Тіньова економіка як системна внутрішня загроза економічної безпеки держави

Міністерство освіти і  науки України

Національна Юридична академія України імені Ярослава Мудрого

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота з економіки

На тему: «Тіньова економіка як системна внутрішня загроза економічної безпеки держави»

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 1 курсу  групи №5 факультету Підготовки кадрів до органів МВС (слідчо-криміналістичного) Дідушок В. Л. Перевірила:  Набатова О. О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2010

 

План:

 

1. Вступ.
2. Тіньова економіка як економічна категорія: сутність, структура і місце в системі ринкових відносин.
3. Соціально-економічні фактори розвитку тіньової економіки в Україні.
4. Корупція як основний механізм тінізації економіки і суспільних відносин.
5. Загальні засади протидії тіньовій економіці і забезпечення національної економічної безпеки.
6. Висновок.
7. Список використаної літератури.

 

Вступ.

Сьогодні до найбільш гострих  в Україні відносяться проблеми тінізації економіки і криміналізації суспільного життя, від вирішення яких безпосередньо залежить забезпечення стійкого економічного розвитку, підвищення добробуту народу та зміцнення національної безпеки держави .

Тіньова економіка не є  надбанням сучасної незалежної України. Її феномен з різними назвами («вторинна», «паралельна», «неформальна», «криміногенна» економіка) достатньо  відомий у всьому світі. Провідні учені світу (Е. Фейг, Т. Корягіна, В. Попович, О. Турчинов) у своїх дослідженнях зазначають, що присутність неофіційної  складової властива всім без винятку  державам, має глобальний характер. Проблема полягає в тому, наскільки  значною є її частка і вплив  на суспільство.

Аналізуючи теоретичні основи дослідження тіньової економіки, можна відмітити, що в літературі причини її виникнення та існування трактуються по-різному. Так, А. Базилюк, Є. Воробьйов, С. Коваленко вважають, що історія тіньової економіки починається з виникнення держави. Витоки цього феномену закладені в самій людині, в мотивах її вчинків, в інтересах, специфіці та унікальності психології індивіда¹. Дійсно, за Гегелем, людина як індивідуальність представляє собою втілення безлічі проявів відносин и зв’язків людської душі. В той же час загальновідомо, зо найбільший вплив на поведінку людини як біосоціальної істоти має не її внутрішній морально-психологічний стан, а безпосереднє соціальне оточення. «Ненависть і жага до  зруйнувань (протиправних дій) … зароджуються не в людині, а в його оточенні.»².

Деякі дослідники пов’язують процес тінізації економіки в  Україні та інших постсоціалістичних державах з функціонуванням командно-адміністративної системи в передуючому періоді, з надмірним одержавленням та надцентралізацією економіки. Тому широке розповсюдження отримав, на перший погляд, логічний, а по суті – банальний постулат: коли в результаті ринкових реформ з’явиться «новий хазяїн – власник», то у самого себе він красти не буде. На думку авторів програми «500 днів», більше 90% об’єму операцій тіньової економіки можна усунути за допомогою заходів по формуванню ринку. Дійсно, як справедливо вважає В. Попович, цей лозунг в певній мірі може підтверджуватись, якщо економіка України буде доведена до одноосібної натуральної форми господарювання. Але, як свідчить практика, саме такому хазяїну зручніше за все проводити фінансово-господарчі операції «в тіні», зокрема – ухилятись від оподаткування. Таким чином, такий підхід не має нічого спільного з вирішенням проблем боротьби з тіньовою економікою ³.

На мою думку, генезис  тіньової економіки неможна пояснити окремими причинами або факторами. Своїм корінням походження тіньових процесів уходить в неправильні, не адекватні існуючій економічній  системі дії владних, регулюючих та контролюючих структур держави, форми  і методи господарювання, а також  у соціально-психологічні викривлення  господарчої поведінки суб’єктів  економічного порядку, які вступають  у протиріччя з об’єктивними економічними законами і не відповідають інтересам  більшості населення.

 

 

Тіньова економіка як економічна категорія: сутність, структура і місце в  системі ринкових відносин.

