Конформізм як соціально-психологічне явище

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. КЛАСИЧНІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

КОНФОРМІЗМУ……………………………………………..……..5

1.1.Феномен групового  тиску. Конформізм……………………………….5

1.2. Дослідження конформізму  у експериментах Р.Кратчфілда 

та С.Аша…………………………………………………………………....7

1.3. Експерименти М.Шеріфа………………………………………………13

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ФЕНОМЕНУ

КОНФОРМНОСТІ …………………………………………….…..16

2.1. Експерименти С. Мілграма та теорія «меншості»…….……….……16

2.2. Теорія соціального поштовху Б.Латане……………….………….….21

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..…26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………28

 

 

ВСТУП

 

Актуальність. У соціально-психологічних дослідженнях доведено, що людина може підпорядковуватись групі або для того, щоб бути прийнятою, а не відкинутою нею, або тому, що вона прагне отримати деяку інформацію. Це явище отримало назву «конформізм».   Для позначення різноманітних проявів явища конформізму використовують поняття “конформна поведінка” та “конформність”. Оскільки конформізм є ширшим соціально-психологічним явищем, у конкретних дослідженнях здебільшого йдеться про конформну поведінку та конформність. Зміст цих понять вказує на суто психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи: приймає чи відкидає він визнані групою норми, стандарти, цінності, властивості.

У соціальній психології  вивчалося в  якій мірі люди можуть бути конформними за допомогою експериментів М. Шеріфа, С. Аша і С. Мілрама, Р.Кратчфілда. Крам того зазначено, що основними причинами конформної поведінки є інформаційний та нормативний вплив (Дойч М., X. Джерард, С. Московічі, Е.Аронсон, Ф.Зімбардо та ін.).

Об’єкт – конформізм як соціально-психологічне явище.

Предмет – конформна поведінка  особистості.

Мета – проаналізувати основні причини конформної поведінки особистості.

Завдання:

1. розкрити сутність конформізму, конформної поведінки та конформності.
2. проаналізувати класичні експерименти дослідження конформізму С.Аша, С.Мілграма, М.Шеріфа;
3. проаналізувати нормативний та інформаційний впливи як основні причини конформної поведінки.

 

Структура курсової робота. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел із 29 найменувань. Основний зміст роботи викладено на 30 текстових сторінках.

У першому розділі «Класичні соціально-психологічні дослідження конформізму»  проаналізовано феномен групового тиску та дослідження конформізму.

У другому розділі  «Теоретичні засади вивчення феномену конформності» розглянуті експерименти С.Мілграма та теорія соціального поштовху Б.Латане.

У висновках розкриті основні завдання курсової роботи.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

КЛАСИЧНІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФОРМІЗМУ

 

1.1.Феномен групового тиску. Конформізм.

Феномен групового  тиску отримав в соціальній психології назву феномена конформізму. Конформізм - це пристосування, пасивне прийняття існуючого порядку речей, пануючої думки і та ін. [22].    Конформізм (лат. conformis — подібний, відповідний) — пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами [22].

   Таке тлумачення  конформізму охоплює різні, хоч  зовні подібні, явища:

— відсутність у людини власних  поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосовництво;

— однаковість у поведінці, згода індивіда з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості людей, котрі його оточують;

— результат тиску  групових норм на індивіда, який унаслідок  цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи [7].

   Нерідко для  позначення різноманітних проявів  явища конформізму використовують  поняття “конформна поведінка”  та “конформність”. Оскільки конформізм  є ширшим соціально-психологічним  явищем, у конкретних дослідженнях  здебільшого йдеться про конформну  поведінку та конформність. Зміст цих понять вказує на суто психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи: приймає чи відкидає він визнані групою норми, стандарти, цінності, властивості.

   Конформна (лат. conformis — подібний) поведінка - дія людини, яка проявляється у її податливості реальному чи уявному тиску групи, у зміні установок і вчинків відповідно до позиції спільноти, до якої вона причетна.

   Реакція індивіда  на груповий тиск може бути  вербальною і поведінковою. Для  соціальної психології важливо, чи змінюється думка індивіда внаслідок того, що він переконався в чомусь (чи відбулися зміни його когнітивної структури), чи він лише зовні демонструє зміни, а насправді власної думки не змінив [22].

