Соціально-педагогічні технології у діяльності соціального педагога

Соціально-педагогічні технології  містять навчання насамперед новим  професіям, засобам забезпечення власного існування і життя своєї сім'ї  за допомогою засобів, адекватних умовам, що змінилися. Це бізнес-інкубатори, школи  лідерів, виборців тощо.

Рядовою функцією соціальної педагогіки є сприяння сім'ям у подоланні  шкільних труднощів їхніх дітей. Це здійснюється за допомогою особистісної діагностики й аналізу шкільних труднощів, а також організації  груп і класів вирівнювання із застосуваннями інноваційних авторських навчальних методик, що уможливлюють переборювання ускладнення.

Важливі складові такої роботи — супервізорство, професіональне наставництво досвідчених спеціалістів соціальної роботи і соціальної педагогіки над колегами, що тільки починають працювати.

Іншою важливою частиною такої  роботи є взаємодія із сім'єю важкої дитини, виявлення її проблем, надання  допомоги дитині та її близьким. Можливо, дорослі члени сім'ї не мають  потрібної компетенції, щоб зауважити  й оцінити негативні процеси, що відбуваються з дитиною, вони не знають, як поводитися в такій ситуації, чим допомогти дитині. Іноді причина  кризової ситуації в сімейних стосунках  полягає в малозабезпеченності або бідності. Такі сім'ї потребують матеріальної допомоги. Крім того, сім'ї дуже мало поінформовані про свої права у взаємовідносинах із освітньою системою, про джерела соціальних ресурсів, спроможні їх підтримати. Нарешті, члени сім'ї можуть бути асоціальними суб'єктами, які нехтують виконання своїх батьківських обов'язків. Якщо соціально-виховна робота з ними не дає результатів або неможлива, необхідно порушувати питання про вилучення дитини (дітей) із сім'ї і про подальший устрій її долі[14].

Аналіз літератури з теорії і практики соціальної педагогіки дозволяє виділити наступні етапи використання соціальних технологій:

1) теоретичний, який передбачає  обґрунтування мети і об’єкту  технологічного впливу, виділення  складових компонентів соціального  процесу та з’ясування зв’язків  між ними;

2) методичний, який пов’язаний  з підбором методів та засобів  впливу, збором та аналізом інформації, визначенням принципів перетворення  результатів аналізу у висновки  та рекомендації;

3) процедурний, що пов’язаний  з практичною діяльністю по  апробації розробленого алгоритму  використання методів і засобів. 

Таким чином, структура будь-якої технології в соціально-педагогічній роботі визначається наявністю:

а) науково-обгрунтованої програми, згідно якої розв’язується дана проблема;

б) заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

в) певного стандарту діяльності як критерію успішності.

Соціально-педагогічні технології є дуже різноманітними, оскільки різноманітним  є увесь світ, життя і стосунки між людьми та людиною і її оточенням (навколишнім середовищем) [15, С.423]

Варто зазначити, що технології соціально-педагогічної роботи виконують  ряд функцій:

– діагностична, яка полягає  в аналізі соціальних проблем, з’ясуванні їх причин, дослідженні проблемного  простору соціальної ситуації конкретних клієнтів;

– прогностична, що передбачає виявлення і облік окремих  громадян чи спільнот, які відносяться  до груп соціального ризику і прогнозування  можливих змін;

– системно-моделююча, яка  сприяє з’ясуванню об’єму, форм і методів  соціально-педагогічної допомоги людям  і групам, що опинилися у важкій життєвій ситуації та обґрунтуванню  системи надання допомоги на різних рівнях;

– організаційна, що полягає  в розробці, ресурсному забезпеченні, реалізації і оцінці соціальних проектів, спрямованих на розв’язання соціально-педагогічних проблем, допомозі певній категорії  клієнтів;

– активаційна, що передбачає активізацію потенціалу власних  можливостей індивіда, сім’ї, групи  а також організацію само- і взаємодопомоги;

– практична, яка полягає  у наданні різноманітних видів  допомоги в ситуаціях життєвих труднощів, організації консультацій і тренінгів  для покращення стосунків між  людьми, сприянні в оформленні документів та інше;

– розпорядчо-управлінська, що передбачає координацію діяльності державних і недержавних організацій  і закладів соціального спрямування, участь у формуванні соціальної політики, підборі у вихованні кадрів, а  також менеджмент органів соціального  управління;

– евристична, яка сприяє поглибленню розуміння соціальних проблем, покращенню освітньої і  загальнокультурної підготовки соціальних педагогів та підвищенню їх кваліфікації [1,С.22].

