Розвиток мовленнєвої культури дорослих

Культура мови передбачає наявність  у дошкільника достатньої кількості запасу слів, уміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.

Розвиток мовленнєвої культури починається з формування звукової культури мовлення, яка складає основу, центральний момент оволодіння мовою. Звукова культура мовлення підвищує можливість орієнтування дошкільника в складних співвідношеннях граматичних форм, забезпечує освоєння морфологічної системи мови.

Звукова культура мовлення — складова загальної мовленнєвої культури людини. Становлення звукової культури мовлення відбувається в період раннього і дошкільного віку.

У навчальних посібниках для вищих навчальних закладів (О. Лещенко, О. Максаков, О. Соловйова, Є. Сухенко, М. Фомічова та ін.) звукова культура мовлення визначається як фонетично правильна і чиста вимова звуків рідної мови; орфоепічне правильна вимова слів і фраз за допомогою наголосу, інтонації, паузи і відповідного темпу, що відповідають нормам літературної вимови; чітка дикція, розвинений фонематичний слух, правильне мовленнєве дихання, вміння контролювати силу голосу; інтонаційна виразність мовлення.

Розвиток у дітей зв'язної  виразної мови необхідно розглядати як істотну ланка виховання культури мовлення в її широкому розумінні. Увесь подальший розвиток мовної культури спиратиметься на той фундамент, який закладається в дошкільному дитинстві.

Отже, умовою розвитку мовної культури дітей дошкільного віку є робота над словом. Вільне володіння словом, розуміння його значення, точність слововживання є необхідною умовою освоєння дитиною граматичної будови мови, оволодіння звуковою стороною мови, розвитку уміння будувати самостійне зв'язне висловлювання.

В процесі навчання рідній мові у  дітей дошкільного віку формується орієнтування на смислову сторону слова, що є необхідною умовою повноцінного мовного розвитку. Говорячи про засвоєння слова дошкільнятами, важливо підкреслити, що слово засвоюється дитиною швидше і міцніше, якщо навчання його вживанню пов'язане з його сенсом, а в процесі роботи над словом встановлюються асоціативні зв'язки.

Не можна формувати у дітей  культуру мовлення у відриві від розвитку мови. Ці два процеси тісно взаємозв'язані: якщо у дитини погано розвинена мова, то йому важко виразити у ввічливій формі своє прохання, бути цікавим співрозмовником. Чітка і ясна мова є показником ясності думки, культури мислення. Таким чином, педагог і на заняттях, і в повсякденному житті вирішує одночасно задачу виховання мовної культури.

Вплив дорослих на мову дітей величезний: граматичні і фонетичні особливості, інтонації, жести і міміка, супроводжуючі  мову, як в дзеркалі, відбиваються в дітях. Та це і зрозуміло,— адже первинне оволодіння людською мовою засноване на подражательности. Дорослим необхідно стежити за власною мовою. Неприпустимо, щоб дитина чула неправильну мову. Копіюючи дорослих, він повторює помилки, нерідко засвоює негативну манеру розмови.

Науковці визначають, що ключовими  засобами формування культури мовлення дітей є ознайомлення з літературними  творами різних жанрів, які включає  в себе художньо-мовленнєва діяльність. Також дослідники підкреслюють її надзвичайне значення в процесі якої створюються сприятливі умови для розвитку культури мовлення дітей.

На думку Богуш А.М., художньо-мовленнєва діяльність є важливим засобом формування культури мовлення, яка створює надзвичайно  сприятливі умови для формування якостей зв’язного мовлення. Вона також є одним зі способів самовираження маленької дитини. Художньо-мовленнєва діяльність відбувається в організованих формах і просто за ініціативою дітей, поза спеціальних занять. Незважаючи на різноманітність форм прояву художньої, мовленнєвої, ігрової та пізнавальної активності дошкільників, є те, що об’єднує всі ці прояви, - це словесна творчість. Художньо-мовленнєва діяльність виявляє себе через сюжетоскладання, казкові, ігрові діалоги; складання казок, оповідань, віршів; а також мовні ігри, що засновані на гумористичних творах. Ця діяльність базується на досягненнях, знаннях, досвіді дитини, що вона здобула в процесі навчання.

"Клітинкою" цілісного процесу  формування мовленнєвої культури  стає культурно-мовленнєва педагогічна ситуація, яка являє своєрідний "культурний текст", що має свою цінність, певною мірою структурований. Така ситуація завжди має характер "тут і сьогодні", для неї характерна модальність безпосереднього спілкування, яке спонукає дитину до творчої мовленнєвої активності.

Процес формування мовленнєвої  культури відповідно до визначених теоретичних  позицій проходить декілька етапів.

Перший етап. Створення ситуацій прийняття висловлювання кожної дитини як самоцінності. На цьому етапі провідну роль відіграє формування мотивів та потреб мовленнєвої діяльності, становлення мовленнєвого престижу школяра, усвідомлення потреби у мовленнєвій самореалізації особистості.

Другий етап. Формування ціннісного відношення до слова, мовленнєвої культури кожної людини. Мета – виявити ціннісне призначення мовленнєвих висловлювань, формул мовленнєвого етикету.

Третій етап. Накопичення мовленнєвої  компетенції, знань та умінь. Традиційно цей етап розглядається як перший. Однак, ми підкреслюємо, що когнітивний  аспект процесу формування мовленнєвої культури не може передувати емоційно-оцінному та мотиваційно-стимулюючому аспектам.

