Особливості сучасної галузевої структури світового господарства та промисловості

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

     ГЕОГРАФІЧНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ 
 
 
 
 

Особливості сучасної галузевої  структури світового господарства    та промисловості. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Виконала :

     Студентка 4-го курсу

     Групи МТ-2 

     Київ-2011 

     Сучасне світове господарство.

     Сукупність  різноманітних підприємств, що виробляють товари або надають послуги, утворює  господарську систему.

     Світове господарство - система національних господарств, що пов'язані і взаємодіють  за законами міжнародного поділу праці.

     Взаємодія національних господарств відбувається на основі різноманітних виробничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури і  через міграцію робочої сили.

     Розглядаючи політичну й економічну карти  світу, можна помітити істотну особливість  у розміщенні країн, що мають показники  економічного розвитку вищі пересічних по світу - вони утворюють кілька територіально  близько розташованих груп. І це не просто географічний факт, а одна з важливих закономірностей географії  сучасного світового господарства: формується поліцентрична система  його територіальної структури. То ж  невипадково з'явився образний термін — «багатополюсний світ».

     Наймогутніший центр світового господарства склався  в Північній Америці. Ядром цього  центру є економіка США, з нею  тісно поєднуються економіки  Канади і Мексики. На частку цієї трійки країн при 7 % населення світу припадає 22-23 % національного продукту та виробництва  промислової продукції, 12-13 % сільськогосподарської  продукції світового господарства. Найважливіші особливості господарства цих північноамериканських країн  такі:

     1) багатий  ринок збуту; 

     2) могутність  американських банків, трестів, концернів,  що контролюють не тільки національне  багатство своєї країни, а й  перетворюються на транснаціональні  корпорації;

     3) високий  технічний рівень промисловості  США і Канади;

     4) високий  науковий потенціал США і Канади;

     5) потужний  військово-промисловий комплекс  США.

     Не  менш потужний центр світового господарства сформувався в Західній Європі, країни якої мають не просто спільну географічну  приналежність, а й однорідні  соціально-економічні системи. Внаслідок спільності низки внутрішньо- і зовнішньополітичних інтересів європейського капіталу, незважаючи на суперництво і взаємну боротьбу його національних угруповань, в Західній Європі відбувся глибокий процес економічної інтеграції. Тут сформувалося Європейське економічне товариство (ЄЕТ), яке згодом трансформувалося в Європейське співтовариство (ЄС). До нього з 1996 року входять 15 країн з населенням 370 млн. чоловік: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Ірландія, Данія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Фінляндія, Швеція. Це значне економічне угруповання, ринок якого за своїми можливостями попиту можна порівняти з ринком СІЛА. Тут посилюються міжнаціональні зв'язки великих монополій, зростає залежність і супідрядність господарств сусідніх країн.

     Найбільш  динамічні процеси економічного розвитку відбуваються в Азіатсько-Тихоокеанському  регіоні (АТР). Японія, Китай та група  країн і територій «далекосхідних тигрів» формують інтеграційне ядро цього регіону. На його частку припадає понад 1/5 світового економічного потенціалу, а «вага» всіх країн АТР набагато більша. В регіоні сформувалось інтеграційне утворення АСЕАН.

     Регіон  Північної Євразії, де розташовані  держави, що утворилися після розпаду  СРСР, також займає помітне місце  в світовій економіці.

     Між тим, під впливом сучасних геополітичних  процесів, у світі є передумови формування й інших регіональних систем економічної взаємодії. Це, по-перше, тісно пов'язані між собою регіони  Середземномор'я і Причорномор'я (до якого входить і територія  України), по-друге - регіон Середнього Сходу та Центральної Азії в якому  протягом двох тисячоліть було міцно  пов'язане життя країн і народів.

Міжнародний поділ праці і  світове господарство.

     Міжнародний поділ праці – це спеціалізації  окремих країн на виробництві  певних товарів та послуг і товарному  обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає  між країнами, що захищені своїм  державним суверенітетом.

     Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації  господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг. За цим законом, який є одним з фундаментальних  законів економічної теорії, кожна  країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

     Як  попередні передумови реалізації порівняльної переваги треба враховувати, що країна, яка виходить зі своєю продукцією на світовий ринок, повинна мати переваги бодай над частиною інших виробників цієї продукції (наприклад, мати дешеву сировину, володіти секретами технології виробництва тощо); водночас на світовому  ринку повинен бути попит на цю продукцію; нарешті затрати на транспортування  мають бути обопільно вигідними  для виробника і споживача.

     Під час подальшого визначення спеціалізації  важливим є те, як складається загальна ситуація на світовому ринку. Закон  порівняльних переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка мас  абсолютні переваги з виробництва  будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих  товарів і послуг, у виробництві  яких вона досягла порівняно більшої  ефективності, і експортувати їх в  обмін на товари, яких вона не виробляє.

     Ефективність  міжнародних економічних відносин тієї чи іншої суверенної країни багато в чому визначається вправністю її зовнішньоекономічного менеджменту  та вибором стратегії й тактики  зовнішньоекономічного маркетингу.

     Менеджмент (управління) - це діяльність з координації  праці інших людей. Складається  з двох основних компонентів: уміння організувати господарський процес і так званої підприємницької  інтуїції, що грунтується на глибоких знаннях законів ринку і необхідній інформації.

     Маркетинг (ринкознавство) - це програмно-цільовий метод роботи підприємця або підприємства на ринку. Він полягає у вивченні ринку, просуванні на ринок товарів і послуг, створенні такої ситуації, за якої якість, кількість та ціна товару відповідали б попиту на ринку.