 

Суть поняття «тіньова економіка» спеціалісти визначають по-різному. У західній літературі її зазвичай визначають за Е. Фейгом –  як економічну діяльність, яка через  будь-які причини не враховується офіційної статистикою і не попадає  у ВНП. В Україні найбільш прийнятним можна вважати дещо удосконалене визначення цього поняття О. Турчиновим – як сфери прояву економічної  активності, яка направлена на отримання  прибутків від заборонених видів  діяльності або на ухилення від суспільного (державного) контролю та сплати податків при легальних видах економічної  діяльності.⁴

Існують основні підходи  до визначення цього поняття. Під час ви­вчення тіньової економіки дослідники, як правило, аналізують можливість здійснення фундаментального теоретичного аналізу, статистичної оцінки, оптимізації соціально-економічної політики, вдосконалення правоохорон­ної діяльності, посилення економічної безпеки.

За теоретичного підходу тіньова економіка розглядається як економі­чна категорія, що відображає складну систему економічних відносин.

Прикладний підхід застосовується під час вирішення реальних статистичних завдань, формуванні рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і корегуванні соціально-економічної політики.

За методологічною ознакою  розрізняють економічний, соціологічний, кібернетичний і правовий підходи до дослідження тіньової економіки. Розвивається також міждисциплінарний комплексний підхід.

Соціологічні  концепції тіньової економіки розглядають цю сферу з огляду на взаємодію соціальних груп, що відрізняються позицією у системі тіньових інститутів, мотивами економічної поведінки суб'єктів у певних ситуаціях.

У межах кібернетичної концепції тіньова економіка розглядається як самодостатня система. Її прихильники розробляють економіко-математичні моделі прогнозування та управління тіньовою економікою, закономірностей її розвитку і взаємодії з офіційним сектором.

Особливістю економічного підходу є визначення впливу тіньової економіки на ефективність економічної політики, розподіл та використання ресурсів, розробка надійних методів оцінки її обсягів. У рамках економічної концепції досліджують тіньову економіку на глобальному, макро- і мікро рівнях, а також в інституційному аспекті. На рівні глобальної економіки розглядаються міжнародні тіньові відносини (наркобізнес, «відмивання» грошей, отриманих злочинним шляхом тощо). На макрорівні аналізується тіньова економічна діяльність з урахуванням її впливу на структуру економіки, виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього продукту, зайнятість, інфляцію, економічне зростання та інші макроекономічні процеси. На мікрорівні увага концентрується на вивченні економічної поведінки і прийнятті рішень суб'єктами тіньової економіки, аналізуються окремі складники нелегального ринку. На інституційному рівні аналіз сконцентровується на соціально-економічних інститутах, тобто досліджується система формальних і неформальних правил поведінки, механізм функціонування та закономірності їхнього розвитку.

Складність і важливість проблем тіньової економіки стимулюють розвиток міждисциплінарного підходу до її дослідження. Напрям міждисциплінарного дослідження багато у чому визначається обранням основного критерію зарахування економічних відносин до цієї сфери. З огляду на це розрізняють обліково-статистичний, формально-правовий, кримінологічний і комплексний підходи щодо віднесення тих чи інших видів діяльності до розряду «тіньових».

За обліково-статистичного підходу основним критерієм виокремлення тіньових економічних відносин є їх неврахованість та відсутність фіксації офіційною статистикою. Найбільш послідовним і використовуваним є обліково-статистичний підхід на основі методології системи національних рахунків (СНР) ООН. Поняття тіньової економіки визначається, виходячи з основної мети СНР – максимально точного обліку всіх видів економічної діяльності, що забезпечують реальний внесок у виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП). Відповідно до методології СНР усі вияви тіньової економіки поділяються на дві групи:

• продуктивні види діяльності, результати яких враховуються при визначенні ВВП;
• злочини проти особи та її власності, що не враховані у ВВП та фіксуються на спеціальному рахунку для зменшення статистичних похибок.

До складу продуктивної частини  тіньової економіки, що включається  у ВВП, входять такі елементи:

• показники законної діяльності, приховуваної або применшеної виробниками, з метою ухилення від сплати податків;
• показники неформальної (неофіційної легальної) діяльності, у тому числі – діяльність некорпоративних, часто – сімейних підприємств, що здійснюють діяльність для задоволення власних потреб; діяльність некорпоративних підприємств з неформальною зайнятістю (тимчасові бригади будівельників і т.п.);
• показники неофіційної нелегальної діяльності, у тому числі – приховані легальні види діяльності (без одержання відповідної ліцензії, спеціальних дозволів тощо);
• нелегальна діяльність, що передбачає заборонене законом виробництво і поширення товарів і послуг, на які існує попит (виробництво і поширення наркотиків, проституція, контрабанда).

