Особливості вищої освіти в Китайській Народній Республіці

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ

“ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Особливості вищої освіти в Китайській Народній Республіці»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка групи МЕ-51м

Чефранова Лідія Олексіївна

 

 

 

 

 

Полтава 2013

Зміст

 

1. Особливості освіти в Китайській Народній Республіці
2. Управління системою освіти
3. Платна освіта
4. Недержавні освітні установи в Китаї

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Особливості  освіти в Китайській Народній  Республіці

 

Сучасна система  освіти в КНР має ряд специфічних рис, якщо порівнювати її із зарубіжними аналогами. Згідно з доповіддю ЮНЕСКО «Освіта для всіх», Китай займає друге після Індії місце в світі за кількістю неписьменних дорослих громадян – 224 млн. чоловік. Це приблизно чверть всіх неграмотних людей світу. Майже 80% китайців проживають в сільських районах, де часом не можуть отримати навіть повну середню освіту, не кажучи вже про вищу. В цілому по країні на кожні 10 тисяч чоловік припадає лише 60 випускників вищих навчальних закладів. Але це положення збережеться недовго. 

Освітні досягнення китайців слід оцінювати, беручи в розрахунок ситуацію в країнах, хоча б почасти  порівнянних з Китаєм з пройденого історичного шляху, а також по чисельності та структурі населення. У якості бази для таких порівнянь є сенс в першу чергу взяти азіатські держави. На їх фоні стають очевидними серйозні успіхи КНР. Так, на відміну від ще одного азіатського велетня – Індії, Китай є країною з високим і швидко зростаючим рівнем грамотності населення, в тому числі селянського (що становить основну масу населення в обох країнах). Неписьменними в Китаї залишаються лише 15-17% дорослого населення (47% в Індії, 61% в Бангладеш, 59% в Пакистані, 27% в Ірані, 17% в Туреччині, 15% в Індонезії). Ще краще у КНР інший важливий індикатор – частка безграмотних жінок у віковій групі 15-24 роки. Він показує ефективність боротьби з неписьменністю за останні двадцять років і побічно свідчить про положення жінок в сім'ї та суспільстві. У Китаї вказаний показник складає всього 4% (44% в Індії, 63% в Бангладеш, 61% в Пакистані, 10% в Ірані, 8% у Туреччині, 4% в Індонезії).

Система освіти Китаю – найбільша в світі: у країні налічується 30 млн. студентів. Структура освіти в КНР схожа на українську, складається з декількох ступенів і включає початкову і середню школу, а також вищу і середню спеціальну освіту. Початковий ступінь – дошкільна освіта (дитячі садки, діти 3-5 років). У початковій школі в Китаї вчиться порядка 140 млн. чол., термін навчання – шість років. У 1996 році в початкову школу в Китаї поступило 98,8% дітей 6-річного віку.

Наступний щабель – обов'язкова дев'ятирічна освіта, яка була запроваджена після реформи у 1986 році. Початкова і неповна середня школи паралельно практикують навчальні системи «6 і 3», «5 і 4» або «9 років поспіль». Після дев'ятирічки учні можуть поступити в повну середню школу (по китайськи - вищу середню), де доведеться навчатися ще три роки, тобто загальний термін навчання становитиме 12 років. Можна також отримати середню спеціальну (професійну) освіту: після 9 класів термін навчання становить чотири роки, після 12 класів - два.

Вузи теж  практикують звичну нам систему: на денних відділеннях навчання триває п'ять років (у медичних інститутах сім-вісім). Вища освіта може бути двох типів: або за програмою спеціаліста (на денних відділеннях навчання триває п'ять років, а в медичних інститутах сім-вісім), або дворівневе, по системі бакалавр + магістр. Після отримання диплома про вищу освіту можлива навчання в аспірантурі для отримання ступеня доктора філософії.

Система вищої освіти налічує майже 800 університетів та 1600 професійних вищих навчальних закладів. І вона активно розширюється: якщо у 1978 році тільки 1,4% молоді були студентами вищих навчальних закладів, то сьогодні їх 20%. Незважаючи на такий попит, влада Китаю приділяє велику увагу якості навчання.

Навчальний  рік в університетах Китаю  поділений на 2 семестри – осінній  та весняний. Осінній починається  у вересні, весняний – у березні. Літні канікули припадають на липень і серпень, зимові – на період китайського Нового Року (кінець січня-лютий). Реєстрація кандидатів на навчальний рік проходить з лютого по червень. Система вищої освіти Китаю вже сьогодні може похвалитися міжнародним авторитетом. Китайські випускники працюють в провідних наукових установах в Пн. Америці, Європі, Японії, Австралії та інших країнах. Щорічно близько 20 тисяч випускників ВУЗів Китаю продовжують своє навчання в аспірантурі та докторантурі за кордоном. Багато китайських студентів працює в Силіконовій долині, Уолл-стріт, викладає в університетах світового класу. Китайський уряд підписав угоди про взаємне визнання дипломів з 64 країнами і регіонами, в тому числі з Росією, Великобританією, Німеччиною, Італією та іншими.

Закон КНР про  обов'язкову освіту з'явився лише в 1985 році. Вводили його поступово. На першому етапі, в 80-х роках, обов'язковим стало лише початкова освіта (зазвичай триває шість років). Нею сьогодні охоплено понад 99% жителів. На другому етапі, в 90-х роках, обов'язковою визначена дев'ятирічна освіта. Її тепер отримує до 98% молоді. Зміни в системі вищої освіти КНР вражають. Згідно з цифрами, в 1949 році в країні діяло лише 205 державних вузів. До кінця століття їх було вже 1942. Кількість студентів склало 7 млн. 180 тис. Відсоток випускників шкіл, які побажали продовжити освіту, зріс до 10,5%. У 2004-му армія китайських студентів перевищила 20 млн. чоловік, коефіцієнт надходження випускників до вузів досяг 19%, що свідчить про неухильне зростання престижу вищої освіти.

Крім того, в  Китаї швидко розвивається вища професійна освіта і вища освіта на основі екстерну. У 2004 році функціонувало 92 професійно-технічних інституту. А число громадян, прийнятих для здобуття вищої освіти екстерном, досягла 13 млн. в рік. Також заможні китайці їдуть вчитися за кордон. У вузах США, наприклад, 40 тисяч китайських студентів, у російських – 8000 і т. д. Звертає на себе увагу виключно широка географія зарубіжного навчання: в даний час студентів з КНР приймають понад 100 країн.

Історія післявузівської  освіти КНР нараховує всього півстоліття. Раніше китайські фахівці навчалися в аспірантурі тільки за кордоном, найчастіше в СРСР. Тепер в країні сформована своя система аспірантської освіти. Вона складається з двох циклів. До першого відноситься підготовка фахівців з науковим ступенем магістра (термін навчання два роки), до другого – підготовка фахівців зі ступенем доктора наук (термін навчання три роки). Створена система забезпечує власну підготовку наукових фахівців вищої ланки.

З введенням  обов'язкової освіти в КНР значно збільшилися і асигнування на потреби освіти, якісно покращилися умови навчання, підвищилась кваліфікація педагогічного персоналу. На сьогоднішній день немає практично жодної школи в провінції, де навчальні класи не були б оснащені за останнім словом техніки. Уряд дбає про підтримання статусу педагогічної праці, підвищення заробітної плати. І якщо Українв тільки нарікає на «витік мізків», то Китай «мізки» реально приваблює. Держава контролює реформу освіти, визначає програму, видає підручники і т. д. Але головне – відбувається модернізація системи. Вводяться нові предмети, фінансуються перспективні напрями досліджень, розробляються сучасні технології.І все в ім'я єдиної кінцевої мети – створення економічно сильної, конкурентоспроможної країни.

 

2. Управління  системою освіти

 

Загальне керівництво сферою вищої освіти Китаю здійснює Держрада через підпорядковані йому Міністерство освіти і відомства (в даний час 70% з 2200 вузів перебувають у віданні Міністерства освіти КНР, інші є відомчими). Дозвіл на створення або зміну статусу вузів дають адміністративні органи Держради, провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування або інші організації за їх дорученням. Держава заохочує в рамках закону створення та фінансування вузів професійними, підприємницькими, громадськими колективами та організаціями, окремими громадянами. Тим самим вперше в принципі допускається ідея заснування та легалізації приватної вищої школи. При цьому підкреслюється, що метою створення вузу в КНР має бути служіння інтересам держави і суспільства, а не отримання прибутку.

Поступово раціоналізується структура спеціальностей. В даний час вища школа КНР готує майстрів по 820 напрямках. У відсотковому відношенні пріоритетні технічні спеціальності і фундаментальні науки. Друге місце займають педагогічні професії, що пояснюється їхньою затребуваністю на ринку праці.

