Психолого-педагогічні основи виховання читацьких інтересів

Читацькі інтереси людей дуже різноманітні за своїм змістом і особливостями впливу. Зміст читацьких інтересів частіше всього визначає їх суспільну цінність. В однієї людини читацькі інтереси можуть бути спрямовані на науку чи мистецтво, в іншої — на колекціонування марок, на моду. Читацькі інтереси диференціюють також за тривалістю і глибиною. За тривалістю їх поділяють на довготривалі, тобто такі, що діють в людини довгий час, іноді протягом усього життя, і більш або менш короткочасні, такі, що з'явившись, скоро проходять, поступаючись місцем іншим Інтересам. Вони різняться і за глибиною.

Глибокі читацькі інтереси тісно пов'язані з усім життям особистості, її потребами, прагненнями, її діяльністю. Вони пронизують все психічне життя людини і відіграють в ньому важливу роль.

Крутецький В.А. і Рубінштейн С.Л. поділяють інтереси за силою на активні і пасивні. В одних випадках читацький інтерес може виражатися лише в деякій спрямованості особистості, внаслідок чого людина скоріше зверне увагу на той чи інший предмет, якщо він виникає незалежно від її старань. Це пасивний інтерес.

В іншому випадку читацький інтерес може бути настільки сильним, що людина активно шукає його задоволення. В цьому випадку читацький інтерес стає безпосереднім мотивом для реальних практичних дій. Однак розмежування пасивного і активного читацького інтересу не є абсолютним: пасивний інтерес легко переходить в активний і навпаки. Сила читацького інтересу дуже часто поєднується з його стійкістю. В дуже імпульсивних, емоційних, нестійких натур буває, що той чи інший читацький інтерес, поки він є домінуючим, являється інтенсивним, активним, але він діє недовго: один інтерес швидко змінюється іншим. Стійкість читацького інтересу проявляється в тривалості, на протязі якого він зберігає свою силу: час служить кількісною мірою стійкості читацького інтересу. В своїй основі стійкість інтересу визначається глибиною, тобто ступенем зв'язку інтересу з основним змістом і властивостями особистості.

1.2    Пізнавальний інтерес, його роль у формуванні особистості дитини

Пізнавальний інтерес стосується різних областей пізнавальної діяльності. Він може бути широким, розмитим, зосередженим на одержанні інформації взагалі, на пізнання нового про різні сторони предметного світу і заглиблення у визначену область пізнання, в її теоретичні основи, в її істотні зв'язки і закономірності. В психології пізнавальний інтерес розглядається як особлива вибіркова спрямованість особистості на процес пізнання; її вибірковий характер виражається в тій чи іншій предметній області знань. В цю область людина намагається проникнути, щоб вивчити, оволодіти її цінностями. В той же час пізнавальний інтерес — це глибоко особистісне утворення, яке не зводиться до окремих властивостей і проявів. Його психологічну природу складає нероздільний комплекс життєво-важливих для особистості процесів (інтелектуальних, емоційних, вольових). З приходом дитини до школи, об'єктом її пізнавальних інтересів являється зміст навчальних предметів, оволодіння якими складає основне призначення учня. Пізнавальний інтерес може набути характеру нахилу, якщо людина посилено і систематично займається визначеним видом діяльності, надає перевагу цьому виду діяльності перед іншою, якщо, нарешті, вона пов'язує з ним життєві плани. Проте в реальних умовах шкільного навчання далеко не кожен до цього прагне і зовсім не обов'язково добиватись того, щоб кожен школяр мав нахил займатися лиш визначеною областю знань. Ця лінія скоріше всього пов'язана з теоретичними, а потім і професійними інтересами. Пізнавальний інтерес не завжди і не обов'язково розвивається в нахил. Цінність його для розвитку особистості полягає в тому, що пізнавальна діяльність в даній предметній області під впливом інтересу до неї активізує психічні процеси особистості, приносить їй глибоке інтелектуальне задоволення, відповідний емоційний підйом. Тобто пізнавальний інтерес виступає як важливий мотив активності людини, її пізнавальної діяльності. Елемент пізнавальної активності має місце в будь-якому інтересі, тому що цікавлячись предметом чи явищем людина, звичайно, хоче ближче його пізнати, ознайомитись з ним. В.І. Мясіщев, наприклад, визначав пізнавальний інтерес як саме активне пізнавальне відношення, тому що при всякому інтересі ми прагнемо, говорить він, бути в центрі накопичуючої інформації. Суть пізнавального інтересу полягає в тому, що об'єктом його являється саме процес пізнання, який характеризується прагненням проникнути в суттєвість явищ, пізнанням теоретичних, наукових основ визначеної області знань, відносно стійким бажанням до постійного глибокого і змістовного їх вивчення. В зарубіжній літературі термін «пізнавальний інтерес» не фігурує, проте деякі джерела дають нам термін «інтелектуальний інтерес», хоча цей термін не включає всього того, що входить в поняття «пізнавальний інтерес». По-перше, тому що даний термін можна прийняти як вираження певного погляду на інтерес, але з позиції чисто інтелектуальної концепції. По-друге, пізнання включає в себе не тільки інтелектуальні процеси, але і елементи практичних дій, поєднаних з актом пізнання. Виникнення пізнавального інтересу часто пов'язують з появою у дітей раннього віку таких запитань, як «звідки?», «чому?», «що таке?». Звичайно, дані запитання маленької дитини виступають як вияв допитливості, проте це є лише передумова пізнавального інтересу. Своєрідність же пізнавального інтересу полягає в складному пізнавальному відношенні до світу предметів, явищ, знань про них, до наукових областей. Це відношення виявляється в поглибленому вивченні, в постійному і самостійному добуванні знань з галузі, яка цікавить, в активному і діяльному накопиченні для цього способів, в настирливому подоланні труднощів, які лежать на шляху оволодіння знаннями і способами їх одержання.

В дійсності пізнавальний акт, який здійснюється під впливом пізнавального інтересу від початкового етапу до завершення необхідним результатом, являє собою своєрідний рух, що супроводжується вольовою спрямованістю, подоланням малих і великих труднощів. Найбільш характерними для пізнавального інтересу вольовими проявами слід вважати ініціативу пошуку, самостійність добування знань, постановка завдань на шляху пізнання. Отже, бачимо, що пізнавальний інтерес являє собою сплав важливих для розвитку особистості психічних процесів і дані сторони пізнавального інтересу складають не його частини, а єдине взаємопов'язане ціле. Узагальнюючи вище сказане, можемо зробити висновок, що пізнавальний інтерес виступає перед нами як вибрана спрямованість особистості, звернена до області пізнання, до її предметної сторони і до самого процесу оволодіння знаннями.

Розділ II. Формування читацьких інтересів

2.1 Виховання читацьких інтересів молодших школярів у процесі оволодіння українською мовою і читанням

За чотири роки навчання в школі в дитини повинні сформуватись основи необхідної читачу особистісної властивості — читацької самостійності. Читацька самостійність характеризується наявністю у читача мотивів, які спонукають його звертатись до книг, і системи знань, умінь, навичок, що дають йому можливість з найменшою затратою часу і сил реалізувати свої прагнення у відповідності з суспільною і особистісною необхідністю. Об’єктивним показником читацької самостійності у дитини і у дорослого слід вважати стійку потребу і здатність читати книги по свідомому вибору, застосовуючи в процесі читання всі знання, уміння, навички з читання. Саме самостійне читання і є проявом любові до читання і до книг .

