Соціально-педагогічні технології у діяльності соціального педагога

Щоб забезпечити створення  та реалізацію соціального проекту, необхідно виконати комплекс робіт: інформаційних, аналітичних, організаційних, правових, фінансових, кадрових, матеріально-технічних, експертних, прогнозних тощо.

Життєвий цикл проекту  можна розділити на цикли:

1. Аналіз ситуації (здійснення оцінки потреб);
2. Розробка концепції  проекту;
3. Планування проекту;
4. Реалізація;
5. Корекція проекту;
6. Оцінка результатів та проведення підсумків[11, С.155-156].

Аналіз ситуації проводиться  з метою виявлення проблем  як протиріччя між та таким, що має  бути, чи бажаним, але викликає напруження. Це дає можливість безпосередньо  перейти до процесу проектування, а саме до розробки соціального проекту  – основних положень, поданих у  певній системі сукупності кінцевих цілей проекту та можливих шляхів їх досягнення.

У концепції  проекту обґрунтовується  його актуальність, мета і завдання. Тому необхідно визначити:

• Чия це проблема;
• Які її масштаби;
• Які ризики існують, якщо проблему не буде розв’язано найближчим часом.

При визначенні мети слід уникати  слів, які спонукають процес діяльності (посилити, підтримати, сприяти). Мета і  завдання є базисом для опису  змісту наміченої діяльності [13, С.218].

Своєї конкретизації мета набуває в завданнях,  оскільки в них визначаються практичні  дії, які потрібно реалізувати, щоб  вирішити проблему.

Планування  - це встановлення переліку та порядку заходів з  реалізації проекту.  При плануванні слід розглядати кілька аспектів:

1. Хто саме його впроваджуватиме?
2. Чиї потреби він задовольнятиме?
3. Чи пробував хтось застосувати подібний підхід і якими були результати
4. Наскільки великі шанси, що проект буде успішним?
5. Яких ресурсів він потребує?
6. Де можна отримати підтримку?

Кожен проект має відповідне текстове оформлення, в якому здебільшого  відображається: проблема, на вирішення  якої спрямовано проект; мета та завдання проекту; опис видів діяльності, які  будуть виконуватись у межах проекту; термін виконання; прогнозовані результати; кадрове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення проекту; кошторис витрат  [11, С.159-160].

Впровадження програми –  це не просто її виконання, це і створення  умов, які дозволяють програмі просуватися  вперед. Виконання програми – це організований процес, що розвивається.

Протягом всього процесу  впровадження програми слід здійснювати  моніторинг і координацію діяльності в рамках соціального проекту  для мінімізації  впливу негативних наслідків та непередбачуваних ризиків  у ході  реалізації проекту. [12, С.118].

Моніторинг не є єдиною процедурою, яка дає уявлення про  особливості реалізації проекту. Крім нього на окремих етапах здійснення проекту також проводиться оцінка – процес детального аналізу результатів  діяльності та їх співвіднесення з  певними запланованими критеріями. За підсумками оцінки визначається рівень ефективності  проекту для вирішення  конкретної соціальної проблеми.

Вхідна оцінка здійснюється на початковому етапі розробки проекту, поточна застосовується коли проект вже впроваджується, підсумкова оцінка – це оцінка результатів, яких було досягнуто на завершальній стадії реалізації проекту.

Оцінка може бути як внутрішньою, так і зовнішньою. Внутрішню оцінку, як правило, здійснюють люди, що реалізують проект. Для зовнішньої оцінки запрошують незалежних експертів[13, С.221-223].

Отже, можна вказати, що підготовка та реалізація соціальних проектів є  одним із багатьох напрямків соціально-педагогічної діяльності, який набуває все  більшої  активності та поширення в практичній роботі соціального педагога загальноосвітньої  школи.

