Анотація на твір "Боже Великий Єдиний"

    І. Літературно – художній та стилістичний аналіз . 

    1.1. « Боже великий, єдиний » - урочистий музичний твір, відомий також під назвою  «Молитва за Україну» або як церковний гімн України, музика Миколи Лисенка, слова Олександра Кониського, аранжування О. Кошиця.

    Микола  Віталійович Лисенко - український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

    Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. 1855 р. Миколу віддали до привілейованого  навчального закладу — другої Харківської гімназії. У Харкові  він займався з відомими музикантами М.Дмитрієвим і чехом Вільчеком. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував п'єси Моцарта, Бетховена, Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень. Закінчивши гімназію, Лисенко вступив на природничий факультет Харківського університету. Але 1860 р. через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив з відзнакою, а 1865 р. навіть захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей». Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у «Київській Громаді». З 1865 по 1867, одразу після закінчення Київського університету, Лисенко працював у Таращі на посаді мирового посередника. У 1867-1869 - музичне навчання у Лейпцізькій консерваторії. У 1874-1875 - вдосконалював майстерність у Петербурзі в М.Римського-Корсакова.

    З 1869 р. жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну музично-драматичну школу. Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я.Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з О.Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905). 1908—1912 — голова ради правління «Українського Клубу». У хорах Лисенка здобули початки мистецької освіти К.Стеценко, П.Демуцький, Л.Ревуцький, О.Лисенко та інші. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року. Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року він був на деякий час заарештований. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

    Микола  Лисенко по праву вважається засновником  українського музичного мистецтва. У цьому відношенні велику цінність представляє як його музична так  і етнографічна спадщина.

    Олександр Якович Кониський - український перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч ліберального напряму.

    Народився в селі Переходівка (тепер Ніжинського  району Чернігівської області). Походив  із стародавнього чернігівського роду, який нараховував понад 400 років. Дитинство  майбутнього письменника та поета  пройшло в місті Ніжині, про яке він згадував у свої спогадах так: «Ніжин — місто невелике. Водночас воно було осередком просвітництва Чернігівщини та півночі Полтавщини. Тут красувався тоді Безбородьків ліцей. До того ж за Ніжином було славнозвісне минуле історичне, особливо торгашеське, тому серед людності було вдосталь людей із статками». 

    Друкуватися почав у «Черниговском Листке» (1858). Кониський вів велику і різноманітну громадську роботу. У Полтаві, де він служив, організував недільні школи, писав для них підручники. У пресі опублікував низку статей на церковні теми. Брав участь у роботі київської Громади, організовував недільні школи. Як член київської міської ради домагався запровадження у школах української мови. Для недільних шкіл Кониський видав популярні книжки й підручники («Українські прописи» (1862), «Арифметика, або щотниця» (1863), «Граматка або перша читанка задля початку вченья» 1882).

    Кониський налагоджував зв'язки з українськими діячами у Галичині. Обвинувачений  у поширенні «малоросійської  пропаганди», він 1863 року без слідства і суду був засланий до Вологди. Його роман «Не даруй золотом і  не бий молотом» у 1871 році під час чергового обшуку конфіскувала і знищила поліція. Із 1865 жив за кордоном. Тісно зійшовся з національними українськими діячами Галичини. 1872, після зняття поліційного нагляду, повернувся до Києва. Там працює у газеті «Кіевскій Телеграфъ». Кониський був одним із фундаторів Літературного Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1873), а пізніше — ініціатором перетворення його у Наукове Товариство ім. Т. Шевченка (без права комерційної діяльності). У 1897 ініціював створення Всеукраїнської спільної організації, громадсько-політичної спілки, що мала об'єднати всі кола національно-свідомих українців. Для потреб організації він заснував у Києві видавництво «Вік», що, проіснувавши 15 років, опублікувало понад 100 книг українською мовою.

