Світові тенденції інноваційного процесу на сучасному етапі

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський  національний економічний університет

Факультет аграрної економіки і менеджменту

 

 

 

 

 

 

КПІЗ

На  тему

«Світові тенденції інноваційного процесу на сучасному етапі»

 

 

                                                                                                            Виконала:

                                                                                                       ст.гр.МТС-31

                                                                                                                Гречаник К.П.

                                                                                                                   Перевірила:

 

Тернопіль-2012

 

 

 

 

 

План

 

Вступ

 

1. Сутність та види  інноваційного процесу.

2. Світові тенденції інноваційного процесу на сучасному етапі.

 

Висновок

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

        На даний момент не викликає сумніву той факт, що саме інноваційна діяльність є головним джерелом суспільного прогресу.

        Конкурентоспроможність конкретної фірми і економіки в цілому визначається не лише (не стільки) обсягами виробництва та експорту, а, насамперед, наявністю інноваційної складової у виробництві (експорті). Від того, наскільки значною буде інноваційна складова економічного розвитку будь-якої країни, залежить її роль і місце у світовій економічній системі, стабільність і рівень розвитку національної економіки на даному етапі і в майбутньому. Дане питання є особливо актуальним для України, яка активно шукає своє власне місце в світовій економічній та політичній системі.       

        Незважаючи  на національні відмінності, загальною  рисою усіх без винятку національних  інноваційних систем є лідерство  у забезпеченні трьох пріоритетів  розвитку: науки, освіти та наукоємного  виробництва. Ефективність державної політики саме у сфері управління інноваційними процесами визначає конкурентоспроможність національної економіки.

     У розвинутих країнах до 90 відсотків приросту валового продукту забезпечується за рахунок упровадження нових технологій. При цьому роль держави в даному процесі значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної діяльності. Проблеми та негативні тенденції інноваційного розвитку економіки, яка входила до "тридцятки" країн світової інтелектуальної еліти, успадкувала від СРСР значний науково–технічний потенціал.

       За даними досліджень, проведених ООН на початку XXI століття, Україна посідала одне з перших місць у світі за кількістю наукових співробітників. Рівень освіченості українців перевищував середній індекс країн Східної Європи і СНД.

 

 

 

 

 

1.Сутність  та види  інноваційного процесу.

 

 

           За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний

процес — це перетворення наукового  знання, наукових ідей, винаходів у

фізичну реальність (нововведення), яка  змінює суспільство. В основі

інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення

інновацій, необхідними властивостями  яких є науково-технічна новизна, прак-

тичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення  нових

суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою

і технологіями. Удосконалення, зміни  систем управління та організації процесів

виробництва теж здійснюються через уведення інновацій.

      Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій,

унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і

поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного

процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох

чинників. Успіх на цьому шляху  залежить від управлінського механізму, який

об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження

результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток

інноваційного процесу впливають:

• стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку,

характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень

освіти, організаційні форми взаємодії  науки і виробництва тощо);

• стан внутрішнього середовища окремих організаційних і

господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування

технологій, зв'язки з зовнішнім  середовищем та ін.);

• специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу  визначається лише після

впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє

потреби ринку. Важливе значення при  цьому має інструмент моделювання.

Модель інноваційного процесу  дає змогу виділити в інноваційній діяльності

окремі складові, відкриваючи тим  самим можливість наскрізного планування

інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін.

       На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не

завершується тільки впровадженням  новації (техніки, технології, продукту) у

виробництво, а має неперервний  характер, оскільки «з поширенням (дифузією)

інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих

якостей. Це відкриває для неї  нові можливості застосування, нові ринки, а

відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію

або послугу як нові саме для себе».

Інноваційний  процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального

виробництва й експлуатації. Він  є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому

має складну структуру.

           Інноваційний процес — це не тільки складний, але і взаємопов'язаний

процес створення інновацій  з використанням сукупності системи  знань,

наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують

людську  працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування,

організація виробництва).

Інноваційний процес — це комплекс різних послідовних видів діяльності

на основі поділу і кооперації праці — від одержання нового теоретичного

знання до використання створеного на його основі товару споживачем.

         Подальший розвиток кооперації супроводжується розподілом наукової

праці, коли вчені спеціалізуються  на вивченні певної категорії об'єктів:

фізичних, хімічних, економічних, історичних тощо (предметний розподіл

праці).

                  Розрізняють три види інноваційного процесу:

• простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

• простий міжорганізаційний (товарна  форма);

• розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає

створення і використання нововведення у рамках однієї організації.

Нововведення при цьому не набирає  безпосередньо товарної форми. У разі

простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають

предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами.

Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників

нововведення, порушуючи монополію  виробника -- піонера, то сприяє через

конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

        Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) створення інновації та її  поширення;

2) дифузія нововведення.

Поширення інновації - це інформаційний  процес, форма і швидкість якою

залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання

сприймати цю інформацію та практично  використовувати. Справа в тому, що

суб'єкти господарювання, діючи в  реальному економічному середовищі, вияв-

ляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження нововведень.

