Особливості сучасної галузевої структури світового господарства та промисловості

     Загальна  характеристика транспорту світу.

     Транспорт. Транспорт — одна з найважливіших  галузей господарства, яка забезпечує зв'язки між виробниками й споживачами, становить матеріальну основу географічного  поділу праці. Залежно від рівня  розвитку різних видів транспорту виділяють  чотири основні типи транспортних систем. Перших два типи— Північно­американський (США, Канада, Австралія) і Західноєвропейський— характерні для високорозвинутих країн. Тут пропорційно розвинуті всі види транспорту, але в першому в пасажирських перевезеннях переважають повітряний і автомобільний, а в другому переважає залізничний, у вантажних— автомобільний транспорт. Країни, де переважає залізничний транспорт — Індія, Пакистан, Алжир, Туніс, Марокко, Замбія, Уругвай, Аргентина тощо відносять до третього типу. До четвертого зараховують країни, в яких переважає один вид транспорту: автомобільний (Афганістан, Ємен, Ефіопія, Саудівська Аравія та ін.) або річковий (Судан, Конго, Парагвай тощо). Густота транспортної мережі в розвинутих країнах 50 км/100км2, у країнах, що розвиваються, — біля 9 км/100 км2.

     Сухопутний  транспорт світу.

     Основний  вид сухопутного транспорту —  залізничний, але роль його в епоху  НТР дедалі знижується. Загальна протяжність  залізничних шляхів 47 основних країн  світу перевищує 930 тис. км, якими  провозиться 5 млрд. т вантажів. За протяжністю  залізниць на першому місці стоять США, за густотою залізничної мережі — Бельгія та ФРН. Рівень електрифікації залізниць у країнах світу  різний. Так, у Швейцарії залізниці  електрифіковані майже повністю, в Італії — на половину, у Франції, Бельгії, Іспанії, Росії — на третину. Створюються швидкісні лінії  в Японії, Франції, ФРН, Італії, Великобританії, США, де швидкість поїздів доведена до 160-200 км/год. Залізницями перевозять головним чином масові вантажі (зерно, вугілля, сталь, залізну руду тощо).

     На  автошляхи припадає 2/3 загальної  протяжності світових шляхів сполучення. Світовий автопарк на початку XXI ст. налічує 141,7 млн. вантажних машин та 462,1 млн. легкових машин та автобусів, з них 3/4 припадає на країни Західної Європи та Північної Америки. У світовому  пасажирообігу частка автотранспорту становить 4/5. Найвищого рівня розвитку цей вид транспорту набув у розвинутих країнах (США, Франція, ФРН, Великобританія та ін.). Автомобільний транспорт відіграє провідну роль у перевезеннях пасажирів та вантажів на короткі відстані. Збудовані окремі трансконтинентальні магістралі, у тому числі від Тихого до Атлантичного океану в США та Канаді, через Сахару в Африці, трансам азойська магістраль тощо.

     Швидкими  темпами розвивається трубопровідний транспорт (основні райони — Північна Америка, Європа, Південно-Західна Азія). Загальна протяжність магістральних нафтопроводів перевищує 440 тис. км. Через них щороку прокачується 2 млрд. т нафти й нафтопродуктів. Найкрупнішими власниками трубопроводів є США та Росія.

     Морський  і повітряний транспорт  світу.

     Морський  транспорт відіграє значну роль у  світовому вантажообігу, обслуговуючи міжнародну торгівлю. Близько 1/2 всього тоннажу припадає на нафту та нафтопродукти. Зростає частка перевезень сухогрузами — залізної руди, вугілля, зерна, лісу. Основні судноплавні шляхи проходять через Атлантичний океан. На його узбережжі розташовані найбільші порти світу: Роттердам, Антверпен, Нью-Йорк, Філадельфія, Марсель, Гамбург, Лондон. Основна частина тоннажу суден належить Японії, Великобританії, Греції, Норвегії, США, Франції, Італії.

     Річковий  транспорт особливо велике значення має у США, Росії, Канаді, ФРН, Нідерландах, Китаї. Значними міжнародними артеріями  служать Міссісіпі з Міссурі, Рейн, Дунай, Парана, Меконг тощо.

     Провідна  роль у перевезеннях пасажирів (щорічно  до 800 млн.) належить повітряному транспорту. Найбільші пасажирообіги мають США, ФРН, Японія, Великобританія, Канада, Австралія. Найбільші аеропорти світу — Чикаго, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Лондон, Париж, Сінгапур.

     Зовнішньоекономічні зв’язки. Їх форми та сучасні тенденції  в умовах нових політичних відносин у світі.

     Міжнародні  економічні зв'язки. До числа найважливіших  форм міжнародних економічних зв'язків  належать зовнішня торгівля, кредитно-фінансові  відносини, обмін науково-технічною  інформацією, надання різноманітних  послуг, міжнародний туризм.

     У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів зовнішньоторгових  зв'язків. Майже 3/4 обороту зовнішньої торгівлі світу припадає на розвинуті  країни, у тому числі 1/3 — на США, ФРН і Японію. НТР Істотно вплинула на товарну структуру зовнішньої торгівлі. Продукція обробної промисловості  зайняла чільну позицію — понад 4/5. Особливо важливе місце посіла продукція машинобудування. Структура  експорту країн, що розвиваються, теж  змінилася. Зменшилася залежність країн  від вивозу одного-двох видів сировини, за винятком країн— експортерів нафти. Однак, країни, що розвиваються, досі залишаються  основними постачальниками нафти, міді, бавовни, природного каучуку, а  також продовольчих товарів — кави, какао, цукру, бананів тощо. Найбільші зміни у зовнішній торгівлі відбулися в нових індустріальних країнах— Республіці Корея, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Тайвані, Сінгапурі, які донедавна були головними експортерами сировини, споживчих товарів, а зараз значно збільшили у своєму експорті частку промислових товарів.

     Прискореними  темпами розвиваються обмін інформацією, будівельно-монтажними послугами, обслуговуванням  придбаних машин, автомобілів тощо. Кредитно-фінансові відносини виявляються  в наданні позик і кредитів, а в розвинутих країнах — також  у вивезенні капіталу. За Існуючими  оцінками, річний обсяг міжнародних  фінансових операцій у 10-20 разів перевищує  масштаби світової торгівлі, сягаючи 150 трлн доларів США. Майже 30% цієї суми припадає на США, по 15% — на Японію та Великобританію. Потужними інвесторами  є також ФРН, Франція, Італія. У 70-ті роки намітилася нова тенденція— значні інвестування країн-експортерів нафти— Саудівської Аравії, Кувейту, ОАЕ— в економіку європейських країн  і США. Останнім часом до них приєдналися  Республіка Корея, Тайвань.

     У наш  час все більшу роль у зв'язках  між країнами відіграє міжнародний  туризм. Головним його регіоном була і  залишається Європа. Прибутки від  туризму досить вагомі для розвитку економіки ряду європейських країн (Іспанія, Італія, Швейцарія тощо). Ще більшою мірою це стосується деяких країн, що розвиваються, для яких туризм став голо­вною галуззю міжнародної  спеціалізації.

     Зовнішня  торгівля, вивіз капіталу інвестиції.

     Інвестиції  – витрати для придбання машин  і устаткування, обладнання, для  організації виробництва і формування виробничих запасів та ін.

     Країни, торгуючи між собою, вдаються за допомогою  до світового валютного ринку. На ньому можна обміняти одну валюту на іншу або купити валюту для того, щоб розплатитися за експорт або  імпорт. Коли б не було такого механізму, світове господарство залишилось би на рівні простого товарообміну (бартерної  торгівлі), що прита­манний тільки слаборозвинутій  економіці.

     На  світовому ринку праці склалась група національних ринків праці, на які залучається іноземна робоча сила (США, країни Західної Європи, нафтодобувні арабські країни). Основними постачальниками  робочої сили на ці ринки є країни, що розвиваються. Особливо значні контингенти  трудівників мігрують у пошуках  роботи із Мексики в США, із Західної Африки, Близького Сходу, Туреччини, а також із Південної Італії, Іспанії, Португалії в промислове ядро Європи. До цього долучається трудова міграція в Європу із постсоціалістичних країн з перехідною економікою.

     Географія зовнішньої торгівлі і руху капіталу. Для більшості країн світу  зовнішня торгівля - основна форма  зовнішньоекономічної діяльності. Абсолютні  та відносні показники експорту та імпорту країни віддзеркалюють розміри  та особливості її участі в міжнародному поділі праці.

     У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів і напрямів зовнішньоторгових зв'язків. Понад 2/3 обороту зовнішньої торгівлі припадає на взаємну торгівлю між економічно розвинутими країнами, в тому числі 1/3 - на США, ФРН та Японію. Отже, країни, що формують основні «полюси росту», беруть особливо активну участь у  міжнародному поділі праці: на Західну  Європу припадає понад 2/5 зовнішньоторгового обороту, на Північну Америку та Східну Азію - по 1/5. Напрями зовнішньоторгових  зв'язків інших частин світу так  чи інакше зорієнтовані на ці основні  регіони інтенсивної зовнішньоекономічної діяльності.

