Дистанційна освіта у вищих навчальних закладах України і Заходу

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ЄВРОПИ ТА АМЕРИКИ

2. ДИТСАНЦІЙНА ОСВІТА У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Світовий процес переходу до постіндустріального, інформаційного суспільства, а також економічні, політичні та соціальні зміни, що відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність прискорення реформування системи вітчизняної освіти. Насамперед це стосується задоволення освітніх потреб громадян упродовж усього життя, забезпечення доступу до освітньої  і професійної підготовки всіх, хто  має необхідні здібності та адекватну  підготовку з огляду на інтеграцію вищої освіти в європейський освітянський простір.

В основі соціально-економічного розвитку інформаційного суспільства  лежить не матеріальне виробництво, а виробництво інформації та знань. Для будь-якої країни ступінь її економічного і технологічного розвитку, добробуту суспільства пропорційні  середньому рівню знань, умінь, навичок  і кваліфікацій її активного населення [8]. Люди з високою кваліфікацією краще пристосовані до можливих змін профілю роботи, менше вразливі у випадках її втрати, спроможні оновлювати і підвищувати рівень своїх знань і вмінь. Розвиток високих технологій у все більших масштабах підвищує попит на інтелектуальність в освіті широких мас населення будь-якої країни. Це кардинально змінює стан системи освіти в суспільстві, її інституційний статус. Освіта стає не лише інструментом взаємопроникнення знань і технологій у глобальному масштабі, а й капіталу, засобом боротьби за ринок, розв’язання геополітичних завдань.

Сучасному суспільству потрібна масова якісна освіта, яка спроможна  забезпечити зрослі вимоги до споживача  та виробника матеріальних і духовних благ. Виконати соціальне замовлення суспільства через збільшення асигнувань на освіту, збільшення кількості навчальних закладів та іншими традиційними способами  не в змозі навіть заможні країни. Тому поява дистанційної освіти не випадкова, це закономірний етап розвитку та адаптації освіти до сучасних умов.

Питання «бути чи не бути» дистанційній освіті вже не є актуальним. У всьому світі дистанційна освіта існує, займає своє соціально-значуще місце в освітній сфері. У кінці 1997 року в 107 країнах діяло близько 1000 навчальних закладів дистанційного типу. Кількість тих, хто здобув вищу освіту в системі дистанційної освіти, в 1997 р. становила близько 50 млн чоловік, у 2000 р. – 90 млн, за прогнозами у 2023 р. становитиме 120 млн чоловік [7].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ЄВРОПИ ТА АМЕРИКИ

 

Дистанційна освіта - це форма  навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного  навчання.

Технології дистанційного  навчання складаються з педагогічних та інформаційних технологій дистанційного  навчання.

Педагогічні технології дистанційного  навчання - це технології опосередкованого активного спілкування викладачів зі студентами з використанням телекомунікаційного  зв'язку та методології індивідуальної роботи студентів з структурованим навчальним матеріалом, представленим  у електронному вигляді.

Інформаційні технології дистанційного навчання - це технології створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супроводу  навчального процесу дистанційного  навчання за допомогою телекомунікаційного  зв'язку.

Незначна за часом та обсягом  частина навчального процесу  дистанційної освіти може здійснюватись  за очною формою (складання іспитів, практичні, лабораторні роботи тощо). Кількісні та змістовні показники  цієї частини залежать від напрямку підготовки (спеціальності) та етапу  розвитку дистанційної освіти і визначатимуться  нормативними документами Міністерства освіти і науки України.

Технології дистанційного  навчання можуть використовуватись  не тільки в дистанційній освіті, а  й в інших формах навчання: очній, заочній, екстернаті; крім того - в окремих  дисциплінах або блоках дисциплін, що призначені для підвищення освітнього рівня чи кваліфікації окремих осіб та (або) груп слухачів.

Ідея освіти на відстані в принципі не є новою. Вона виникла  з усвідомлення суспільством необхідності навчання без відриву від професійної діяльності більшої кількості людей і була втілена через систему заочної освіти. З 1938 р. існує Міжнародна рада із заочної освіти, яка отримала в 1982 р. нову назву – Міжнародна рада із заочної та дистанційної освіти (ІСДЕ – м. Осло, Норвегія,). Нові обставини (збільшення попиту на освіту) і нові можливості (комп’ютеризація, нові інформаційні технології, телекомунікації тощо) дали змогу перевести навчання на відстані на якісно інший рівень – створена дистанційна освіта (навчання). 
        Піонером застосування дистанційного навчання (ДН) став заснований 1969р. Відкритий університет Великобританії – навчальний заклад нового типу, світовий лідер в галузі дистанційної освіти. У 1996 році на семи його факультетах навчалося близько 215 тис. чоловік. Навчання за програмами Відкритого університету Великобританії ведеться в 21 країні. Великою популярністю у світі користується Міжнародна школа бізнесу Відкритого університету Великобританії, яка має філіали в багатьох країнах світу, в тому числі в Росії – «ЛИНК» (Міжнародна школа бізнесу). На основі міжурядових угод «ЛИНК» отримав ексклюзивне право на дистанційне навчання за програмами Відкритого університету Великобританії на території Росії та СНГ. «ЛИНК» має близько 100 філіалів, у тому числі три в Україні: м. Київ, м. Одеса, м. Кам’янець-Подільський. В українських філіалах навчання ведеться на рівнях професійного сертифікату та диплому в галузі менеджменту (рис. 1).

Навчання платне, кожний з курсів передбачає виконання студентами 3–5 домашніх завдань, участь у 4-х тьюторіалах і в одній «недільній» школі, складання письмового іспиту. Послідовність вивчення курсів – за вибором студента.  
        З моменту зарахування на навчання абітурієнт є студентом відкритого університету Великобританії. За умови виконання навчального плану і складання письмових іспитів студенту вручаються документи про освіту (сертифікат або диплом) за зразком, прийнятим у Великобританії.  
        Навчання проводиться переважно за «кейс»-технологією дистанційного навчання. Кожному студенту видається в постійне користування кейс з навчальною літературою, програмно-методичним забезпеченням, довідниками, компакт-дисками, аудіо- та відеокасетами. Вимоги до рівня, обсягу та якості знань і вмінь випускників ставляться відповідно до Британських професійних стандартів компетентності менеджера.

 

 

 

 У США існує близько 4000 навчальних закладів, в яких навчаються 14 млн  студентів. За кількістю студентів  на 10 тис. населення США займають перше місце в світі. Високий  рівень комп’ютеризації населення (близько 50% сімей мають домашні  комп’ютери з виходом в Internet), розвинуті  системи зв’язку та телекомунікацій  утворюють надійний фундамент дистанційної освіти.

У 1987 р. створюється Асоціація  дистанційного навчання США (Unites States Distance Learning Association – USDLA), основна мета якої – розробка загальної стратегії дистанційної освіти та сприяння створенню нових технологій дистанційного навчання. USDLA, заснована державними університетами штатів Оклахома та Каліфорнія, є некомерційною організацією, яка підтримує тісні зв’язки з центрами дистанційної освіти Європи та Азії. Напрямки діяльності Асоціації охоплюють усі рівні шкільної, вищої, професійної освіти, підготовку (перепідготовку) військовослужбовців та держслужбовців. USDLA – головна організація в галузі дистанційної освіти США, яка здійснює інформаційну підтримку та консультативну допомогу державним структурам, Конгресу, фірмам та корпораціям. У 1991 р. Асоціація провела національний Форум Стратегій в галузі дистанційної освіти.

З навчальних закладів США проблемами «відкритої» та дистанційної освіти найбільш активно займаються Національний технологічний університет (National Technology University), Форт Колінз (штат Колорадо) та Університет штату Пенсільванія (Pennsylvania State University).

Значна кількість університетів, коледжів та навчальних центрів США  успішно реалізують дистанційне  навчання через Internet. Цьому сприяє та обставина, що всі вузи США і 80% національних шкіл мають доступ до Internet. 
        В Університеті штату Нью-Йорк реалізується спільна російсько-американська програма дистанційної освіти на ступінь магістра за спеціальністю «Бізнес та політика». Навчання передбачає можливість отримання диплома магістра американського університету без виїзду в США.  
        Інститут дистанційного навчання США спільно з викладачами Goldey–Beacom College (штат Делавар) за підтримки Тернопільської Академії народного господарства та Інституту економіки і підприємства організують дистанційне навчання з використанням мережі Internet за курсами «Бізнес адміністрування» (МБА program) та «Комп’ютерні інформаційні системи». Навчання платне, випускникам видають сертифікат за американським зразком. 
        Дослідження проблем дистанційної освіти в США мають в основному прикладний характер: теоретичні основи, як правило, розробляються недостатньо. В той же час у США серйозно займаються експортом освітньої продукції. Займаючи п’яте місце в світі за цим показником, американці щорічно одержують у казну 7 млн доларів.

Сьогодні вищу освіту США називають «100-мільярдним бізнесом» [6].

Лідером дистанційної освіти в Західній Європі, як вже зазначалося  вище, є Відкритий університет  Великобританії. На його Web-сайті розміщена  інформація стосовно сотні навчальних планів і програм в галузі роботи з персональним комп’ютером, програмування, бізнесу, менеджменту і маркетингу.  
        У 1987 р. було засновано Європейську асоціацію університетів з дистанційного навчання, яка в подальшому переросла в Європейський відкритий університет, до його складу входять 17 членів-організаторів з 15 країн.  
        На сьогодні дистанційне навчання у вищих навчальних закладах Європи стало повсякденною практикою. Найбільш відомими в галузі відкритої дистанційної освіти стали такі вищі навчальні заклади: Національний університет дистанційної освіти, Іспанія (Universidad Nacional de Education a Dictancia, Spain, ), Відкритий університет Нідерландів (Open University of the Netherlands), Центр відкритого навчання, Іспанія (Cento de Ensenanza a Distancia, Spain), Дистанційний університет Хагена, Німеччина та ін.

На персональному Web-сайті Глена Хойла – експерта з питань дистанційного навчання – можна знайти якісну інформацію з питань дистанційного навчання в системі середньої, вищої та післядипломної освіти. Інформативність сайта забезпечується посиланнями на сайти світових центрів дистанційного навчання, а також анонсами спеціалізованих навчальних програм та регулярними оглядами новин у галузі дистанційної освіти. Європейські підходи до проблем дистанційної освіти, як і американські, в основному прагматичні, але відрізняються від останніх більш глибокою розробкою дидактичних аспектів.  
        Для українського споживача використання інформаційних ресурсів Web-сайтів дистанційної освіти США і Європи утруднено через мовні бар’єри, термінологічну невідповідність у галузі освіти, деяку різницю у підходах до проблем освіти в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДИТСАНЦІЙНА ОСВІТА У ВИЩИХ  НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

 

Розвиток дистанційної освіти в Україні розпочався значно пізніше, ніж у країнах Західної Європи і здійснювався за несприятливих  умов. По-перше, рівень інформатизації українського суспільства становить не більш як 2-2,5% від рівня країн Заходу. 85% шкіл оснащені комп’ютерною технікою, яка не відповідає сучасним вимогам, відсутні спеціалізовані робочі місця дистанційного навчання. Освіта практично не охоплена Internet системою. Лише близько 50 навчальних закладів (університети, інститути, коледжі, школи тощо) мають власні Web-сайти, що, безумовно, недостатньо в масштабі держави [3]. Водночас зміст Web-сайтів носить виключно інформаційний характер і не спрямований на навчання. 

По-друге, теоретичні, практичні  та соціальні аспекти дистанційної освіти розроблені недостатньо. Окремі надруковані праці українських  вчених П.В.Дмитренка, В.М.Кухаренка, В.В.Олійника, Ю.А.Пасічника, С.Сазонова, О.В.Третьяка та ін. належать переважно періоду  до 1999-2000 рр. та істотного впливу на загальну ситуацію щодо дистанційної освіти в Україні не мають. Те саме стосується і локальних досягнень  у галузі дистанційної освіти окремих  вузів і наукових організацій: Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» Міжнародної лабораторії та навчального центру ЮНЕСКО/ІІР Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова та ін.

По-третє, в Україні довгий час, була відсутня державна стратегія розвитку дистанційної освіти, що знайшло відображення в законодавстві України в галузі освіти. Загалом, дистанційна освіта в Україні за станом не відповідає вимогам, що ставляться до інформаційного суспільства і не забезпечує повноцінного входження України в міжнародний освітній простір [5].

Водночас розвиток дистанційної освіти в Україні відбувається з  урахуванням уже існуючих досягнень  у цій галузі. У динаміці цього процесу можна умовно виділити два етапи – початковий та поточний.

Основним змістом початкового  етапу (1997 – 2000 рр.) була постановка та розв’язання завдань з інформатизації суспільства та освоєння Україною Internet, ініціативні розробки в галузі дистанційного  навчання, здійснення окремих міжнародних  проектів, а також усвідомлення науковою спільнотою та органами управління освітою  необхідності комплексного підходу  до проблеми, насамперед на державному рівні.

Так, у 1997-1998 рр. в м. Ялті проводяться  Перша і Друга Всеукраїнські конференції «Інтернет – технології в інформаційному просторі держави». У 1997 р. в структурі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» створюється Проблемна лабораторія дистанційного навчання, яка в подальшому внесла значний внесок в теорію і практику дистанційного навчання.

Навчальний центр ЮНЕСКО/ІІР (IRTC) Інституту кібернетики ім. Глушкова бере активну участь у розробці та здійсненні низки міжнародних проектів, у тому числі «Основи роботи в Інтернет». IRTC у рамках «Коперниківського 1445 Проекту» розробив низку нових дистанційних курсів. У 1998 р. у Вінницькому державному технічному університеті за сприянням Міжнародного фонду «Відродження» проводиться Міжнародна науково-методична конференція «Методичні і організаційні аспекти використання мережі Інтернет в установах науки й освіти» .