Таким чином, практична діяльність з книгами із доступного кола читання — це перша умова ефективності і інтенсивності формування у дітей читацьких інтересів. На будь-якому уроці, де це тільки можливо, знайомити дитину з новою книгою, дати можливість її розглянути. Значну роль у розвитку читацьких інтересів молодших школярів мають відігравати початкові курси української мови і читання. Вони покликані навчити дітей свідомо читати, розмовляти, писати, розвивати і збагачувати їх уявлення про навколишній світ, сприяти розвитку усного і писемного мовлення, виховувати любов до книги. У практиці роботи вчителів початкових класів особлива увага приділяється початковому періоду навчання грамоти, який, як правило, триває до кінця листопада. За цей період першокласники навчаються читати і писати, вправляються у поділі речень на слова, слів — на склади і звуки, а також в утворенні слів із складів та речень із слів. Учні поступово оволодівають поскладовим читанням, засвоюють навички правильного написання слів, вчаться відповідати на запитання, висловлювати свої враження і думки. Найважливіше завдання предмета читання в 1-4 класах-озброїти учнів елементарними знаннями, закріплювати і вдосконалювати навички свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, формувати і розвивати вміння працювати з текстом твору, самостійно читати книги. Відповідно до програми з української мови 1-4 класів в учнів першого класу виробляють уміння правильно, свідомо читати цілими словами (з елементами поскладового читання важких слів), чітко вимовляти слова, дотримуватися відповідного темпу й інтонації. Одночасно починається робота над текстом: учні відповідають на питання щодо прочитаного, стисло передають зміст твору, знаходять в тексті слова і вирази, які характеризують дійових осіб, картини природи. У другому класі поглиблюється процес формування навичок свідомого читання. Школярі вчаться правильно, осмислено, виразно і швидко читати текст. Зростають вимоги до роботи над текстом: діти вчаться визначати ідею твору, висловлюють своє ставлення до зображених у ньому подій, розрізняють головне і другорядне, переказують прочитане, вправляються у мовчазному читанні. Читання розкриває перед дітьми безліч нових галузей життя природи і людей у їх сьогоднішньому, минулому і майбутньому.

Вчителі початкових класів навчають учнів практично розрізняти жанр твору: казка, байка, вірш, оповідання, пісня. У навчально-виховній роботі в початкових класах учителю слід враховувати, що діти, переступивши шкільний поріг, ще не глибоко усвідомлюють значення для них свідомого читання, навчання грамоти та розвитку мовлення. їх вабить головним чином казковість обстановки, вражає новизною кожне явище. У молодших школярів розвивається потреба в самоствердженні, прагнення добитися позитивного ставлення до них класного колективу.

Практика показує, що читацький інтерес успішно розвивається там, де навчання не зводиться до викладу готових істин, а активізує пізнавальну діяльність дітей, ставить їх перед необхідністю шукати відповідь на певне запитання. Завжди пожвавлюють навчальний процес і активізують клас ігрові моменти на уроках читання. Особливо це стосується першокласників, де гра, як провідний вид діяльності дошкільника, ще не втратила свого значення і в початкових класах. Тому добитися бажаного результату можна через гру. Наприклад, завдання типу «Знайди пару»  [додаток 1]

Коли дитина починає розмовляти, то в неї розвивається потреба в оволодінні мовою як засобом спілкування. Розширення мовного спілкування учнів з дорослими зумовлює виникнення у них інтересу до мови та читання, що сприяє розвиткові усного і писемного мовлення. Зразком для дітей у цей період має бути бездоганна, правильна, чітка, змістовна і в міру емоційна мова педагога. Адже, щоб виховати любов до книги, потрібно перш за все навчити дітей успішно слухати її, розуміти ідейно-художній зміст твору. Від того, як вчитель прочитає твір, як зуміє розкрити дітям його зміст, залежить їх інтерес до твору. Якщо буде прочитано виразно, захоплено, дитина перейметься настроєм вчителя, то таке читання надовго залишиться в її пам'яті. Ще перед читанням вчитель ознайомлює дітей з новим підручником, його структурою, розповідає, як готують книги до друку, стисло повідомляє цікаві факти з життя письменника.

На заняттях у класі, коли школярі ще не вміють читати формується інтерес до книги таким чином. Перед дітьми ставиться завдання відгадати, з якої казки використані ті чи інші вірші, а потім самим розповісти. Шестилітки охоче повторюють, розповідають, уточнюють, якщо хтось помилився, допомагають товаришеві. У колективній роботі кожному хочеться взяти участь — спершу посильну, а далі все активнішу. Доцільно знайомити з книгою не тільки на уроках, пов’язаних з читанням. Знайомство з книгою можливе і на інших уроках. Так, наприклад, вивчаючи будь-яку тему з природознавства, вчитель може принести цікаву книжку з даної теми. Діти можуть розглянути її, взяти для себе нову інформацію. Важливе значення на уроці читання має розповідь вчителя, яка повинна бути цікавою, емоційною і зрозумілою для дітей, торкатися до глибини серця, пробуджувати їхні почуття. її не потрібно перенасичувати фактами, складними термінами. Вона не повинна бути великою за об'ємом, причому доцільно чергувати її з бесідою.

Цим вчитель може зацікавити дитину, привернути її увагу до нової книжки. Враховуючи психологію молодших школярів, потрібно добиватися активної, свідомої участі кожного на уроці, щоб дітПід час навчання молодші школярі оволодівають двома видами читання – вголос і мовчки. Читання вголос – це чітке, плавне, безпомилкове, достатньо виразне читання цілими словами у відповідному темпі. Читання мовчки – читання “очима”, без зовнішніх мовленнєвих рухів, характеризується активізацією процесів розуміння, запам’ятовування і засвоєння прочитаного, а також зростання

темпу, порівняно з читанням вголос. У 1–2 класах основна увага зосереджується на інтенсивному формуванні якостей читання вголос. Паралельно з цим в учнів формуються уміння слухати, сприймати й розуміти зв’язне усне й писемне мовлення.

З другого півріччя 2 класу застосовується методика навчання читати мовчки:

Читання – слухання художнього твору з наступним його аналізом. Необхідно навчати учнів під час слухання визначати, про що цей твір, чим цікава тема, хто його герої, відчувати загальну емоційну спрямованість. Для цього проводиться підготовча робота, формулюються конкретні завдання перед читанням, організовується читання – передбачення за заголовком, заголовком і опорними словами, виписаними з тексту (ілюстраціями, закінченням, прислів’ями, запитаннями). У ході аналізу вчитель перечитує учням найяскравіші частини и могли як би переживати долю героїв.

Вагоме місце у вихованні читацьких інтересів відводиться позакласному читанню.

Позакласне читання — складова частина навчального предмету початкової ланки — читання і розвитку мовлення. Це різновид читання, в якому поряд з класним читанням відведено окреме місце в системі початкової освіти. Позакласне читання контролювалось вчителем.

Учень звітувався перед ним читацьким щоденником, в якому занотовував: прізвище автора, назву твору, про що йдеться в ньому, імена героїв. Тобто, основною формою керівництва самостійним читанням була поурочна робота з учнями, яка повинна була стимулювати самостійне спілкування учня з книгою. Спостереження показали, що таке керівництво позакласним читанням молодших школярів не дає бажаних результатів. Проте, самостійне читання, тобто добровільне індивідуальне — без безпосередньої допомоги вчителя або іншої людини (бібліотекаря, батьків, друзів), передбачає звернення дитини в світ доступних книг, щоб, по-перше, здійснити свідомий вибір книги, потрібної і посильної для себе, а по-друге, прочитати вибрану книгу за всіма правилами, засвоєними в класі, до моменту зустрічі з нею, — це результат накопичених молодшими школярами в процесі регулярних навчальних занять під керівництвом вчителя системи знань, умінь і навичок. Так, на уроках позакласного читання з першого тижня і на протязі всіх років діти теж вчаться читати дитячі книжки, але разом з цим оволодівають прийомами самостійності у їх виборі. В процесі роботи з дитячими книгами в дітей звичайно удосконалюється і техніка читання, і здатність повноцінно сприймати тексти творів у відповідності з їх жанрово-видовими особливостями. Але специфічні завдання навчально-виховної роботи в позакласному читанні полягають не в цьому, а в тому, щоб забезпечити безперервне знайомство з широким колом дуже різних дитячих книг, допомогти учням засвоїти загальні властивості і ті закономірності, за якими групуються книги, навчити кожну дитину вільно і безпомилково діяти з будь-якого доступного книгою, що гарантує можливість своєчасно зустріти «свої» книги, визначити своє коло читання. Ніякий інший розділ в системі початкового навчання не ставить собі таких завдань і не може ставити, тому що, по-перше, на всіх інших уроках, крім уроків позакласного читання відсутні обпекти вивчення, а саме дитячі книги із кола читання учнів відповідного віку і читацької підготовки, а по-друге, лише в програмі з позакласного читання передбачено завдання організувати таку діяльність учнів з дитячими книгами, яка б формувала у кожної дитини самостійність у читанні як стійку особистісну властивість. Таким чином, практична діяльність з книгами — перша умова ефективності формування у дітей інтересу до книг. Це пояснюється тим, що практичні дії з книгами і серед книг дозволяють дітям порівняно швидко впізнавати, мимоволі запам’ятовувати самі книги, впевнитись у їх різноманітності і навчитись вибирати для себе книги потрібні, посильні, а значить, і корисні. Саме практично діючи з книгами і серед книг, діти привчаться при першій необхідності звертатись в світ книг з різною метою. Типовими помилками в практиці роботи сучасної початкової школи, являється по-перше, все ще широко розповсюджені розмови про любов до читання і до книг замість організації систематичної навчальної діяльності дітей з широким і різноманітним колом дитячих книг, і по-друге, заміна практичної діяльності з дитячими книгами простим розказуванням заданих вчителем текстів з так званих хрестоматій позакласного читання. Адже зрозуміло, що, чого вчили, того і навчили: розмови про книги вчать розмовляти, виразне читання заданих текстів розвиває навички швидкого розкодування, збагачує почуття дітей. Все це потрібно і важливо. Проте, з точки зору формування читацьких інтересів все це не є основними шляхами. Вони не вчать всіх дітей і кожного окремо звертатись до книг постійно, без спеціального завдання і вибирати книги для себе, визначаючи своє коло читання і розвиваючи при цьому свої задатки і можливості. Зараз науково доведено, що першим гарантом любові до читання і книг являється знання широкого кола книг.