     Структура світового господарства

     Світове господарство - система, що має багато складних структур. Структура - внутрішня  будова системи та сукупність стійких  зв'язків у ній, що забезпечують її цілісність.

     З-поміж  численних структур світового господарства найважливішими є соціально-економічна, функціонально-господарська та територіальна.

     Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних  укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та в світі в цілому.

     Розвиток  господарства в країнах з потужними  державно-корпоративними комплексами  неминуче виходить за межі національних ринків. Інтернаціоналізація господарського життя стимулювала розвиток різноманітних  міжнародних форм економічної діяльності, як, наприклад, транснаціональних корпорацій (ТНК).

     Транснаціональна  корпорація - це, як правило, великі виробничі  концерни, торговельні або фінансові  корпорації, сфера діяльності яких - весь світ.

     Саме  діяльність ТНК е причиною того, що в усьому світі можна бачити марки «Тойота» чи «Нісан», «Форд» чи «Дженерал моторе», «БМВ» чи «Фольксваген» або продукцію радіоелектроніки фірм «Тосіба», «Мацусіта» («Панасонік»), «Соні», «Дженерал електрік», «Вестінгауз» ІБМ та ін. Особливо активна діяльність ТНК США, Японії, ФРН, Великобританії, Франції.

     Функціонально-господарська структура країни чи світового господарства залежить від сучасного розвитку стану суспільного поділу праці  в усіх його формах, в тому числі  стану міжнародного поділу праці.

     Територіальна структура світового господарства - це географія соціально-економічної, функціонально-галузевої структур.

     Науково-технічна революція і основні риси НТР.

     Основні риси НТР

     1. Всеосяжність (впливає на всі галузі виробництва,  характер праці, побут, культуру, психологію людини тощо).

     2. Докорінна  зміна ролі людини у виробництві.

     3. Зменшення  часу між відкриттям і впровадженням  його у виробництво.

     4. Зв'язок  з військовим комплексом.

     Елементи  НТР:

     1. Наука.

     2. Техніка  і технологія (мета — підвищення  ефективності виробництва, продуктивності  праці). Є 2 шляхи (еволюційний  і революційний) оновлення техніки  і технологи.

     3 Виробництво.  Напрямки удосконалення

     а) електронізація (ЕОМ, потужні обчислювальні центри тощо),

     б) комплексна автоматизація (роботи, процесорна техніка),

     в) нові види енергії (наприклад, термоядерна),

     г) створення  нових матеріалів і удосконалення  традиційних,

     д) впровадження біотехнологій.

     4. Управління. Основними напрямками застосування  НТР в світовому господарстві  є:

1. Прискорений розвиток  енергетики, машинобудування, хімічної  промисловості.

2. Зниження ролі видобувної промисловості.

3. Інтенсифікація  сільського господарства

4. Зміна товарної  структури світового ринку.

5. Зміна структури  зайнятості населення.

6. Розвиток транспорту.

7. Розвиток екологічно  безпечних виробництв і т. д.

Паливно-енергетична  промисловість світу.

Від розвитку енергетики залежить рівень економічного розвитку країни, тому протягом ХХ ст. людство  спожило значно більше палива та енергії, ніж за свою попередню історію. Змінюється в часі і структура паливно-енергетичного  балансу.

     За  прогнозами вчених, у XXI ст. відбудеться  поступовий перехід до енергетики, що базується на відновних, невичерпних (альтернативних) ресурсах: атомна, геотермальна енергія, енергія Сонця, вітру, припливів  і відпливів тощо.

     У 1999 р. у світі було видобуто 3639 млн. т  нафти. Головні райони видобутку  нафти — країни Південно-Західної (Саудівська Аравія, ОАЕ, Ірак, Кувейт), Пів-денно-Східної (Індонезія) та Східної  Азії (Китай), Північної Америки (Мексика, США, Канада), Африка (Нігерія, Алжир, Лівія, Єгипет). Дещо зменшилося добування  нафти в Південній Америці (Венесуела) та Росії.

     У країнах  ОПЕК розміщується 76,8% світових запасів  нафти, на розвинуті країни припадає всього 4,5% запасів нафти.

     Основні райони споживання нафти — країни Європи (крім Великобританії та Норвегії, які ведуть видобуток нафти з  шельфу Північного моря), США, Японія та Республіка Корея.

     Видобуток природного газу у світі в 1999 р. досяг 2310 млрд. м3. Основна частка видобутку  зосереджена в розвинутих країнах, хоча 1/3 необхідного їм газу ввозиться  Основними експортерами природного газу є Нідерланди, Росія, Норвегія, Канада, Алжир, Бруней, Індонезія. Найбільші  споживачі газу — Франція, США, Росія, Німеччина, Великобританія.

     Через постійний ріст споживання забезпеченість світу нафтою у кінці XX ст. знизилася  до 43 років, а газом — до 63 років.

     Вугільна  промисловість — найстаріша серед  паливних і базується на величезних запасах. При сучасному рівні  видобутку (3296 млн. т у 1999 р.) його може вистачити більше, ніж на тисячу років. Майже 1/3 світового видобутку  дає Китай, 1/4 — США, 1/6 — країни СНД (в основному Росія, Україна, Казахстан), крім того, видобувають  вугілля Індія, Австралія, ПАР, Польща. Найбільші країни виробники вугілля  є його основними споживачами, тому на світовий ринок надходить тільки до 10% загального видобутку. У світі  утворилися своєрідні вугільні мости: США — Західна Європа, Австралія— Японія, ПАР — Західна Європа, Канада — Японія.