Система планування та види планів підприемств

     Склад і чисельність служб планування на підприємстві залежать від типу організаційної структури (централізована чи децентралізована), від уявлень  про стиль управління. Одним із важливих факторів, що визначають побудову служби планування, є розмір підприємства:

     — невеликі фірми, не маючи можливості утримувати плановика, що працює на повну  ставку, нерідко припускаються помилки, відмовляючись зовсім від його послуг. Доцільніше залучати працівника на неповну  ставку, але на певний період часу, пов’язаний зі складанням плану, або ж зовнішнього  консультанта з питань планування:

     — у середніх за розмірами фірмах функції  спеціаліста з питань планування виконує один постійний працівник  на повній ставці;

     — на великих підприємствах, як правило, створюються планово-економічні відділи  з двох-трьох чоловік, але при  цьому спостерігаються різні  підходи.

     Традиційним є варіант розподілу між ними обов’язків за функціональним принципом: головний економіст, економіст з  нормування та оплати праці, економіст  із госпрозрахунку. У господарствах  Ново-Одеського району Миколаївської  області успішно реалізовано  галузевий принцип: економіст у  галузі рослинництва, економіст у  галузі тваринництва, а за головним економістом закріплено підсобні та обслуговуючі виробництва. Кожен із них виконує у своїх галузях  функції планування, нормування та оплати праці, внутрішньогосподарського розрахунку, контролю, аналізу тощо, тобто повністю відповідає за стан економічної роботи в галузі.

     Перспективним є варіант створення єдиної планово-фінансової служби підприємства, на чолі якої стоїть начальник, маючи двох заступників  — з планування та обліку. Решта  працівників колишнього планового  відділу і бухгалтерії одержали статус економіста, економіста-бухгалтера і, працюючи за галузевим чи міжгалузевим принципом (рослинницькі, тваринницькі чи рослинницько-тваринницькі, переробні  й обслуговуючі виробництва і  т. д.), крім зазначених вище функцій  беруть на себе ще й функцію бухобліку. Такий варіант з використанням  ПК був успішно реалізований у  СВК «Праця» Менського району Чернігівської області й у ТОВ «Вітчизна» Обухівського району Київської області, ТОВ «Мрія» Конотопського району Сумської області. Загалом для великих фірм характерною є тенденція до децентралізації планової діяльності, а невеликі організації, навпаки, прагнуть до більшої централізації планування, створення і розширення центральної планової служби.

     Основними функціями планово-економічного відділу  підприємства є:

     1. У галузі планування:

• організація і загальне керівництво розробкою проектів перспективних і поточних планів підприємства;
• участь у плануванні виробничо-господарської діяльності структурних підрозділів підприємства;
• обґрунтування внесення відповідних змін у плани підприємств та їхніх підрозділів у разі зміни виробничо-господарської ситуації.

     2. У галузі організації планово-економічної  роботи:

• підготовка необхідних матеріалів для розгляду проектів планів, підсумків роботи підприємства та його підрозділів у різних органах управління підприємством;
• організація госпрозрахунку на підприємстві;
• організація роботи з нормування та оплати праці, а також з ціноутворення на підприємстві;
• організація розробки заходів щодо виконання планів.

     3. У галузі аналізу та оперативно-статистичного  обліку:

• контроль за виконанням підрозділами підприємства річних та оперативних планів;
• організація і керівництво роботою з комплексного, економічного аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства;
• подання необхідних узагальнювальних матеріалів і довідок за результатами такого аналізу.

     4. У галузі методологічної роботи:

• методичне керівництво, розробка форм і документації, порядку і строків планово-економічної роботи;
• вивчення і розповсюдження передового досвіду планово-економічної роботи, оперативного обліку та аналізу господарської діяльності підприємства та його підрозділів.

     Важливим  структурним елементом ефективної організації планування є його інформаційне забезпечення: збір, аналіз та опрацювання  інформації, формування бази даних. Є  три основні джерела прогнозованої  інформації: нагромаджений досвід, що ґрунтується на знанні закономірностей  перебігу і розвитку досліджуваних  явищ, процесів та подій; екстраполяція  існуючих тенденцій, закономірність яких у минулому і зараз досить відома; побудова моделей прогнозних об’єктів відповідно до очікуваних або ж передбачуваних умов.

     Перспективним напрямом інформаційного забезпечення є формування інформаційних систем, комп’ютерних мереж. У багатьох постсоціалістичних країнах (Угорщина, Чехія, Польща та ін.), за прикладом країн ЄС і США, утворення  таких інформаційних мереж стимулювали  міністерства сільського господарства, оскільки в нових економічних  умовах інформування стає одним із засобів державного управління сільським  господарством.

Список  використаних джерел

1. Конституція України. — К.: Право, 1996. — 64 с.
2. Закон України «Про підприємництво в Українській РСР» // Голос України. — 1991. — 6 трав.
3. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 (зі змінами і доповненнями) // Посібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств. — 2-ге доп. вид. — К.: ІАЕ УААН, 2000. — С. 205—224.
4. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 (зі змінами і доповненнями) // Посібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств. — 2-ге доп. вид. — К.: ІАЕ УААН, 2000. — С. 224—244.
5. Закон України «Про фермерське господарство» // Урядовий кур’єр. — 2003. — 28 серп.
6. Закон України «Земельний кодекс України» // Урядовий кур’єр. — 2001. — 15 листоп.
7. Закон України «Про оренду землі» // Урядовий кур’єр. — 1998. — 22 жовт.
8. Закон України «Про особливості приватизації майна в АПК» // Голос України. — 1996. — 7 серп.