Вплив зміни цін на ресурси і кількості ресурсів на витрати виробництва

Вплив зміни  цін на ресурси і кількості  ресурсів на витрати виробництва

Вплив зміни ціни ресурсу на витрати виробництва.

 Ринок, як  живий організм, постійно «дихає»:  через взаємодію попиту і пропозиції  формуються все нові й нові  рівні цін на продукти, послуги, ресурси. Якщо зміна цін на ресурси має стійкий характер, то ефективне за витратами виробництво досягається вже за іншої комбінації факторів. У довгостроковому періоді підприємство може вжити заходів щодо заміни дорогих ресурсів дешевшими.

Розглянемо, як зміна  ціни ресурсу впливає на оптимум  товаровиробника. Відомо (параграф 5.1), що зміна ціни ресурсу, наприклад  праці, графічно відображується поворотом  ізокости за годинниковою стрілкою — у разі підвищення ціни або проти годинниковій стрілки — у разі зниження ціни. 
Рисунок 5.16 унаочнює, як зміна ціни фактора L, за інших незмінних умов, впливає на оптимальну комбінацію факторів. Лінія E1 ч E3 аналогічна лінії «ціна—споживання» у теорії поведінки споживача. Нагадаємо, що економічна теорія розглядає виробництво як споживання факторів.

Лінія «ціна—споживання фактора» проходить через усі  точки оптимуму (рівноваги) виробника, пов’язані зі зміною ціни цього фактора за інших незмінних умов.

Як бачимо, зниження ціни одиниці ресурсу L веде до збільшення застосування праці та зниження застосування капіталу (подумки проведіть лінії координат L і K до точок рівноваги виробника E1, E2, E3; щоб не «затемнювати» рисунок, їх не наведено).

У довгостроковому  періоді підприємство може (і повинне!) змінити розмір використання капіталу у відповідь на зміну ціни праці. Згадаємо еквімаржинальний принцип та умови рівноваги виробника, що описуються формулами (5.3) і (5.4): підприємство перерозподілятиме бюджет на користь дешевших ресурсів, допоки зважені за цінами граничні продукти факторів виробництва не стануть рівними між собою.

Наприклад, у промисловості  розвинених країн, як тільки профспілки піднімають відносну ціну праці, підприємства змушені замінювати працю капіталом. Саме висока ціна праці є однією з причин високого рівня автоматизації виробництва в Японії та США.

Але що робити у  короткостроковому періоді, коли капітал, як правило, є постійним ресурсом, а кількість видів змінних  ресурсів може обчислюватися десятками, причому вони можуть мати різноспрямовану динаміку цін? 
Звернемося до рис. 5.17. Припустимо, що ми вивчаємо ефект збільшення ціни праці на оптимальну комбінацію праці та капіталу. За ціни одиниці праці Pl1 капіталу Pk2 і бюджету виробника ТС1 (ізокоста АВ) оптимальна комбінація ресурсів для випуску Q1 знаходиться в точці Е1 з координатами L1, K1. Якщо ціна праці збільшується до Pl2, то ізокоста повертається навколо точки А ліворуч й обмежує максимальне використання праці (у разі повного використання бюджету на працю) точкою B`=TC1/Pl2.

Ізокоста АВ` буде дотичною до більш низької ізокванти  Q0, отже, забезпечити випуск Q1 за бюджету ТС1 буде неможливо. Оптимальною комбінацією факторів стане комбінація L2 одиниць праці та K2 одиниць капіталу (точка Е2 на рис. 5.17) за випуску Q0. Підприємство має зробити вибір між двома альтернативами: за того самого бюджету (ТС1) знизити випуск до Q0 або ж зберегти випуск Q1, збільшивши бюджет на придбання ресурсів. Якщо обирається остання альтернатива, то більш високі витрати на придбання ресурсів (ТС2) можуть бути подані графічно проведенням через точку Е1 ізокости А1В1, що відбиває нове співвідношення цін ресурсів — Pl2/Pk1 Зрозуміло, що вона буде рівнобіжна ізокості АВґ (нагадаємо: нахил ізокости — це співвідношення цін ресурсів, у даному разі — Pl2/Pk1) і відтинатиме на осях координат відрізки OA1=TC2/Pk2 (точка А1) та OB1=TC2/Pl2 (точка В1). Ізокоста А1В1 не буде дотичною до ізокванти Q1 у точці Е1.

