Тенденції розвитку підприємств України на сучасному етапі

Внески в статутний  фонд оцінюються учасниками на основі цін світового ринку.  При відсутності таких цін вартість внесків визначається за домовленістю учасників.

Підприємства з іноземними інвесторами вправі здійснювати  будь-які види діяльності, не заборонені законом.  Іноземні інвестори і  підприємства наділяються землею, мають право орендувати майно, набувати частки участі, акції й інші цінні папери на фондових біржах, брати участь у біржових угодах у порядку і на умовах, установлених законодавством.  Іноземні інвестори можуть брати доля в приватизації державних і муніципальних підприємств на території України.

Іноземні громадяни  можуть входити в органи керування  підприємства на умовах, обумовлених  індивідуальними договорами.

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності в різних галузях народного господарства.

Державні органі, що уповноважені здійснювати управління державним  підприємством, не мають права втручатися в його господарську  діяльність.   Вони  вирішують  питання створення підприємства і визначення мети і напрямку його діяльності, його організації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і республіканське, засноване на державній власності, а також інших типів підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення.   Здійснюючи це право,  підприємство користується  і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії що не суперечать Закону.

Воно має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засоби виробництва  і матеріальні цінності іншим  підприємствам, організаціям, громадянам (іноземним також), випускати і  реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.

Керівні  функції  держава  здійснює  через  встановлення підприємствам  контрольних цифр, економічних нормативів і лімітів, замовлень на продукцію, укладання контрактів тощо.

У своїй економічній  діяльності підприємство повинно керуватися принципами   комерційного   розрахунку   та   самофінансування, забезпечуючи відшкодування потокових та капітальних витрат виключно за рахунок власних коштів та банківських кредитів.  Водночас воно має право самостійно вирішувати питання матеріального стимулювання.

Державне підприємство несе повну відповідальність за свої забов'язання перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за дотримання кредитних договорів  і розрахункової дисципліни.  Підприємство, яку не виконує свої забов'язання за розрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкрутом).[2]

          2.Проблеми та перспективи розвитку підприємства в Україні.

       Головним напрямком політики ринкової трансформації економіки України є створення умов становлення та розвитку національного підприємства, у першу чергу малого і середнього бізнесу.  Його місце і роль у структурі ринкової економіки визначаються тим, що цей бізнес становить основу дрібного виробництва.  Він відіграє важливу роль у процесі формування ринкової конкуренції рівноваги цін, забезпеченні зайнятості населення, заповнює ринкові "ніші", неефективні для великих підприємств.  Незважаючи на те, що малі і середні приватні підприємства постійно стикаються з проблемою захисту своєї економічної незалежності, як дрібні суб'єкти ринку мають досить нетривалий термін ділового існування, в той же час добрих результатів вони досягають саме в співробітництві з іншими компаніями.  Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їх природно регульоване (у тому числі і за рахунок антимонопольного законодавства) оптимальне співвідношення становлять характерну рису ринкової економіки.  Як особливий сектор ринкової економіки мале і середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового   вибору, забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці тощо.

Особливе значення малого і середнього бізнесу виявляється під час перехідного періоду до ринкової економіки в стимулюванні структурної перебудови економіки, формуванні нового соціального прошарку підприємців-власників як соціальної бази    ринкової трансформації економіки, які забезпечують стабільність суспільства і гарантії незворотності руху до ринку.  У умовах    формування орієнтованого ринку, прискорення інституціональних перетворень в економіці України, де базовими є радикальні зміни у відносинах власності, формування приватного сектора з критичною масою, що надавала б йому сили реального конкурента державних підприємств, створення ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів тощо, проблема становлення і розвитку національного підприємництва набуває неабиякого значення.  Тому перебільшення або недооцінка ролі і місця підприємництва в народному господарстві України, ігнорування його  економічного потенціалу і завищення реальних можливостей, суспільних очікувань можуть призвести до стратегічних прорахувань у здійсненні політики ринкової трансформації української економіки.

