Дистанційна освіта у вищих навчальних закладах України і Заходу

У лютому 1998 р. Верховна Рада приймає Закон України «Про національну програму інформатизації», в 9-му розділі якої формулюються задачі з інформатизації освіти та визначаються напрямки їх реалізації [1]. З моменту прийняття цього Закону у системі освіти України відбувається ряд позитивних змін у галузі інформатизації та освоєння Internet.

Так, спільною постановою Президії Національної Академії наук України  і Колегії Міністерства освіти України  від 20.06.1997 р. створюється Асоціація користувачів телекомунікаційною мережею закладів освіти і науки України з координуючим «Центром Європейської інтеграції» у м. Києві, який в подальшому отримав офіційну назву Українська науково-освітня телекомунікаційна мережа «УРАН». Принципову структуру мережі «УРАН» показано на рисунку 2.

 

 

Рис. 2. Принципова структура Української науково-освітньої телекомунікаційної мережі «УРАН»  
(Київський реґіон)

 

 

   В інформатизацію держави  й освоєння Інтернету певний внесок зробили комерційні корпорації, насамперед такі, як «Глобал Юкрейн», Агентство комп’ютерної інформації «Світ Онлайн» та ін. Зараз десятки комерційних фірм пропонують свої послуги з підключення до Internet.

У результаті на початковому  етапі були створені певні наукові, матеріально-технічні та мережеві передумови розгортання національної системи  дистанційної освіти.

Поточний період характеризується низкою ініціативних пропозицій щодо створення Української системи  дистанційної освіти. Так, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» публікує Меморандум створення інформаційної освітньої мережі «Українська дистанційна освіта». З подібною пропозицією виступив Львівський інститут менеджменту, який претендує на лідерство у створенні української системи дистанційної освіти (UDL System) та бере на себе відповідальність за розвиток дистанційної освіти в Україні. За сприяння Світового Банку на базі Української Академії державного управління при Президентові України створюється Центр дистанційної освіти мережі глобального розвитку (Центр навчальної мережі глобального розвитку – НМГР), який також претендує на роль засновника системи дистанційної освіти.

Наказом Міністра освіти і  науки України № 293 від 07.07.2000 р. створюється  структурний підрозділ Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» – Український центр дистанційної освіти (УЦДО), головною метою діяльності якого є створення системи дистанційної освіти України відповідно до завдань Національної програми інформатизації. Основними завданнями УЦДО є:

1) розробка концепції дистанційної освіти в Україні;

2) розробка проектів нормативно-правової бази функціонування

дистанційної освіти;

3) розробка та апробація засобів навчально-методичного забезпечення

дистанційної освіти;

4) розробка механізму узгодження координованих дій вищих

навчальних закладів та установ  у межах експериментальної роботи щодо розгортання і створення  системи дистанційної освіти в Україні;

5) розробка проектів щодо стандартів на системи, методи та засоби

дистанційної освіти в  Україні;

6) проведення експериментальної роботи з оцінювання організації

дистанційної освіти та засобів  навчально-методичного забезпечення;

7) розробка, використання та розповсюдження дистанційних курсів;

організація та здійснення навчального процесу за дистанційною формою;

8) організація дистанційного тестування відповідно до міжнародних

вимог та стандартів;

9) підготовка фахівців у галузі дистанційної освіти: тьюторів,

викладачів, адміністраторів, розробників курсів тощо.

На сьогодні УЦДО розробив концепція розвитку дистанційної освіти України, визначив основні задачі та напрямки її реалізації; запропонована  організаційна структура системи. Відповідно до Концепції створення базових підвалин системи дистанційної освіти планується здійснити в два етапи.

Перший етап:

1) створення організаційної структури СДО;

2) розробка правових основ і стандартів ДО;

3) створення матеріально-технічної бази реґіональних і локальних

центрів ДО;

4) створення первинного фонду дистанційних курсів і забезпечення їх

експериментального впровадження;

5) розробка засад фінансування СДО;

6) реалізація пілотних проектів впровадження ДО.

Другий етап :

1) повномасштабне розгортання і впровадження дистанційної освіти як

форми навчання, рівноцінної  з очною, заочною та екстернатом;

2) впровадження системи багатоканального фінансування юридичних і

фізичних осіб СДО;

3) розробка і впровадження системи пільг щодо використання

комп’ютерних мереж і  телекомунікаційної інфраструктури для  складових СДО (юридичних і фізичних осіб);

4) впровадження системи ліцензування, атестації та акредитації

закладів ДО;

5) інтеграція СДО України у світову систему.