2.2.Соціально-педагогічні  технології формування відповідального   ставлення  до здоров'я в  учнівської молоді

Пріоритет формування відповідального  ставлення до здоров'я в учнівської молоді визначається тим, що це один із найважливіших факторів, котрий детермінується визначальною роллю здоров'я цієї категорії населення у створенні здорового майбутнього країни. У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті одним із найголовніших завдань визначено „навчання людини відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я інших як до найвищої суспільної й індивідуальної цінності". [5]

Перед тим як перейти до розкриття означених завдань, вважаємо за доцільне висвітлити положення, які  для нас є базовими при їх вивчені  і розробці:

назву „технологія" процес діяльності отримує тільки тоді, коли його було прогнозовано, визначено кінцеві властивості продукту та способи його отримання, цілеспрямовано сформовано умови для реалізації та йому (процесу) надано хід, а отримуваний результат максимально відповідає очікуваному зразку, що можна діагностувати.

Основними ознаками технології є: 1) розділення, розчленовування процесу  на внутрішньо пов'язані між собою  етапи, фази, операції; 2) координованість  і поетапність дій, направлених  на досягнення очікуваного результату; 3) однозначність виконання процедур й операцій (вирішальна, неодмінна  умова досягнення результатів, адекватних поставленій меті).

З огляду на вищевикладене, сформулюємо нашу позицію щодо визначення поняття „соціально-педагогічна технологія формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді " як оптимального способу здійснення даного процесу.

Ми розуміємо, що це стандартний  комплекс методично описаних і послідовно впроваджених дій та процедур, результатом  яких є вироблення позиції стосовно здоров'я в учнівської молоді.

Соціально-педагогічні технології формування відповідального ставлення  до здоров'я в учнівської молоді, при умові розробки їх на принципах  побудови соціальних технологій, відповідають основним критеріям технологічності: системності (наявність логіки процесу, взаємозв'язку частин, цілісність), керованості (можливість діагностики досягнення цілей, планування процесу), ефективності (гарантованість досягнення певного  результату за оптимальних затрат), відтворюваності (можливості застосування в інших однотипних умовах іншими суб'єктами.

Структура соціально-педагогічної технології формування відповідального  ставлення до здоров'я в учнівської молоді містить декілька обов'язкових  компонентів: мета, завдання, алгоритм (послідовність дій), принципи, необхідні  й достатні соціально-педагогічні  умови, очікуваний результат. [3]

Стисло розкриємо компоненти структури даної технології.

Мета – це опис того позитивного  кінцевого результату, який очікується отримати після реалізації технології, бажаний стан об'єкта, на досягнення якого спрямовується діяльність – сформованість відповідального  ставлення до здоров'я в учнівської молоді. Зазначимо, що відповідальне  ставлення до здоров'я ми визначаємо як позицію особистості, що є складним, багатокомпонентним явищем, котре поєднує  в собі потребу у здоров'ї в  системі цінностей; усвідомлення сутності здоров'я та своєї ролі у його збереженні та зміцненні; емоційне оцінювання стану здоров'я; цілеспрямовані конкретні  дії з досягнення благополуччя, що скеровані волею; осмислення проведеної діяльності з розвитку здоров'я. [4. С, 81]

Завдання – дії, які  належить здійснити для досягнення мети, конкретні й вимірювані, а  саме: провести навчання спеціалістів із теоретико-методичних засад формування відповідального ставлення до здоров'я в особистості, підготувати спеціалістів до впровадження та реалізації технології;провести освітні тренінги з учнівською молоддю; надати організаційну та методичну допомогу діяльності підготовлених спеціалістів; оцінити здійснення технології. [5]

Саме алгоритм як система  послідовних дій; певний стандарт діяльності з реалізації визначених процедур є  найбільш характерною ознакою технології. Процедури, поетапність їх виконання  визначаються завданнями технології і  спрямовані на їх досягнення. В алгоритмі  соціально-педагогічної технології формування відповідального ставлення до здоров'я  в учнівської молоді виокремлено  такі етапи як: підготовка спеціалістів до проведення освітнього тренінгу, організації  роботи за технологією; робота підготовлених  спеціалістів із групами учнівської молоді з проведення навчання за програмою освітнього тренінгу; розробка і реалізація проектів учнівською молоддю; оцінка результативності впровадження та реалізації технології.

