Сутність та економічні наслідки аграрних реформ в Україні, ліквідація кріпацтва. Відображення цих процесів в українській економічній дум

Значний інтерес становить критика В. Навроцьким французького економіста Ф. Бастіа, який зі своєї теорії «економічної гармонії» робив висновок про можливість подолання класових антагонізмів у тогочасному буржуазному суспільстві. В. Навроцький, поділяючи все суспільство на експлуататорів і експлуатованих, підкреслює неможливість спільних інтересів, а тим більше, гармонії, яку пропагував Ф. Бастіа. Він ущипливо висміює галицьких послідовни-ків Ф. Бастіа в статті «Що нас коштує пропінація» (1876 р.), які, не маючи вагомих аргументів на доказ існування «гармонії», змушені були, аби довести її, «кликати на допомогу прокуратора» (прокурора)1.

О. Терлецький (1850—1902) — видатний громадський діяч, представник революційно-демократичної течії суспільної думки. Після закінчення філософського факультету Львівського університету працював у бібліотеці Віденського університету. У 1878 р. вступив на юридичний факультет цього університету, згодом склав іспити на доктора юриспруденції.

Громадська і наукова діяльність О. Терлецького була досить активною. У Відні він вступає до народівського академічного товариства «Січ» і закликає галицьку молодь зайнятися практичною справою на користь народу. У 1874 р. О.Терлецький бере участь у роботі археологічного з’їзду у Києві, 1875 р. видає у Відні брошури С. Подолинського, Ф. Волховського та ін., за що потрапляє під суд. На судовому процесі О. Терлецький захищав соціалістичні ідеї й заявив, що він соціаліст за переконанням.

Знайомство з С. Подолинським, М. Драгомановим, обізнаність із творами К. Маркса не могли не позначитися на світогляді О. Терлецького. Він виступає як революційний демократ і саме з цих позицій висвітлює найзлободенніші проблеми Галичини. Найголовнішим питанням, яке потребувало вирішення, було аграрне. І не випадково О. Терлецький підкреслює необхідність звернути увагу саме на нього. Він критикує тих економістів, які причину тяжкого становища селянства вбачали в його особистих вадах (пияцтві, лінощах тощо) і пропонували рецепти морального виховання народу. О. Терлецький у статті «Лихва на Буковині» (1878) пише, що саме економічні злидні штовхають людей до морального та духовного занепаду.

Вирішити аграрне питання О. Терлецький уважав за можливе революційним шляхом. До тих пір він пропонував створювати господарства, засновані на громадській власності на землю.

О. Терлецький критикує капіталізм як спосіб виробництва, що «оснований на експлуатації усього робочого народу через меншість багату і непродуктивну». Він пише про панування приватного капіталу, анархію виробництва, конкуренцію, безробіття, цікавиться проблемами заробітної плати.

З аналізу становища робітничого класу за умов капіталізму, зробленого ним у статті «Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах» (1881), О. Терлецький робить висновок, що поліпшити своє становище робітники можуть, лише покладаючись на самих себе, «на свою власну силу»

Майбутнє суспільства О. Терлецький зв’язує із соціалізмом. Проте важливо зазначити, що на суді, спростовуючи звинувачення в антидержавній діяльності, він заявив, що пропаганда «бунту» можлива лише там, де розвиток економіки вже призвів до появи двох ворожих верств — капіталістів і пролетаріату. У Галичині цей процес тільки почався, тому соціалістичною пропагандою передбачалося лише роз’яснення робітникам і селянам їхнього реального становища. Така заява О.Терлецького свідчить про розуміння ним закономірностей суспільного розвитку.

М. Павлик (1853—1915) — відомий діяч громадсько-політичного життя в Галичині виступив як виразник інтересів трудового, або, як він писав, «робітного народу». До цієї категорії М. Павлик зараховував «наймитів і дрібних господарів і взагалі людей фізично працюючих», про що писав у «Матеріалах до ревізії програми українсько-руської радикальної партії» (1891).

М. Павлик критикує капіталізм, змальовує капіталістичну експлуатацію й характеризує існуючий лад як несправедливий. Головну увагу у своїх працях він приділяє вирішенню питання про усунення експлуатації та побудову майбутнього суспільства, котре він, як і О. Терлецький, зв’язує із соціалізмом.

М. Павлик читав твори революційних демократів, був обізнаний із марксизмом. У своїх працях він неодноразово посилається на «Капітал», використовує деякі його положення для аргументації своїх думок. Це, зокрема, стосується питання про переваги великого виробництва над дрібним. І не випадково М. Павлик є прихильником громадського господарства.

Як палкий захисник інтересів народу, що мріяв про його світле майбутнє, М. Павлик досить детально змальовує це майбутнє. І. Франко писав, що в його працях переважає полемічний елемент і «незвичайне замилування автора до конструювання своїх висновків у будущім часі».

Основу соціалістичного суспільства, на погляд М. Павлика, становитиме колективна власність громадян і колективне господарювання. Перехід до соціалістичного ладу він бачив як еволюційний процес, хоч і не виключав революційної боротьби. Мирний, еволюційний шлях може обрати вже сам людський розум. Усі розумні люди, писав він, повинні свідомо прямувати до соціалізму. Революційний шлях буде необхідним тоді, коли правлячі кола відмовляться добровільно визнати новий лад.

Висновок

Реформа 1861 року, знищивши кріпосне право, відкрила дорогу капіталізму.

Однак ця реформа була проведена «кріпосниками». Руйнування феодальної соціально-правової системи в аграрному секторі здійснювалося за допомогою державного механізму. Внаслідок цього місцевий державний апарат одночасно і проводив селянську реформу, і реформувався сам.

Незважаючи на грабіжницький  для селян характер реформи 1861 р., значення її для подальшого економічного й соціального розвитку країни було велике. Вона виявилася переломним моментом, відмежовуючи феодальну епоху від капіталістичної. Незважаючи на недоліки, аграрна реформа в цілому сприяла розвитку господарства, розчистила шлях для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, формування індустріального суспільства.

Підсумовуючи розвиток економічної думки в Україні  у  до- та пореформений період ХIХ  ст., слід ще раз наголосити на його певних особливостях. Українські вчені не тільки запозичували економічні ідеї, теорії західних економістів і розвивали їх з урахуванням соціально-економічних особливостей розвитку України, а й створювали наукові теорії, які стали надбанням світової економічної думки.

Список літератури

1. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я.Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 1999. 
2. Макарчик В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:2000, стр. 19-25.
3. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с. – с.с. 332-340
4. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. / За ред. Ю. В. Ніколенка. – 3-тє вид. перероб. і доп. - К.: Либідь, 2003.
5. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П.Нестеренко, Л.О Каніщенко та ін.; За ред Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. – 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Вища шк. - Знання, 2002.
6. Піндайк Р. С., Рубінфельд Д. Л. Мікроекономіка / Пер. з англ. А. Олійника та Р. Скільського. - К.: Основи, 1996. - 646 с.
7. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т.Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001.- 508 с.
8. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика. -К.: Таксон, 1996.
9. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О, Тітьонко О. М. Макроекономіка. - К.: Либідь, 1999.
10. Семюелсон ПолА., Нордгауз Вільям Д. Мікроекономіка: Пер. з англ. / Наукова редакція перекладу С. Панчишина. - К.: Основи, 1998.- 676с.
11. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. - Київ: Лібра, 1998. – 254 с.
12. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 514 с. ( Вища школа ХХІ ст.).