Гендерні прояви соціальної зрілості особистості

Зміст

 

Вступ………………………………………………………  3

Розділ 1    Поняття соціальної зрілості

1. Теоретичні засади соціальної зрілості………………….
2. Загальні поняття соціальної зрілості……………………
3. Співвідношення соціальної зрілості та соціальної компетентності……………
4. Формування соціальної  зрілості особистості………….

Розділ 2 Емпіричне дослідження

2.1 Опис процедури та вибірки дослідження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Вступ

Визначення того, що таке соціальна зрілість, змінюється протягом історії суспільства, так само як змінюється і "вік дорослості". Вершина зрілості людини (акме) - багатовимірний стан, який охоплює значний по протяжності етап його життя і демонструє, наскільки він відбувся як особистість, як громадянин, як спеціаліст в якійсь професійній галузі діяльності. Разом з тим акме ніколи не є статичним утворенням, а відрізняється більшою чи меншою варіативністю, мінливістю. Сучасну акмеологію цікавить в першу чергу те, в якому віці люди різних професій досягають періоду розквіту і як довго затверджуються на цьому рівні. У той же час головна проблема акмеології - не стільки хронологічна протяжність повноцінної зрілості, скільки душевний стан людини, здатне перетворити будь-який життєвий період в період розквіту.

Якщо розглядати ставлення  між віком соціальної зрілості і  дозріванням лобових часток в  історичному контексті, постають цікаві питання. У стародавніх і середньовічних суспільствах соціальна дорослість досягалася в значно більш ранньому віці, ніж сьогодні. Підлітки часто управляли королівствами, часто вели армії в битви. Фараон Єгипту Рамзес Великий, біблійний цар Давид і Олександр Македонський - всі вони провели свої основні військові кампанії, коли їм було трохи більше 20 років. Фактично, Олександру ледь виповнилося 20, коли він перетнув Босфор, вторгся в Персію, і почав цим об'єднання Сходу і Заходу. Він помер у 32 роки, створивши одну з найбільших імперій на Землі, від сучасної Лівії до Індії. У Росії Петро Великий почав ламати основи і перетворювати свою країну, коли йому ще не було 20. Всі доступні дані свідчать, що жодна з цих історичних постатей не була маріонеткою в чиїхось інших, більш "зрілих" руках. Кожен з них в досить юному віці брав на себе всю повноту рішень, був спрямованим у майбутнє лідером свого народу, і кожен з них залишив незабутній слід в історії цивілізації. Однак сьогодні в найбільш розвинених країнах люди їхнього віку законом усунені від заняття вищих постів з причини їх передбачуваної "незрілості". За законом, президенту США повинен бути принаймні 35 років, що відсікло б багатьох великих історичних діячів від провідних соціальних позицій в нашому суспільстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1   ПОНЯТТЯ  СОЦІАЛЬНОЇ ЗРІЛОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Теоретичні засади соціальної зрілості особистості

