представники якої отримали назву каноністів, тобто тих, хто дотримується церковних канонів. У цьому напрямі працювали Генріх де Ганг (1220—1295), Жіль де Ром (номер 1316 р.), Ніколя Хорезм (помер 1383 р.) та ін

39. Господарство Київської Русі. «Повість минулих років»

Становлення державності у східних слов'ян відбувалося про­тягом тривалого часу І було закономірним підсумком внутріш­ньої еволюції їхнього суспільства

Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою, в якій завершується становлення феодальних відносин, зростає та зміцнюється феодальне землеволодіння (вотчина). Головними га­лузями економіки Київської Русі, як і в стародавніх слов'ян, були землеробство та скотарство. Основною формою державних пода­тків спочатку була данина, яку збирали через так зване полюддя.. Князі самі або через своїх «посадників» об'їжджали підвладні їм території та збирали дани­ну хутром, медом, воском та ін. У полюддя князь та його дружи­на вирушали у листопаді, і не раз збирали данину всю зиму та вес­ну, а коли сходила з річок крига — підправляли зібране до Києва. Одиницею обкладання при стягуванні данини з окремої сім'ї був «дим», а з окремого господарства – плуг або рало.

Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними.