Кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищій школі

ВСТУП

          Останніми роками змінюються політичні та економічні основи суспільства, визначаються домінуючі ціннісні орієнтири, підвищується значущість професійних якостей спеціалістів в усіх галузях діяльності. Сучасні умови вимагають формування у студентів творчого мислення, здатності до активної самостійної діяльності із засвоєння знань у процесі оволодіння майбутньою професією, пізнавальної активності майбутнього фахівця.

          Ще в травні 2005 року Україна  стала повноправним учасником  Болонського процесу, коли на конференції міністрів освіти країн Європи в норвезькому місті Берген міністр освіти і науки України підписав Болонську конвенцію, якою в 1999 році було проголошено створення єдиної зони європейської вищої освіти і передбачено протягом першого десятиріччя третього тисячоліття досягти таких першочергових цілей:

• впровадження системи зрозумілих ступенів, які можна легко порівняти;
• створення системи, яка ґрунтується на двох основних циклах – доступеневому і післяступеневому. Доступ до другого циклу потребує успішного завершення першого циклу навчання тривалістю не менше ніж 3 роки. Навчання впродовж другого циклу передбачає отримання ступня магістра (через 1-2 роки після одержання першого ступеня);
• запровадження системи кредитів за типом ECTS – європейської системи кредиту залікових одиниць трудомісткості як відповідного засобу підтримки студентської мобільності;
• сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості освіти з метою розроблення критеріїв і методологій, які можна легко порівняти.

Для досягнення проголошених цілей було проведено колегію

         Міністерства освіти і науки України і видано накази МОН України №454 від 29 липня 2005 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» і №774 від 30 грудня 2005 року «Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу», згідно з якими в усіх ВНЗ України III – IV рівнів акредитації розпочалося запровадження з 2005-2006 навчального року кредитно-модульної системи організації навчального процесу. 

          Процеси інтеграції в сучасному світі охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Освіта України в цілому і вища школа, зокрема, не можуть стояти осторонь, поза межами європейської інтеграції. Упродовж шести років освітнє співтовариство мобілізується задля спільної мети – формування загальноєвропейського освітнього простору. Зона європейської вищої освіти повинна базуватися на спільних фундаментальних принципах і підходах в організації вищої освіти. Відкрита зона європейської вищої освіти несе багато нових позитивних спільних перспектив, і разом з тим зберігає повагу до національних особливостей функціонування освіти в кожній окремій країні. Країни Європи докладають максимум зусиль для ліквідації бар’єрів і вироблення таких умов викладання та навчання, які б розширили мобільність студентів та посилили б співробітництво суб’єктів вищої школи. На думку представників багатьох університетів, завдання полягає у запровадженні системи академічних кредитів, що сприятиме підвищенню мобільності студентів у межах спільного освітнього простору, слугуватиме засобом їх передачі вищим навчальним закладом. У більшості європейських країн один кредит складає 25 (астрономічних) годин навчального навантаження, а 60 кредитів є максимальним річним навантаженням студента. Спільна система кредитів та можливість їх перезарахування у країнах-учасницях Болонської декларації дасть можливість взаємовизнавати дипломи, що в свою чергу сприятиме трудовій міграції. Організація і здійснення навчального процесу – це багатогранна і складна система дії і взаємодії.

          Багато хто вважає, що нинішня система освіти України сформувалася в умовах інформаційного дефіциту та обмежених можливостей доступу до джерел інформації. Тому діяльність педагога у вищій школі зводилась, насамперед, до інформаційних функцій, він виконував роль найважливішого та найдоступнішого джерела інформації. Оскільки студент є об’єктом навчального процесу і водночас об’єктом сприйняття та засвоєння інформації, то планування навчального процесу здійснювалось таким чином, що основна доля роботи лягала на аудиторне навчання. Сучасний стан розвитку інформаційного забезпечення відкриває широкі можливості доступу до джерел інформації і тому частково зміщує акценти у плануванні навчального процесу в бік самостійної роботи. Нині у багатьох країнах світу в основу вищої освіти покладено самостійну та індивідуальну роботу студентів. Дуже важливим аргументом проти різкого зміщення у бік самостійного навчання у галузі мовної підготовки є її комунікативний характер. Хоча звичайно деякі аспекти, наприклад, фонетичний, можуть базуватися на роботі студентів у фонетичних класах (лабораторіях) і передбачати виконання великої кількості самостійних практичних лабораторних завдань.

         Можна погодитись з тезою, що в сучасних умовах, коли країна входить у сфери високих технологій навчання, особливо пов’язаних з комп’ютером та Інтернетом, які дають широкі можливості і доступ до джерел інформації, інформаційна функція лектора різко зменшується. Звичайно, що диктувати лекцію і вести конспект – така форма співпраці лектора і студента втрачає свою актуальність. «Сучасний стан інформаційного забезпечення звів суть лекцій до консультативно-оглядового означення проблеми і аналізу можливих напрямків її вирішення» (Грубінко В.В. «Індивідуальна та самостійна робота студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процессу»). З іншого боку зростає значущість семінарських занять, де розкривається творчий підхід студента, його уміння мислити аналітично, здатність аргументувати і відстоювати власну точку зору на базі аналізу і синтезу вивченого. Ще одним важливим аргументом збільшення долі самостійної та індивідуальної роботи є той факт, що самостійність розвиває у студента здатність глибше розмірковувати, шукати шляхи вирішення проблем. Діяти самостійно означає знаходити правильні акценти у великому розмаїтті точок зору, а все це є дуже важливим для життєдіяльності у сучасному складному суспільстві.     