На основному і заключних етапах роботи урок позакласного читання залишається головною формою навчання умінню самостійно вибирати і правильно читати потрібні, корисні дитячі книги, усвідомлюючи свої переваги, шукаючи свій світ книг. Але тепер більша частина самостійної роботи здійснюється не на уроці, а в позаурочний час — вдома і в бібліотеці, причому самостійно, на основі власного читацького досвіду. А уроки позакласного читання лише підводять підсумки роботи учнів з книгами і серед книг за період їх позаурочної самостійної роботи, дають їм нові знання. Така організація уроків позакласного читання ефективна на основному і заключних етапах і цим вона відрізняється від попередніх. Піклуючись про якість навчання молодих школярів - читачів і формування в них читацьких інтересів на уроці, вчитель не може забувати про середовище, яке істотно впливає на весь процес формування особистості учнів, в першу чергу про сім'ю, в якій дитина росте, і про бібліотеку, якою вона користується. Вже перша розмова з батьками при поступанні дитини в школу, повинна стосуватись питань про те, чи є в домі дитячі книги, яку роль в житті сім'ї вони відіграють, наскільки серйозно і вдумливо відносяться батьки до керівництва читанням свого сина чи дочки. З цієї бесіди по суті і починається пропаганда книги і читання в сім'ї.

2.2 Позакласна робота з дитячою книгою — необхідна умова виховання читацьких інтересів

Важливим і об'єктивним показником успішного формування в учнів читацьких інтересів, їх літературного розвитку є добровільна участь дітей в позакласних формах роботи з дитячою книгою: поява в них потреби в читацькому самовиявленні, усвідомленні своїх можливостей для включення в ту чи іншу діяльність, бажання приділити цій діяльності частину свого часу. Позакласна робота будується з урахуванням вимог програми школи, інтересів і бажань учнів різного віку, рівня їх розвитку. Види і форми позакласної роботи з дитячою книжкою, які можуть бути запропоновані молодшим школярам, дуже різноманітні. Серед них — літературні конкурси, літературні ігри, видання рукописних журналів чи підручників, читання і індивідуальні усні виступи учнів про прочитане, екскурсії, бібліотечні уроки тощо. Слід зауважити, що така робота проводиться під керівництвом вчителя і може носити індивідуальний, груповий чи масовий характер.