Зміст, форми та методи роботи з талановитими дітьми

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

 

Кафедра загальної педагогіки

 та педагогіки вищої  школи

 

Курсова робота

з загальної педагогіки

на тему: «Зміст, форми та методи роботи з талановитими дітьми»

 

 

                                                                                                      Виконала:

                                                                                                   студентка ІІІ курсу

                                                                                                        31 і/п групи

                                                                                                  Касьянова І. О.

  

 

                                         Науковий керівник:                                                                                           

                                                                                             Наумов Б. М.

Харків 2012

Зміст

Вступ.....................................................................................................................3

Розділ І. Теоретичні основи навчання талановитих учнів в умовах загальноосвітньої школи

1.1. Поняття талановитості дитини та її види...................................................5

1.2. Проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей..............................8

1. 3. Підтримка талановитої дитини батьками………………………….........12

Розділ ІІ. Практична частина

2.1. Діагностика талановитості учнів в умовах загальноосвітньої школи....14

2.2. Форми і методи навчання талановитих дітей............................................18

Висновки…………………………………………………………………….…..22

Список використаної літератури………………………………………………24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Проблема обдарованості  в наш час стає все більш актуальною. В сучасному суспільстві все більше виникає потреба в людях, неординарно міркуючих, творчих, активних, спроможних нестандартно вирішувати поставлені завдання та формулювати нові, перспективні цілі. Тому, підтримка, розвиток та соціалізація талановитих дітей є однією з пріоритетних завдань системи освіти.         Аналіз проблеми розвитку таланту в більшості буде визначатися тим змістом, який ми будемо розуміти під цим поняттям.      Талант – це високий рівень розвитку здібностей, що виявляється в творчих досягненнях, важливих в контексті розвиту культури, - перед усім – здібностей спеціальних.             Предмет дослідження – психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей.          Об`єкт дослідження – організація навчально-виховного процесу для обдарованих дітей.          Мета нашого дослідження – виявити психологічні особливості та психічні проблеми обдарованих дітей.        Дана робота написана на ряді джерел. Умовно їх можна розділити на посібники з педагогіки, посібники з психології, наукові статті, журнали та книги, присвячені проблемі талановитості.      До першої групи – посібники з педагогіки – можна віднести книги: Сивашинської Є. Ф. Педагогіка сучасної школи [11], Соціальна педагогіка за ред.. М. А. Галагузової [21] та інші.

Друга група – посібники  з психології – Мухіна В. С. Вікова психологія. Феноменологія розвитку [6], Немов Р. С. Психологія: Підручник для вузів [7], Психодіагностика за ред. Гуревича К.М., Борисової О.М. [17] та інші.               Третя група джерел –– наукові статті - представлені в роботі статтями Попової Л.В. про дитячу обдарованість [8], Савенкова А. І. на тему діагностики дитячої обдарованості як педагогічної проблеми [10] та інші.

Четверта група – журнали - Науково-практичний журнал «Обдарована дитина» [16].

П’ята група - книги, присвячені проблемі талановитості – нами було використано праці таких спеціалістів, як Хуторський А.В. «Розвиток обдарованості школярів: методика продуктивного навчання» [12],   Шумакова Н.Б. Навчання та розвиток обдарованих дітей [13], «Психологія обдарованості дітей та підлітків» за ред.. Н.С. Лейтеса [20] та інше.

Виходячи з проведеного  нами аналізу джерел та літератури, ми можемо зробити висновок, що необхідні  нам питання в достатній мірі відображені в джерелах та літературі, що дає нам змогу їх детально досліджувати.  На основі великої кількості джерел, які стосуються даного питання, ця робота проводить узагальнення та структурно-системне дослідження матеріалу.

Крім того, результати роботи можуть бути використані:

• для подальших досліджень в цій сфері;
• для більш детального вивчення питань, що стосуються роботи з талановитими дітьми;
• при підготовці занять, лекцій, круглих столів з педагогіки.

Робота містить в собі вступ, основну частину, висновки та список використаної літератури. Вступ  розглядає актуальність теми, об’єкт та предмет дослідження, мету та завдання роботи. Основна частина поділяється  на два розділи, які в свою чергу поділяються на підрозділи.  Перший розділ розглядає теоретичні основи навчання талановитих учнів в умовах загальноосвітньої школи. Другий розділ – практична частина.

