Критерії вихованості людини. Формування мотивів поведінки

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ 

       Харківський національний університет внутрішніх справ 
 

       Факультет психології, менеджменту, соціальних та інформаційних технологій  
 

       Кафедра психології та педагогіки 
 

       Реферат на тему:

       « Критерії вихованості  людини. Формування мотивів поведінки. » 
 
 
 
 

Виконав:

курсант 3 курсу

групи ФПТ 09- 4

Мироненко Т. Ю. 
 

Науковий керівник:

доцент  кафедри, доктор педагогічних наук

полковник міліції

Федорено  О. І. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків 2011 

ЗМІСТ

Розділ I. Вихованість людини:

1. Критерії вихованості
2. Виховний вплив

Розділ II. Мотивація і поведінка людини. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ I. Вихованість людини:

1. Критерії вихованості

    Для кожного вікового періоду притаманні відповідні показники і критерії вихованості. Важливим критерієм вихованості є особистісні якості, передусім духовні та моральні, в яких найвиразніше виявляється сутність її внутрішніх, суб'єктивних ставлень до явищ суспільного життя, людей, праці, до себе, до трансцендентних цінностей.

    Критеріями  вихованості слугують лише ті якості особистості, що сформувалися в єдності мотиву та дії. Саме сформованість соціально цінних мотивів дій і вчинків, передусім морально мотивованої активності, є одним із надійних критеріїв вихованості особистості, який свідчить про ефективність усіх видів виховання.

    Показниками вихованості вважають такі важливі  якості особистості, як патріотизм, гуманізм, відповідальність, чуйність, сумлінне ставлення до праці, дисциплінованість, активність, принциповість, цілеспрямованість, допитливість, естетичний розвиток, прагнення до фізичної досконалості.

    Одним із критеріїв моральної вихованості  є рівень сформованих моральних  потреб, почуттів, звичок. Здатність  діяти під впливом власного наміру, переборювати всі інші спонукання, бажання, які заважають його реалізації, свідчить, що дитина свідомо керує своїми мотивами та поведінкою. Морально вихованим вважається не той, хто може діяти морально, а той, хто не може чинити аморально. Для цього потрібні не лише знання у сфері моралі, а й моральні почуття, мотиви поведінки.

    Визначення  рівня вихованості учня передбачає безпосереднє оцінювання його якостей, цілеспрямоване спостереження за поведінкою та діяльністю, інші методи.

2. Виховний вплив

    Одним із завдань педагогічної психології є вивчення психологічних основ інтегральних і ситуативних виховних впливів.

      Виховний вплив - процес організації  спільної активної діяльності  педагога і учнів з метою  зміни моральних, соціально-психологічних  характеристик та перебудови  поведінки об'єктів виховного  впливу.

    У вихованні педагоги частіше використовують імперативні (наказові) та маніпулятивні виховні впливи, дуже рідко -розвивальні. Один і той самий вплив може породжувати різні мотиви поведінки учня. Багато з них залишаються нейтральними, не впливаючи на дитину.

    Виховання передбачає вплив на свідомість і самосвідомість, емоційну і спонукальну сфери. Вплив має проектуватись на всю особистість, увесь її суб'єктивний гніт, спонукати до переживань. Однак неможливо викликати в дитини почуття, не схвилювавши її, як і неможливо звеліти їй відчути ненависть до ворогів чи любов до рідного краю. Хоча, за словами К.

    Станіславського, "почуттю наказувати не можна", але, використовуючи певні впливи, у  школяра можна виховати здатність  до переживань.

    Провідна  роль у виховному процесі належить педагогу, який керує ним, створює умови для самовиховання, застосовуючи переконання, вимоги, педагогічне навіювання, санкції, приклад, вправляння та ін. Ефективний виховний вплив забезпечують такі психологічні передумови:

    Успіх виховного впливу залежить від смислу, який вбачає вихованець у вимогах педагога. Нерідко найкращі наміри, правильні впливи, вимоги вчителя сприймаються учнями навпаки.

    Між ними виникають смислові бар'єри - ситуації, коли одне і те саме явище має  різний смисл для педагога і учня: те, що педагог вважає позитивним, учень - негативним, і навпаки. Вони ніби розмовляють різними мовами.

    Найчастіше  трапляються такі варіанти прояву смислових  бар'єрів:

    Для подолання смислових бар'єрів між  педагогом і дитиною необхідно  дбати, щоб зміст інформації відповідав можливостям дитини у її сприйнятті і розумінні; володіти широким арсеналом мовленнєвих і немовленнєвих способів її передавання; розвивати здатність вихованця усвідомлювати небажані наслідки його вчинків; залучати з метою реалізації впливу вимог педагога авторитетних для вихованців особистостей; сприяти педагогові в організації самовиховання і перевиховання; викликати у виховному процесі глибокі емоційні переживання.

    Смисловий бар'єр виникає і внаслідок впливів  на учня без урахування його потреб, уявлень про дійсність і себе. Тому необхідно дбати не лише про вибір впливів, а й про розуміння мотивів дій, вчинків учня.

    Педагогічно доцільними є виховні впливи, які  знімають конфлікти між різними  актуалізованими спонуками особистості  та обмеженнями, що накладаються на них психологічними, соціальними, моральними і духовними умовами, а також вимогами особистісних стосунків і конструктивної соціальної інтеграції.

    Впливи  педагога повинні бути гуманними, зважати  на гідність дитини, не травмувати її, відповідати провідним психічним функціям, враховувати її моральний досвід.

