Черкаський інститут банківської справи

                                   Університету банківської справи

                           Національного банку України  (м. Київ) 

                                        Кафедра економічної теорії 
 
 

                                           КУРСОВА РОБОТА

                      з дисципліни «Політична  економія» на тему:

«Заробітна  плата: сутність, форми, системи» 
 
 

Керівник:                                                                                    Виконала:

кандидат  економічних наук                                                      студентка І курсу

доцент  Кочума І.Ю.                                                                   групи БОА-210

Лановенко Ю.В. 

__________________

        (дата реєстрації) 

    Допущена  до захисту:

    «___»_____________201__р.

Захищена  з оцінкою:

____________________

«___»_____________201__р. 
 

Черкаси - 2011 

План 

ДОДАТКИ

 

Вступ

 

    Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

    Актуальність. В умовах економічної трансформації заробітна плата повинна використовуватися як найважливіший засіб для стимулювання до зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва для суспільної злагоди. Так як заробітна плата є одним з найважливіших джерел добробуту людини, вона потребує становлення чіткої і найбільш ефективної системи виплат за надані послуги та виконану роботу найманим працівникам, контролю її з боку держави. Політика в області оплати праці є складовою частиною управління підприємством, і від неї значною мірою залежить ефективність його роботи, тому що заробітна плата є одним із найважливіших стимулів у раціональному використанні робочої сили.

    Аналіз  досліджень та публікацій. Висвітленням проблем формування заробітної плати найманих працівників займаються як вітчизняні, так і закордонні фахівці. Дослідженню теоретичних питань формування заробітної плати та основних напрямів її реформування присвячені роботи вітчизняних економістів В. Гарбаря, В. Іларіонова, Л. Ільчука, Т. Костишиної, В. Лагутіна, Е. Ліанової, О. Макаренко, Н. Павловської, Л. Потьомкіна, А. Ревенка. Серед російських вчених, які спеціалізуються на питаннях оплати праці, певну наукову зацікавленість викликають праці В. Антипова, І. Колмакова, Ф. Пащенко, Е. Єршова.

    Завдання  даної роботи. Детальний вивчення поняття заробітної плати, визначення форм та систем оплати праці, дослідження проблем оплати праці та перспективи удосконалення державного регулювання оплати праці.

    Методи  дослідження. При вивченні даної теми був проведений аналіз навчальних посібників, монографій, науково-практичних,  аналітичних  та економічних журналів, збірники наукових праць та статистичних даних щодо виплати заробітної плати працездатній частині населення України.

    Метою є дослідження рівня доходів населення за різними видами діяльності, також детальне вивчення самої сутності заробітної плати та систем оплати праці.

    Об’єктом дослідження виступають доходи населення за різними видами діяльності.

    Предметом дослідження є рівень доходів населення, які задіяні в тій чи іншій діяльності.

    Питання державного й договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються Конституцією України, Кодексом законів про працю (далі - КЗпП), Законом України «Про оплату праці»

    Закон України «Про оплату праці» визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати. 

    Кодекс  законів про працю України  визначає  правові  засади  і  
гарантії   здійснення  громадянами  України  права  розпоряджатися  
своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

 

РОЗДІЛ  І. Сутність заробітної плати

1.1. Сутність заробітної плати

 

    Сутність  поняття «заробітна плата» складна  і багатостороння, тому розглядати її потрібно з різних позицій.

    Відповідно до Закону України "Про оплату праці" сутність заробітної плати визначається як "винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу".

    Розмір  заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

    Рівень  заробітної плати визначається, з  одного боку, розвитком суспільного виробництва, а з іншого - ефективністю праці окремих працівників. Через систему заробітної плати суспільство здійснює мотивацію праці, контроль за мірою праці та мірою споживання матеріальних і духовних благ працівниками.

    Заробітна плата складається з основної і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата нараховується за виконану роботу за тарифними ставками, відрядними розцінками чи посадовими окладами і не залежить від результатів господарської діяльності підприємства. Вона включає такі виплати: оплату за фактично відпрацьовані людино-години, доплати за суміщення професій, за багатоверстатне обслуговування, за класність, виплату міжрозрядної різниці, персональні надбавки, доплати за роботу в нічний час, доплату незвільненим бригадирам за керівництво бригадою, за навчання учнів, доплати відрядникам у зв'язку зі змінами умов роботи, оплату простоїв не з вини працівника, оплату за понаднормовану роботу тощо.

    Основна заробітна плата є базою нормального  відтворення робочої сили. Вона залежить від результатів праці робітника, якості робочої сили, кваліфікації, виробничого досвіду тощо.

    Витрати на основну заробітну плату є  основною частиною фонду оплати праці  і безпосередньо входять до собівартості виробленої продукції, виконуваних робіт чи наданих послуг.

    Оскільки  основна заробітна плата визначається за тарифною системою, розцінками з  оплати праці за одиницю праці (роботи), то її називають базовою (тарифною).