Розділ І. Теоретичні основи навчання талановитих учнів  в умовах загальноосвітньої школи

1.1. Поняття талановитості дитини та її види

Серед найбільш цікавих і  загадкових явищ природи дитяча обдарованість  традиційно займає одне з провідних  місць. Обдарованість — поняття загальної психології; високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда [19, c. 44].          Мало знайдеться в педагогіці проблем, які по кількості досліджень, що тим чи іншим чином її торкалися, можуть зрівнятися з проблемою інтелектуальної обдарованості. Левова частка всіх існуючих тестів присвячена визначенню рівня інтелектуального розвитку, а тому апріорі має справу з інтелектуальною обдарованістю. Водночас у сфері сутнісного визначення поняття справа є далеко неоднозначною.

1. Який зміст поняття "обдарованість".

2. Який зміст поняття "інтелект".

3. Який психологічний  механізм інтелектуальної обдарованості.

Кожне із поставлених запитань потребує не просто окремого наукового  дослідження, а поєднання результатів цих досліджень в якусь єдину теорію. Для цього попередньо слід відповісти на кілька базових запитань:  По-перше, що взагалі означає термін "обдарована особистість"? Який зміст у нього вкладається?         По-друге, що ми чекаємо від інтелектуально обдарованої особистості? Який зміст вкладаємо в це поняття? Які характерологічні риси притаманні саме інтелектуально обдарованій особистості?      Зараз практично маємо гранично протилежні погляди на феномен обдарованості.

Обдарованість виявляється  в перші 10-15 років життя - обдарованість  можна визначити лише за реальними  результатами життєдіяльності особистості. Обдарованість є результатом  внутрішнього саморозвитку особистості  і реалізується незалежно від впливу [8, c. 58].      На перший план виступає взагалі кардинальне для розуміння обдарованості питання, що вважати її ранніми ознаками. Назвемо ті з них, які виокремлюються більшістю дослідників:

- підвищена пізнавальна активність (О. М. Матюшкін, Н. С. Лейтес, Р. О. Семенова-Пономарьова, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон) [20, c. 24];

- здатність тривалий час концентрувати увагу на проблемі та пошуках її розв'язання (Л. І. Туктаева, Ю. З. Гільбух, О. М. Матюшкін, Р. О. Семенова-Пономарьова);

- підвищений рівень розумового розвитку (Ю. З. Гільбух, Р. О. Семенова-Пономарьова);

- підвищена потреба в розумових навантаженнях, здатність отримувати задоволення від процесу пошуку розв’язання завдань (Л. І. Туктаева, Ю. З. Гільбух, Н. С. Лейтес) [20, c. 24];

- раннє усвідомлення мети і цілей своєї діяльності ( Ю. З. Гільбух, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон, Р. Екберт);

- почуття самоповаги, самоусвідомлення, творчої сили та вміння контролювати себе (Ю. З. Гільбух) та інше.

Представлений далеко не повний список ознак обдарованості все  ж дає змогу виокремити кілька напрямків роботи з виявлення  психологічних механізмів, що визначають найефективнішу роботу обдарованих  дітей порівняно з їх менш успішними  однолітками.       Існує загальна і спеціальна обдарованість [21, c. 71].

Розрізняють обдарованість  технічну, наукову (зокрема математичну), музичну, поетичну, художню, артистичну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність [3, c. 67].      Оскільки обдарованість виявляється у конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо.           Антинауковими є фаталістичні погляди на обдарованість як на властивість, що нібито притаманна лише деяким «обраним» індивідам. Обдарованість є сплавом природженого і набутого індивідом [10, c. 12].  Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків.  Ми приєднуємось до тих, хто вважає обдарованість конкретної дитини значною мірою умовною характеристикою. Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Як правило, коли мова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу по відношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи – в галузі мистецтва. Між тим останнім часом виявлено вже досить значне розмаїття видів людської обдарованості. У їх числі загально-інтелектуальна, художня, творча, психомоторна, а також соціальна, які проявляються вже в дошкільному періоді. Останній різновид обдарованості – соціальний (лідерський, комунікативний) – поки ще мало вивчений [18, c. 38].      Таким чином, робота з обдарованими дітьми припускає наявність даних про структурно-якісні характеристики обдарованості, методик їхнього виявлення і розвитку, а потім організаційних заходів, у рамках яких і здійснюється практична робота по подальшому розвитку творчих здібностей і обдарованості.