          Метою впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у світовому освітньому просторі. З метою стимулювання активної і систематичної аудиторної та поза аудиторної роботи студентів упродовж навчального року, підвищення ефективності поточного контролю та забезпечення об’єктивності оцінювання знань, умінь та навичок студентів у багатьох вищих навчальних закладах України проводиться атестація. Атестаційна оцінка виставляється студенту відповідно до суми рейтингових балів, набраних ним під час вивчення навчального матеріалу певного модуля з урахуванням модульного контролю. Сума рейтингових балів за вивчення модуля об’єктивно відображає реальний рівень засвоєння студентом відповідного навчального матеріалу, виконання ним всіх видів навчальної діяльності передбачених модульною робочою програмою дисципліни. Атестації проводяться двічі або тричі на семестр залежно від кількості навчальних модулів. Оцінка за атестацію повинна обґрунтовуватись викладачем і доводитись до відома кожного студента та оголошуватись перед групою. Студенти, які за наслідками рейтингового контролю та усіх атестацій з навчальної дисципліни мають лише відмінні оцінки, відвідували усі заняття, отримують підсумкову оцінку «відмінно» чи «зараховано» (якщо залік) без проходження семестрового контролю. Рішення про це приймає відповідна кафедра. Студенти, семестровий рейтинг (сума набраних рейтингових балів за всі модулі) яких становить менше 50% можливих рейтингових балів з навчальної дисципліни, до підсумкового семестрового контролю (заліку, диференційованого заліку, екзамену) з цієї дисципліни не допускаються і підлягають відрахуванню з університету за невиконання вимог навчального плану та графіка навчального процесу.  

РОЗДІЛ 1

  БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ТА КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 

          Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без модернізації системи вищої освіти, спрямованої на підготовку фахівців на рівні міжнародних вимог.

          Однією із передумов входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору є впровадження в систему вищої освіти України основних ідей сформульованих Болонською декларацією 1999 року.

          Болонський процес – це подальший розвиток основних положень Болонської декларації з метою створення і функціонування за-гальноєвропейського простору вищої освіти і загальноєвропейського простору досліджень, як двох основних принципів суспільства, заснованих назнаннях. 
          Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністрів освіти країн, що відбувся в м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року і стала повноправним учасником формування загальноєвропейського простору вищої освіти.

          Головна мета процесу що розпочався у вищій освіті більшості країн Європи і отримав назву згаданої вище декларації - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

          Болонський процес має свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997 р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбонської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі. Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього і наукового простору до 2010 року.

         Наступний етап Болонського процесу відбувся в Празі 19 травня 2001 року, де було підписано Празьке комюніке представниками вже 33 країн Європи.

          На саміті було виділено важливі елементи європейського простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу.

          Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту – поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Зазначається, що європейськи1й простір вищої освіти та європейський простір дослідницької роботи – дві взаємопов’язані частини сукупності знань.

          Четвертий саміт Болонського процесу був проведений 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія). Саме тоді Україна була прийнята до країн, що входять до європейського освітнього простору та є учасниками Болонського процесу.

         Забезпечення умов для розширення мобільності представляє для України одне з найважливіших завдань її інтеграції до Болонського процесу. Це стосується студентів, викладачів і науковців України, яким надається підтримка в рамках міжнародних угод: 86 міжурядових та 46 міжвідомчих угод з 61 країною світу, 17 з них про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання, прямих угод між вищими навчальними закладами і науково-дослідницькими установами та міжнародними програмами, що реалізуються в Європейському регіоні, і є доступними для України.

          Основні вимоги ставить членство України в Болонському процесі перед всією системою освіти та вищими навчальними закладами зокрема. В основному їх можна звести до таких шести ключових позицій:

• прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій;
• увести двоступеневу структуру вищої освіти;
• використовувати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів;
• напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням зрозумілих порівнюваних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки;
• усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.
• забезпечувати привабливість системи європейської освіти.

         Враховуючи ці вимоги та для найбільш оптимального та безболісного переходу від існуючої системи освіти в Україні до новітньої, яка враховуватиме основні положення Болонського процесу була розроблена модель кредитно-модульної організації навчального процесу.

          З метою перевірки цієї моделі рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року було розпочато проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

          На сьогодні у педагогічному експерименті задіяні 106 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, де охоплено понад 120 тис. студентів (5189 академічних груп) за 75 напрямами підготовки.

          За час проведення експерименту Міністерством освіти і науки розроблено Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців (наказ МОН від 23 січня 2004 року №48), а також визначено особливості організації навчального процесу в умовах кредитно-модульного навчання (наказ МОН від 20 жовтня 2004 року № 812).

         Вказані нормативні документи визначають такі основні положення:

• ціна кредиту для напрямів підготовки (спеціальностей), з яких проводиться експеримент, складає 36 годин. Нормативна кількість залікових одиниць на один навчальний рік - 60 кредитів. Відповідно, для підготовки бакалавра - 240 кредитів.
• кількість кредитів за навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин з навчальної дисципліни на ціну кредиту (з округленням до 0,5 кредиту).
• у навчальних та робочих планах експериментальних напрямів підготовки вводиться додаткова графа «Кредити ECTS».
• в академічній довідці в графі «Години» через дріб зазначається кількість кредитів ECTS, а в графі «Оцінки» через дріб - оцінка за шкалою ECTS.

          Наразі у вищих навчальних закладах України розпочинається другий етап впровадження кредитно-модульної системи у навчальний процес, який передбачає охоплення більшого контингенту студентів та викладачів.     
 
 
 

РОЗДІЛ 2

  СУТНІСТЬ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