Методика стимулювання пізнавальних інтересів майбутніх операторів комп’ютерного набору (на матеріалі вивчення предмета «Основи роботи

1. Еврика. Передбачає створення умов, за яких учень, виконуючи навчальне завдання, несподівано для себе доходить висновку, який розкриває раніше йому невідомі можливості. Отриманий результат повинен бути новий, цікавий, оригінальний, відкривати нові перспективи пізнання. Завдання вчителя помітити це глибинне особистісне «відкриття», підтримати учня і поставити перед ним нові завдання, надихнути на їх вирішення.

2. Навмисна  помилка, або «Допоможи мені». Передбачає використання вчителем навмисно зроблених помилок з метою привернути увагу учнів, звернення до них за допомогою, що пробуджує почуття гідності (знайшов помилку вчителя), стимулює бажання вчитися.

3. Диспут (від лат. disputo — досліджую, сперечаюсь) – публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему та навчальна дискусія (від лат. discussio — розгляд, дослідження) – суперечка, обговорення певного питання. Базується на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, що вчить їх мислити самостійно, сприяє розвитку аналітичних навичок. Навчає мислити самостійно, розвиває здатність до виваженої аргументації та поважання думки інших [6, c. 113].

Також, як зазначив Рубінштейн С. Л., розрізняють такі види дискусій:

1. Дискусія, що виникає під час вирішення певної проблеми класом або групою учнів;
2. Дискусія, скерована на формування моральних та ідейних переконань;
3. Дискусія, метою якої є обґрунтування наукових положень, що вимагають попередньої підготовки учнів за першоджерелами.

Серед різноманітних форм дискусій найпоширенішими є

1. «Круглий стіл» – бесіда, в якій беруть участь 5-6 учнів, котрі обмінюються думками як між собою, так і з аудиторією (рештою класу);
2. Засідання експертної групи («панельна дискусія»), в якій беруть участь 4-6 учнів разом з обраним головою; спочатку група обговорює певну проблему, потім пропонує свою позицію всьому класу у формі повідомлення або доповіді;
3. Форум – обговорення, в якому експертна група обмінюється думками з аудиторією (класом);
4. Симпозіум – обговорення, у процесі якого учасники виступають з повідомленнями, представляючи власну позицію, відповідають на запитання класу;
5. Дебати – обговорення, побудоване на основі заздалегідь запланованих виступів учасників, які представляють дві команди-суперниці; після виступів команди відповідають на запитання, вислуховують спростування своїх аргументів тощо;
6. Судове засідання – обговорення, що імітує судовий розгляд справи [7, c. 204].

Отже, диспути й дискусії створюють оптимальні умови для збагачення учнів навчальною інформацією, у запобіганні можливих помилкових тлумачень, вчать аргументувати, доводити, обстоювати власну думку, критично ставитись до чужих і власних суджень, сприяють створенню атмосфери доброзичливості, поваги до думок інших.

3. Психолого-педагогічні умови стимулювання пізнавальних інтересів майбутніх операторів комп’ютерного набору.

Педагогічне стимулювання — це заохочення діяльності учнів, яке дає змогу показати себе з найкращого боку, це створення умов, у яких студенти працюють із найбільшою ефективністю та найменшою напругою, це своєчасна оцінка діяльності учня.

Серед основних стимулів, згідно Щукіної Г. І., виділяють такі:

•  гарна оцінка (високий бал);

•  запис подяки в щоденнику;

•  заохочення словами;

•  групова робота;

•  призначення консультантом;

•  виставка кращих робіт [9, c.170].

Проблема використання в дидактичному процесі методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів особливо актуальна на сучасному етапі становлення національної системи освіти і збагачення її новим змістом. Із педагогічної практики відомо, що ефективність навчання учнів суттєво знижується, коли застосовуються пасивні методи дидактичного впливу, відсутній діалог між педагогом та учнем.

За Костіною В. В. в навчальному процесі сучасна педагогіка рекомендує збагачувати традиційні методи навчання такими прийомами та способами, які сприяли б формуванню в учнів мотивацій до навчання, майбутньої професійної діяльності, змістовних життєвих настанов, високого рівня активності, створенню умов для активного самостійного набуття учнями загальнонаукових та професійних знань, навичок та вмінь. Використання методів активізації сприяє впровадженню в дидактичний процес технології особистісно зорієнтованого навчання та забезпечує особистісну спрямованість кожного навчального заходу. Під час проведення особистісно зорієнтованого уроку вчитель мусить із повагою ставитися до будь‑якого висловлювання учня з обговорюваної теми. У таких умовах учні прагнутимуть бути «почутими», без вагань висловлюватимуть свої думки, пропонуватимуть, не боячись помилитися, свої варіанти для обговорення [4, c. 91].