     Не  менш яскраво це проявляється на ринку  капіталу. Станом на початок 1992 року сумарні  розміри зарубіжних інвестицій за період 1950-90 роки у світовому господарстві перевищили 1,5 трлн. доларів. Майже ЗО % цієї суми припадало на США, правда, і самі США залучали понад 20 % інвестицій з інших країн. По 15 % припадало  на Японію та Великобританію. Потужними  інвесторами були також ФРН, Франція, Італія, останнім часом до них долучилися Республіка Корея, Тайвань, окремі нафтодобувні арабські країни. В 90-ті роки загальна закономірність руху капіталу полягала в тому, що чистим інвестором капіталу стають країни Азіатсько-Тихоокеанського  регіону (Японія, «далекосхідні тигри»). Країни Північної Америки активно  як вивозять, так і ввозять капітал, Європа поступово перетворюється в  імпортера капіталу. Стан економіки  країн, що розвиваються, і країн СНД  дуже залежить від надходження прямих інвестицій та надання економічної  допомоги зарубіжними країнами.

     Проблема  забезпечення миру і відвернення  війни. Суть, причини виникнення, шляхи  розв’язання.

     Проблема  збереження миру на Землі - найважливіша, оскільки під час виникнення глобального  військового конфлікту в світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями (АЕС тощо), всі  інші проблеми втрачають сенс. Неможливість обмеженого впливу ядерного інциденту  на довкілля яскраво продемонструвала катастрофа, на Чорнобильській АЕС (1986 рік).

     На  початку 90-х років країни світу  витрачали на військові потреби  понад 1 трлн доларів на рік. Це дорівнювало  обсягу роботи всього світового ринку  послуг або ж величині, що співмірна з третиною обороту світової зовнішньої торгівлі. Майже половину коштів на військові потреби в світі витрачають дві країни - США та Росія. В деяких державах військові витрати перевищують 1/10 їх ВВП. Це насамперед ті країни, які постійно втягнуті у військове протистояння (КНДР, більшість держав зони Перської затоки тощо). Чимало небагатих за доходами на душу населення країн світу вкладають у військову сферу коштів більше, ніж у соціальну сферу (Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам та ін.). На задоволення попиту на воєнні товари та послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн. чоловік, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених та конструкторів, або 1/5 науковців світу.

     Особливо  велику небезпеку становлять арсенали ядерної зброї. На сьогодні ядерна зброя  зосереджена в 5 державах світу (постійних  членів Ради Безпеки 00Н -США, Росії, Великобританії, Франції, Китаю). Перші дві мають  по кілька десятків тисяч ядерних  зарядів, решта - в межах однієї тисячі ядерних зарядів кожна. Ця зброя  може бути доставлена до цілі за допомогою  трансконтинентальних ракет, що запускаються зі стаціонарних установок або ракетами середнього радіусу дії з мобільних  установок, ракетами з надводних  та підводних кораблів військово-морських флотів, бомбардувальниками, які несуть ядерні бомби.

     На  жаль, на планеті все ще зберігаються точки потенційних міжнародних  або міжнаціональних конфліктів. Тільки від закінчення Другої світової війни до початку 90-х років відбулося  понад 30 міжнародних та близько 90 внутрішньодержавних  конфліктів, в яких загинули десятки  мільйонів людей. І якщо в міжнародних  конфліктах співвідношення загиблих цивільних  та військових приблизно рівне, то в  громадянських та національно-визвольних війнах цивільного населення гине втричі більше, ніж військових.

     У 80-ті роки XX ст. продовжувались військові  конфлікти на Близькому Сході  та в районі Перської затоки, не вщухали  війна в Афганістані, сутички  в Індокитаї, Латинській Америці, громадянські війни в Східній (Ефіопія, Судан, Сомалі), Південній та Центральній (Ангола, Мозамбік, Бурунді, Демократична Республіка Конго) Африці, на терені колишньої  Югославії та просторах СНД (Карабах, Абхазія, Чечня, Придністров'я, Таджикистан  тощо.

     Отже, проблема збереження миру на Землі  залишається гострою, і його досягнення можливе за умови взаємопорозуміння і всебічного співробітництва.

     Вирішення цієї проблеми - найважливіша передумова для розв'язання інших глобальних проблем людства, насамперед проблеми економічного розвитку.

     Екологічні  проблеми світу: суть, причини виникнення і шляхи розв’язання.

     Екологічні  проблеми нашої планети виникли  в процесі взаємодії суспільства  і природи. Протягом усієї своєї  історії людство поступово посилювало тиск на природу, усе більше порушуючи  в ній екологічну рівновагу.

     Частина екологічних проблем має глобальний характер. У процесі господарської  діяльності людина спалює величезний обсяг палива. У результаті відбувається теплове забруднення атмосфери. В атмосферу викидається величезна  кількість вуглекислого газу, молекули якого затримують теплове випромінювання поверхні Землі. В результаті може виникнути  «парниковий ефект», що веде до глобального  потепління клімату.