Стан розвитку дистанційної освіти в Україні на сьогоднішній день не відповідає вимогам до інформаційного суспільства, що прагне інтегруватись  у європейську і світову спільноту. По-перше, Україна відстає від  розвинутих країн в застосуванні технологій дистанційного навчання при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації фахівців різних галузей і рівнів. По-друге, має  місце суттєве відставання телекомунікаційних мереж передачі даних, які відзначаються  недостатньою пропускною здатністю, надійністю зв'язку та його низькою якістю. По-третє, в Україні відсутнє нормативно-правова  база, яка б регламентувала і забезпечувала  діяльність навчальних закладів у напрямку впровадження дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з  очною, заочною та екстернатом.

Незважаючи на зазначені  проблеми, кількість студентів та слухачів, що здатні і бажають навчатись  за дистанційними технологіями, вже  зараз досить велика і зростає  дуже швидко.

Певні кроки у розвитку та впровадженні дистанційних технологій у навчальний процес зроблені у багатьох навчальних закладах, організаціях та установах України, де накопичені науково-методичний, кадровий та виробничий потенціал, інформаційні ресурси та технології, існує телекомунікаційна  інфраструктура. Але переважна більшість  навчальних закладів, організацій та установ, які використовують або  намагаються використовувати технології дистанційного навчання, потребують об'єднання їх зусиль та зусиль державних  інституцій щодо: прискорення цього  процесу; координації дій, нормативно-правової захищеності; надання дистанційній освіті статусу рівноцінної з  очною, заочною, екстернатом форми  навчання; зменшення інтелектуальних, матеріальних та фінансових витрат на впровадження і розвиток дистанційної освіти.

Для забезпечення зазначених потреб, а також системності, комплексності  і узгодженості дій у реформуванні освітньої системи у напрямку встановлення дистанційної освіти необхідна  державна підтримка - створення, впровадження і розвиток національної системи  дистанційної освіти в Україні (СДО), яка стане частиною освітньої системи України та буде інтегруватись в Європейський та світовий освітній простір. При цьому СДО забезпечує функціонування дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з видачею державних документів, а також дистанційного навчання за окремими курсами чи блоками курсів - з видачею свідоцтв (сертифікатів) відповідних навчальних закладів системи дистанційної освіти.

Формування СДО повинно  базуватися на системному підході та програмно-цільовому методі, що реалізуються шляхом виконання Програми створення  системи дистанційної освіти в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Стрімкий розвиток глобалізації впливає на всі сфери життя  людей – особистісну, соціальну, культурну. Політичний та технічний  прогрес у найближчому майбутньому  призведе до спілкування “на рівні  людства”. Супутниковий зв'язок та Інтернет руйнують всі бар’єри в сучасному  світі. Розвиток туризму, масової культури, масового продукту – усе веде до єднання в медія просторі, а  основним засобом спілкування стає мова. Дистанційне навчання покликане  допомогти в глобальному освітньому просторі, воно виступає як ефективне  доповнення традиційних форм освіти, як засіб часткового вирішення її нагальних проблем, зокрема, надає  можливість одночасно з гнучким  за часом і високопрофесійним  за змістом вивченням різних предметних розділів знань, формуванням умінь  і навичок роботи з багатьох навчальних дисциплін забезпечити інтенсивне практичне застосування тими, хто  навчаються, методами і засобами інформаційно-комунікаційних технологій, розвиває уміння і навички  у сучасній науці і практиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Кадан А. М., Заяц Ю. Э. Современные глобальные сетевые технологии. Программа спецкурса. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http://mf.grsu.by/ Kafedry/kaf001/ academic_process/104/pr?dwnld=1.

2. Кремень В. Інформаційно-комунікаційні технології в освіті і формування інформаційного суспільства// Інформатика та інформаційні технології в навчальних закладах. Науково-методичний журнал. – 2006. – № 6. – С. 5–9.

3. Концепція діяльності Українського центру дистанційної освіти Національного технічного університету “Київський політехнічний інститут”. – К.: КПІ, 2000. – 5 с.

4. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні. – К.: КПІ, 2000. – 12 с.

5. Рыбалко Е.В. Сравнительный анализ дидактических принципов традиционного и дистанционного образования http://users.kpi.kharkov. ua/lre/seminar/ 19.htm

6. Сисоєва С.О. Проблеми дистанційного навчання: педагогічний аспект // Неперервна професійна освіта: Теорія і практика. – Випуск ІІІ-IV. – 2003. – С. 81.

7. Хуторской А.В. Предпосылки дистанционной педагогики /Преподавание в сети Интернет: Учеб. пособие / Ответ. ред. В.И. Солдаткин. – М.: Высшая школа, 2003. – С. 678.