Заробітна плата як соціально-економічна категорія ринкової економіки і основна форма доходів найманих працівників

 

 

2.3 Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності. Динаміка номінальної й реальної заробітної плати за регіонами

 

Проведемо оцінку середньої  заробітної плати за регіонами України  – табл. 2.3 [8].

 

Таблиця 2.3 − Рівень середньомісячної заробітної плати за регіонами у період з 2008-2011рр.

Назва регіону	2008р.	2009р.	2010р.	2011р.
Україна	1806	1906	2239	2633
АР Крим	1609	1707	1991	2295
Вінницька	1404	1511	1782	2074
Волинська	1380	1427	1692	1994
Дніпропетровська	1876	1963	2369	2790
Донецька	2015	2116	2549	3063
Житомирська	1404	1493	1785	2071
Закарпатська	1453	1562	1846	2069
Запорізька	1812	1843	2187	2607
Івано-Франківська	1543	1627	1927	2213
Київська	1852	1987	2295	2761
Кіровоградська	1428	1537	1815	2114
Луганська	1769	1873	2271	2742
Львівська	1570	1667	1941	2244
Миколаївська	1621	1806	2122	2448
Одеська	1633	1787	2046	2387
Полтавська	1661	1733	2102	2481
Рівненська	1523	1614	1960	2211
Сумська	1472	1593	1866	2177
Тернопільська	1313	1412	1659	1871
Харківська	1679	1804	2060	2407
Херсонська	1375	1482	1733	1970
Продовження таблиці 2.3
Хмельницька	1429	1521	1786	2075
Черкаська	1459	1532	1835	2155
Чернівецька	1402	1523	1772	1985
Чернігівська	1370	1465	1711	1974
м. Київ	3074	3161	3431	4012
м. Севастополь	1726	1882	2167	2476

 

Розмір середньомісячної заробітної плати штатних працівників в цілому по Україні за 2011 року становив 2633 грн., що на 17,6 відсотка перевищує відповідний показник у 2010 році.

Стабільно у лідерах м. Київ (найбільший розмір середньої  заробітної плати), Донецька та Дніпропетровська області. Перевага у м. Києві над  середньою заробітною платою в цілому у країні складає приблизно 1,5 разів.

Звертає увагу значна різниця (близько 1,4 раз) між найбільшою середньою  заробітною платою,яка спостерігається  у м. Києві, та нею ж у регіоні, який посідає друге місце –  Донецькій області.

Найменші значення середньої  заробітної плати спостерігаються  у сільськогосподарських регіонах – Тернопільській, Херсонській та Чернігівській областях. Перевищення  її в цілому по Україні над заробітною платою у цих регіонах складає  приблизно 1,3 рази.

Різниця між м. Києвом та вищезгаданими областями складає  приблизно 2,1 рази. Це є негативним явищем, оскільки провокує відтік кадрів з регіонів в Київ.

Ліквідувати такий дисбаланс  важко, але його можна мінімізувати. Серед методів слід виділити:

• Інвестиції в менш розвинуті регіони
• Податкові пільги
• Збільшення мобільності робочої сили

Загалом, до початку кризи  зростання номінальних зарплат  відбувалося досить швидкими темпами. З початку кризи зарплати в  Україні залишилися практично на тому ж рівні. На фоні високого зростання рівня інфляції можна з впевненістю сказати що реальна заробітна плата знизилася.

Данні індексу реальної заробітної плати за регіонами у період 2008-2011 рр. наведено в Таблиці Б1 [9].

За період 2010-2011рр. зростання середньої заробітної плати досягнуто в усіх регіонах. Темпи її приросту коливались від 12,02 відсотка у Чернівецькій до 20,74 відсотка у Луганській області (Рис. 2.2) .

Найбільшими темпами зростала заробітна плата − у Луганській (120,74%), Київській (120,3%) та Донецькій (120,16%) областях (Рисунок А.1).

Індекс реальної заробітної плати штатних працівників в  цілому по Україні збільшився у 2010 році по відношенню до 2009 року на 10,2 відсотка, а за 2011 рік по відношенню до 2010 року – на 8,7 відсотка (Рис. 2.3) .

Найбільше зростання індексу реальної заробітної плати за 2011 рік відбулось у Київській (113,3%), Донецькій (110,9%), Волинській та Вінницькій (110,2%) областях.