1.2. Проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей        

Проблема обдарованості  завжди привертала до себе увагу широкого кола фахівців - психологів, педагогів, культурологів, мистецтвознавців, історіографів, працівників соціальної сфери та інших спеціалістів [1, c. 162]. У тіні лишаються актуальні питання кваліфікації так званої потенційної обдарованості, шляхи та засоби роботи з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, спрямовані на прогнозування процесу подальшого розвитку їхніх здібностей та можливостей. Проте організація та проведення досліджень, спрямованих на розкриття ранніх проявів обдарованості, творчого потенціалу здібних дітей, потребує насамперед висвітлення сучасних методологічних підходів щодо розв'язання означеної проблеми - підходів, які б ураховували найкращі здобутки попередників і водночас відбивали ті прогресивні зрушення, які відбулися останнім часом у сфері вивчення взаємодії біологічного і соціального, вродженого і набутого - отже, "внутрішнього і зовнішнього"[12, c. 52].         На наш погляд, питання про співвідношення "внутрішнього" і "зовнішнього", вродженого і набутого не можна розглядати лише під кутом зору їх кількісного співвідношення. З огляду на характер зв'язків між зазначеними категоріями та особливості їх впливу на розвиток структур психіки слід вести мову про функціональну роль кожної з цих категорій. Аналіз самотвірної активності обдарованих дітей, творче ставлення до навколишнього світу, переважання внутрішньої мотивації щодо опанування певних видів предметно-практичної діяльності, високий рівень розвитку пізнавальних інтересів та інші суб'єктні чинники, які опосередковують взаємодію зростаючої особистості з її найближчим середовищем, дають підстави вважати, що "внутрішнє" відіграє у цій взаємодії провідну, домінуючу функцію. Воно діє через "зовнішнє" і тим самим змінює себе. Воно, "внутрішнє", опосередковує впливи чинників зовнішнього соціального середовища, асимілюючи їх в тому разі, якщо останні сприяють задоволенню провідних потреб особистості і передусім потреби в творчому самовиявленні та самоствердженні себе як носія здібностей; і, навпаки, чинить опір, "відкидаючи" та "відштовхуючи" саме ті чинники зовнішнього впливу, які не відповідають власним запитам і схильностям.      І, нарешті, ще один аргумент на користь твердження про те, що внутрішнє є домінуючим стосовно "зовнішнього": будь-який розвиток своїм джерелом має внутрішні суперечності. Вони породжують суб'єктну активність, спрямовану на їх подолання, а отже, - і на першопричину виникнення цих суперечностей, тобто, зазвичай, зовнішні чинники. Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою цілі, яких не можна досягти в даний момент, що призводить до емоційного розладу і дестабілізації поведінки. Такі діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до однолітків, що стоять нижче їх у плані розвитку здібностей. Ці й інші особливості таких учнів впливають на їхній соціальний статус, коли вони опиняються в положенні "несхвалюваних". Зрозуміло, слід домагатися зміни такої позиції, і, насамперед, це пов'язано з підготовкою самих педагогів [24].            У цьому зв'язку хочеться відзначити роботи відомого психолога, доктора психологічних наук Н.Лейтеса, чиї праці є суттєвим внеском у вивчення психіки обдарованих дітей.       Обдарованість - це свого роду міра генетично і дослідно визначених можливостей людини адаптуватися до життя. Основні функції обдарованості максимальне пристосування до світу, оточення, знаходження рішення у всіх випадках, коли виникають нові, непередбачені проблеми, що вимагають саме творчого підходу [10, c.11].

Для обдарованих  дітей характерний випереджальний пізнавальний розвиток [6, с. 54]:

1. Відрізняючись широтою сприйняття, вони гостро відчувають усе, що відбувається в навколишньому світі і надзвичайно зацікавлені у відношенні того, як улаштований той чи інший предмет. Вони здатні стежити за кількома процесами одночасно і схильні активно досліджувати все оточуюче.

2. Вони мають здатність  сприймати зв'язки між явищами  і предметами і робити відповідні  висновки; їм подобається у своїй уяві створювати альтернативні системи.

3. Відмінна пам'ять у сполученні з раннім мовним розвитком і здатністю до класифікації і категоризування допомагають такій дитині накопичувати великий обсяг інформації й інтенсивно використовувати її.