У впровадженні й здійсненні соціально-педагогічних технологій формування відповідального ставлення до здоров'я  в учнівської молоді ми визначаємо такі принципи: добровільності, „навчаючи – вчуся", суб'єкт - суб'єктного спілкування.

Принцип добровільності передбачає вільний вибір учасниками (як спеціалістами, так і звичайними молодими людьми) своєї участі в навчанні та проведенні подальшої просвітницької роботи у  сфері сприяння здоров'ю.

Рушійною силою навчання має виступати власний мотив, що визначає зацікавленість людини в  навчальній діяльності. Відкриває мотив  розуміння учнівською молоддю важливості, потрібності отримання нових  знань, формування нових навичок  та власної ролі в цьому процесі.

Принцип „навчаючи – вчуся" передбачає створення умов для того, щоб учасники не тільки отримали потрібну інформацію, а й мали змогу виступити у ролі навчаючого, що підвищує ступінь засвоєння і усвідомлення знань.

Принцип суб'єкт-суб'єктного  спілкування полягає в тому, що в освітньому процесі та міжособистісному спілкуванні постійно враховуються інтереси, почуття всіх його суб'єктів, що передбачає визнання цінності особистості  іншої людини, її думок, досвіду.

Принципи реалізації є  тією основою, тими „опорами", на яких тримається технологія як соціально-педагогічна система[5].

Щодо умов зауважимо, що вибір  і застосування соціально-педагогічної технології залежить від створення  необхідних і достатніх умов, і  сама технологія допомагає створенню  нових сприятливих умов.

Отже, соціально-педагогічні  технології формування відповідального  ставлення до здоров'я в учнівської молоді створюють можливість педагогам  загальноосвітніх шкіл здійснювати  цей процес цілеспрямованіше, з визначеними концептуальними основами, принципами, змістом діяльності, за певним алгоритмом, високою вірогідністю досягнення кінцевого результату.

2.3.Практичне застосування технології проектування у роботі соціального  педагога у загальноосвітній школі

Практичне застосування  соціально-педагогічних технологій проектування  у роботі соціального педагога у  загальноосвітній школі починається  з визначення соціальної проблеми та мети проекту, як ідеального образу бажаного результату.   Мета може формулюватися  на двох рівнях: мета-ідеал (стратегічна  мета); мета-очікуваний результат (тактична мета). Їх сутність зосереджується на вирішенні  проблем, які виникають в об’єктів.

Технологія проекту повинна  мати:

• Чітке формулювання мети;
• Мету слід формулювати стосовно конкретної ситуації;
• Конкретизувати  головну мету та визначити менш значимі цілі (можна у  вигляді завдань);
• Конкретизувати кінцевий результат;
• Визначити термін досягнення мети та реалізації проекту;
• Конкретизувати обсяг сил, засобів, енергії, часу;
• Мета проекту має бути зрозуміла тим, хто буде працювати над проектом;
• Мета повинна бути реальною, але не легкою;
• Мета повинна фіксуватися у письмовому вигляді.

При побудові проекту соціальному  педагогу слід, також зважати на  те, що жоден проект не може розглядатися як ідеальний, оскільки під час підготовки та проведення певної форми  залежно  від обставин можливі модифікації  окремих частин проекту, його змістовне  доповнення чи спрощення.

Залежно від обраної проблеми соціальний педагог може розробляти проект її вирішення однобічно чи у співпраці   з творчою групою. До складу якої можуть  входити колеги по роботі, діти та учнівська молодь, представники різних соціальних інститутів та громадські організації.[11, С. 51-52]

Для прикладу практичного  застосування проектних технологій у діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі, ми визначили  проблему здійснення ефективної профілактики ВІЛ-інфекції  серед дітей та підлітків.

Діти та підлітки, уразливі до ВІЛ-інфікування, – це категорія  неповнолітніх, що у силу певних життєвих обставин, впливу суспільства та середовища, належності до певної субкультури або  групи, а також відсутності або  обмеженості доступу до інформації, послуг та програм, можуть почати практикувати поведінку, ризиковану щодо ВІЛ-інфікування [3].