    Олександр Антонович Кошиць - український хоровий диригент, композитор, етнограф і письменник-мемуарист. Олександр Кошиць належав до старої священичої родини: батько Антін Гнатович — священик, мати — Євдокія Михайлівна, з дому Маяковських. У 1884 році Олександр Кошиць вступив до Єпархіальної Бурси в Богуславі, у 1890 році перейшов до Київської духовної академії, де одержує диплом Академії і вчений ступінь кандидата богословія в 1901 році. Працював учителем у 1902 році на Кавказі у Духовній жіночій гімназії в Ставрополі, а потім — викладачем історії в Учительськім інституті. Між роками 1903-05 збирав і записував козацькі пісні на Кубані, які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень».

    Повернувшись  у Київ у 1904 році, вчителював у різних гімназіях, керував хорами Духовної школи, Школи сліпих, Комерційної школи, хором студентів Університету св. Володимира. Згодом перейшов на роботу до Музично-драматичного інституту Миколи Лисенка, вів клас хорового співу та одночасно студіював композицію у професора Любомирського. З 1911 року дирекція Імператорського музичного училища запропонувала йому вести клас хорового співу в училищі, а пізніше — в консерваторії. У 1912 обіймав капельництво в Театрі ім. М. Садовського, а в 1917 — диригентуру Київської Опери.

    За  часів Директорії, спільно з К.Стеценком, О.Кошиць став співорганізатором Української Республіканської Капели, з якою, за дорученням С.Петлюри, відбув концертову подорож Західною Європою й Америкою. Цей колектив, на той момент найкращий в Україні, засобами мистецтва інформував світ про боротьбу українського народу за незалежність. Після падіння УНР Кошиць уже не зміг повернутися з хором до України.

    Українська  республіканська капела Олександра Кошиця успішно гастролювала європейськими  столицями: їй з 1919 аплодували Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Голландія, Англія, Німеччина, Польща, Іспанія. У 1922 О.Кошиць зі своїм хором виїхав у турне до Америки, де користувався ще більшим успіхом, ніж у Європі. Хор завоював і грандіозну славу в США, Аргентині, Уругваю, Бразилії; з великим успіхом він концертував між роками (1923—1924) в Канаді, Кубі, Мексиці, Флориді, Каліфорнії. Цікавий факт: обробку Кошиця народної пісні «Ой ходить сон коло вікон» у 1929 році чув Джордж Гершвін, мелодія цієї пісні лягла в основу арії Summertime з опери «Поргі і Бесс», ця арія згодом стала одним з найпопулярніших джазових стандартів.

    У 1926 оселився в Нью-Йорку, працював в Америці й Канаді над вихованням нових диригентів: провадив музичні курси для диригентів тощо. Писав церковні твори (5 літургій, окремі співи), переобробляв народні пісні. У Нью-Йорку продовжував популяризувати українську музику своїми композиціями, аранжировками та грамофонними записами — і музичне видавництво «Вітмарк і син» видало масовим тиражем переклади англійською мовою сорок двох українських народних піснень в обробці Олександра Кошиця.

    Свій земний шлях Олександр Кошиць закінчив 21 вересня 1944 у Вінніпеґу. Похорон був подібний до всенародної жалібної демонстрації, а тіло (як і, згодом, його дружини Тетяни Кошиць-Георгієвської, 1892–1966) упокоїлося у мавзолеї цвинтаря «Ґлен-Іден» (англ. Glen Eden), де зазвичай ховають визначних православних канадців українського походження. 

    1.2. Твір «Боже Великий, Єдиний» ще відомий як "Молитва за Україну". Історію появи гімну досліджує львівський професор Роман Кирчів з листування галицького літератора і громадського діяча Павла Кирчіва з Іваном Франком та його брата Богдана Кирчіва з Олександром Кониським. Стало відомо, що Павло Кирчів ще студентом духовної семінарії познайомився з О. Кониським. 26 січня 1885 р. Б. Кирчів написав листа О. Кониському, прохаючи його надіслати до збірника власні й Лисенкові твори. Цей лист став історичним поштовхом, що об'єднав творчий потенціал друзів і сподвижників М. Лисенка і О. Кониського. Вже 26 березня 1885 р. О. Кониський повідомив Б. Кирчіва: "На сей раз маю до Вас ось яку просьбу, я написав "Молитву" руських дітей, а М. Лисенко завів її на ноти і придбав дуже хорошу музику, котра дуже усім сподобалась. На лихо, у нас не можна її надрукувати, а, на нашу думку, варто було б той гімн розповсюдити і в селах, і в школах Галичини. Тим-то я післав "Молитву" з нотами до високоповажного Володимира Шухевича, просячи його поради, як би то надрукувати, щоби "Молитва" була надрукована ще в маї. Хотів би знати думку Шухевича, Вахнянина та інших композиторів, жду Вашої відповіді. Ваш щирий Перебендя (псевдонім О. Кониського). "Твір прекрасний, - тут же одгукується В. Шухевич, - але для дітей трудний. Я і Вахнянин пробували вчити зі своїми учнями, але трудно". Він просив передати Лисенку, щоб зробив полегшений, а як ні, то і так піде. Лисенко не зважив на "регіональні побажання". І вже 29 травня 1885 р. В. Шухевич повідомляє: "Молитву" передав для літографа, скоро буде готова, повідомлю Вас".