Соціально-культурний   грунт   становлення   українського підприємництва.     Кожному часу, кожній епосі відповідала своя культура, своя етика, зрештою - своя ідеологія.  Які ж етичні принципи мають бути провідними за наших днів.  Від яких етичних посилок слід рухатися, щоб робити висновок про ступінь культурності українського підприємництва і перспективи його розвитку в процесі ринкової трансформації економіки та формування громадянського суспільства в Україні.

Становлення,   функціонування   і   розвиток   вітчизняного підприємництва в Україні відбувається не в соціальному вакуумі й  грунтується не на абстрактному суспільному  базисі.    Ці процеси здійснюються в конкретному суспільному контексті й під впливом конкретно-історичних умов, які, з одному бокові, сприяють розвиткові, а з іншого, - гальмують їх.  У свою чергу підприємництво як соціальне явище не тільки піддається впливу суспільних процесів, але й саме торкається цих процесів, що також впливає, видозмінює, трансформує їх.  Розгляд проблем підприємництва в контексті суспільних, насамперед політико-економічних, відносин, що створюють соціальне середовище його буття, дозволяє говорити про перспективний простір наукових досліджень щодо сутності підприємництва, нового  для незалежної України суспільного явища; реального змісту й відповідності цивілізаційним стандартам його потенційних можливостей як реального конкурента   державного   господарювання;   ефективного   пошуку адекватних політико-правових механізмів забезпечення його всебічного розвитку тощо.

Насамперед слід враховувати, що українське підприємництво зароджується в умовах так званого пост-тоталітарного  суспільства, тобто суспільства, яку  поки що спонтанно переборює обмеження колишньої радянської державно-монополістичної системи господарювання та управління, спираючись головним чином (як це не сумно, але природно) на ті самі політичні сили, структури, теорії, масову свідомість, соціальну психологію та ін.  , що склалися в рамках цієї системи на певній стадії її еволюції та функціонували протягом понад сімдесят років.

У спадщину від колишнього Радянського Союзу та Радянської України, з характерним для них  тотальним одержавленням практично  всіх суспільних відносин, незалежна Україна одержала монопольно-державну, керовану бюрократичним способом власність замість громадської (яка виключає приватну власність), структурно-деформовану економіку   у   формі   певної  складової     частини   "єдиного народногосподарського   комплексу"   СРСР,       неструктуроване громадянське суспільство, у якому основна роль належала не особі, а трудовому колективу, трудову етику, побудовану головним чином на

принципах позаекономічної мотивації трудової активності, що безперечно, руйнувало господарську мотивацію й самоцінність праці, тощо. [3]

 

 

 

Висновок

Підприємства  є основною ланкою. Де відбувається ринкова трансформація

економіки. Воно являє собою виробничо-технологічну, організаційну й

економічну  єдність.

Серед великої  кількості організаційних  форм підприємства однією з найбільш ефективних та корисних для країни, яка розвивається в ринковій економіці  є мале та середнє підприємство, розвиток якого нажаль залишається незадовільним в нашій державі. Цю проблему можна назвати, як одну з найголовніших для української економіки на сучасному етапі тому її вирішення повинна приймати держава, забезпечуючи необхідні умови та підтримуючи вітчизняного малого та середнього виробника.

Чекає на вирішення  також проблема розвитку та функціонування великих державних підприємств, а також тих, які було приватизовано без отримання бажаних результатів.

Звичайно, вирішення  цих проблем вимагає певної програми комплексного розвитку та реструктуризації економіки. Основним важелем цієї програми повинна бути ефективна податкова система, спрямована на стимулювання розвитку підприємств. Але ми не повинні  також забувати про те, що подібний процес вимагає відповідного бажання та політичної волі керівників нашої держави.

І, все ж  таки, не зважаючи на ці та багато інших проблем, які стоять на заваді розвитку економіки України, відбуваються деякі позитивні зрушення в результаті яких проходить поступове пристосування людей до ринкової економіки. [4]

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика : Навч. пос. -  К. : Ніка-Центр, 2002.

      2. Мочерний С. В., Устенко О. А., Чеботар С. І. Основи підприємницької      діяльності: Посібник К.: Видавничий центр „Академія”, 2001.

      3. http://www.bur.com.ua/referaty/open.639.html

      4. http://www.refine.org.ua/pageid-1602-1.html