4. Обдаровані діти володіють  великим словниковим запасом,  що дозволяє їм вільно і  чітко викладати свою думку.  Однак заради задоволення вони часто винаходять власні слова.

5. Поряд зі здатністю  сприймати смислові неясності,  зберігати високий поріг сприйняття  протягом тривалого часу, із задоволенням  займатися складними, і навіть  тими, що не мають практичного  рішення задачами, обдаровані діти не терплять, коли їм нав'язують готову відповідь.

Психосоціальна  чутливість [11, c. 109].

1. Обдаровані діти виявляють  загострене почуття справедливості; випереджальний моральний розвиток  спирається на випереджальний  розвиток сприйняття і пізнання.

2. Вони висувають високі  вимоги до себе й оточуючих.

3. Жива уява, включення  елементів гри у виконання  задач, творчість, винахідливість і багата фантазія (уявлювані друзі, брати чи сестри) дуже характерні для обдарованих дітей.

5. Їм бракує емоційного  балансу, у ранньому віці обдаровані  діти нетерплячі і рвучкі.

6. Часом для них характерні  перебільшені страхи і підвищена чутливість.

8. Нерідко в обдарованих  дітей розвивається негативне  самосприйняття, виникають труднощі  у спілкуванні з однолітками.

Фізичні характеристики [13, c. 68]

1. Обдарованих дітей відрізняє високий енергетичний рівень, причому сплять вони менше звичайного.

2. Їхня моторна координація і володіння руками часто відстають від пізнавальних здібностей.

Отже, талант може виявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних і особистісних особливостях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 3. Підтримка талановитої дитини батьками

Позитивних результатів  можна досягнути лише тоді, коли буде створено умови для реалізації творчого потенціалу кожної дитини. Важливо допомогти дитині пізнати себе, свої здібності, нахили. На жаль, не всі педагоги та батьки можуть вчасно помітити обдарованість своєї дитини і створити відповідні умови для її розвитку.      Одна з головних проблем обдарованих дітей полягає в тому, що в них бачать дітей лінивих, упертих, інколи аномальних. Ранній та незвичайний розвиток дитини не помічають батьки з низьким рівнем освіти або невисоким загальним культурним розвитком. У сім'ях, де дитина є єдиною або навпаки, всі діти мають особливі здібності, теж нерідко «упускають» обдаровану дитину, тому що її нема з ким порівнювати.       Інший варіант - батьки опираються визнанню своєї дитини обдарованою. Але коли батьки «заплющують очі» на особливі здібності дітей, вони однак продовжують впливати на взаємини дитини з тими, хто поруч. Тоді дитині самостійно доводиться розбиратися у складних ситуаціях. Почуття провини, неприйняття себе, бажання «бути як усі» можуть утруднювати чи навіть нівечити розвиток особистості [7, c. 73]    Відома фраза про те, що обдарована дитина обдарована в усьому, - неточна. І стосовно дітей, мабуть, неправильна. Непропорціональність у розвитку - істотна проблема для обдарованих дітей. Явні чи видатні здібності можуть виявлятися в якійсь одній сфері (наприклад, у математиці), водночас розвиток іншої сфери (наприклад мовлення) може бути нижчим від норми. Обдарованість може виявлятися в позашкільній діяльності, а в школі така дитина буває «середнячком», а то й нижче «середнячка». Обдаровані діти виявляють надмірну наполегливість у бажанні отримати результат. Висока захопленість справою, яка вдається, швидко може призвести до завищених особистісних стандартів і внутрішньої невдоволеності: бути у всьому досконалим - неможливо. Всі ці переживання можуть посилитись, якщо очікування дорослих, особливо батьків, надто великі. Можливо, дитина сприйматиме себе як невдаху, тобто є вірогідність формування заниженої самооцінки.           Ряд проблем виникає через те, що батьківська опіка часто виявляється в надмірному заохоченні дитини до якоїсь однієї сфери, наносячи шкоду іншим. Тоді дитина швидко починає розуміти, що в ній особливо цінують батьки. І може розвиватись однобоко, засвоївши, що перемогти, стати кращим, першим - це єдиний спосіб заслужити максимум батьківської уваги. Гіпертрофована увага до якоїсь однієї здібності дитини впливає й на її самосприймання, на формування Я-концепції. Наслідком такого ставлення [4, c. 86]: