Біогеграфічні особливості о. Мадагаскар

Рис. 1.2. Кліматична карта Мадагаскару [12]

Область вологого клімату  охоплює територію від району Самбірану до затоки Вухемар, а також  внутрішній уступ і східну частину  Високого плато. Тут кількість опадів змінюється від 1000 мм до більш ніж 2000 мм в рік і виразно виражений  сухий сезон тривалістю 3 - 6 місяців. Найбільш різко він проявляється в тих районах, для яких характерні найвищі температури. Середньорічна  температура повітря зростає  в залежності від широти і висоти місцевості від 14 ° до 26 ° С. Багаторічні  коливання температури виражені сильніше, ніж в умовах надмірно вологого клімату.

Область вологого клімату  включає чотири його типи: жаркий (на узбережжі), помірний, прохолодний (у  районі Антананаріву) і холодний (в  районі Анцірабе).

У районах з недостатньо  вологим кліматом випадає 950 - 1600 мм опадів у рік. Чітко виражений  сухий сезон, що триває тут 4 - 7 місяців. Для середньорічної температури, мінливої ​​від 17 ° до 28 ° С, характерні різкі  залежно від висоти місцевості сезонні і добові коливання.

Такий тип даного клімату  переважає на півночі і заході острова, а вся західна частина  Високого плато і височин південних  районів знаходиться в межах його помірного типу.

В умовах напівпосушливі клімату  щорічна кількість опадів становить  від 500 до 900 мм; сухий сезон триває не менше семи місяців, його тривалість сильно варіює по роках. Середньорічна  температура становить 25 - 26 ° С. Це клімат південно-західних і південних  районів острова, а також півострова Кап-д'Амбр. Тут зареєстрований абсолютний максимум температури на острові - +44 ° С [12, 23].

В області посушливого  клімату кількість опадів в середньому дорівнює 350 мм в рік. Однак випадають  вони настільки нерегулярно, що варто  говорити скоріше не про вологому сезоні, а про окремих дощах. Середньорічна  температура становить близько 26 ° С, максимальна досягає 40 ° С. Такий специфічний клімат властивий  вузькій (до 30 км) смузі узбережжя  від Мурумбе до Тулеара і далі до мису Сент-Марі.

1.4. Ґрунтовий покрив

 

Тропічне грунтоутворення, в особливості в гумідних і субгумідних областях разюче відрізняється від інших регіонів нашої планети. Справа в тому, що процеси грунтоутворення в цих районах йдуть протягом надзвичайно тривалого часу, часом мільйони років (не перериваючись, як наприклад, у нас періодами заледеніння). В умовах жаркого і вологого клімату відбуваються інтенсивні процеси вивітрювання, ферраллітізаціі і тотального розкладання первинних мінералів і грунтоутворюючих порід з формуванням вторинних мінералів. Всі ці процеси сформували найдавніші і найпотужніші кори вивітрювання, на яких і розташовуються сучасні грунту. Для них характерний високий вміст гідроксиди заліза, глинистих мінералів (каолініту, галлуазіта), низький вміст гумусу фульватного характеру і загальний характерний колір - червоний. Звідси й назва - червоні ферраллітні, червоно-жовті фералітні, фульвоферраллітние, темно-червоні ферраллітні грунту [7].

Велика кількість тепла, вологи в цілорічному режимі, практично  без зміни пір року, визначає колосальне біорізноманіття. Незважаючи на велике виробництво органіки (значно більшою, ніж у лісах помірної зони), за таких умов, інтенсивним чином  протікають процеси розкладання  органічної речовини, і залучення  в подальший кругообіг речовин. Тому в лісах практично немає  лісової підстилки, з цієї ж причини  гумусу накопичується не більше, ніж  у грунтах помірної смуги. Тобто  вся органіка миттєво розкладається  і залучається тут же у вигляді  мінеральних сполук вже, як "будівельний  матеріал" в рослини, що становлять вологий ліс.

Характерною рисою тропічних  грунтів є також такий своєрідний процес, що зустрічається винятково  в тропічних областях: латерітізація, тобто утворення твердих залізистих кор, панцирів і горизонтів у товщі  грунтового профілю.

При зведенні лісів, з втратою  природного рослинного покриву, грунтовий  покрив дуже швидко деградує, руйнується невеликий гумусовий горизонт, грунтові води можуть підніматися, сприяючи утворенню латерітов, відбувається в цілому цементація грунту, її руйнування і тотальна ерозія, тим більше цьому сприяє горбистий рельєф місцевості. Все це є негативним наслідком підсічно-вогневого сільського господарства [5].

В цілому для високого плато  характерні гірські червоні ферраллітні, латеритні грунти, малородючі і сильно еродовані. У той же час, в негативних формах рельєфу, заплавах річок, формуються інтразональні родючі грунти на алювіальних  відкладеннях, які характеризуються високою родючістю і часом  сезонним затопленням, що сприяє їх інтенсивному використанню в культивуванні рису - основного продукту споживання на Мадагаскарі.

На східній прибережній  рівнині і частково на схилах з  центрального плато поширені червоно-жовті  і червоні ферраллітні грунту (вже рівнинні варіант), на західному  узбережжі формуються коричнево-червоні латеритні грунти, у семиаридних зонах південного заходу Мадагаскару - червоно-бурі напівпустельні. Природно слід не забувати про вже згадуваних інтразональні грунти заплав річок, боліт, сформованих на алювіальних опадах різного генезису, для них характерно, як говорилося вище, накопичення органічної речовини, але й також процеси оглеєння, різного ступеня інтенсивності, пов'язані з постійним або сезонним підтопленням.

Окремо варто відзначити грунти, що формуються під мангровими лісами, постійно затоплюються солоними водами, так звані морські болотні грунти, мангрові грунти. Ці грунти поширені повсюдно уздовж узбережжя Мадагаскару [4, 17].

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. БІОРІЗНОМАНІТТЯ  ОСТРОВА МАДАГАСКАР

 

2.1. Виняткова різноманітність рослинності острова

 

Не дарма Мадагаскар називають "маленьким континентом", довготривала ізоляція, фантастична різноманітність  різних факторів, призвело до появи  досить специфічною, ендемічної флори.

Загальна кількість видів  рослин, сьогодні налічує близько 12 тис. видів, з них не менше 70-80% зустрічаються  тільки тут і ніде більше. Погляньте, на ці цифри: 10 родин рослин і 260 родів, ендемічні (тільки Австралія може похвалитися тринадцятьма ендемічними родинами), 165 видів пальм з 170 видів також не зустрічаються ніде, крім Мадагаскару (для порівняння такий величезний континент як Африка має у своїй флорі на 60 видів менше). З 8 видів баобабів, відомих у світі 6 видів - ендеміки острова. Унікальна родина Didiereaceae, формує цілі, так звані колючі ліси на півдні Мадагаскару, 95% видів таких лісів також зустрічаються тільки тут. Найбагатша флора орхідейних налічує майже 1000 видів, з них 85% ендемічні. Все це робить флору острова вельми цінною і унікальною, вона завжди вражала уяву вчених і притягувала до себе їх увагу [12].

Центральні височини, або  Високе плато, іноді називають псевдостепом, оскільки в рослинному покриві подекуди зустрічаються кущові види: злаки Aristida similis і A. rufescens, а також деякі види осокових. Погляд зростають нечисленні красиво квітучі види: Tachyadenus longifolius з білими квітками, Catharanthus lenceus, один з мадагаскарських барвінків, витончений дикий Gladiolus і Clematopsis, квітки якого нагадують європейські анемони. У природному стані Clematopsis являє собою в'юнку рослину [18].

Залишки лісів можна виявити на схилах ярів, в священних гаях на вершинах пагорбів. Ліси ці зазвичай невисокі, з щільним підліском і розрідженим трав'янистим покривом. Для них характерні два види - Татbourissa і Weinmannia. Обидва вони - дерева азіатського походження. .Молоде листя Weinmannia надають лісам рожево-червоний відтінок. Серед численних інших видів слід зазначити рослини роду Phyllarthron, мають дуже гарні пурпурні і рожеві квітки, на жаль швидко в'януть.

То тут, то там зустрічаються  заболочені ділянки з верещатниками (Philippia) і іншими видами рослин, що мають дрібні, часто загострені листя. Високо цінується малагасійцями чай ​​з Aphloia theiformis (вуфуці). Широко відомі і його лікувальні властивості, зокрема легку тонізуючу і сечогінну дію.

На Мадагаскар був завезений евкаліпт, насамперед Eucaliptus robusta і Е. rostrata. Вони досить стійкі до пожеж на відміну від більш вразливих сосен, плантації яких (Pinus patula мексиканського походження) також є на острові.

На височинах в околицях Амбатулампі і Анцірабе значне місце займає Acacia dealbata. Вона природним шляхом заселяє землі, виведені з сільськогосподарського обігу. У серпні, коли завершується зима південної півкулі, зарості суцільно покриті дрібними жовтими квітками.

На заболочених ділянках, в евкаліптових лісах і в чагарниках мімози любителі-грибники можуть відшукати  маленькі ароматні гриби, наприклад  червоні лисички. Мандрівник може відвідати  скелі і куполоподібні пагорби, складені гранітами. Їх рослинність  не така багата, як на західних схилах плато, але все ж включає ряд цікавих видів: Aloe з м'ясистим листям і красивими квітами; Xerophyta, дивовижне невелика рослина з вузькими загостреними листям, підстава яких нагадує стовбур; Kalanchoe з різноманітними листям і квітами і, нарешті, прекрасна орхідея Angraeceum sororium з великими білими квітами, рясно покриває скелі Ангавукелі [12].

На заплавних луках, по берегах підвідних каналів і на схилах терас можна зустріти деякі роди рослин помірних широт: Viola, Ranunculus, Epilobium і т. д. У вологих місцях нерідко зустрічається невелика рослина родини зонтичних Centella asiatica з круглим листям («жаб'ячі тарілки»). Воно сприяє загоєнню ран і порізів і використовується як місцевими знахарями, так і європейськими фармацевтичними компаніями.

Західні та південні схили височин займають особливе місце з ботанічної точки зору. Тут переважають трав'янисті ландшафти, свого роду випалена савана, з окремими скелястими масивами і ділянками реліктових лісів, що представляють певний інтерес.

Західні схили представляють  собою савану з пануванням ендемічного  мадагаскарського виду Loudetia simplex, subsp. stipoides. Невеликі ділянки первинних лісів – це добре освітлюване сонцем низьколісся (висота дерев 10-12 м) з багатим різноманітним підліском. Поверхня листя може бути темною, матовою, а іноді, навпаки, яскраво блищить під променями сонця. Епіфіти нечисленні: тут зустрічається близько десяти видів орхідей з родів Bulbophyllum, Angraeceіt, Jumellea і кілька ліан.

У рідколіссях переважають Udpaca bojeri. Ця світлолюбна рослина росте зазвичай групами. Плоди Udpaca bojeri їстівні, їх везуть на продаж навіть в столицю. Листя дерева служать кормом для ландабе - мадагаскарського шовкопряда (Boroceras madagascariensis). Разом з тим в лісах зустрічаються різні представники сімейства Sarcolenaceae, найбільшого ендемічного сімейства Мадагаскару, який налічує 10 родів і близько 30 видів. Для кожного відокремленого ділянки західних схилів характерні свої Sarcolaenaceae, що служить добрим прикладом виключно сильної диференціації живих організмів на Мадагаскарі. Слід згадати й інші родини, притаманні лише Мадагаскару: Didiereaceae (4 роди, 11-12 видів), Rhopalocarpaceae (2 роди, 14 видів), Didymeleaceae (1 рід, 2 види), Humbertiaceae (1 рід, 1 вид), Diegodendraceae (1 рід, 1 вид) і, можливо, Geosiridaceae (1 рід, 1 вид) [12, 18].

Серед деревних порід лісів  можна відзначити також представників  роду Asteropeia, єдиного з родини чайних на острові. Тут виростає Agauria salicifolia з родини вересових з прекрасними білими, рожевими або зеленуватими квітками у вигляді дзвіночка; зустрічається також кілька видів Vacctinium, плоди деяких з них приємні на смак. Це мадагаскарська «чорниця». Вельми різноманітними формами представлені також справжніми верещатниками.

Необхідно приділити належну увагу рослинності скель. Ксерофільна флора Мадагаскару відноситься до числа найбагатших у світі. Скелясті місцеперебування створюють суворі умови для життя рослин: великі амплітуди температур, коливання вологості від надлишку вологи в поглибленнях і тріщинах до різкого висушення. Коріння проникають в найдрібніші тріщини, і поступово рослини самі акумулюють органічну речовину, створюючи рослинні вогнища на неживому субстраті, де першими поселяються мохи та лишайники.

Найширше поширений феномен сукулент них – здатних накопичувати воду в рослинних тканинах. Зазвичай це епіфіт, однак на Мадагаскарі зустрічаються кілька його різних форм. Одна з них, дуже вродлива, з червоними стеблами і плодами, росте на скелях.

Інший сукулент – молочай  – легко розпізнається по шипам з двох сторін від місця прикріплення листового черешка, а також по білому Чумацькому соку, який має роз'їдаючу і токсичну дію. Покриті шипами рослини Euphorbia millii продаються під назвою «терновий вінець» або «вінець Христа». Інша група молочайних отримала найменування коралоподібних, оскільки їх гілки нагадують рогоподібні відростки коралів. Прикладом найвищою мірою пристосування може служити Euphorbia quartziticola, що виростає на кварцитах масивів Ітрему і Ібіті, а також Е. primulaefolia і Е. тоrаtii, надземні частини яких зредуковані до розетки листя, з якої з'являються квітки. Вся ж вегетативна система зосереджена в підземній частині рослини [12].

Така ж редукція характерна і для роду Pachypodium з родини Аросупасеае. На масивах Ітрему і Ібіті мандрівник часто навіть не помічає рослина Pachypodium brevicaule – рослина-камінь, стовбур і гілки якого губляться в здутому стовбурі, що нагадує за формою подушку.

Інші види цієї таксономічної  групи теж мають жовті квіти. Назва їх у перекладі з латинської означає «товста нога». На Мадагаскарі ці рослини називають «карликовими баобабами». Вони дуже вразливі і, якщо їх зрушити з місця, зазвичай гинуть.

Інший тип сукулентних, що зачіпає тільки листя, характерний, наприклад, для роду Senecio, численні види та різновиди якого поширені по всій земній кулі. Листя можуть товщати  без зміни форми (S. melastomaefolius), або  набувати циліндричну форму (S. sakamaliensis), або бути настільки стислими з  боків, що здаються вертикальними (S. crassissimus і S. cedrorum). Вегетативні органи рослин роду Senecio дуже подібні з Kalanchoe. Для  них, однак, характерні дрібні жовті  складні суцвіття, а у Kalanchoe блідо  пофарбовані квітки мають форму  маленьких дзвіночків.

На Мадагаскарі зустрічається  близько шістдесяти видів Kalanchoe. Рослини  цього роду володіють значною  здатністю до вегетативного розмноження (листовими бруньками, квітковими бруньками, столонами). Перелічити всі його види неможливо, але все ж слід зазначити  К. synsepala, що має різні форми навіть на сусідніх скелях [24].