Дифузія інновацій — це процес передавання (трансферту) технологій

фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення

проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів.

         Процес передавання технологій тісно пов'язаний з теорією життєвого

циклу інновації. На етапі «дослідження і розробка» передавання технології

(новації) не відбувається, бо  ще не відомі сфери її використання  і витрати на

розробку. На етапі «впровадження» з'являється новий товар, виробництво якого

є монопольним. Конкуренція відсутня. Дифузія інновації здійснюється у формі

експерта товарів. На етапі «зростання»  інновація поширюється в інших  країнах,

проте ще повністю не освоєна. З настанням періоду «зрілості» виникає

поширення і обмін інноваціями  між різними країнами. Поступово нова

технологія удосконалюється і  стандартизується, іде активне її передавання в

країни, що розвиваються. Вона одержує  загальне поширення, цінність її

знижується, в розвинених країнах припиняється виробництво, експорт товару

змінюється імпортом. Виникає нова хвиля передавання технології з  країн, що

розвиваються, в слаборозвинуті країни.

 

 

 

2.Світові тенденції інноваційного процесу на сучасному етапі.

         

        Особливістю інноваційного процесу, який став однією з головних тенденцій світового розвитку починаючи з 70-х pp. XX ст. і продовжується й зараз, є те, що основним творцем та розробником науково-технічної продукції стають малі науково-технічні фірми, які ще називають венчурними фірмами [6], очевидно маючи на увазі їхню ризиковість. До того часу основними центрами створення науково-технічних розробок були дослідницькі центри та різноманітні лабораторії в структурі великих корпорацій.

          Іншою помітною тенденцією слід вважати симбіоз академічної науки і промисловості та виникнення на його основі широкої мережі технопаркових структур. Якщо до 70-х pp. минулого століття географія технопарків обмежувалася США, через деякий час структури такого типу поширилися в Європі і відтоді почався їх бурхливий розвиток по всьому світу. На кінець тисячоліття технопарки мали всі розвинені країни і чимало країн з тих, що розвиваються. Зараз загальне число технопарків у світі становить кілька тисяч. У США діє 140 технопарків, в Європі - 260 [5].

         Третьою тенденцією розвитку світової економічної системи є посилення державної підтримки тим суб'єктам, які займаються інноваційною діяльністю.

В Україні  ситуація є протилежною. Попри гучні  декларативні заяви про підтримку  і розвиток інноваційного процесу  в Україні реальна ситуація свідчить про зовсім інше

        Україна належить до групи країн з дуже низьким рівнем високотехнологічної продукції в експорті (5%), в той час як в середньому у світі даний показник досягає 21% (Філіппіни - 65%, США - 32%, Ірландія - 41%, Росія - 13%) [12]. Така ситуація вказує на те, що перехід до ринкових умов, який завершується в Україні, не забезпечив відповідного поштовху розвиткові інноваційного процесу, а отже, держава має використати максимум можливостей з метою його прискорення. При цьому важливим є вивчення і впровадження (з урахуванням вітчизняних реалій) досвіду країн, в яких економіка набула помітного інноваційного спрямування.

            Особливістю інноваційного процесу, який став однією з головних тенденцій світового розвитку починаючи з 70-х pp. XX ст. і продовжується й зараз, є те, що основним творцем та розробником науково-технічної продукції стають малі науково-технічні фірми, які ще називають венчурними фірмами [10], очевидно маючи на увазі їхню ризиковість. До того часу основними центрами створення науково-технічних розробок були дослідницькі центри та різноманітні лабораторії в структурі великих корпорацій.

            Іншою помітною тенденцією слід вважати симбіоз академічної науки і промисловості та виникнення на його основі широкої мережі технопаркових структур. Якщо до 70-х pp. минулого століття географія технопарків обмежувалася США, через деякий час структури такого типу поширилися в Європі і відтоді почався їх бурхливий розвиток по всьому світу. На кінець тисячоліття технопарки мали всі розвинені країни і чимало країн з тих, що розвиваються. Зараз загальне число технопарків у світі становить кілька тисяч. У США діє 140 технопарків, в Європі — 260 [9].

          Третьою тенденцією розвитку світової економічної системи є посилення державної підтримки тим суб'єктам, які займаються інноваційною діяльністю.

          В Україні ситуація є протилежною. Попри гучні декларативні заяви про підтримку і розвиток інноваційного процесу в Україні реальна ситуація свідчить про зовсім інше.

          В Україні не лише питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльністю є в 20-30 разів меншою, ніж у розвинених країнах, але, крім того, даний показник проявляє тенденцію до зменшення. Причому зменшується не лише питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, а й їхня кількість у абсолютному вираженні. Це вказує на те, що інноваційною діяльністю в Україні продовжують займатися великі підприємства, кількість і частка яких природно не може бути великою. Таким чином, за тенденціями розвитку інноваційної діяльності Україна перебуває на рівні 70-х pp. XX століття. Така ситуація терміново потребує виправлення, при цьому суттєву допомогу може надати врахування світового досвіду організації інноваційного процесу, в тому числі й за участю держави.