Четвертий етап. Збагачення мовленнєвої  культури через включення у спілкування  з різними видами мистецтва, що пов'язує мовлення і різноманітні форми художньої діяльності.

П'ятий етап. Формування навичок самоаналізу  і самовиховання мовленнєвої  культури.

Визначені етапи формування мовленнєвої  культури не можна розглядати як лінійний процес. Окремі етапи можуть сполучатися, існувати як взаємодоповнення.

 

4. Розвиток мовленнєвої культури дорослих

 

У комплексі рис творчої особистості  інтелектуальної еліти — ирофесіоналів-пошуковців — та формуванні їхньої життєвої стратегії  важливе місце має займати  мовна освіта, мовна культура і мовна поведінка. Сучасна молода людина живе, прагне діяти і спілкуватися у кількох життєвих сферах одночасно:

- у родинній, де часто спілкування йде «зверху вниз» — повчально з боку дорослих. Засвоюючи мовні стереотипи дорослих, хлопець чи дівчина намагається з часом вирівняти спілкування, доводячи свою дорослість. Здебільшого це вдається, іноді створюється конфліктна ситуація. Тут важливо, щоб кращі національні українські мовні традиції помірно та поступово осучаснювалися;

- у психологічній, де мовець шукає духовної сумісності з іншими індивідами і можливості реалізувати свою волю, емоції, інтелект, прагматику;

- у соціальній сфері — тут мовець здобуває кар'єру і шукає гармонії соціальних відносин, утвердження себе в соціумі, визнання й авторитету, оцінки, пошани;

- у навчальній і навчально-професійній, де мовець прагне реалізувати себе як громадянин України на рівні виробничих, майнових, економічних відносин, досягти кар'єри, професійної майстерності.

Кожна сфера має свої правила  і закони мовного спілкування, які має опановувати сучасна молода людина в міру свого зростання, навчання і виховання.

Формування мовної культури, тобто  усного і писемного мовлення, навичок і поведінки мовного спілкування, відбувається поступово і неухильно, якщо молода людина свідомо ставиться до зростання своєї мовної особистості і ставить перед собою мету досягти високої мовної культури.

Існує застарілий стереотип, якого  за інерцією дотримується освітянське  керівництво: мовної освіти, яку дає  середня школа, має вистачати і на вищу школу, і на все життя. На жаль, це не так. По-перше, середня школа не дає і навряд чи зможе давати оптимально якісну україномовну освіту. По-друге, сучасна людина не може жити запасом шкільних знань: мова змінюється і розвивається, та й особистість сучасної молодої людини постійно змінюється і розвивається. Молода людина має прагнути до самореалізації, інтелектуально-духовного зростання і вдосконалення, до самоадаптації і конкурентоздатності, а «слово об'єктивує думку, ставить її перед нами, служить тією справою, без якої неможливе самопізнання... Вчитись удосконалювати своє мовлення потрібно все життя. Нарешті, середня школа, даючи знання про мову і знання самої мови, дуже часто мало уваги приділяє мовному вихованню, тобто усвідомленому, а не спонтанному вибору мови спілкування, вихованню мовного чуття і смаку, мовної обізнаності.

 

Висновок

 

Як відзначають мовознавці, одним  із суттєвих показників людської шляхетності  є культура мовлення — поняття  не тільки лінгвістичне, а й психологічне, педагогічне, естетичне та етичне.

Освіта, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов'язані з мовним вихованням. Усі сфери життя суспільного  охоплює мова. Поняття матеріальної і духовної культури формуються в  національній мові, причому людина виступає не тільки суб'єктом, що створює  ці поняття , а й об'єктом на якому позначається дія мовного мислення, в широкому розумінні - мовної культури.

Культура мови починається з  самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там  де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана з соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.

Культура мови покликана оцінювати  доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в  лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного і емоційного заряду.

Сьогодні багато говориться і пишеться про виховання особистості, зокрема і мовне. Трактування його не може обійтися без опори на національну мову, на мовні знаки національної культури. Тільки той, хто засвоює, мовну культуру в усій її сукупності й багатогранності, здатен стати творцем мовних цінностей і найповніше виразити себе як особистість в будь - якій галузі суспільної діяльності.

 

Список літератури

 

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення : навч. посібник / Н. Д. Бабич. – Львів : Світ, 1990. – 232 с.

Богуш А.М. Культура речевого общения  детей дошкольного возраста : методическое пособие / А. М. Богуш, Е. П. Аматьева, С. К. Хаджирадева. – Одесса : ПНЦ Украины, 2003. – 200 с.

Броннікова, С. М. Роль мовленнєвої  культури в процесі формування особистості: научное издание / С. М. Броннікова // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : научное издание  - Харьків ; Донецьк, 2004. - № 1: Спеціальний випуск за темою: Дидактика спорту: Проблеми,тенденції, перспективи, Ч. 2. - С. 12-17.

Введенская Л.А. Культура речи/Л.А.Введенская - Ростов н/Д.: Феникс, 2001.- 448 с.

Головин Б.Н. Основы культуры речи / Б. Н. Головин. – М. : Высш. шк., 1980. – 320 с.

Ильяшенко М.В. Развитие культуры речи дошкольников / М. В. Ильяшенко // Педагогика творчества : развитие языковых и творческих способностей дошкольников. – М. : Институт развития дошкольного образования РАО, 2007. – 208 с.

Кизилова В.В. Основи культури й техніки мовлення: навчальний посібник / В. В. Кизилова. – Луганськ: Знання, 2007. – 126с.