Рекреаційні ресурси Криму

Перший – сприяв формуванню потужного агропромислового комплексу  з південною специфікацією. Вихід  до моря, крім рекреаційного значення. має велике економічне: завдяки цьому в районі сформувались припортові комплекси, які працюють як на українській сировині (зерно, цукор, риба – переробляють і вивозять в інші регіони країни і за кордон), так і на довізнічі з інших країн (аміак, суперфосфатна кислота, чай, значною мірою тютюн, нафта, бавовна, джгут). Завдяки морю, однією з важливих галузей стало суднобудування.

Щодо природного Криму  Кримська гірська фізико-географічна  область знаходиться на півдні Кримського півострова. Простягається вона вздовж північного узбережжя Чорного моря на 180 км. від мису Херсонес до м. Феодосії. На півночі гірська система межує із степовою зоною, а на півдні омивається водами незамерзаючого Чорного моря. Кримські гори є складчасто-бриловою системою альпійської геосинклінальної зони. Формування Кримської складчастої області почалось ще в мезозойську еру. В кайнозої на межі палеогенового і неогенового періоду, внаслідок альпійської складчастості, гірський Крим піднявся на висоту понад 1500 м. Потім відбувалися ерозійні розчленування південних схилів гір і врізання річкових далин. Нові підняття в Криму спостерігались в кінці неогену – на початку антропогену і супроводжувались значними розламами.

Кримські гори складаються  з трьох паралельних пасм –  Головного, Внутрішнього і Зовнішнього.

Зовнішнє пасмо (північне) – найнижче (250-350 м). Воно у північному напрямку поступово переходить у рівнину. Внутрішнє (середнє) пасмо має висоту 400-600 м. Найвищим є Головне пасмо (південне) – 1200-1500 м, яке круто, майже вертикально обривається до Чорного моря. Воно має хвилясту поверхню і складається з окремих плоско вершинних плато, які тут називають яйлами (татарське слово “яйла” означає “літнє пасовище”). У цьому пасмі, на Будуган-Яйлі, знаходиться найвища точка Кримських гір – вершина Роман-Кош (1545 м.).

Характерною рисою Кримських гір особливо Головного пасма, де поширені вапнякові породи, є наявність різноманітних картсвових форм рельєфу. Зустрічаються дуже глибокі провалля, печери. На дні багатьох із них зустрічаються підземні потоки і озера. Які є важливим де жерлом живлення для річок Криму.

Всі пасма глибоко  розчленовані повздовжніми і поперечними  річковими долинами, які місцями  мають каньйоноподібну форму. Найбільше  приваблює численних туристів Великий  Кримський каньйон (5).

Область гірського Криму  з помірно континентальним кліматом охоплює найвище Головне пасмо і передгір’я. Тут температура повітря однакова і становить у січні від –8о .9о, в липні - +15о .16о, а кількість опадів різна: у передгір’ях – 400-500 мм, на Головному пасмі – 900-1200 мм.

Клімат південного узбережжя Криму субтропічний середземноморський, з додатними температурами цілий рік. Річна кількість опадів – 350-450 мм, максиму яких припадає на зимові місяці. Тому літо тут спекотливе і посушливе. На клімат Криму, як і будь-якої іншої ділянки суходолу, впливають такі чинники: географічна широта, абсолютна висота, рельєф, що оточує дану територію, віддаленість від морів і океанів, наявність поблизу океанічних течій, розміщення на материку (розміри і частина материка), характер підсилюючої поверхні (колір, рослинність мікро форми рельєфу).

Головним із чинників, що обумовлюють особливості розвитку кліматоутворюючих процесів, є географічна  широта. Географічною широтою зумовлене  існування в Україні помірного  клімату з переважаючими західними  вітрами і чітко вираженими змінами кліматичних явищ за сезонами. (1).

У Кримських горах  формуються поверхневий та підземний  стоки. Річки тут короткі, їхні долини місцями каньйоноподібні. Багато річок  гірської частини Криму на довгий період пересихають або переходять у підземні води. Найбільші річки – Самир, Альма, Бельбек, Чорна. Всі ріки Криму беруть початок у горах. Пічки південних схилів короткі, системи їхні розвинуті слабо, площа водозбору невелика.

Вони бурхливі, порожисті, з частими водоспадами. Річки  північних схилів порівняно довгі, мають значну кількість приток.

До підземних вод  належать карстові, які часто виходять на поверхню у вигляді джерел, що живлять річки.

Щодо рослинного світу, то сучасна флора сформувалась в  кінці антропогену, після материкового зледеніння. Протягом попередніх періодів вона зазнавала значних мін. Сучасних рис рослинний покрив Криму почав набувати з 2 половини мезозойської ери, після виникнення покритонасінних. Флора палеогену була тропічною. До її складу входили пальми, миртові, лаврові, з хвойних були поширені види секвої, болотяного кипарису.

Рослинність Кримських  гір характеризується значним розвитком  лісів. У їх розподілі виділяється  вертикальна поясність. Передгір’я – це смуга кримського лісостепу, яка являє собою чергування степу з ділянками лісу.

На північному схилі  головного пасма до 700 м над  рівнем моря переважають дуб скельний, клен, ясен. Вище, до 1300 м – букові ліси з доміш4ами граба, берези, липи.

Для Південного берега Криму  характерні чагарникові зарості, які  складаються з держидерева, чагарникових форм бува пухнастого і граба східного.

Сучасний краєвид утворюють  кипариси, кедри, лаври, магнолії. Завдяки  сприятливим грунтово-кліматичним  умовам можна вирощувати субтропічні  культри6 мигдаль, інжир, хурму, гранат.

Щодо тваринного світу Криму, то для нього характерна велика кількість підвидів – кримських ендеміків. Тут живуть олень благородний, козуля, акліматизований у Криму муфлон, а також борсуки, кабани, куниці, кажани, лисиці дикі свині.

Із птахів зустрічається  сип білоголовий, мухоловка, синиця, сапсан, балабан. Поширені також гриф чорний, який є найбільшим птахом України, маючи масу до 12,5 кг і довжину крила до 87 см. З плазунів для лісів Криму характерні леопардовий полоз, ящірка кримська і скельна, безногий жовтопуз; із земноводних – тритон гребінчастий, кванша звичайна, різноманітні ящірки та жаби.

Під впливом господарської  діяльності людини сучасний рослинний  покрив зазнав значних змін. Скоротилась  площа лісів і майже зникла степова рослинність, змінився видовий склад флори (2).

4.Проблеми та напрямки  подальшого розвитку

З року в рік зростають  обсяги видобутку різних корисних копалин, зростає площа кар’єрів, довжина  і глибина шахт, що призводить інколи до обвалів, зменшення площ орних  земель тощо. Скорочуються вони і через насипання териконів і відвалів із порід, які вивезені при розробці шахт, кар’єрів, а також будування міст, доріг, водосховищ. За останні 30 років загальні втрати використовуваних у с/г земель перевищили 2 млн. га.

Змінюється під впливом  людини й рельєф території. Так ще у 1 тисячолітті наші предки насипали вздовж південних рубежів своїх земель сторожові вали, відомих під назвою “Змієвих валів”. На південних теренах України височать могили – кургани висотою до 30 м. Поздовжнє розорювання схилів, знищення природної рослинності (особливо в горах) спричиняє змив грунтів, утворення ярів, зсувів тощо. Переоснащення зволожених грунтів, відвальне розорювання їх приводить до розвівання верхнього збагаченого шару вітром (вітрова ерозія).

Щороку в Україні  порушується до 200 тис. га земель, а вміст гумусу в грунтах за 25 років зменшився з 3,5% до 3,2 %.

Надмірне зрошення призвело до підтягування до поверхні розчинів солей з нижніх горизонтів, які, нагромаджуючись  біля поверхні, перетворюють його в  солончак. Площа засолених земель за 25 років зросла на 25%. Грунти втрачають свою родючість і через надмірне науково необґрунтоване використання мінеральних добрив та отрутохімікатів.

Під впливом господарської  діяльності змінюється мікроклімат  кермах територій, а також планети в цілому. Вчені вважають, що він стає сухішим через поширення парникового ефекту, який, у свою чергу, збільшує вміст оксиду вуглецю в повітрі.

З історичних джерел відомо, що у 1 тисячолітті н.е. майже вся  територія сучасної України, за винятком степової зони, була вкрита лісами. За останні два століття вона сильно змінилась. Природна рослинність у степах збереглась лише на невеликих ділянках, майже не залишилось байрачних і заплачних лісів, 65% території степів і Криму розорено. Під впливом господарської діяльності людини зникло, або знаходиться на межі зниження багато видів рослин, зменшилось число диких тварин, скоротився їх видовий склад.

Одночасно в деяких районах  України, особливо в Криму, акліматизовано багато цінних рослин, заведених з  інших регіонів світу, триває процес змішування видового складу тварин лісів, лісостепів і степу.

Важливим є питання  збереження рослинного і тваринного світу регіону. Ліси – “легені” нашої планети – повинні відновлюватися. Сьогодні темпи відновлення лісів  не достатні і не можуть залікувати ран, заподіяних хижацьким використанням лісу в 50-х рр. ХХ ст.

Для збереження і вивчення унікальних природних комплексів, окремих  видів рідкісних рослин, ендеміків, реліктїв, цікавих об’єктів неживої  природи створюються різні природоохоронні об’єкти, розробляються природоохоронне законодавство.

У широкому розумінні  під охороною природи розуміють  увесь комплекс заходів, спрямованих  на раціональне використання і збереження природи. Вузьке розуміння передбачає саме охорону, збереження природних багатств для нащадків. Основи природоохоронного законодавства закладені у Декларації про державний суверенітет в законі “про охорону навколишнього середовища” та ще цілому пакеті нормативних документів, які регламентують контроль за станом довкілля, штрафні санкції проти порушників, режим діяльності природоохоронних об’єктів тощо.

Перші законодавчі акти про охорону видані в нашій  державі ще за часів Київської  Русі. “Руська правда” – збірник  норм права Я.Мудро8го – встановлювала  відповідальність за відстріл бобрів та деяких інших цінних і рідкісних видів тварин. На теренах Галицько-Волинського князівства в ХІІ ст. утворились своєрідні заповідні території, де строго регламентувалось полювання, вирубування лісів тощо.

У ХVІ-ХVІІІ ст. спеціальні укази видавались про охорону засічних лісів на пд. рубежах держави, що мали оборонне значення. Іншими указами заборонялось вирубування лісів вздовж річок або тих, де росли цінні породи дерев.

Екологічна проблема – проблема № 2 у світі не може не торкатись Криму і України, так як охоплює терени всього світового простору. Умовно проблему погіршення стану природного довкілля (глобальної екосистеми) можна розділити на дві складові частини:

1) деградація природного середовища  в результаті нераціонального  природокористування;

2) забруднення її відходами людської  діяльності.

Прикладом першого можна вважати  обезліснення території землі та виснаження земельних ресурсів.

Забруднення географічного середовища – це небажана зміна його властивості  у результаті антропогенного (техногенного) надходження різних речовин і сполук. Кількість цих відходів останнім часом досягла небачених розмірів, зокрема і у нас. Техногенне забруднення в більшому чи меншому ступені торкається усіх компонентів природного середовища, а через них позначається на здоров’ї людини. Багато техногенних домішок в атмосфері, потрапляють в організм людини безпосередньо через органи дихання. Шкіру, а також через їжу та воду, уражають дихальні шляхи, серцево-судинну систему, нервову систему й інші органи.

Забруднення літосфери (ґрунтового покриву) Криму пов’язано з щорічним надходженням у неї великої кількості металів, радіоактивних речовин, добрив, отрутохімікатів, із розробкою родовищ корисних копалин. Зараз тільки 5-10% усієї речовини, що видобувається і заготовляється, переходить у кінцеву продукцію, а 90-75% її в процесі переробки перетворюється в прямі відходи. (4).

5.Розміщення і регіональні відмінності  розвитку комплексу.

Завдяки своєрідному клімату в  Кримському регіоні унікально поєднуються  рекреаційні ресурси. Передусім це такі моря, чудові пляжі й сприятливий клімат морських узбереж, а також лікувальні болота, озер, лиманів, мінеральних джерел, мальовничі ландшафти гір, природо заповідні та історико-культурні об’єкти.

Переважання рівнинних просторів  причорноморської і північнокримської низовини, що обрамлені з північного заходу відрогами подільської височини, а південного сходу. – Кримськими горами, створює зручні умови для механізації сільськогосподарських робіт, прокладання сухопутних шляхів сполучення, розвитку туризму. Теплий клімат з тривалим вегетаційним періодом (220-240 днів), земельні угіддя з родючими чорноземними та каштановими грунтами створюють умови для вирощування теплолюдних культур помірного поясу, а на південному березі, деяких субтропічних рослин. Негативним чинникам є часті послуги, суховії, пилові бурі, а тому необхідний цілий комплекс заходів, аби зберегти вологу, грунти від ерозії.

Завдяки морським ресурсам район став одноосібним лідером в цій  області рекреаційного господарювання, а міста Ялта, Гурзуф, Алушта –одними з найбільших курортів не тільки України, а й цілого Чорноморського узбережжя.

ВИСНОВКИ

Рекреаційний комплекс АР Крим є  районотворним елементом, галуззю  спеціалізації. Він представлений  переважно галузями лікування, відповідну, туризму. Його розвитку сприяли природні умови (тривалість сонячного сяйва, теплий клімат, морське узбережжя, мальовничі ландшафти Криму), та наявність природних ресурсів (лікувальні грязі й ропа лиманів, мінеральні джерела). Для курортного господарювання умови є практично скрізь, так як район базується на унікальному субтропічному кліматі, мальовничих гірських ландшафтах. Морських пляжах, лікувальних грязях. (2).

Але мають місце і негативні  прояви людської діяльності. Так за останні десятиріччя майже зруйнована екологічна система АР Крим; особливо забруднені Чорне й Азовське моря. Це призводить до збитків у рекреаційному господарстві, зменшує приплив туристів, негативно впливає на здоров’я мешканців. Проблема має бути вирішеною за рахунок технологічного переобладнання промислових підприємств і спорудження ефективних очисних споруд.