Проблема соціальної зрілості – набуття життєвого досвіду в дошкільному віці має велике значення. У ХІХ столітті російський письменник Ф. М. Достоєвський писав: " ...нічого вище та сильніше, і здоровіше, і корисніше для життя, як будь-який добрий спогад, і особливо виникнений ще з дитинства, з батьківського дому... Якщо багато набрати таких спогадів з особистого життя, то врятована людина на все життя" [№23, с. - 8].  Якими бувають ці спогади? Це може бути і тихий голос матері, яка співає колискову пісню, її ласкаві руки, і розмова з батьком. І майже завжди вони пов’язані з хвилюваннями, духовною близькістю з оточуючими людьми. І зараз, коли ми знов почали розуміти, що кожна дитина – це неповторна самобутня індивідуальна особистість, дуже важливе місце займає вивчення процесів, джерел, механізмів соціалізації особистості дитини, тобто набуття нею життєвого досвіду, тих майбутніх спогадів, що писав про них Ф. М. Достоєвський.          Проблемою соціального розвитку особистості займалося багато вчених – психологів, педагогів: О.В. Запорожець, А.П. Усова, Л.В. Лідак, Н.А.Короткова, Р.І. Жуковська, О.Ю. Яницька, Т.В. Анатова, О.М. Ростюхіна, Р.А Іванкова, А.А. Рояк, Л.В. Артемова, Г.П. Щедровицький, М.І. Лисіна, Р.С.Нємов.          Проблема розвитку соціальної компетентності та емоційної спрямованості дошкільника на довкілля та на самого себе належить до однієї з найважливіших у дитячій психології та педагогіці.      Базовий компонент дошкільної освіти визначає сучасні вимоги суспільства до "достатнього та необхідного функціонування дитини в соціумі, ступені її фізичного та соціального розвитку", тобто компетентність у царині внутрішнього, психічного світу тут трактується як уявлення дошкільнят про пізнавальну активність, світ почуттів, цілеспрямовану діяльність, освоєння власного "Я".        В.О. Сухомлинський наголошував: "Ввести дитину в складний світ людських стосунків – одне з найважливіших завдань виховання".   Перші сім років життя – сензитивний період для соціального розвитку особистості, засвоєння нею суспільних цінних еталонів поведінки. Важливим надбанням дошкільного дитинства є прихильність до людей, уміння співпереживати. Соціальна та емоційна активність реалізує потребу зростаючої особистості бути суб’єктом освоєння світу природи, культури, самої себе [№28].           Ю.Г. Антонімов та А.Б Рогоза зазначають: "Психічний статус має два компоненти – інтелектуальне та емоційне здоров‘я. Поняття інтелектуального здоров‘я охоплює норму структурно-функціонального базису інтелекту. Емоційне здоров‘я розглядається як уміння керувати своїми емоціями". Соціальне здоров‘я визначає здатність людини контактувати з соціумом. компонентами соціального здоров‘я можна вважати морально-етичні якості та соціальну адаптацію індивіда.       За дослідженнями В. Кузьменко, майбутнє дитини значною мірою залежить від того, як вона зуміє адаптуватися до соціального середовища. Тому існують такі показники соціальної компетентності дошкільнят: адаптація до нових умов життя, соціалізація, групова взаємодія, статус, ставлення до авторитету, розуміння іншої точки зору, регуляція спільної діяльності, розв’язання спільних питань, показники розвиненого спілкування. Розвиток особистості дошкільника можна подати як процес його входження в нове соціальне середовище й інтеграцію в ньому. Якщо соціальне середовище відносно стабільне, то розвиток особистості підпорядкований внутрішнім психологічним закономірностям. Прискорення темпу життя, науково-технічний прогрес, соціальні зміни з кожним роком збільшують вимоги до маленької людини, яка щойно розпочинає свій життєвий шлях. І далеко не кожний малюк виявляється здатним ці вимоги виконати. Тому виникла необхідність допомогти в цьому.     Соціальний розвиток дитини відбувається на ґрунті емоцій, якими вона зв’язана з людським оточенням. Емоційний і соціальний аспекти розвитку перебувають у постійній взаємодії і взаємозумовленості. Емоції, які відчуває дошкільник до інших людей, орієнтують його на соціальну поведінку, сприяють її точності, швидкості, адекватності.     Головною ознакою позитивного емоційного стану дошкільника є його закріплена соціальна дія в корисному ефекті пристосування до життя. Соціально-емоційна розвиненість дошкільника – це своєрідна властивість його особистості, що виявляться в оптимальному сполученні адекватного емоційного реагування на подію, вчинок, людину з доцільністю його соціальних дій. Для повноцінного соціального розвитку дошкільника необхідні обидві форми набуття досвіду – організоване соціальне научування ( виховання і навчання як цілеспрямований вплив дорослого на дитину) і стихійна практика соціальної взаємодії [№33].      Важливим завданням психології виховання і навчання постає пошук оптимальних форм поєднання обох видів соціальної практики, як результат поєднання цілеспрямованого виховання і навчання дошкільника з практикою самостійного засвоєння закономірностей соціального буття будуть: повноцінна соціальна розвиненість особистості, соціальна компетентність, соціальна зрілість.         Сучасні батьки, вихователі недостатньо володіють знаннями про особливості соціального розвитку дитини, тому виникає необхідність допомогти, а значить, проблема соціалізації є актуальною і саме тому обумовлює вибір нашого дослідження "Формування соціально-психологічної компетентності дітей дошкільного віку". За останні двадцять-двадцять п‘ять років особливу увагу приділяли вітчизняні вчені розвитку напрямку соціальної психології.           Багато досліджень проведені такими вченими, як: Андрєєва, Бодальов, Кузьмін, Паригін, Чернишов, Шорохова, Ярошевський та інші.