У модернізованому  Китаї ВУЗам дана велика свобода  в залученні додаткових коштів для  розвитку науки і технологій. Такі види комерційної діяльності, як здача приміщень в оренду, видавничі і друкарські послуги і так далі, поширюються все ширше. Також протягом останнього десятиліття поряд ВНЗ проведений експеримент по створенню високотехнологічних підприємств з метою розвитку науково-дослідних лабораторій і експериментальних проектів. В результаті сформовано низку конкурентоспроможних прибуткових компаній. Для цих цілей уряд надає відповідні пільги на придбання навчальними закладами імпортного устаткування і матеріалів. 

 У КНР  використовували західний досвід  по заснуванню індустріальних  парків високих технологій. Влада визначили чотири найважливіших наукових напрямки, в яких вони створюються: інформаційні технології, технології нових матеріалів, електроніка, біотехнології. Сьогодні в країні порядку 20 таких парків, розташованих в передмістях густонаселених промислових міст і концентрують науково-дослідні, конструкторські інститути, дослідні провадження, лабораторії, випробувальні полігони. Китай активно привертає іноземних фахівців і викладачів в університети і технопарки.

 

 

 

 

3. Платна освіта

 

У КНР фактично відбувся перехід на самофінансування, навчання у вузі стало платним. При надходженні до вищих навчальних закладів іспити не здають. Кваліфікаційні випробування у вигляді тестування проводять один раз по закінченні школи. Для зарахування необхідно набрати 500 балів. А за кожен недобраний бал треба заплатити 1000 юанів на рік. У середньому плата за навчання коливається від 500 до 1 500 дол на рік. І при цьому абітурієнти ще проходять жорсткий конкурс, так що про відсів мова практично не йде.

На кошти держави або з пільговою оплатою можуть вчитися лише молоді люди з потребуючих сімей або з далеких сільських районів. За успіхи у навчанні вони навіть вправі претендувати на стипендію і разові соціальні виплати.

У результаті реформи  студенти стали вільнішими у виборі професії, а університети придбали велику самостійність у встановленні та регулюванні переліку спеціальностей в залежності від потреб суспільства, а також в праві на розширений прийом учнів. У Китаї престижно бути вчителем 
У КНР високий статус педагогів. У 1985 році навіть встановлено День вчителя, що став першим в країні святом людей окремої професії. З 1993-го введено закон про викладачів, що встановив права та обов'язки вчителів, вимоги при прийомі на роботу, соціальні гарантії. За період реформ заробітна плата вчителів зросла в середньому в 15 разів і в 2003 році перевищила 23 тис. юанів (2800 дол) на рік у викладачів вищої школи та 13 тис. юанів (1600 дол) у педагогів початкових і середніх шкіл . В результаті КНР стала володарем найбільшого в світі викладацького корпусу (більше 12 млн. чоловік). І ця цифра постійно збільшується.

 

 

 

4. Недержавні освітні установи в Китаї

 

Недержавні  освітні установи (НОУ) в Китаї  – це учбові заклади, створені на засоби окремих громадян або підприємств, суспільних організацій, виступаючих як засновники, а також школи і вузи, організовані на колективні внески населення (зокрема, батьків учнів).

Як показали дослідження західних фахівців, участь держави в приватній освіті в країнах Східної Азії варіюється від повного самоусунення до посиленого контролю і субсидування. Що стосується Китаю, то його сучасну політику відносно НОУ сформували наступні чинники:

1) традиційно  патерналістська роль держави,  що знаходиться в рамках конфуціанської цивілізації. Усередині цієї контрольованої центром системи діє могутній приватний сектор, частка якого останніми роками росте;

2) сформована  у минулому позиція чисто політичної, але не фінансової підтримки  НОУ;

3) ідеологічний  поворот від тоталітаризму до офіційно оголошеній урядом КНР в кінці XX в. задачі демократизації суспільства, яка має на увазі активне залучення громадськості до управління і фінансування освіти.

Освітні організації, створені суспільними силами, їх викладачі  і учні користуються тими ж законними правами, що і державні. Головною межею курсу уряду відносно НОУ є те, що, гарантуючи їм політичну підтримку, керівництво КНР не обіцяло прямих фінансових вливань. Обґрунтовуванням подібної позиції послужили труднощі перехідного періоду і усвідомлення нереальності бюджетної підтримки НОУ. По запропонованій схемі держава брала на себе не більш третини витрат, пов'язаних з будівництвом шкільних будівель і закупівлею меблів і устаткування, повністю залишивши на своєму бюджеті зарплату викладачів (при цьому слід врахувати, що значна частина вчителів в Китаї числилася в народних школах і їх працю оплачували самі школи).