    Додаткова заробітна плата - це складова заробітної плати працівників, до якої включають витрати на оплату праці, не пов'язані з виплатами за фактично відпрацьований час. Нараховують додаткову заробітну плату залежно від досягнутих і запланованих показників, умов виробництва, кваліфікації виконавців.

    Додаткова заробітна плата включає окремі види преміювання, винагороди та інші види заохочення, визначені Положенням з оплати праці підприємства. Розміри додаткової заробітної плати залежать від результатів господарської діяльності та виплат за рахунок власних коштів (прибутку) підприємств. Джерелом додаткової оплати праці є фонд матеріального стимулювання, який створюється за рахунок прибутку. Розмір останнього не може бути гарантованим і змінюється зі зміною результатів господарської діяльності підприємства. [16]

    Розрізняють два аспекти заробітної плати – економічний і правовий. З економічної точки зору заробітною платою вважається вартість або ціна праці в грошовій формі як частка працівника в національному доході, що на еквівалентній основі виплачується йому за виконану роботу. Юридичною категорією заробітна плата стає тоді, коли правовими нормами визначається розмір та порядок її виплати за виконану роботу. [3, с. 8]

    Питання державного й договірного регулювання  оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються Конституцією України, Кодексом законів про працю (далі - КЗпП), Законом України «Про оплату праці».

    Визначення  заробітної плати надається в різних нормативних документах (див. додаток А).

    У вітчизняній економічній літературі суть заробітної плати трактувалася, виходячи із суб’єктивних принципів її формування, в основі яких лежить ігнорування вартості робочої сили й привласнення командно-адміністративною системою монопольного права на визначення частки кожного працівника у створеному суспільному продукті.

    Тому, не зважаючи на різноманітність формулювань, розбіжностей у суттєвій характеристиці цієї категорії не було. Зарплата розглядалась як прямий трудовий дохід, який планомірно визначається на основі врахування суспільного  значення результатів праці даного колективу й робітника. Вважалося, що вона відображає відносини між працівником і суспільством, а тому необхідна єдина державна політика в галузі зарплати, єдина тарифна система тощо, а також відносини між робітником і трудовим колективом, оскільки зарплата кожного встановлювалась в межах фонду заробітної плати підприємства, цеху, бригади відповідно до його вкладу у колективні результати. [2]

    На  поверхні економічних реалій зарплата виступає як плата за працю, тобто  ціна праці. Таке її трактування склалося давно (ще за часів У. Петті). Цієї ж думки дотримується більшість західних фахівців, у т. ч. П. Самуельсон, В. Нордхауз та українських науковців.

   З точки зору К. Маркса та його послідовників, зарплата – це частина нової вартості, створеної найманим працівником, що дорівнює вартості життєвих благ і послуг, необхідних йому для відтворення його робочої сили. Другу частину новоствореної вартості – додаткову вартість привласнює «капіталіст». Отже, К. Маркс дійшов висновку, що найманий працівник продає не працю (оскільки її на момент найму ще немає), а свої здібності до праці - робочу силу. Згідно з цим він визначав заробітну плату як грошовий вираз вартості і ціни товару «робоча сила». Цей підхід нині також не є загальноприйнятим.

    Критичний розгляд усіх концепцій дозволяє дійти висновку, що праця є функція самого працівника, тому невіддільна від людини як такої. Вона є формою життєдіяльності особистості і не може бути об'єктом купівлі-продажу в політично і економічно вільному суспільстві. Тому на ринку праці продається і купується не сама праця, а послуги праці, кількість і якість яких залежить від багатьох чинників: рівня професійної підготовки працівника, його кваліфікації, досвіду тощо. [10. c. 77]

    У визначеннях, як у дзеркалі, відбилися найважливіші недоліки системи розподілу:

    1. встановлення державою” зверху”  фонду заробітної плати підприємствам;

    2. планомірне визначення трудового  доходу кожного працівника на основі єдиної державної тарифної системи.

    Об’єктивною основою формування фонду зарплати вважався досягнутий рівень розвитку продуктивних сил , який визначав можливості держави виділяти певні ресурси для оплати праці. Але ці можливості могли бути і не реалізовані в наслідок відволікання коштів на інші потреби – озброєння, розвиток важкої промисловості, здійснення “проектів віку”, забезпечення кастових привілеїв тощо. До того ж частка, що виділялась на оплату, не була обгрунтована і мала досить малий зв’язок з народногосподарськими результатами.

    Помилковим  є і визначення зарплати як доходу. Це - не доход, а витрати підприємства на відшкодування трудових ресурсів. Відтворення їх на суспільно необхідному рівні є обов’язковою умовою індивідуального відтворення. Тому створення, як і використання фонду заробітної плати, має відбуватись на підприємстві. Підприємство а не держава є повноправним власником цього фонду, що формується і відшкодовується насамперед із вартості реалізованої підприємством продукції, оскільки людина – головна продуктивна сила, розширене відтворення життєдіяльності якої виступає обов’язковою умовою і метою ефективного розвитку економіки.