Що ж таке поняття "соціальний розвиток", яке його значення в житті дитини, коли вона починається, що є основою для цього процесу, за допомогою яких механізмів він відбувається – всі ці питання будуть розглянуті далі. Саме поняття "соціальний розвиток" походить від латинської socials – суспільний. Ми розуміємо, що соціальний розвиток – це історично зумовлений, який здійснюється в діяльності і спілкуванні, процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідуумом соціального досвіду. Соціальний розвиток може протікати і в умовах виховання, і в умовах стихійного впливу на особистість, що розвивається за допомогою різноманітних, іноді протилежно-спрямованих факторів суспільного буття. Соціальний розвиток передбачає процес різноманітного пізнання дитиною оточуючої її соціальної дійсності, оволодіння навичками індивідуальної та колективної праці, і включає соціально-психологічні механізми, за допомогою яких досягається прилучення індивіда до людської культури. Особлива роль у соціальному розвитку відводиться розвитку контактів індивіда з іншими людьми та спільній з ними суспільно-корисній діяльності. Людина в процесі соціалізації, не тільки збагачується досвідом, але і набуває можливість стати особистістю, впливати на інших людей [№40, с. - 332].  У вузькому розумінні соціальний розвиток розглядається як процес, що забезпечує включення людини в ту чи іншу соціальну групу або спільноту. Формування людини як представника групи, тобто носія її цінностей, норм, установок, орієнтацій, передбачає вироблення в неї необхідних для цього властивостей та здібностей.     

1.2 Загальні поняття соціальної зрілості

У психології загальне поняття  соціального розвитку людини означає  розвиток його особистості і психіки  в процесі встановлення різноманітних  соціальних відносин. Під розвитком  особистості розуміється формування соціального якості індивіда в результаті його соціалізації та виховання. Розвиток психіки визначається як закономірна зміна психічних процесів у часі, виражене в їх кількісних, якісних і структурних перетвореннях. Традиційно розвиток розглядають в процесі філогенезу і онтогенезу. Філіпченкове становлення структури психіки здійснюється в ході біологічної еволюції виду. Онтогенетичне формування структури психіки відбувається протягом життя окремого індивіда від народження до смерті. [1; ст. 60] Розвиток людини це якісні фізіологічні та психологічні зміни, що тривають від народження до досягнення зрілості (або до кіпця життя). Розвиток людини відбувається у процесі:                                                                        росту фізичні зміни (зросту, ваги, пропорцій тіла);                                      дозрівання - біологічні зміни, запрограмовані генетично (наприклад,статеве дозрівання);                                                                                                         навчання відносно стабільні зміни, що відбуваються у процесі набуття досвіду.            Виділяють три складові зрілості: фізіологічну (біологічну), психологічну, соціальну (додаток  1) [3; ст. 7].  Лише кілька років відділяють тебе від моменту, коли ти отримаєш паспорт і суспільство почне вважати тебе дорослою людиною. Однак це не єдина ознака зрілості.

Ознаки фізіологічної  зрілості

Фізіологічна зрілість настає з припиненням росту та розвитку всіх систем організму, в тому числі  репродуктивної (статева зрілість). Якщо дитина живе в нормальних побутових  умовах і добре харчується, фізіологічне дозрівання відбудеться само по собі і завершиться приблизно у 20 років. Ознаками фізіологічної зрілості є:

-  завершення фізичного росту;

-  формування статури за жіночим або чоловічим типом;

-  набуття здатності зачати і народити дитину.

Статева зрілість настає дещо раніше, ніж біологічна. З цим  пов'язані ризики підліткових вагітностей  як для матері, так і для дитини.

Ознаки психологічної  зрілості

Щоб досягти повної зрілості, людина має стати дорослою не лише біологічно, а й «вирости» емоційно, інтелектуально і духовно.  Маленька дитина виявляє свої емоції всім тілом, бурхливо реагуючи на те, що їх викликає. Емоційно зріла людина вміє контролювати вияви емоцій, правильно висловлювати свої почуття, долати тривогу, щоденні стреси і життєві потрясіння. Інтелектуальна зрілість настає тоді, коли людина починає логічно мислити, чітко усвідомлювати причини і наслідки, робити правильні висновки, приймати виважені рішення, дискутувати за допомогою аргументів. Духовна зрілість досягається тоді, коли людина відкриває для себе світ духовних цінностей, усвідомлює важливі принципи, життєву місію і сенс життя.           Ознаки соціальної зрілості

Складовими соціальної зрілості є моральна і правова зрілість. Моральна зрілість — уміння розрізняти добро і зло, діяти відповідно до прийнятих у суспільстві соціальних норм. Правова зрілість — набуття усіх громадянських прав і повна юридична відповідальність. В Україні вік досягнення правової зрілості — 18 років.         Соціальна зрілість — це також спроможність не лише діяти у власних інтересах, а й налагоджувати та підтримувати стосунки, конструктивно розв'язувати конфлікти. Людина досягає соціальної зрілості, коли здатна утримувати себе, створити і забезпечити сім'ю.[3; ст. 9]                    Багато наук не обходять стороною соціальну зрілість особистості, а для такої відносно нової області людинознавства, як акмеологія (від грец. Акме - розквіт), це стрижнева проблема. Власне кажучи, сам предмет акмеології - феномен зрілості людини. У сфері уваги цієї науки - процес і результат досягнення людиною вершин як індивідом, особистістю, суб'єктом діяльності (у тому числі і професійної) і індивідуальністю.      В уявленнях давніх людей земля лежала на трьох китах або на трьох слонах. У особистісної зрілості чотири «кити», чотири основних, базових складових, навколо яких групуються безліч інших: 1) відповідальність, 2) терпимість, 3) саморозвиток, 4) позитивне мислення, позитивне від-носіння до світу (цей компонент присутній у всіх попередніх). [4; ст.221]   Розглянемо ці компоненти більш докладно.     1. Відповідальність - це необхідна складова, атрибут зрілого по-ступка. Але все життя складається з вчинків, або навіть «життя в цілому може бути розглянута як деякий складний вчинок» (М. М. Бахтін). Ближче все-го, мабуть, до викладаються тут уявленням про фундаментальне значення феномена відповідальності в структурі особистісної зрілості знаходяться ідеї гу-маністіческой (в широкому сенсі) і екзистенціальної психології. Справа в тому, що соціальна зрілість і її складова - відповідальність - формується лише в адекватній діяльності. Формування відповідальності прямо пов'язано з наданням особистості свободи в прийнятті рішень. Питання про міру свободи має вирішуватися з урахуванням вікових та інших конкретних особ ¬ ностей і обставин. Але сам принцип залишається непорушним. При цьому вірний тезу про те, що не можна визнати людину вільною, не визнаючи його в той же час і відповідальним, потребує наступному обов'язковому додаток про ¬ ратного характеру: не можна визнати людину відповідальною, не визнаючи його в той же час і вільним.                 

2. Терпимість - наступна найважливіша  складова соціальної зрілості  особистості. Проте терпимість  терпимості - різниця. У структурі загального феномена терпимості можна виділити (А. А. Реан) два її види: 1) сенсуального терпимість особи і 2) диспозиційна терпимість особистості. Сенсуального терпимість пов'язана зі стійкістю до впливу соціальної середовища, з ослабленням реагування на будь несприятливий фактор за рахунок зниження чутливості до його впливу. Сенсуального терпимість, таким чином, пов'язана з класичною (і навіть психофізіологічної) толерант-ністю, з підвищенням порогу чутливості до різних впливів соціальної середовища, в тому числі впливів суб'єктів міжособистісного взаємодії-наслідком. Образно кажучи, сенсуального терпимість є терпимість-черствість, терпимість-фортеця, терпимість-стіна.  В основі диспозиційної терпимості лежить принципово інший механізм, що забезпечує терпимість особистості при соціальних взаємодіях. В даному випадку мова йде про схильність, готовності до певної «терпимою» реакції особистості на середовище. За диспозиційної терпимістю стоять певні установки особистості, її система відносин до дійсності: до інших людей, до їх поведінки, до себе, до дії інших людей на себе, до життя взагалі. Прикладами установок особистості, які забезпечують її диспозиційну терпимість, є, скажімо, такі: «все люди коли-небудь помиляються», «кожен має право на свою думку» (або іронічне: «де є двоє вчених, там є три думки»), « агресія і дратівливість часто провокуються особливою ситуацією, в якій опинилася людина, а не є його внутрішньою сутністю »,« людина має право на зрив »,« спізнюється сам переживає ще більше, ніж ті, хто його чекають »і т. п. Прийняття стратегії і позиції, відомої під назвою «альтруїстичний егоїзм», найімовірніше, також призводить до суттєвого підвищення терпимості особистості. Безсумнівно, що і в даному випадку треба говорити про диспозиційної, а не сенсуального терпимості. Диспозиційна терпимість, образно кажучи, є терпимість-позиція, терпимість-установка, терпимість-світовідчуття.[4; ст.225]                                            3. Саморозвиток. Потреба в саморозвитку, самоактуалізації – основний компонент визначає складова зрілої особистості. Ідея саморозвитку і самореалізації є основною або, принаймні, надзвичайно значущою для багатьох сучасних концепцій про людину (А. Маслоу, К. Роджерс, Е. Фромм, А. В. Бруш-Лінський, В. П. Зінченко, К . А. Абульханова-Славська та ін.) Вона займає веду ¬ ний місце в гуманістичній психології, одному з найбільш потужних і інтенсивно розвиваються напрямків сучасної психологічної науки і практики.[4; ст.228]

 

 

1.3  Співвідношення соціальної зрілості та соціальної компетентності