Підприємство, знаходячись  у короткостроковому періоді  і маючи фіксовану кількість  ресурсів постійного характеру, може за збільшення ціни змінного ресурсу залишити комбінацію факторів незмінною. Для цього воно повинно збільшити бюджет на придбання змінних ресурсів (ТС2 > TC1). 
У довгостроковому періоді підприємство для забезпечення випуску Q1 у відповідь на збільшення ціни праці вибере нову комбінацію факторів, змістившись із точки Е1 у точку Е3, як це показано на рис. 5.17. Точка Е3 є точкою дотику ізокванти Q1 та ізокости А2В2 (із сумою витрат ТС3), що має нахил Pl2/Pk1 і, отже, рівнобіжна ізокостам AB` і A1B1 оскільки для всіх трьох ізокост співвідношення цін на ресурси однакове. Ізокоста ТС3 відтинає на осях координат відрізки OA2=TC3/Pk1 (точка А2) та OB2=TC3/Pl2 (точка В2). 
Таким чином, перехід оптимуму товаровиробника з точки Е1 у точку Е3 знижує витрати на забезпечення випуску Q1 з розміру ТC2 до ТС3. Це відбувається тому, що підприємство, керуючись принципом економічності, заміщує ресурс L, який подорожчав, на відносно дешевший ресурс K. (Порівняйте на рис. 5.17 координати точок Е1 і Е3 — K3 > K1; L3 < L1.)

Поняття «ефект заміни»  та «ефект випуску». Результат зміни  ціни ресурсу може бути розкладений, як і в мікроекономічній теорії поведінки споживача, на дві складові, одна з яких являє собою ефект заміни, а друга — ефект випуску. Ефект випуску відповідає поняттю «ефект доходу» в теорії споживача. 
Ефект заміни (заміщення, субституції) — це зміна структури оптимальної комбінації факторів виробництва за зміни ціни одного з ресурсів; це та частина зміни обсягу споживання ресурсу, що є результатом заміни менш дорогим ресурсом іншого ресурсу, що став порівняно дорожче. 
Зміна ціни ресурсу впливає не тільки на структуру оптимальної (тієї, що мінімізує витрати) комбінації факторів виробництва, а й на випуск. Справді, у разі зниження (збільшення) ціни ресурсу за того самого бюджету на закупівлю ресурсів може бути забезпечений більший (менший) випуск. 
Це унаочнює рис. 5.17 — збільшення ціни ресурсу L спричинило перехід на нижчу ізокванту (від Q1 до Q0) і зниження споживання ресурсу, що подорожчав. 
Ефект випуску — це частина зміни обсягу споживання ресурсу, обумовлена зміною випуску в результаті зміни ціни одного з ресурсів, які формують комбінацію факторів виробництва, що мінімізують витрати.

Розкладання загального результату зміни ціни ресурсу на ефекти заміни і випуску. Ідею розкладання загального ефекту зміни ціни блага на ефекти заміни і доходу (у рамках формування теорії споживчого вибору) в економічній науці вперше було висловлено українським економістом-математиком Є. Є. Слуцьким (до речі, у 20-х роках ХХ ст. він викладав у Київському комерційному інституті, нині — Київський національний економічний університет). Його стаття «До теорії збалансованого бюджету», опублікована в італійському журналі в 1915 р., на жаль, залишалася поза полем зору наукової громадськості, допоки англійські економісти Р. Аллен і Дж. Хікс не підійшли впритул до розроблення теорії споживчого попиту на основі базових положень порядкової теорії корисності і відповідного графоаналітичного інструментарію. Р. Аллен у 1936 р. опублікував статтю «Теорія споживчого попиту професора Слуцького», розставивши тим самим акценти в пріоритетах.

Скористаємося підходами  теорії поведінки споживача і  розглянемо модель розкладання загального ефекту зміни обсягу споживання ресурсу  за зміни його ціни на ефекти доходу і випуску.

Нехай праця для  виробника є нормальним ресурсом, тобто, за аналогією з термінологією  мікроекономічної теорії поведінки  споживача, благом нормальних переваг  виробника, обсяг споживання якого  збільшується зі збільшенням бюджету  на придбання ресурсів і знижується за його зменшення. 
Звернемося до рис. 5.18. Початкова оптимальна комбінація факторів виробництва знаходилася в точці дотику ізокости АВ та ізокванти Q1, тобто в точці Е1 з координатами L1, K1. За підвищення ціни одиниці праці ізокоста займе положення АВ¢; точка А не змінить свого положення, оскільки загальна сума витрат на ресурси ТС не змінилася. Оптимальна комбінація факторів виробництва змістилася з точки Е1 у точку Е2.

