Життєвий та творчий шлях Лесі Дичко

Міністерство освіти та науки України

Полтавський національний педагогічний університет ім.В.Г. Короленко

Кафедра музики

 

Реферат на тему:

Життєвий та творчий  шлях Лесі Дичко

 

 

Виконала  студентка  ІІІ –курсу

Психолого-педагогічного  факультету

Заочної форми  навчання

Групи МСП-36

Олефірової Олени

 

 

 

Викладач

Жмайло Сергій Миколаєвич

 

 

 

 

Полтава 2010

Ле́ся (Людми́ла) Васи́лівна Дичко́ (* 24 жовтня 1939, Київ) — український композитор.

Народна артистка України (1995), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1989), кавалер орденів святого Володимира (1998) і Княгині Ольги ІІІ ступеня (1999), лауреат мистецької премії “Київ” ім. А.Веделя (2003).

Леся Дичко – найвідоміший хоровий  композитор в Україні. Її твори були широко представлені на хорових фестивалях, конкурсах та у концертних програмах  світу: США, Канаді, Франції, Великобританії, Німеччині, Голландії, Бельгії, Данії, Іспанії, Італії, Угорщині, Болгарії, Польщі, Росії, Україні...

Добротa, безмірна любов до людей, відсутність не тільки “творчого” егоцентризму, але й егоїзму – ці унікальні риси, для нашого часу, що відмічають друзі, колеги, студенти, притаманні Людині, яку всі дуже люблять і шанують – український композитор Леся Дичко.

Вона  народилася 24 жовтня 1939 року у Києві, в сім’ї інженера-шляховика. Її батько Василь, походженням з Полтавщини, сиротою ріс в страшних умовах дитячого будинку. Великим зусиллям волі зумів стати залізничним інженером і здійснити свою мрію – здобути музичну освіту і навіть акомпанувати. Мати Віра була педагогом, вихователькою. Сьогодні ми вшановуємо її 92-річчя.

Навчання Лесі проходило у спеціальній музичній школі для обдарованих дітей, потім у консерваторії. Спочатку вона вчилася у класі К. Данькевичя, потім – у корифея української музики симфоніста світового масштабу Б. Лятошинського. У 1971 році вона закінчила аспірантський курс у Москві у професора М. Пейко. До композиторського хисту, музичної освіти Л. Дичко додала і невід’ємну на її думку освіту для митця – художню та театральну. Вона пройшла курс у Київському художньому інституті і потім викладала там історію музики.

Сьогодні Леся Дичко – провідний композитор України, гордість країни, якій вдячні всі за творчість, талант, спілкування, людяність, сердечність...

Високоповажна музична леді, неперевершена мисткиня, Берегиня наша...

Так щиро і сердечно звернувся до пані Лесі Дичко ректор Національної музичної Академії Укриїни ім. П.Чайковського (м. Київ), академік Академії мистецтв України, народний артист України, професор О.Тимошенко. “Сьогодні ім’я української композиторки, – продовжив він, – культурно-громадської діячки, педагога, народної артистки України, лауреата Шевченківської премії. кавалера Ордена Святого Володимира та кавалера Ордена княгині Ольги, професора Національної музичної Академії України ім.П.Чайковського – Лесі Дичко – золотими літерами вписане в історію українського музичного мистецтва”.

Славна  ювілейна дата, яку відмітила нещодавно композитор, відкрила ювілейний рік її творчости. З усіх куточків світу надійшли телеграми і поздоровлення. І кожне вітання засвідчило глибоку повагу до мисткині, як до надзвичайно талановитої людини, видатного композитора сучасности. “Ми пишаємося Вашою безнастанною творчою працею, яка підносить престиж українського народу і її культури, Ваші твори звучать у багатьох країнах світу, ‘зокрема, й в Америці (нам пам’ятною є Ваша “Ода” для фортепіано, присвячена 50-річчю УВАН, яка прозвучала на ювілейному вечорі в Нью-Йорку). Ваші симфонії і кантати, літургії і балети, багаточисленні інструментальні й вокальні твори позначені новаторськими ідеями та оригінальними жанровими формами” (Це вітання надіслали з Української Вільної Академії наук у США президент Олекса Біланюк та генеральний секретар Тамара Булат).

Новаторство і оригінальність – дві характерні риси, які позначають постать Лесі Дичко як найунікальнішу. І відбувається це вже протягом більш ніж 40 творчих років. Відомий в Україні, Росії, на Заході музикознавець, професор (національної музичної Академії України ім. П.Чайковського О.Зінькевич. згадуючи про 60 - 70-ті роки в Україні – часи формування нової бунтівної української композиторської генерації (Є.Станкович, І.Карабиць, О.Ківа, Я.Верещагин, Г.Сасько, А.Костін, В.Ільїн), пише: “Всім треба було шукати свою, незаймaну новизну, що було зовсім нелегко на фоні блискучих новацій Сильвестрова, Грабовскього, Скорика, Дичко”.

