Машинобудівельний комплекс України

Рис. 12. Динаміка виробництва легкових автомобілів в Україні

за період 2000-2008 рр. (побудовано за даними[24])

Автомобілебудування - це відносно молода галузь машинобудування України, яка виникла в 50-60-ті роки. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД.

З 1925 р. в Україні розвивається літакобудування, яке орієнтується на науково-дослідну базу та висококваліфіковані кадри. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків, найбільші наукові і промислові центри України. Тут виробляють пасажирські і транспортні літаки. Київський авіазавод ім. Антонова випускає одні з кращих у своєму класі літаки, які мають загальносвітове визнання і є конкурентоспроможними на ринку Європи і світу.

За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньо міського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ) і в перспективі - трамваїв. Виробляють також мотоцикли (Київ), мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів). [16]

Найбільшим центром сільськогосподарського машинобудування є Харків (мотори для самохідних комбайнів), Одеса (тракторні плуги), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ і Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (кукурудзозбиральні комбайни, створюється виробництво зернозбиральних), Бердянськ (жниварки), Львів (хімсільгоспмашини). Обладнання для кормовиробництва і тваринництва виробляють у Бердянську, Ніжині, Умані, Ковелі, Коломиї та Білій Церкві. Заводи з випуску інших сільськогосподарських машин та запасних частин до них є в Києві, Мелітополі, Донецьку, Луганську, Кременчуці, Конотопі, Миколаєві та Первомайську.

Розміщення тракторобудування орієнтується в основному на споживача, і представлено воно 20 підприємствами. Найбільшим центром є Харків, де збудовані заводи тракторний, моторобудівний, тракторних самохідних шасі, а також заводи Лазова та Дергачі в Харківській області, де виробляють деталі і вузли для харківських тракторів. Тракторобудування розвинуте також у Дніпропетровську (колісні трактори), Вінниці (тракторні агрегати), Мелітополі і Кіровограді (тракторні гідроагрегати). Підприємства для виробництва деталей і запасних частин для тракторів розташовані у Кременчуці, Києві, Сімферополі, Одесі, Луганську, Білій Церкві. [9]

Рис. 13. Динаміка виробництва тракторів та сільськогосподарських машин в Україні за період 2005- 2008 рр. (побудовано за даними[24])

В Україні добре розвинуте виробництво обладнання для різних галузей промисловості. Зокрема, обладнання для хімічної промисловості виробляють у Києві, Сумах, Полтаві, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Павлограді, Фастові, Львові, Дрогобичі, Горлівці, Костянтинівці. Центрами виробництва обладнання для харчової промисловості є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Мелітополь, Миколаїв, Херсон, Кіровоград, Донецьк, Луганськ; легкої промисловості - Харків, Херсон, Київ, Полтава, Черкаси, Одеса, Львів, Чернігів, Прилуки, Суми. [14]

Рис. 14. Динаміка виробництва приладів для вимірювання фізичних і хімічних величин в Україні за період 2000-2008 рр. (побудовано за даними[24])

Галузі точного машинобудування, зокрема виробництво приладів, інструментів і механізмів, електронне і радіотехнічне машинобудування відзначаються мінімальною металомісткістю й зорієнтовані на райони високої технічної культури, наявність науково-дослідної бази і висококваліфікованих кадрів. Найбільшими центрами електронної та радіотехнічної промисловості (виробництво автоматичних систем управління, обчислювальної техніки, радіоапаратури) є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Львів, Вінниця, Чернівці; радіоелектроніки - Львів (телевізори, магнітофони і кінескопи), Київ, Сімферополь, Сміла (телевізори), Суми (електронні мікроскопи), Одеса (кіноапаратура). Виробництво приладів та інструментів має експортноутворююче значення. [4]

РОЗДІЛ 3

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МАШИНОБУДІВНОГО КОМПЛЕКСУ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3. 1. Проблеми розвитку машинобудування в Україні

–             на   машинобудівних   підприємствах практично відсутній механізм  оцінки та формування інноваційної стратегії;

–             форми статистичної  звітності  з  інноваційної  діяльності  не  повністю задовольняють потреби у цій інформації, бракує  також  інформації  про  стан ринків нових продуктів і технологій;

–             незважаючи  на  високий  науковий  потенціал,  підприємства   виконують власними силами лише 17 % продукції;

–             інноваційні зусилля зосереджені головним чином на впровадженні часткових новинок  (60  %),  а  на  обсяг  принципово  нових  продуктів  і  технологій припадає близько 40 %, частка прикладних розробок становить 65 %, тим  часом як необхідно її підвищити до 70—80 %;

–             кожне з розглянутих підприємств є монополістом  (обсяг  їхньої  основної продукції на українському ринку становив 70-75 %);

–             частка  прибутку,  додатково  одержаного  в   результаті   інноваційної діяльності, становить 35 %.

Підприємства машинобудівної галузі відносяться до еколого небезпечних, оскільки розробка машинобудівних підприємств істотно впливає на гідрохімічний режим експлуатації вод, посилює забруднення повітря, погіршує родючість ґрунтів. [8]

Проблеми та перспективи розвитку машинобудування безпосередньо пов’язані зі стратегією економічного розвитку країни. Перш за все, це підвищення ефективності самого машинобудування шляхом:

–                                          структурної перебудови галузі зі збільшенням наукоємних виробництв;

–                                         створення сучасного технологічного оснащення для всіх галузей машинобудівного комплексу з метою зниження енерго-, ресурсо- та працеємності виробництва і підвищення конкурентоспроможності його продукції;

–                                         орієнтації продукції на потреби внутрішнього ринку та можливості входження в світовий ринок;

–                                         екологізації виробництва, що передбачає випуск ресурсозберігаючих та природоохоронних видів техніки. [3]

3. 2. Перспективи розвитку машинобудівельного комплексу в Україні

У перспективі машинобудування повинно зайняти більш вагоме місце як у структурі промисловості, так і у формуванні експорту України. Необхідно удосконалити галузеву структуру машинобудування, розширити асортимент його продукції за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання. Потрібна модернізація машинобудівних заводів, їх технічне переоснащення з використанням сучасних технологій і значне підвищення за рахунок цього якості машин, їх конкурентноздатності. Необхідно налагодити виробництво високоефективних машин та їх систем для всіх галузей і сфер народного господарства, приладів і апаратів, швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь, виробництва систем зв'язку, засобів управління, автоматизації тощо. Спеціалізацію і кооперування виробництва в машинобудуванні необхідно орієнтувати на вітчизняні підприємства, створювати замкнуті цикли виробництв у середині країни.

Сучасна стратегія державної промислової політики України в галузі машинобудування передбачає зростання темпів випуску наукоємної продукції високого технологічного рівня, освоєння нових конкурентноздатних зразків техніки, підвищення якості й ефективності виробництва з орієнтацією на потреби внутрішнього ринку та збільшення експортного потенціалу.

Для цього передбачається прискорити структурну перебудову машинобудівного комплексу на основі збільшення обсягів виробництва у таких пріоритетних галузях: ракетно-космічній, літакобудуванні, суднобудуванні, інформаційних та телекомунікаційних системах, важкому машинобудуванні, сільськогосподарському машинобудуванні, приладобудуванні та електротехнічній промисловості. [1]

У перспективі необхідно розширити асортимент  продукції  машинобудування, інтенсифікувати процеси  оновлення  машинобудівної  продукції  й  технічного переоснащення галузей промисловості. Чільне  місце  має  належати  створенню високоефективних машин і їх систем для всіх  галузей  і  сфер  господарства. Розвиток приладобудування повинен буги зумовлений тим, що потреби України  в основних видах продукції галузі задовольняються неповністю.

Необхідно розвивати ряд нових машинобудівних галузей і виробництв,  нових видів   машин,   устаткування,    приладів    і    апаратів,    роботів    і магнітогідродинамічного    генераторобудування,    виробництва    швидкісної електронно-обчислювальної  техніки   нових   поколінь,   електрофізичних   і електротехнічних засобів обробки металу та  матеріалів,  виробництва  систем зв'язку, нових засобів управління, автоматизації. [2]

Висновки

Машинобудівельний комплекс є дуже важливим для промисловості України, так як на нього припадає понад 34% промислової продукції.  Також машинобудування має тісні зв’язки з рештою галузей, тому цей комплекс створює багатогалузеву структуру в промисловості.

На розміщення машинобудівних підприємств впливає ціла низка природних, соціальних, економічних та екологічних факторів. Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини, споживача та кваліфікованих кадрів. Серед економічних факторів дуже важливими є спеціалізація й кооперація.

Розміщення сучасних машинобудівних підприємств України безпосередньо залежить від техніко-економічної специфіки їх виробництва, насамперед від таких його особливостей, як конструктивна складність виробів, широкий розвиток спеціалізації і кооперування. Обмеження розміщення нових машинобудівних підприємств у великих містах створює сприятливі передумови для розташування їх у середніх, малих містах і навіть у селищах міського типу. Тут доцільно розміщувати невеликі спеціалізовані підприємства та окремі цехи. Розміщення названих підприємств стимулює розвиток галузей виробничої і соціальної інфраструктури, забезпечує працевлаштування населення, вирішує інші соціальні проблеми.

Машинобудівельний комплекс України ще за радянських часів стало провідною галуззю в структурі промислового комплексу СРСР і в наш час є однією з найголовніших галузей промисловості як за кількістю виробленої продукції, так і за  чисельності промислових кадрів.

Хоча в останні роки в зв’язку зі світовою економічною кризою виробництво машинобудівного комплексу дещо пригальмувалося, та в цілому галузі машинобудування приносять стабільний дохід в економіку України.

Отже, в Україні є багато передумов для розвивання даної промисловості. У перспективі розвитку необхідно розширити асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції й технічного переоснащення галузей промисловості. Чільне місце має належати створенню високоефективних машин і їх систем для всіх галузей і сфер господарства. Розвиток приладобудування повинен бути зумовлений тим, що потреби України в основних видах продукції галузі задовольняються неповністю.

Необхідно розвивати ряд нових машинобудівних галузей і виробництв, нових видів машин, устаткування, приладів і апаратів, роботів і магнітогідродинамічного генераторобудування, виробництва швидкісної елекрообчислювальної техніки нових поколінь, електрофізичних і електротехнічних засобів обробки засобів металу та матеріалів, виробництва систем зв'язку, нових засобів управління, втоматизації тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                                 Бандер В. Розвиток машинобудівного комплексу України// Економіка України. - 2003.- № 1.

2.                                 Заставний Ф.Д. Географія України:- Львів: Світ, 1990.

3.                                 Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х книгах. - Львів: Світ, 1994.

4.                                 Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теоретико – методологічні основи). К.: Українсько – фінансовий інститут менеджменту і бізнесу, 1997.

5.                                 Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва: Навч. посібник для студ. екон. та геогр. спец. вищ. навч. закл. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2002. – 260с.

6.                                 Ковалевский В.В., Михайлюк О.Л., Семенова В.Ф. Розміщення продуктивних сил. – Київ: Знання, 1998.–284с.