Отже, сучасна  дидактика вимагає від учнів не тільки зрозуміти, запам’ятати й відтворити отримані знання, а й уміти ними оперувати, ефективно застосовувати в професійній діяльності й творчо розвивати. Досягненню цієї мети сприяють методи стимулювання та активізації навчально‑пізнавальної діяльності, спрямовані на розвиток в учнів творчого самостійного мислення і здатності кваліфіковано розв’язувати професійні завдання. Використання цих методів забезпечує тісний зв’язок теорії з практикою, розвиток нестандартного стилю мислення, самосвідомості й саморегуляції розумової діяльності, навичок спілкування, створення атмосфери співпраці.

Методи стимулювання та активізації навчально-пізнавальної діяльності — це сукупність прийомів і способів психолого‑педагогічного впливу на учнів, що (порівняно з традиційними методами навчання) передусім спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, формування творчих навичок та вмінь нестандартно розв’язувати певні професійні проблеми й удосконалювати навички професійного спілкування. Методи стимулювання — методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією [4, c. 110].

Серед них, на думку Щукіної. Г. І., найбільш поширені методи:

1. Метод навчальних  дискусій. Він ґрунтується на обміні думками між учнями, учителем та учнями, учить самостійно мислити, розвиває вміння практичного аналізу і ретельної аргументації висунутих положень, поваги до думки інших. Навчальна дискусія використовується під час спільного розв’язання проблеми, її мета — обговорення наукових положень, даних, що потребують безпосередньої підготовки учнів за джерелами, ширшими, ніж матеріал підручника. Під час дискусій учні отримують нові знання, дискусія створює емоційно насичену атмосферу, яка сприяє глибокому проникненню учнів у суть явищ. Одні з них усвідомлюють, що ще не все знають, і це спонукає їх до заповнення прогалин, інші відчувають задоволення від того, що знають більше за інших і прагнуть утримуватися на такому рівні.

2. Метод навчальної  дискусії тільки тоді дає бажаний результат, коли навчальний процес відбувається в атмосфері доброзичливості, поваги до думки товариша, що дає змогу кожному висловитись, не боячись осуду. Так, на уроках математики в 5‑му класі вчитель дає учням можливість оцінити відповіді один одного, діти навіть пропонують свою оцінку, пояснюючи, чому і за що її зароблено, а чому й знижено. А на уроках біології мене вразило, як делікатно й тактовно діти висловлюють думку про творчість однокласників, роблячи насамперед наголос на позитивних моментах, і тільки потім указують на недоліки.

3. Метод забезпечення  успіху в навчанні — метод,  що передбачає допомогу вчителя  учневі, який відстає, стимулюючи розвиток інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. Учитель допомагає слабшому учневі доти, доки він не наздожене однокласників і отримає першу хорошу оцінку, яка піднімає настрій, пробуджує усвідомлення власних можливостей і на цій основі прагнення закріпити успіх. Забезпечення успіху в навчанні є ефективнішим, коли в дітей зміцнюють віру у власні сили, пробуджують почуття власної гідності.

4. Метод пізнавальних  ігор — спеціально створена  захоплива розвивальна діяльність, яка має неабиякий вплив на  засвоєння учнями знань, набуття  вмінь і навичок. Гра в навчальному  процесі забезпечує емоційну  атмосферу відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для цього настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, перевантаження.

5. Метод створення  ситуацій інтересу в процесі  викладання навчального матеріалу  починається зі знайомства учнів з новим предметом. Так, на початку вивчення географії в 6‑му класі учні відмовилися від типових обкладинок зошитів, а підібрали їх так, щоб кожна обкладинка стимулювала інтерес до нового предмета: краєвиди України, природа тощо.

6. Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу передбачає, що під час викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку атмосферу, у якій вони отримують моральне задоволення від того, що інтелектуально зросли хоча б на йоту. Коли учень відчує, що збільшує свій багаж знань, свій словниковий запас, збагачує свою особистість, він цінуватиме кожну

годину перебування  в школі, намагатиметься ефективніше  працювати над собою. Цей метод  стимулювання пізнавальної діяльності учнів максимально реалізується за умови високопрофесійного підходу до своєї роботи кожного вчителя. Запорука успіху — глибоке володіння матеріалом, якісна підготовка до кожного уроку, чітке бачення вчителем мети уроку та шляхів її досягнення.

7. Метод опори на життєвий досвід учнів полягає в тому, що в повсякденному житті за межами гімназії вони щодня спостерігають найрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть будуватися на певних закономірностях, із якими учні знайомляться під час вивчення

шкільних предметів. Так звані «відкриття» наукових основ тих процесів, за якими учні спостерігали в житті чи самі брали в них участь, зумовлюють інтерес до теоретичних знань, тому, готуючись до уроку, учитель мусить визначити, що в новому навчальному матеріалі може бути відоме учням, на що можна буде спертися.

8. Методи стимулювання обов’язку й відповідальності в навчанні передбачають пояснення дітям суспільної та особистої значущості навчання, висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов’язку; заохочення до сумлінного виконання обов’язків, оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки на недоліки, зауваження. Цікавим методом стимулювання пізнавальної діяльності учнів є написання ними творчих робіт з тих предметів і на ті теми, які вони вважають найцікавішими. Додатковим джерелом знань та творчого розвитку учнів є участь у позакласній роботі — тематичних декадах, інтелектуальних марафонах, відвідування гуртків. У нашому педагогічному колективі активно використовуються зазначені вище методи стимулювання пізнавальної діяльності учнів. Для досягнення максимальної ефективності цей процес стає неперервним. Неодмінно має відбуватися постійне збагачення власного досвіду кожного вчителя сучасними педагогічними підходами, повноцінне втілення передового досвіду в щоденну роботу. Головною метою виховання та навчання дитини

є всебічний  розвиток її особистості. Його можна  досягти шляхом залучення дитини до різних видів діяльності, постійного і планомірного формування пізнавальних здібностей. Тому в процесі навчання треба стимулювати й спонукати дітей до самостійної пізнавальної діяльності, бо, як каже народна мудрість, «недостатньо мати добрий розум, головне — добре користуватися ним» [9, c. 145].

Отже, визначальна  роль у стимулюванні пізнавальних інтересів учнів належить не тільки процесу навчання, але і залежить від відповідної організації навчально – виховного процесу. Сучасний підхід передбачає, що викладач не тільки виховує і навчає, але й актуалізує, стимулює прагнення студента до саморозвитку і самовиховання, створює умови для самовдосконалення. Таким чином, процес педагогічного стимулювання пізнавальних інтересів набуває важливого значення в педагогічній практиці викладача навчального закладу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Бойко Н.О.  Формування в учнів потреби  в знаннях

як основи їх пізнавального інтересу // Засоби

навчальної  та науково-дослідної роботи. – Харків:

ХДПУ ім. Г.С. Сковороди, 1998. – С. 128-131.

2. Кон И.С.  Психология старшеклассника: Пособие  для

учителей. –  М.: Просвещение, 1982. – 207 с.

3. Конвенция  о правах ребенка // Документы  ООН о

детях, женщинах и образовании. – М.: Нар.

образование, 1995. – С. 3-53.

4.  Засоби  управління навчально-

пізнавальною  діяльністю учнів у процесі вивчення

хімії // Проблеми інженерно-педагогічної освіти: Зб.

наук. пр. – Вип. 1. – Харків: УІПА, 2001. – С. 62-69.

5. Маклаков А.Г.  Общая психология. – СПб.: Издательство

“Питер”, 1999. – 720 с.

6. Овчарова Р.В.  Технологии практического психолога

образования: Учебн. пособие. – М.: ТЦ “Сфера”,

2000. – 442 с.

7. Рубинштейн  С.Л. Основы общей психологии. –

СПб.: Питер, 2000. – 592 с.

8. Формирование  личности старшеклассника / Под  ред.

Н.В. Дубровиной; Научн.-исслед. ин-т общей и пед.

психологии; Акад. пед. наук. СССР. – М.:

Педагогика, 1989. – 168 с.

9. Щукіна Г.І. Проблема пізнавального інтересу в педагогіці. - М.: Педагогіка, 1971

10. Онищук В.О. Шлях до глибоких знань. - К., 1969. - с. 9-10