Головна особливість новацій Лесі Дичко - у гострому відчутті часу. І в цьому – часто не одностайне погодження з ним, а – порушення стереотипу сприйняття. Поява кожного з творів – подія – своєчасна і органічна. Згадаймо:

- період новофольклорної хвилі - де композитори, переосмислюючи фольклор, використовували цитатний матеріал не як заплату, а надавали йому глибинно-психологічного змісту (мається на увазі монологічність твору “Писанки”);

– стійку долю, у період суперечливих 70-х років, кантату “Червона калина”. Цей твір втілює все, що для нас дороге, близьке, найважливіше – “Він писаний поривом душі і кров’ю серця, – пише професор Стефанiя Павлишин. Коли грала його і співала у себе дома в Києві (1968 рік), то здавалося, що як би “Червону калину” показати українцям за кордоном, то вони піднялися б визволяти рідну землю”;

– згадаймо трактовку Християнства в ораторії “І нарекоша ім’я Київ”, де твір, що, здавалось, написаний на ювілейну дату, відтворив жах і біль. Київ часів Володимира постав як свідок найбільшої, трагічної кризи –конфлікту у свідомості слов’ян (як злам архаїчної парадигми на середньовічну);

– згадаймо вшанування людської сутности, таланту (балет та фрески по “Катерині Білокур”), де людина справедливо підноситься до високо-духовного самовиразу;

– чи то звернення після довголітнього мовчазного періоду до канонічних текстів, духовної музики (“Літургії” та “Духовна музика”).

Не  тільки через тематику відбувається гостре відчуття часу, але й через той комплексний підхід у створенні образів, де, здається, вже стираються грані між театром, музикою, живописом, архітектурою – все включається в якийсь астральний – мистецький вир і кожний твір нагадує мікрокосмос. Все озвучено, окреслено, розфарбовано, зіграно. Все бачиться рельєфно. І це – притаманне мистецтву та новій музиці, особливо в останнє десятиріччя. Леся Василівна відкрила це у своїй творчості в перші роки становлення. І сьогодні можна сказати, що ця особливість, мета творчості, формула стилю – вписує її в загально-світовий контекст як неповторну і яскраву особистість в Україні.

Саме нестримана воля пізнання атмосфери часу, історичних фактів, ландшафтів, фресок, книжної графіки, обрису писанок та ін. приводить композитора до правдивого, всебічно аргументованого відображення. А музикознавців та виконавців до постійного вивчення нового. Бо кожний твір вимагає від музикознавця неабиякої обізнанности то у літописній природі, то у фресковій манері тощо. Тому Леся Дичко освічує не тільки широке коло слухачів, але й професіоналів, які крім суто музикознавчих та теоретичних проблем поринають завдяки композитору у вивчення різних сфер людської творчости різних куточків світу.

Леся  Дичко – має певний досвід у вивченні різних художніх сфер, вона прослухала курс лекцій про мистецтвознавство у відомих метрів: Міляєвої, Говді, Асєєва, Тищенка, Біленького, сама викладала в Художньому інституті.

Творчість Лесі Дичко “втілює характерні риси нашої нації: ліричність, щирість, м’якість, ніжність та емоційність, схвильованість, поривання до дії” (за визначенням доктора мистецтвознавства Стефанії Павлишин).

Леся  Дичко “вимальовує свої хорові картини, змушуючи звичні кольори яскравіти безліччю відтінків, створюючи найтонше звукове колористичне плетиво. І кожним звуком засвідчує: так могла написати тільки українка!” Цей емоційний сплеск, що належить перу Ірини Сикорської, ще раз підкреслює неповторність стилю Лесі Дичко, національну характерність, свідомість справді корифея хорової культури. Відгук цей з’явився на сторінках української преси зразу після небувалого потрясіння в музичному житті Києва - прем’єри “Урочистої літургії для мішаного хору та солістів, скомпанованої за всіма канонами православного обряду. Це велична і високодуховна музика, про яку сама композитор скаже: “Духовність – це найбагатший скарб людини, її божественного Єства. Чудо народних інтонацій, що тисячоліттями випрацьовував український народ, неповторну красу Київського розспіву я хотіла поєднати з глибиною духовних текстів Біблії, духовного світу людини-християнина. Дні, коли я працювала над Літургіями, були найщасливішими у моєму житті. Я дуже переживала як віднесуться до того, що за писання Літургії у слов’янському, а може, християнському світі, вперше взялася жінка. Але в цьому я вбачаю божественний поклик жінки-прародительки висловити найсокровенніше, прохання про помилування і спасіння душ наших, за Божих церков єднання у надзвичайно складний час, на зламі тисячоліть, в час найбільших тривог за долю світу, за збереження життя і духовності”,

Величні слова, величні нагороди від президента України, товариств, колег, друзів і ... скромна, надзвичайно м’яка, задушевна людина, що вболіває про справи ближнього. Бо саме з ім’ям Лесі Дичко пов’язаний прорив у функціонуванні хорової культури, репрезентування нової хорової естетики, нового хорового мислення.

