Особливості вищої освіти в Китайській Народній Республіці

Серед засновників  НОУ в Китаї 80-90-х рр. приватних  осіб було трохи. Чималу частку серед  засновників НОУ склали суспільні  організації і наукові асоціації. Організовані приватними підприємцями або компаніями школи носили їх імена і назви, що підвищувало соціальний престиж компанії, створюючи їй добру рекламу. Серед засновників недержавних шкіл в Китаї сьогодні немало і зарубіжних китайців, якими, крім ділових міркувань, рухають ностальгічні мотиви. Але є і реальні державні привілеї, які стимулюють інтереси всіх, хто займається створенням приватних учбових закладів в Китаї, – це що надаються урядом КНР не на словах, а на ділі податкові пільги, що стосуються приміщень, транспорту, земельних ділянок. Діє і додатковий стимул: пришкільні колективні підприємства користуються системою пільг, яка включає, зокрема, “безстрокове звільнення від прибуткового і деяких інших податків підприємств, встановлених середніми учбовими закладами, і безстрокову відміну всіх податкових виплат для підприємств, керованих початковими школами” От чому фірмам і підприємствам вигідно відкривати при школах на їх території свої філіали.

Фінансові і  юридичні форми створення НОУ в Китаї є п'ятьма основними моделями:

1) створення  школи при підтримці уряду,  тобто на початковому етапі  останнє надає матеріально-технічну  допомогу до тих пір, поки  школа сама не накопичить засобу. Наочний приклад цієї моделі – неповна середня школа Юйін в р. Нашсине, створена Асоціацією що вийшли на пенсію педагогів. Вони арендувати приміщення і частину устаткування державної середньої школи, а оскільки набрали більше учнів, ніж розраховували, той уряд міського району виділив 300 тис. юанів, щоб перевести в інше приміщення початкові класи тієї школи, у якої засновники арендувати приміщення, а також допомогло їм з інвентарем і педагогами.

2) самостійне  створіння шкіл одним громадянином  або групою осіб (часто на базі  вже діючих освітніх установ);

3) створення  шкіл за рахунок вкладення  капіталу окремими особами або  організаціями, співзасновниками  НОУ, що стають, спільно з державним  підприємством або установою.

4) акціонерна  форма;

5) сумісне створіння  НОУ китайськими і зарубіжними  партнерами.

Економічний ефект приватного сектора в утворенні КНР виявився достатньо яскраво. Як і замислювалося, НОУ полегшили фінансову ношу держави і вже до середини 90-х рр. акумулювали значну кількість суспільних засобів – більше 10 млрд. юанів (понад 100 млн. дол.). Тим не менше китайські власті на різних рівнях в 90-і рр. з жалем констатували і чималі фінансові труднощі НОУ. Зокрема, зі всіх джерел фінансування гарантованим залишався, мабуть, єдиний - внески за навчання. Платня за навчання залишається в даний час для більшості китайських НОУ і основним джерелом покриття поточних витрат. Оскільки 90% недержавних учбових закладів в Китаї – інтернатного типу, то в оплату входить і мешкання вчаться. Загальна сума платні за навчання складається з декількох видів внесків на сприяння розвитку школи, за навчання, за гуртожиток і ін.

Внески в  НОУ залежать від безлічі чинників і різко коливаються по провінціях. Деякі школи варіюють платню за навчання залежно від успішності учнів, знижуючи її відмінникам і збільшуючи неуспішним. Форми стягування внесків за навчання різноманітні. В основному по країні це робиться раз в семестр. В даний час китайські НОУ переживають наступні труднощі:

1) несформованість  базового освітнього ринку, такого  необхідного для повного розкриття  ролі ринкових відносин в оптимізації розподілу освітніх ресурсів. Він повинен включати ринок капіталу, приміщень, устаткування, вчителів (як частина ринку робочої сили). Перешкоджають його створінню перш за все офіційні освітні структури і урядовці, які віддають перевагу звичному адміністративному розподілу ресурсів, а не їх вільне переміщення, побоюючись негативного впливу цього процесу на державні учбові заклади. Відсутність освітнього ринку – одна з причин того, що більшість НОУ в Китаї арендувати приміщення і устаткування, що, у свою чергу, не стимулює засновників робити вкладення в основний капітал;

2) серйозні проблеми  накопичення капіталу; тому зараз  в Китаї лунають заклики стимулювати  банки до видачі НОУ позик,  а уряду пропонується надавати  допомогу учням через систему заохочувальних стипендій, субсидій спеціального призначення і студентських позик;

3) відсутність  спеціальних фундацій (у відмінність,  наприклад від Японії) сприяння  розвитку НОУ (при тому, що діють  численні фундації підтримки  державних учбових закладів);

4) перешкоди  на шляху підвищення ефективності  НОУ за рахунок так званої  економії на масштабах.

В цілому НОУ  повинні строго слідувати учбовим  програмам, розробленим Державним  комітетом за освітою і відповідними відомствами на рівні провінцій, автономних районів і міст центрального підкорення (Пекін, Шанхай). Проте вони мають нагоду підвищувати якість навчання за рахунок включення різних додаткових курсів з урахуванням індивідуальних потреб вчаться і ринкового попиту. У разі проведення експерименту дозволяється самостійно визначати також і учбову програму, але неодмінною умовою є консультації з фахівцями з адміністративних органів освіти.

Недержавним вузам  надано право самим вибирати навчальні  посібники і визначати набір  спеціальностей. Їх учбові програми можуть бути орієнтований на насущні потреби місцевої економіки з метою заповнити пустки, що залишаються державними учбовими закладами.

Поява НОУ дала можливість різко підвищити ефективність використовування людських, фінансових і матеріальних ресурсів - в них працюють що вийшли на пенсію досвідчені вчителі, оплата їх праці тісно ув'язується з навантаженням і кваліфікацією. Вони мають добре оснащені комп'ютерні класи, лінгафонні кабінети, лабораторії, устаткування яких, на відміну від більшості державних шкіл, використовується і у вечірнє, і в канікулярний час.

З другого боку – вказані особливості НОУ викликають тривогу властей в тому значенні, що потенційно вони можуть сприяти елітарності випускників, перетворенню їх в опозиціонерів або носіїв чужих в даному суспільстві ідей і цінностей. Крім того, орієнтація багатьох елітних приватних шкіл і вузів Китаю на підготовку випускників до продовження навчання за рубежем спричиняє за собою “відтік мізків”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаних джерел

 

1. Боенко М.А. Основные направления реформ в системе педагогического образования КНР / М.А. Боенко // Философия образования. - 2006. - № 2 (№16). - С. 113-117.

2. Взгляд на сто лет назад на историю высшего педагогического образования в Китае. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.china.org.cn/chinese/archive/201022.htm

3. Ду Яньянь. - Развитие высшего педагогического образования в Китае и России. - С-Пб.: Издательство РГПУ им. А.И.Герцена, 2004. - 145 с.

4. Ей Юй Хуа. О стратегии развития китайского образования / Ей Юй Хуа // Педагогика. - 2001. - №4. - С. 75-77.

5. Куай Мин. - Стратегия выбора реформ и развития в западных педагогических университетах Китая. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

//http://study.feloo.com/lunwen/jiaoyu/jiaoyu/200601/141517_2.html

6. Образование в Китайской Народной Республике. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://russian.people.com.cn/other/jiaoyu.html

7. Сяомань Ч. Реформа содержания образования в Китае / Ч. Сяомань // Педагогика. - 2005. - №1. - С. 96-99.

8. Тарасюк Л.Н. - Развитие системы образования в КНР. / Л.Н. Тарасюк - М.: Наука, 1989. - 65 с.