 

 

3. Класифікація  технологій соціально-педагогічної  роботи

Класифікація технологій соціально-педагогічної діяльності здійснюється на основі: видів, рівнів, сфер застосування; способів та методів, що використовуються; диференціації об’єктів.

Розрізняють технології:

1) глобальні – пов’язані  з вирішенням загальнолюдських  проблем. Ґрунтуються на знаннях,  методах, засобах, які сприяють  розв’язанню не лише внутрішніх  але й світових тенденцій розвитку, з’ясуванню зв’язків суспільства  і природи. Їх впровадження  прямо або опосередковано стосується  життя людей, їх діяльності  та соціальної захищеності ( наприклад,  проблема збереження миру);

2) інноваційні технології  являють собою такі методи  і прийоми інноваційної діяльності, які спрямовані на впровадження  інновацій та нововведень у  суспільстві, на реалізацію ініціатив,  що викликають якісні зміни  в різних сферах соціального  життя і призводять до раціонального  використання матеріальних і  інших ресурсів у суспільстві  (наприклад, професійне навчання  безробітних);

3) рутинні технології  виділяються малою наукоємністю; відображають вчорашній день  соціально-педагогічного впливу  і мало стимулюють соціальний  об’єкт, соціальну систему до  змін;

4) регіональні технології: спрямовані на вивчення і реалізацію  закономірностей соціально-педагогічних  аспектів устрою даної території,  а також їх планомірні зміни; 

5) однією із різновидів  універсальних технологій є технологія  глобального моделювання; 

6) інтелектуальні технології  спрямовані на розвиток і стимулювання  мислительної діяльності людей, розвиток їх творчих здібностей;

7) історичні технології  передбачають осмислення історичного  досвіду на основі політичного,  економічного, духовного і соціального  діагностування (наприклад, створення  сучасних дитячих будинків сімейного  типу за прикладом українських  сільських сімей ХVІІ – ХІХ  ст.);

8) демографічні технології  націлені на вивчення механізму  відтворення населення і розроблення  способів зміни його чисельності,  складу, розміщення і т.д.;

9) технології згоди полягають  у застосуванні шляхів і методів  досягнення згоди більшості населення  у вирішенні найбільш актуальних  питань громадського життя, його  взаємодії; 

10) технології розв’язання  конфліктів;

11) адміністративно-управлінські  технології – методи безпосереднього  оперативного впливу на об’єкт  управління;

12) психологічні технології  – способи впливу на психологічні  процеси, явища та відносини,  методи впливу на установки,  характер, реакції, волю особистості,  міжособистісну взаємодію; 

13) психофізіологічні технології  – спрямовані на зміну параметрів  тих процесів, що відбуваються  у людині. Дані технології використовуються  при наданні медично-соціальних  послуг. [10, С.65]

Враховуючи інтегрований універсальний характер соціально-педагогічної діяльності, можна виділити власне соціальні технології, соціально-психологічні, соціально-медичні та ін.

Також технології соціально-педагогічної діяльності класифікуються за рівнями  складності:

а) прості, доступні неспеціалістам;

б) складні, що вимагають  кваліфікації одного спеціаліста;

в) складні, що вимагають  кваліфікації спеціалістів в різних галузях [8, С.40]

Також розрізняють технології роботи з людьми, що проживають на території  даної країни і з людьми, групами, які опинились, в силу тих чи інших  причин, за її межами (україномовне населення, українці в країнах близького  та далекого зарубіжжя).