   Конформність  — схильність індивіда піддаватися думці групової більшості, реальному чи уявному тискові групи.  Конформність проявляється там, де наявний конфлікт між думкою особистості і позицією групи. Ознаками її є зміна поглядів і поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. За своєю сутністю конформність може бути зовнішньою (індивід тільки зовні демонструє підкорення думці групи, продовжуючи внутрішньо чинити їй опір) і внутрішньою (справжнє перетворення індивідуальних установок первинної позиції індивіда на користь групи, засвоєння ним думки більшості) [15].

Різновидом залежності особи від групи є негативізм — опір груповому тиску, демонстрація поведінки або думок, які суперечать позиції групи. Нерідко поняття  “негативізм” вживається в тому значенні, що й поняття “нонконформізм”. Іноді їх зміст розмежовують, характеризуючи негативізм як демонстрацію поведінки або думки, що суперечить поглядам більшості, незалежно від того, чи має рацію ця більшість, а нонконформізм — як демонстрацію думки чи поведінки, що спирається на власний досвід, незалежно від думки чи поведінки групової більшості. Як антитезу конформності використовують поняття “нонконформність” (лат. non — ні і conformis — подібний, відповідний) — цілковита незгода, нехтування будь-якими нормами та цінностями групи. Ознаками її вважають заперечення вимог, очікувань, норм, розпоряджень соціуму. Водночас відомі тлумачення нонконформізму не як альтернативи, а одного з проявів конформності [8].

Як зауважив І. Кон, на рівні побутової свідомості цей феномен зафіксовано давно в казці Андерсена про голого короля. А тому в повсякденній мові поняття "конформізм" набуває негативного відтінку. Щоб позбавитись цього негативного відтінку, в соціально-психологічній літературі частіше говорять не про конформізм, а про конформність, або конформну поведінку, маючи на увазі чисто психологічну характеристику позиції індивіда відносно позиції групи, прийняття або неприйняття ним певного стандарту думки, яка притаманна групі, міру підпорядкування індивіда груповому тиску. Протилежними конформності поняттями є поняття "незалежність", "самостійність позиції", стійкість по відношенню до групового тиску [6].

Конформність  полягає не просто в тому, що індивід  діє так само, як всі, але в тім, що він піддається впливові загальної дії, тобто він поводиться не так, як це було б, коли б він був наодинці. Конформність констатується там і тоді, де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи та подолання цього конфлікту на користь групи [19].

Людина може підпорядковуватись групі або для того, щоб бути прийнятою, а не відкинутою нею, або тому, що вона прагне отримати деяку інформацію. Дойч М. і X. Джерард назвали ці причини відповідно нормативним та інформаційним впливом [5]. Три класичних експерименти показують, як соціальні психологи вивчають конформізм і те, в якій мірі люди можуть бути конформними: це експерименти М. Шеріфа, С. Аша і С. Мілрама.

 

1.2. Дослідження конформізму у експериментах Р.Кратчфілда та С.Аша

До теперішнього часу дослідження  по конформізму далеко вийшли за рамки простого опису експериментально отриманих фактів, займаючи проміжне положення на стику трьох наук: психології особистості, соціальної психології і соціології.

Багато дослідників в дослідах С.Аша побачили побачили віддзеркалення тих конфліктів і протиріч, які існують у відносинах між людьми в сучасному капіталістичному суспільстві. Вони виходять з певної концепції, згідно якої суспільство підрозділяється на дві різко протилежні групи людей: конформістів і нонконформистів. Конформізм оголошується неминучим результатом розвитку суспільства. «Наше століття може бути назване століттям конформізму», - заявляють Д. Креч, Р. Кратчфілд і Е. БаллеЧей [4].

Аналізуючи вказані роботи, можна  прийти до висновку, що саме неконформісти (як їх описують автори) відрізняються стійкістю особистості: вони характеризуються самостійністю, емансипованістю в поглядах, думках, вчинках від того, що оточує їх у суспільному середовищі. Проте стійкість особи неконформістів, м'яко кажучи, є своєрідною, бо неконформісти протистоять суспільству, яке вороже їм і прагне шляхом тиску на неконформну особу привести її «до спільного знаменника», - зробивши такою як всі інші. Для багатьох з вказаних вище робіт характерне розширювальне тлумачення результатів досліджень по конформізму - прагнення безпосередньо перенести експериментальну ситуацію С.Аша на умови суспільного життя, додати цій ситуації широкий соціальний контекст. В зв'язку з цим істотне значення має продовження експериментального дослідження даної проблеми. Разом з цим необхідно, як нам представляється, повертатися до результатів «класичних» експериментів по конформізму, аналізуючи їх по можливості докладно і всесторонньо.