Загальний результат  підвищення ціни ресурсу виявився в скороченні обсягу його застосування з L1 до L2.

Для розкладення  цього результату на ефект заміни та ефект випуску проведемо паралельно ізокості АВ¢ допоміжну ізокосту А1В1 так, щоб вона торкалася ізокванти Q1 (точка дотику — Е3). Як і в теорії споживання, можна вважати, що вздовж дуги Е1Е3 відбувається заміщення ресурсом K ресурсу L, що подорожчав, за збереження незмінним обсягу випуску Q1. Отже, ефект заміни становить L1 – L3.

Однак, оскільки загальна сума витрат ТС залишається незмінною, підвищення ціни змінного ресурсу призводить до скорочення випуску з Q1 до Q0, а точка, що характеризує оптимальну комбінацію ресурсів, зміщується з Е3 в Е2. Цей зсув і характеризує ефект випуску. В одиницях змінного ресурсу ефект випуску становитиме L3 – L2. Отже, загальний результат зміни ціни змінного ресурсу на рис. 5.18 можна розкласти на ефект заміни та ефект випуску: 
L1-L2=(L1-L3)+(L3-L2)

Ефект заміни завжди негативний: підвищення ціни ресурсу веде до скорочення, а її зниження — до збільшення обсягу застосування даного ресурсу. 
Напрям дії ефекту випуску не настільки однозначний. Він залежить від того, до якої категорії благ належить ресурс: нормальне благо (нормальний ресурс, тобто ресурс нормальних переваг виробника) або неповноцінне, низькоякісне благо («неякісний ресурс»). При цьому під «неякісним ресурсом» розуміють не ресурс низької якості, з погляду його споживчих характеристик, а ресурс менш вагомий для виробника. Наприклад, за необхідності вирішення соціальної проблеми підвищення рівня зайнятості і створення нових робочих місць більше засобів необхідно вкладати у фактор «праця». У цьому разі праця є «нормальним ресурсом», а капітал — «низькоякісним ресурсом», або «ресурсом нижчих переваг виробника», або «неповноцінним ресурсом».

Ефект випуску для  нормальних ресурсів також негативний, його дія посилює вплив ефекту заміни, що унаочнює рис. 5.18.

Для ресурсів, яким віддається менша перевага, як і  для неповноцінних благ, вплив  ефекту заміни та ефекту випуску різноспрямований. При цьому результат може бути і позитивним, і негативним.

На рис. 5.19 ефект  випуску позитивний — зниження випуску  з Q1 до Q0 супроводжується збільшенням  обсягу застосування ресурсу, що подорожчав, з L3 до L2. При цьому ефект випуску (L3 – L2) перекриває ефект заміни (L1 – L3), отже, загальний результат є  позитивним.

Допитливий читач  може самостійно побудувати серію графіків. Наприклад, вплив на оптимум товаровиробника зменшення ціни фактора L або зменшення (збільшення) ціни фактора K; вважаючи вагомішим фактор L або K тощо та зробити відповідні висновки.

Розмежування ефектів  заміни і випуску має важливе  значення для прийняття обґрунтованих  управлінських рішень у сфері  виробництва і витрат з урахування технічної і соціально-економічної  політики підприємства й динаміки ринкових цін на ресурси.

Вплив кількості  ресурсів на витрати виробництва

Економічна природа  витрат виробництва. Під витратами розуміється вартість усіх використовуваних ресурсів, необхідних для випуску визначеного обсягу продукції. Такий погляд на витрати відбиває фактичний стан справ на підприємстві і тому використовується як вихідна посилка в теорії і практиці бухгалтерського обліку. Це цілком виправдано, оскільки головним завданням бухгалтерії є відбиття саме фактичного руху товарно-матеріальних цінностей на підприємстві.