Сьогодні постать Лесі Дичко – справжнє явище мистецтва, втілення національної стихії, філософічности, самобутніх духовних традицій незалежної України. Сама композитор не уявляє свого життя без музики: “Я маю дуже щасливу долю. Все життя я віддала музиці. I якби мені запропонували все спочатку, я б знову обрала музику. Музика, музика і тільки музика”.

 

Освіта

• Київська школа-десятирічка ім.М.В.Лисенка по класу теорії (1959).
• Київська консерваторія ім. П.І.Чайковського по класу композиції у професора К.Д.Данькевича та професора Б.М.Лятошинського (1964)
• аспірантура при Київській консерваторії у Б.М.Лятошинського та у професора М.І.Пейко (Москва) (1971).

Твори

Опери

• “Золотослов”слова народні 1992(для солістів та хору)
• “Різдвяне дійство” слова народні 1998(для солістів, хору та ударних)

Ораторії

• “І нарекоша ім'я Київ” тексти літописів 1982(для солістів, хору, інструм. ансамблю)
• “Індія-Лакшмі” тексти індійських поетів 1989(для солістів, хору, симф. оркестру)

Симфонії

• “Вітер революції” вірші М.Рильського та П.Тичини 1976
• “Зелене Євангеліє” для сопрано, баса та кам. орк.1990. На вірші Б.-І.Антонича

Кантати

• Рапсодія “Думка” вірші Т.Г.Шевченка 1964 (для колорат. сопр., чол. хору, симф.орк.)
• “Червона калина”слова старовинних українських пісень 1968(для хору, солістів та інстр. ансамблю)
• “Пори року”слова народні1973
• “Карпатська”слова народні1974
• “Сонячне коло”вірші Д.Чередниченка1975 (для дитячого хору та симф. оркестру)
• “Здрастуй, новий добрий день” вірші Є.Авдієнка 1976(для дитячого (жіночого) хору)
• “Весна” вірші Є.Авдієнка1980(для дитячого хору та симф. оркестру)
• “Барвінок”вірші С.Жупанина 1980 (для дитячого хору та симф. оркестру)
• “Ода музиці” вірші Б.Олійника 1980(для мецо-сопрано, хору, кам. орк. та органа)
• “У Києві зорі”слова народні1982(для сопр., чоловічого хору та інстр. анс.)
• Ода “Довженкові” вірші М.Вінграновського 1984(для чоловічого хору і органа)
• П’ять фантазій за картинами російських художників 1962, 1972(для хору і симф. оркестру)

Хорові концерти

• “Краю мій рідний” вірші Б.Олійника та С.Жупана 1995-98(для солістів та хору)
• “Французькі фрески” 1995 для читця, міш. хору, квартету духових, органу, ударних
• “Іспанські фрески”(для хору та ударних)1996-99
• “Швейцарські фрески” 2002(для двох читців, міш. хору, органу і ударних)

Хорові поеми

• “Голод – 33” вірші С.Коломійця (1993)
• “Лебеді материнства” вірші В.Симоненка(1996)

Літургії

• Літургія №1 для однорідного хору (чол., жін.)1989, 1990
• Літургія №2 для мішаного хору 1990
• “Урочиста Літургія” для мішаного хору (2000-2002)

Окремі хорові твори a capella

• П’ять прелюдій в стилі “шань-шуй” – на вірші японських поетів (1989)(для жіночого хору)
• Псалом 67 (для жіночого хору)(1999)
• Дві колядки слова народні(1996)
• Місячна фантазія вірші П.Мовчана (1999)
• Лісові далі
• Сонячний струм

Твори для фортепіано

• “Українські писанки” – поліфонічні варіації для фортепіано (1972)
• “Замки Луари” – п’ять п’єс для фортепіано (1994)
• “Карпатські фрески” у семи частинах для фортепіано (1993)
• “Алькасар... Дзвони Арагону” – фортепіанний цикл (1995)
• Драматичний триптих – для двох фортепіано (1993)
• Парафраз на теми опери “Золотослов” (2002)
• “Чотири пори року” – для двох фортепіано, перша версія (1993)
• “Дитячий альбом” для фортепіано (1992)

Балет

• "Катерина Білокур (постановка А. Рубіної)

Посилання

• База даних НСКУ

Література

• Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 205.
• Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 138—140.