Педагогічні ідеї М.Драгоманова

                                   ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………... РОЗДІЛ 1. Світогляд і педагогічні погляди Михайла Драгоманова……... 1.1. Наукова і творча спадщина  М.П. Драгоманова…………………. 1.2. Формування світогляду та  погляди вченого педагога на стан освіти…………………………………………………………………… 1.3. Громадсько-політична діяльність  М.Драгоманова……………… Висновки з  першого розділу……………………………………………….. РОЗДІЛ 2. Внесок М.Драгоманова в розвиток української науки і культури……………………………………………………………………….. 2.1. Національні ідеї діяча……………………………………….......... 2.2. Вклад в становлення освіти………………………………………. 2.3. Робота з патріотичного виховання на основі творчості М. Драгоманова…………………………………………………………………… Висновки з  другого розділу………………………………………………… ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….

3 6 6   10 14 18   19 19 22 24 26 28 30 31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        ВСТУП

 

Чи не найзначнішою постаттю після  Т.Г.Шевченка в українській суспільній думці ХІХ століття був Михайло Драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. Протягом всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів Європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку України. В основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. Блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і Середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність Михайла Драгоманова.

Хоча Михайло Драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість  видатних постатей того часу відгукувались  про нього з теплотою і пошаною. Іван Франко говорив,що Драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. Він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.

Ми в нім шануємо друга, вчителя, провідника [14, с. 30].

Михайло Грушевський у своїй  статті “Пам'яті Михайла Петровича  Драгоманова”, надрукованій в науковому  часописі “Україна” 1926 року писав про те,що місія Драгоманова зробила...епоху в українському житті.

І дійсно, важко не погодитись зі словами  цих діячів, адже Михайло Драгоманов був справді непересічною людиною. Він належить до тих видатних діячів, яких український народ шанує  за їхні погляди і дії, високий  інтелект, поєднаний з чесністю та самовідданою мужністю. Він воістину був для України “апостолом правди і науки” [10, с.47]. Його громадсько-політична і науково-просвітницька діяльність мала важливе значення в розвитку суспільно-політичної думки в другій половині ХІХ століття і є однією з яскравих сторінок історії та культури. Адже вона дала підґрунтя для розвитку національної свідомості українців, зміцнила їхні позиції в прагненні до незалежності.

Саме тому я обрала темою своєї  курсової роботи педагогічні ідеї Михайла Драгоманова.

Актуальність теми полягає в тому, що об’ємність доробку Драгоманова і досі малознаного у широких наукових колах, потребує детального дослідження, вивчення та ознайомлення молодого покоління з його науковою та педагогічною спадщиною, яка є гідною великої і нелегкої історії вченого.

Мета курсової роботи в тому, щоб показати надзвичайно великий внесок педагогічної спадщини вченого.

Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

- дати характеристику основних етапів життя та просвітницької діяльності М.Драгоманова;

- розкрити сутність педагогічних поглядів М.Драгоманова;

- визначити  основні положення щодо національної  системи освіти, ролі народного  вчителя та вимог до нього.

Об’єктом роботи виступає дослідження педагогічних ідей Михайла Петровича Драгоманова.

Предметом даної роботи є спадщина великого вченого як відображення його поглядів на проблеми сучасної педагогіки.

Методи дослідження:метод аналізу науково-методичної літератури.

узагальнення,порівняння.

          Теоретичне значення. На підставі аналізу науково-методичної літера-

тури досліджено педагогічні погляди та ідеї М.Драгоманова.

         Практичне значення. Матеріали роботи можуть бути використані в

школі (при підготовці до уроків) та в університеті (на лекційних та практич-

них заняттях,під час написання курсових та дипломних робіт).

 Обсяг і структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (28 позицій). Загальний обсяг роботи – 32 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 РОЗДІЛ 1

 

СВІТОГЛЯД І ПЕДАГОГІЧНІ  ПОГЛЯДИ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА

 

1.1. Наукова і творча спадщина  М.П. Драгоманова

 

Обсяг наукової спадщини М. Драгоманова є величезним. Наукові  праці вченого відзначаються  великою сумлінністю і можуть бути зразком для дослідників  і донині.

Ще в студентські  роки на сторінках газети “Киевский  телеграф” Драгоманов опублікував  теоретичні статті “Новый университет  на нашей границе и недостойное  поведение австро-русинских депутатов”, “Польський вопрос в Познани и  у нас”, “По поводу Герцеговинского повстания”, “Надежды и разочарования западного славянства”.

Перебуваючи за кордоном у науковому відрядженні, Драгоманов займався науковими дослідженнями, в результаті чого з’явились праці  “Из истории отношений между  церков’ю и государством в Западной Европе” і “Боротьба за духовную власть и свободу совести в XV-XVII в.”, які виявили картину жорстокої боротьби між світськими урядами Європи та церквою за владу. Прагнучи познайомити українського читача з працею французького релігієзнавця Ж.Е. Ренана, вчений пише брошуру “Про волю віри”. У своїх численних статтях (“Восточная политика Германии и обрусение”, 1872; “Новокельсткое и провансалькое движение во Франции”, 1875; “Евреи и Поляки в Юго-западном крае”, 1875) він підводить читачів до федеративно-демократичних ідей, якраз протилежних унітарно-централістським принципом державної політики Росії та Німеччини. Також Михайло Драгоманов видав кілька брошур соціалістичного змісту на українській мові – “Про багатство і бідність”, “Як наша земля стала не наша”, “Як де земля поділена і як би слід її держати”, “Парова машина”. Але найповніше він виклав свої соціалістичні погляди в “Передньому слові” до “Громади” (1878 р.) [2,с.12].

Свої політичні погляди  Драгоманов відверто виклав у цілім  ряді статей, зокрема, “До чого довоевались” 1878, “Крахи украинского сепаратизма” 1882р.

В Болгарії з-під пера Михайла Драгоманова з’явилась  одна з найкращих його праць “Чудацькі  думки про українську національну  справу”, яка пройнята гострою критикою перелицьованої “московської нетерпимості українських націоналістів. Також ще однією визначною працею була “Вільний союз – вільна спілка: досвід української політико-соціальної програми” [24, с. 221].

Після смерті вченого  за редакцією І.М. Гревса та Б.О. Кистяківського вийшли видання “Собрание политических сочинений М.П. Драгоманова”, в 2 томах (Париж, 1905-1906) і “Политические сочинения” (М., 1908. т. 1). Українськими емігрантами були надруковані однотомники “Драгоманов Михайло. Збірка політичних творів”, за редакцією Павла Богацького (Прага; Нью-Йорк, 1937) і “Архів Михайла Драгоманова: листування Київської старої Громади з М. Драгомановим (1870-1895 рр.)” (Варшава, 1937) – цінна спроба саме наукового опрацювання цієї важливої частини драгоманівської спадщини. В Радянській Україні лише в 1970 році побачили світ “Літературно-публіцистичні праці М.П. Драгоманова”, що було єдиною доступною збіркою широкому колу читачів. І лише згодом, з 1991 року почали робитись перші організаційні заходи по виданню його праць, присвячених 150-річчю з дня народження Михайла Драгоманова [6,c.320-323].

Творчий доробок Михайла  Петровича Драгоманова становить  десятки томів і є невичерпним  джерелом для з’ясування багатьох важливих проблем вітчизняної історії. Значна частина написаного ним за тридцять років наукової діяльності пов’язана з проблемами історичного минулого українського народу. Вчений вважав, що історія повинна розказати усі ті факти, які мали вплив на життя країни і народу. Тому, з’ясовуючи ряд важливих проблем історії українського народу, він звертався насамперед до першоджерел: архівних матеріалів і документів, літописних свідчень, мемуарної літератури, епістолярної спадщини, монографій.

Становлять інтерес  погляди вченого щодо збору, вивчення, класифікації, аналізу та оцінки історичних фактів, почерпнутих дослідником з архівних матеріалів. У цьому плані схвальної оцінки заслуговує стаття Михайла Драгоманова “Стан і завдання науки древньої історії”, опублікована в “Журналі Міністерства народної просвіти” за 1874 р. Він виголосив її як вступну лекцію до курсу історії стародавнього світу перед студентами-істориками Київського університету. У ній він загострив увагу на тому, яке значення має для історичного дослідження збір і вивчення першоджерел, звідки дослідник має черпати відомості про певну подію, її місце й час, коли вона відбулась, а також роль та значення для суспільного розвитку.

Вивчаючи історію України  ХVІІ ст., Драгоманов вважав одним з  найцінніших джерел літопис Самовидця. Дослідник часто використовував і перше його видання, здійснене  О. Бодянським у Москві 1846 р., і друге, випущене О. Левицьким у Києві в 1878 р. [28, с. 139].

З аналізу праць М.Драгоманова  “Козаки”, “Україна в її словесності”, “По вопросу о малорусской  литературе” та інших видно, що вчений в цілому поділяв думки автора літопису щодо причин, які зумовили боротьбу народних мас проти панування Речі Посполитої на Україні. Однією з таких причин Драгоманов вважав Брестську церковну унію 1596 р., яка була в руках польських панів і ксьондзів-єзуїтів важливим чинником посилення свого панування над українським народом. Цю унію він вважав подальшим кроком до національно-релігійного поневолення українців, оскільки процес ополячення і окатоличення українського населення вважав регресивним явищем.

Аналізуючи діяльність Б. Хмельницького як керівника народно-визвольної війни українців проти гніту польських панів, вчений чимало відомостей почерпнув з літопису Самовидця. Але якщо Самовидець переважно лише констатував факти з діяльності Хмельницького, то М. Драгоманов дав відповідну оцінку його ролі, охарактеризував заслуги перед народом, наголосив на важливості розуміння ним необхідності союзу з Росією. Порівнюючи дані Драгомановим і Самовидцем оцінки Переяславської ради, очевидно, що вони трактують її як добровільний акт, котрий відповідав загальнонародним інтересам.

З літопису Самовидця  до збірника “Исторические песни  малорусского народа” діяч додав  кілька народних дум і переказів  про Б. Хмельницького, Барабаша, героїчну боротьбу проти польських поневолювачів. Важливе місце у науково-дослідницькій діяльності Михайло Драгоманов відводив українським джерелам пізнішого часу, зокрема літописам першої половини ХVІІ ст. – Григорія Граб’янки та Самійла Величка. Матеріали з літопису Граб’янки згадуються часто у другому томі “Исторических песен малорусского народа”, де вміщено пісню про Б. Хмельницького.

Матеріали з літопису Величка Михайло Драгоманов широко використав у збірнику “Громада”, а найбільше у “Передньому  слові” до “Громади”, де виклав короткий нарис історії українського народу. До окремих джерел з літопису він поставився критично. Запозичував у Самійла Величка й деякі художні засоби порівняння. У ряді своїх праць і насамперед у ґрунтовній статті “Пропащий час”, “Українці під Московським царством” (1654-1876), написаній в еміграції на початку 80-х років, Михайло Драгоманов розглядав перебування України у складі Російської імперії як “пропащий час”, що не дав їй нічого позитивного в національному плані. На початку своєї роботи автор наголошує на необхідності знати минуле України, щоб не повторити помилки в новітній період її історії. Значну роль в історії України відводить Драгоманова козацтву з його функціями захисту Вітчизни від чужоземної агресії [9,c.3-6].

Вчений наголошував, що ліквідація тих демократичних порядків, що існували на Україні перед її приєднанням до Росії, стала можливою тільки завдяки впливовості застарілих “порядків московського царства”. Драгоманов відзначав, що “за ті часи, як Україна пристала до Московського царства, з його самовольним царем, з кріпацтвом, живого без науки, – то царська сваволя заїла вольності українські” [4, с. 17].

Шляхи негативного впливу Московського царства на становище  України Михайло Драгоманов доводив  і в інших своїх працях, зокрема  в одному з розділів монографії “Историческая  Польша и великорусская демократия”, якому пізніше була дана назва “Україна і Москва в історичних взаєминах”. Окремим виданням вона вийшла у Львові в 1937 р.