Проте, з погляду  економіста, такого бухгалтерського  підходу явно недостатньо. Адже важливо не тільки знати фактично витрачені на виробництво продукції ресурси, а й оцінити можливі наслідки прийняття тих або інших управлінських рішень. Розглянемо такий приклад. Припустимо, стало відомо, що матеріал, з якого виробляється продукція, у наступному плановому періоді істотно подорожчає. Природною реакцією на таку інформацію буде рішення керівництва підприємства про збільшення його закупівель у даному періоді. Але якщо цей ресурс, всупереч прогнозній оцінці, не подорожчав, а подешевшав, то стане зрозумілим, що управлінське рішення не було оптимальним. З позицій бухгалтерського розуміння витрат неоптимальність прийнятого рішення не має ніякого значення, але у керівництва підприємства в цьому разі обов’язково виникне почуття втрати, незадоволеності. 
Як уникнути таких втрат? Як управляти підприємством, коли рішення приймаються в умовах інформаційної непевності? Як управляти витратами за високого ступеня економічних ризиків, при тому що оптимальність або неоптимальність рішення виявляється лише після його реалізації? Відповіді на ці запитання дають спеціальні економічні дисципліни, такі як «Управлінський облік», «Прийняття управлінських рішень», «Інвестиційний менеджмент». Тут можна ознайомитися і з методичним апаратом, і з конкретним інструментарієм зменшення втрат, що виникають через неоптимальність прийнятих управлінських рішень. Однак економічну природу і першопричину виникнення втрат або втрачених можливостей прикладні дисципліни, як правило, не розглядають. Вони досліджуються переважно у рамках економічної теорії.

Звернемося ще раз  до наведеного прикладу. Насамперед з’ясуємо, чому, власне, закупивши багато матеріалу  і дізнавшись про зниження цін  на нього, керівництво підприємства вважає це для себе втратами? Щоб відповісти на це запитання, необхідно пригадати фундаментальну особливість прийняття рішень будь-яким суб’єктом економічних відносин: рішення приймаються в умовах обмеженості ресурсів і наявності альтернативних способів їх використання. Саме обмеженість ресурсів є першоосновою для оцінювання управлінських рішень. Дійсно, хіба йшлася б мова про які-небудь втрати, якби грошові ресурси підприємства були необмежені? У такому разі подорожчання або подешевшання матеріалу після його придбання не мало б ніякого значення. Отже, втрати, пов’язані з неоптимальними управлінськими рішеннями, виникають лише в умовах обмеженості ресурсів. І навпаки, втрати такого роду не виникають, якщо ресурс є безмежним. Оскільки безмежних ресурсів не буває, то загроза втрат від неоптимальності рішень завжди існує. В який же спосіб можна мінімізувати ці втрати або взагалі звести їх до нуля? Формально відповідь є дуже простою — необхідно завжди приймати оптимальні рішення! Саме цього і прагнуть досягти у своїй повсякденній практиці менеджери всіх рівнів. Але чи легко цього домогтися?

Принципова складність прийняття оптимальних рішень полягає  не тільки у відсутності інструментарію вибору оптимальних рішень, який би був адекватним реальному середовищу функціонування, а й у тому, і  це головне, що про раціональність рішення  можна судити тільки після його реалізації. Це означає, що на стадії планування ніколи не можна бути впевненим до кінця, що прийняте рішення буде найкращим. Але як же тоді зменшити можливі втрати від неоптимальних рішень, як застрахуватися від них?

На теперішній час  у теорії ринкової економіки затвердилося таке розуміння витрат виробництва: витрати виробництва товару А з використанням ресурсу Х визначається втраченою можливістю зробити за допомогою цього ж ресурсу товар Y. Адже якщо обмежений ресурс Х може бути альтернативно використаний для виробництва багатьох товарів, то серед цих можливостей можна знайти таку, коли ресурс дає максимальну віддачу, тобто використовується щонайкраще.

Витрати на використання будь-якого ресурсу, розраховані  з погляду вигоди, що «втрачена» через невикористання цього ресурсу  найкращим альтернативним шляхом називаються  витратами втрачених можливостей (opportunity costs) або альтернативними витратами, або економічними витратами. 
Витрати втрачених можливостей з’являються щоразу, коли потрібно робити вибір з набору обмежених ресурсів. У тому разі, коли в процесі виробництва використовується нічим не замінний ресурс або коли кількість використовуваного ресурсу не обмежена, підприємство, застосовуючи такі ресурси, не втрачає ніякої вигоди. Чому? Тому що в першому випадку цьому ресурсу немає альтернативи, а в другому — він необмежений.