Перевагою цього підходу  є можливість кількісної оцінки прихованої частки продуктивної економічної діяльності на основі загальноприйнятої методології  СНР, використання результатів розрахунків  за формування економічної політики і міжнародних порівнянь.

До недоліків можна  віднести те, що у межах цього  підходу не вдається оцінити масштаби, структуру і вплив іллегальної  діяльності, не пов'язаної з виробництвом реального ВВП. Складовими тіньової економіки, з одного боку, є всі  види суто кримінальних та економічних  злочинів, що надто розширює межі тіньової економіки, а з іншого – СНР, пов’язана  лише з аналізом виробництва та споживання ВВП, що часто супроводжується прагненням зменшити статистичні похибки у  процесі розрахунків. Існує також  категорія економічних правопорушень  і злочинів, для яких у межах  даної методології неможливо  здійснити кількісну оцінку з  огляду на їх специфічний вплив на економічну систему. Наприклад, за умови  перерозподілу ресурсів, що безпосередньо  не впливає на зміну загального обсягу ВВП, або за неможливості визначити  економічну вигоду держави чи окремих  суб'єктів у результаті недобросовісної  конкуренції, монополізації ринку, зростання інвестиційних ризиків. Крім того, не можна визначити збитки, що виникли внаслідок «інформаційної асиметрії», перенесення збитків  від злочинів на споживача шляхом підвищення рівня цін, негативних зовнішніх  ефектів, наприклад, у зв'язку з поширенням наркотиків. Значною проблемою є  недосконалість інформаційної бази статистичних розрахунків. Загалом, обліково-статистичний підхід може бути ефективно використаний для виявлення продуктивних секторів тіньової економіки та оцінки їх масштабів, для формування економічної та правової політики. Отже, він потребує доповнення іншими підходами, більшою мірою  спроможними відтворити перерозподільчий характер протиправної й суспільно шкідливої економічної діяльності.

Широкого розповсюдження набув формально-правовий метод дослідження тіньової економіки, відповідно до якого ключовим критерієм тіньових економічних явищ є відношення до нормативної системи регулювання. Очевидними критеріями є ухилення від офіційної державної реєстрації, державного контролю, протиправний характер діяльності.

У рамках кримінологічного підходу у якості ключового використовується критерій суспільної шкідливості (небезпеки) економічної діяльності. К. Улибін для окреслення тіньових економічних відносин використовує критерій деструктивності – нанесення шкоди суспільству та присвоєння нетрудових доходів. Якщо одержання нетрудових доходів можна не враховувати як очевидно неадекватне сучасному типу економіки, то нанесення шкоди суспільству оцінити досить важко. Тому недоліками цього підходу можна вважати надмірне розширення сфери тіньової економіки за рахунок включення до її легальних, але економічно неефективних, неоптимальних форм економічних відносин, зумовлених недосконалістю структури та інфраструктури ринку і функціонування державних інституцій.

У структурі тіньової економіки  найчастіше виділяють чотири сегменти:

• Легальний «світлий» (legal economy), який користується недосконалістю діючого законодавства;
• Напівлегальний «темний» (dark economy), в якому суб’єкти узаконеної діяльності ухиляються від сплати податків;
• Неофіційний «сірий» ( grey economy), в який входять незареєстровані форми підприємництва;
• Підпільний «чорний» (black economy), пов'язаний з прямими порушеннями діючого законодавства.

Деякі дослідники пропонують інший варіант структури тіньової економіки, який можна представити  схемою:

 

Згідно цієї структури, складники  тіньової економіки такі:

1. Неофіційний – діяльність домогосподарств, що виготовляють та споживають товари чи послуги власного виробництва для власних потреб чи потреб членів своєї сім’ї;
2. Іллегальний – незаконне виробництво та продаж легальних товарів без їх документального оформлення та/або реєстрації підприємств. Іллегальний складник за ознакою сфери охоплення поділяється на внутрішній, зовнішній та глобальний. Внутрішній включає діяльність у межах національної економіки, зовнішній – поза її межами, а глобальний передбачає транснаціональну (з країною базування) і мультинаціональну (без конкретного центру розташування) частки;
3. Кримінальний – виробництво та продаж заборонених товарів і послуг (наркотики, вибухові речовини, проституція)