 

Рисунок 2.2 − Темпи зростання  середньомісячної заробітної плати за регіонами в період 2010-211рр.

Рисунок 2.3 − Індекси реальної заробітної плати за регіонами у період 2008-2011рр.

 

РОЗДІЛ 3

 

ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ  ПРОБЛЕМ ДОХОДІВ ТА ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

 

Здійснення будь-якого господарського процесу обов’язково пов’язане  із застосуванням праці та її оплатою. Заробітна плата відіграє важливу  роль в забезпеченні сталого розвитку країни, її рівень є одним із критеріїв  оцінки досягнень суспільства в  соціально-економічному розвитку. Саме від заробітної плати залежить можливість задоволення потреб населення, створення  комфортних умов життя та всебічного розвитку особистості. Тому організація  ефективної системи оплати праці  є однією з найважливіших проблем  ринку праці в Україні.

Питання організації оплати праці  в Україні постійно знаходяться  в центрі уваги теоретиків, практиків  і законодавців, проте існує цілий  комплекс проблем, які вимагають  свого вирішення. До таких проблем відносяться:

1.    Низький рівень оплати праці.

2. Надмірна диференціація заробітної  плати, яка є економічно необґрунтованою.

3.    Заборгованість із виплат заробітної плати.

4.   Відсутність взаємопов’язаності заробітної плати з рівнем кваліфікації, результатами праці.

5.   Тінізація заробітної плати.

На сьогодні однією з найбільших соціально-економічних проблем України  є низький рівень заробітної плати. Вона втратила свою компенсаційну та стимулюючу функції. Низький рівень заробітної плати та несвоєчасна  її виплата призводять до зниження продуктивності праці, руйнують трудовий потенціал, сприяють розвитку тіньових процесів і відтоку кваліфікованих молодих людей за кордон.

Враховуючи той факт, що більшість  вітчизняних підприємств не мають  сьогодні фінансових коштів для значного підвищення заробітної плати, необхідно  в першу чергу посилити мотивацію  персоналу підприємств до праці. Щоб підвищити зацікавленість персоналу  до роботи потрібно встановити систему  бонусів та премій, як річних, так  і квартальних. Наприклад, це можуть бути премії за виконання плану поставки продукції, підвищення обсягу продаж товарів, приріст обсягів відвантажень продукції тощо. Така система буде стимулювати працівників до кращого та ефективнішого виконання своїх зобов’язань, максимально реалізовувати свій фізичний чи інтелектуальний потенціал, а також сформує довгострокову прихильність працівників до фірми та буде запобігати «перетіканню» персоналу з однієї фірми в іншу. 
Також актуальною проблемою оплати праці є її диференціація. На сьогодні в нашій країні в галузях, де працюють найбільш кваліфіковані працівники (освіта, охорона здоров’я тощо) середньомісячна заробітна плата значно нижче середньої зарплати по країні. За останні десять років абсолютними лідерами за темпами зростання заробітної плати були не ті види діяльності та галузі, які визначають прогрес держави, а ті які пов’язані або з монопольним становищем галузі або з фінансовими структурами[10].

У 2011 році найбільшу заробітну плату одержували працівники фінансових установ (5340 грн.), транспорту і зв’язку (3138 грн.), державного управління (3053 грн.). Найнижча заробітна плата у працівників, що займаються готельно-ресторанним бізнесом (1777 грн.) , працівників охорони здоров’я та надання соціальної допомоги (1778 грн.). Заробітна плата працівників торгівлі та надання ремонтних послуг знаходиться на середньому рівні(2339 грн.)[6].

Тобто в України були і залишаються  незадовільні співвідношення заробітної плати, а це означає, що заробітна  плата не формується під впливом  чинників, що визначають рівень оплати праці в світовій практиці: кількості  і якості праці, результатів праці, а визначається належністю до певної сфери економічної діяльності. Цей  факт призводить до підриву мотивації  до праці. 
Для вирішення проблеми диференціації рівня заробітної плати потрібно удосконалити тарифну систему та запровадити нормування праці. Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про переважне застосування єдиних тарифних ставок для працівників, фахівців і службовців. Що стосується “ технології ” побудови єдиних тарифних ставок, їх різноманітності, то для зарубіжної практики характерна строкатість. Кожна галузь, як правило, розробляє свої тарифні сітки, які в свою чергу модифікуються на рівні фірм. Тарифна ставка повинна визначатися на основі врахування віку, стажу, кваліфікації (розряду або категорії) та результативності праці.