    Психологічні  впливи і стратегії у вихованні  та основи організації самовиховання  і перевиховання

    Психологічні  впливи дають змогу педагогові проникати  у дію найпотаємніших механізмів психіки людини, управляти дитиною навіть усупереч її бажанням. Психологічний вплив передбачає, що одна людина намагається підтримати, схвалити, прийняти (скоригувати) поведінку іншої. Психологічна взаємодія можлива завдяки фізичному контакту, передавальному імпульсу руху (наприклад, фізичний дотик тощо), а також повідомленню інформації, наділеної певним сенсом (дистантна психологічна взаємодія).

    Результат психологічного впливу проявляється у  зміні емоційних станів, поведінки  людини.

    Психологічна  взаємодія здійснюється відповідно до таких стратегій:

    Співпраця вчителя і учнів будується  на принципах довіри, віри у найкраще і творче начало в іншому. За спостереженням психологів, особливу функцію впливу на дитину здійснюють оцінки. Позитивні  оцінки підкреслюють досягнення, підбадьорюють, стимулюючи особистісне зростання.

    Відсутність оцінок здійснює протилежний вплив, є найгіршою. Якщо при цьому вчитель  одних дітей оцінює, а інших - ні, то це дезорганізовує окремих учнів, провокує невпевненість, пригноблює активність, уповільнює особистісний розвиток дітей. Крім того, це свідчить про неоднакове ставлення педагогів до дітей, невміння виявляти до них чуйність, розуміти їх.

    Розвивальна стратегія виховання ефективна, якщо педагог враховує вікові та індивідуальні  особливості дітей. Завдяки цьому він зможе уникнути помилок у вихованні: використовувати яскраві приклади, не моралізувати; переконувати, але не змушувати; рідше вдаватися до покарання; розвивати мотиви поведінки; впливати на дитину за мінімальної емоційної напруженості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ II. Мотивація і  поведінка людини

    Розуміння змісту мотивацій – головний показник професійної майстерності доброго керівника громадської організації. Знання про те, чому люди роблять те, що вони роблять – необхідна передумова для того, щоб допомогти їм реалізувати власні мотиви та попередити випадки, коли мотивації можуть викликати певні ускладнення. Кожна людина має свої інтереси та потреби, цінності, у задоволені яких полягає зміст людського життя.

    Мотивація – це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання особи до дієвості, спрямованої на досягнення особистих цілей чи цілей організації.

    Теоретичний аналіз різноманітних моделей мотивації  показав як позитивні, так і негативні  аспекти їх використання, і це природній процес, оскільки в “теорії і практиці керівництва немає ідеальної моделі стимулювання, яка відповідала б різноманітним потребам індивідів” [2]. Запропонована нижче класифікація традиційно застосовується у різних країнах. Це такі моделі як: “батога та пряника”, первинної та вторинної потреби, внутрішньої та зовнішньої винагороди, факторна модель стимулювання, теорія справедливості, сподівання, соціальної справедливості та інші. Існуючі моделі мотивації надзвичайно різноманітні за своєю спрямованістю та ефективністю, при чому більшість з них придатні для використання лише у комерційному секторі.

    Проблема  вивчення мотивацій лише з психологічного аспекту, не дає можливості чітко  визначити, що ж спрямовує людину до діяльності. Однак дослідження поведінки особистості у процесі активності подає певні загальні трактування мотивації діяльності суб’єкта, але навіть вони дозволяють розробляти прагматичні моделі.

    Різноманітні  теорії мотивації вчені розподіляють на дві категорії:

• · змістовні (теорія потреб Туган – Барановського, ієрархія потреб Маслоу, теорія потреб Маккеланда, двофакторна теорія Герцберга);
• · процесійні (теорія сподівань Врума, теорія справедливості, комплексна процесійна теорія Портера і Лоулера);

    Для чіткого розуміння та дефініції  теорій змістовних та процесійних мотивацій, потрібно засвоїти трактування засадничих понять – потреб, інтересів.

    Потреби – це усвідомлена відсутність  чогось, що викликає прагнення до відповідної  діяльності. Первинні потреби закладені генетично, а вторинні виробляються в процесі пізнання і здобуття життєвого досвіду.

    Потреби не можна безпосередньо спостерігати чи виміряти. Про існування потреб свідчить поведінка людей. Потреби  – це реальні причини виявлення  інтересів, які послуговують мотивом до діяльності.

    Інтерес – це об’єктивно зумовлений мотив  діяльності суб’єкта (окремої людини, соціальної спільноти), який формується з усвідомлення самої потреби  та з’ясування умов і засобів її задоволення. В процесі реалізації інтересу, людина неодмінно бере до уваги не лише сам предмет потреби, а ще й обставини та умови його здобуття – існуючі норми та регламенти людських стосунків, соціальні інституції та установи. Зміст інтересів виражає внутрішню сутність суб’єкта, світогляд, його сприйняття навколишнього світу, наявні матеріальні та духовні цінності культури. Найміцніше гуртують людей спільні інтереси. Це не просто сума індивідуальних інтересів членів спільноти і не просто чийсь один інтерес, який прийнято вважати спільністю для багатьох. Це інтегроване, узагальнене вираження одиничних інтересів, інтерес, який є справді спільним для сукупності людей, причетність до якого є визначальною ознакою членів певної групи.

    Політика  також є “змаганням інтересів, не відсторонених, абстрактних ідеалів, а цілком реальних, земних потреб конкретних людей та сукупних угрупувань” [3]. Тому досліджуючи індивідуальні інтереси та потреби, можемо їх вважати основою для формування більш складніших парадигм – громадських організацій.