    Отже, можна датувати єдиний лисенківський  релігійний твір на авторський текст лютим-березнем 1885 р. Тоді "Молитва" набула широкої популярності в Галичині і поза нею. По смерті М. Лисенка з'являються нові хоровіи твору, іноді ще із змінами тексту. М. Юрченко подає у виданні "Микола Лисенко. Релігійні твори" три з них, найбільш відомі, з різними текстовимиами: аранжування В. Матюка, К. Стеценка та О. Кошиця. Остання набула найбільшого поширення. Нині твір офіційно визнано духовним гімном України на рівні з державним. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ІІ. Музично – теоретичний аналіз . 

    2.1. Форма твору М.В.Лисенка, обр. О.Кошиця " Боже Великий, Єдиний " -складна двочастинна, що виникла на основі куплетно-варіантної, складається з двох частин, викладених в простій двочастинній формі. Тривалість першої частини – 16 тактів, другої – 18 тактів.

    2.2. Тональність твору - С-dur. Для передачі характеру твору композитор використовує співставлення паралельних тональностей – C-dur – a-moll.

    У 9 такті спостерігається короткочасне відхилення в G-dur, яке переходить через домінанту паралельної тональності в a-moll. 
 
 
 
 
 
 
 

    Під час написання обробки композитор використав такі гармонічні звороти: T, T₆₄, S, S₆, D₇, t, s.

    2.3. Розмір  твору  4/4  -  простий  чотиридольний    розмір,  тактується  на  основі  чотиридольної  схеми , перша  доля сильна , друга -  слабка, третя - відносно сильна, четверта - найслабша.

    Домінуючий  ритмічний  малюнок  у першій частині  куплету  має  такий  вигляд :  
 
 
 
 

    2.4. Мелодія побудована  на  восьмитактовому звороті , використана інтерваліка в мелодії є досить  широкою, особливістю її є ритмічне видозмінення  у частинах. Голосоведення – плавне, спокійне, більш піднесене при закінченні твору. 

    2.5. Фактура твору гомофонно-гармонічна : 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ІІІ. Вокально – хоровий  аналіз .

    3.1.  Хоровий твір " Боже Великий, Єдиний " написаний для чотирьохголосного   мішаного  хору  зі складом партій  С. А. Т. та Б. без супроводу.

    3.2. Загальний діапазон хору : 
 
 

    Діапазон  сопрано : 
 
 
 

    Діапазон  альта :    
 
 
 

    Діапазон  тенора : 
 
 
 

    Діапазон  баса : 
 

    3.3. На протязі всього твору сопрано ведуть мелодію. Мелодія наспівного характеру, хвилеподібна. Розвиток мелодії йде по секундах і терціях у висхідному і низхідному русі. Зустрічаються стрибки на такі інтервали : 
 
 
 
 
 
 

    Партія  альтів в основному звучить в  терцію з сопрано. Рухається по секундах і терціях, часто зустрічається інтервал ч.4 і необхідно звернути увагу на чистоту інтонації. Великі терції співають з тенденцією до підвищення, а малі терції при стійкому положенні нижнього звука верхній інтонується з тенденцією до пониження. Також слід звернути увагу на чистоту інтонації гармонічних інтервалів між сопрано і альтом.