Також гостро постає проблема заборгованості заробітної плати. За даними Держкомстату заборгованість з виплати заробітної плати починає поступово зменшуватися. Станом на 1 лютого 2011 року її сума становить 1344,4 млн. грн., що на 8,8% менше 2010 року[6].

Найбільш негативним наслідком  заборгованості із заробітної плати  є те, що вона підштовхує працівників  шукати іншу чи додаткову роботу, і  вони легко погоджуються на «неформальну зайнятість», що є ще однією гострою  проблемою в Україні як для  працівників, так і для держави. Адже, на підприємствах наявні неофіційні поза облікові нарахування й виплати заробітної плати працівникам без сплати встановлених податків і платежів, так звана заробітна плата “у конвертах ”. Ситуація з нелегальними зарплатами та робочими місцями в Україні потребує обов’язкового вирішення, адже за підрахунками різних експертів, кількість одержувачів зарплати “у конверті ” становить від 2 до 7 млн. осіб. За оцінками експертів розмір прихованої заробітної плати в Україні складає приблизно 50% легальної. У той же час у більшості країн світу поріг кордону рівня “ тіньової ” економіки – 20% [11]. А це говорить про те, що ці працівники соціально незахищені, роботодавці не виплачують лікарняні та не гарантують сплату соціальних внесків для отримання пенсії, а також держава недоотримає мільярди коштів до державного бюджету.

Для вирішення цієї проблеми потрібно вдосконалити контроль за діяльністю підприємств. Надати необхідні повноваження контролюючим органам та інспекціям. На сьогодні активно розробляється  комплекс заходів щодо легалізації  заробітних плат та робочих місць, що є складовою пенсійної реформи.

Ще однією проблемою ринку праці  є те, що спостерігається перерозподіл зайнятості в сторону некваліфікованої робочої сили. Чисельність працівників  найпростіших професій зросла на 43,2% при  скороченні чисельності кваліфікованих та освічених працівників. Майже 5 частина  працівників зайнята на посадах, що не відповідають їхньому рівню  освіти, а відповідно і рівню заробітної плати. Кожен двадцять третій працівник  з вищою освітою в Україні  зайнятий на роботах, які такого рівня  освіти не потребують[10]. Як свідчить досвід іноземних країн, вирішенням проблеми не пов’язаності заробітної плати із рівнем кваліфікації, може слугувати зміна орієнтації підприємців і менеджерів у сфері стимулювання праці з кількісних на переважно якісні показники діяльності. Тобто, пріоритет якісних показників повинна виражати перевага в оплаті розумової праці порівняно з фізичною.

Отже, на сьогоднішній день у нашій  країні існує велика кількість невирішених  питань і протиріч у сфері оплати праці. Час диктує необхідність такої  системи оплати, яка формувала  б могутні стимули розвитку праці  і виробництва. Тож, оптимальними шляхами  вирішення проблем оплати праці  є: посилення мотивації працівників  підприємств до праці, запровадити  індексацію заробітної плати відповідно до збільшення цін на товари та послуги, удосконалення тарифної системи  та нормування праці, активна участь держави у регулювання оплати праці, зміна орієнтації підприємців  і менеджерів у сфері стимулювання праці з кількісних якісні показники  діяльності тощо. 
Удосконалювання систем оплати праці, пошук нових рішень, глибоке вивчення західного досвіду, може дати нам вже в найближчому майбутньому підвищення зацікавленості працівників до високопродуктивної праці.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Заробітна плата залежить від якості і продуктивності праці,  а також –  від добре функціонуючої системи формування зарплати,  яка забезпечує належний (справедливий)  розподіл створеної у виробничому процесі доданої вартості (доходу)  та запобігає негативним впливам,  що можуть виникнути через завищення/заниження оплати праці. Оскільки питання створення належної системи формування заробітної плати рівною мірою торкається роботодавця, працівника та держави, то у процесі (процедурі)  формування зарплати повинні брати участь їх представники та рівною мірою враховуватися інтереси кожної із сторін.