Технології соціально-педагогічної діяльності можна умовно розділити  також на три групи:

• технології діагностики (побудовані на основі вивчення соціальних проектів і можливого прогнозування їхнього розвитку);
• технології конструювання і проектування розвитку тих чи інших соціальних об’єктів;
• технології реалізації соціальних проектів, програм та впровадження соціальних інновацій.

Також можна виділити такі типи технологій, які мають за мету повернення індивідам здатності до соціального функціонування – технології соціальної реабілітації і адаптації. Кожна з цих технологій може використовуватись в роботі з певною категорією клієнтів – військовослужбовці, сім’ї, дезадаптовані діти і ін.). Існує і багато інших ознак, за якими класифікують технології соціально-педагогічної діяльності [15, С.424].

Цілком очевидно, що ці функції  реалізуються повністю лише в комплексі.

Застосування тих чи інших  технологій в соціально-педагогічній роботі визначає її подальшу ефективність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

Аналіз фахової літератури у першому розділі дозволяє зробити  висновки, що соціально-педагогічні  технології можна розглядати як:

1)систему знань про  оптимальні способи перетворення  та регулювання соціальних відносин  і процесів у життєдіяльності  людей;

2) спосіб здійснення діяльності;

3) метод управління соціальними  процесами, який забезпечує систему  їх відтворення в певних параметрах, таких як якість, властивості,  обсяг, цілісність діяльності  тощо.

Передусім зазначимо, що дослідники вважають соціально-педагогічну технологію інтегративним різновидом соціальної і педагогічної технологій, тому для  пояснення розуміння нами досліджуваного поняття представимо сутнісні і  структурні характеристики соціальної та педагогічної технологій.

Сутність цих технологій є алгоритмована діяльність зі створення і використання умов, які забезпечують задоволення актуальних потреб, мобілізацію і розвиток ресурсів індивідуума і, таким чином впливають на його вільний особистий вибір.

Специфічними рисами цих, як і інших соціально-педагогічних технологій є: концептуальність (спирання на наукову концепцію); складність, яка полягає в стандартизації та визначенні ефективності впливу; ієрархічність  – соціально-педагогічні технології передбачають використання в ролі методів  технології нижчого порядку.

Для визначення сутності технологій формування відповідального ставлення  до соціальних проблем ми будемо спиратися  на визначення соціально-педагогічної технології як цілеспрямованої, найбільш оптимальної послідовності соціально-педагогічної діяльності (впорядкована сукупність дій, операцій і процедур) із реалізації фахівцем (фахівцями) методів (сукупності методів), засобів і прийомів, що забезпечують досягнення прогнозованої  мети в роботі з людиною, групою в  певних умовах середовища.

 

Розділ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПРОЕТУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

2.1.Технологія  розробки та впровадження соціальних  проектів

У  соціально-педагогічні  практиці багато проблем вирішується  шляхом створення та впровадження інновацій, які є процесом і результатом  проектної діяльності.

Проект дозволяє рухатись від ідеї до ідеї, певним чином структуруючи етапи цього процесу. Він завжди реалізується  в певному соціальному, територіальному та часовому просторах, тому сприяє змінам у соціальному  середовищі як результату колективної  діяльності [13, С.216].

Тому, ми з впевненістю  можемо сказати, що проект має кілька характерних особливостей:

1.   Проект завжди має мету (оскільки чітко визначені цілі є запорукою отримання конкретних результатів);
2. Проект завжди обмежений у часі та просторі (оскільки у проекту завжди є початок і кінець);
3. Проект завжди реалізується в певному місці (соціальному інституті, громаді, регіоні тощо);
4. Кожен проект є по-своєму унікальний  (оскільки виникає з нових ідей, які мають на меті специфічне вирішення проблеми на певному рівні).

Будь-який соціальний проект чи програма повинні також передбачати  формування різних груп навичок: емоційні навички, пізнавальні навички, поведінкові  навички.