Звернемося тепер до викладу  робіт «класичних» дослідників  конформізму – С.Аша і Р.Кратчфілда. Слід сказати, що результати досліджень по конформізму цікаві у багатьох відношеннях. Відзначимо перш за все, що вказані дослідження шляхом порівняно чіткої методики експериментально показують відомий і теоретично обґрунтований факт, що особа людини, її вчинки, думки, оцінки, погляди істотним чином залежать від вчинків, думок, оцінок, поглядів інших людей.

Рубінштейн С.Л. писав: «... моє буття як суб'єкта для мене самого опосередковано, має своєю необхідною передумовою, обумовлено моїм буттям як об'єкту для іншого. Значить, річ не лише в тому, що моє відношення до себе опосередковано моїм відношенням до іншого (формула Маркса про Петре і Павла), але і в тому, що моє відношення до самого собі опосередковано відношенням до мене іншого» [2].

Далі, не можна не відзначити, що у вказаних дослідженнях отриманий ряд фактів, значимих для подальшого дослідження даної проблеми. Так, наприклад, С.Аш встановлює залежність кількості помилок випробовуваного від розмірів групи [16].

Якщо в досвіді бере участь, окрім  випробовуваного, лише одна людина, ефект зовнішнього «тиску» майже не виявляється; якщо випробовуваному протистоїть група з двох чоловік - ефект незначний; ефект виявляється повною мірою, якщо група складається з трьох чоловік, подальше ж збільшення групи не веде до посилення ефекту - факт поза сумнівом цікавий, заслуговуючи  вивчення [16].

Вказані дослідники встановлюють залежність впливу групи на випробовуваного  і від складу групи - від авторитету членів групи, їх ерудиції, професійної  приналежності і пр.; показують  залежність ефекту «тиску» групи від її одностайності, групової узгодженості: якщо в групі знаходиться хоч би один «партнер», який висловлює ту ж думку, що і випробовуваний, це істотно знижує ефект «тиску» групи. Інтерес представляють і дані про вікову динаміку ефекту впливу групи.

Якщо в групі коледжу 61% студентів  зробили не більше двох помилок, то в молодшій групі таких випробовуваних було лише 36%. Серед молодших дітей  найбільша кількість помилок: від 5 до 7 - допустили 42% випробовуваних, а  серед студентів - всього 12%. Ці результати показують, укладає С.Аш, що вік членів групи дає значимі відмінності в їх реакціях [16].

Схильність до конформізму залежить також від статевих відмінностей. Ряд дослідників, у тому числі  С.Аш і Р.Кратчфілд, відзначає декілька велику податливість груповому впливу у жінок в порівнянні з чоловіками. При цьому робиться спроба пояснити це своєрідністю ролі, яку виконують в сім'ї чоловік і жінка. Заслуговує на увагу прагнення дослідників дати психологічний аналіз конформної поведінки і намітити індивідуальні відмінності, залежно від своєрідності психологічних процесів, які мають місце в різних випробовуваних при конформній поведінці. Так, Кратчфілд і його колеги відзначають, що в ході експерименту у випробовуваних виникає когнітивний (пізнавальний) дисонанс; описуються різні шляхи, за допомогою яких випробовуваний прагне усунути розбіжності з групою:

а) випробовуваний звинувачує самого себе в невірному виконанні завдання,

б) він звинувачує групу,

 в) випробовуваний прагне  примирити суперечливі думки - свої і групи, стверджуючи, що завдання може по-різному сприйматися з різних точок зору або що причиною дисонансу є індивідуальні відмінності в сприйнятті [16].

В результаті експериментів С.Аш прийшов до висновку, що приблизно третина випробовуваних в експериментальній групі підкорялася груповому «тиску» і, отже, виявляла конформну поведінку. Це підтверджується і іншими дослідниками. Зупинимося у зв'язку з цим на експериментах Р.Кратчфілда, який удосконалив технікові Аша і зробив її економнішою. Р.Кратчфілд так характеризує створену їм експериментальну ситуацію: члени групи, що складається з 5 чоловік, сиділи в індивідуальних кабінах перед установкою, що складається з п'яти суміжних електричних панелей. Останні були розташовані так, що випробовуваний, сидячи в кабіні перед панеллю, не бачив панелі іншого випробовуваного. Експериментатор пояснював, що установка змонтована таким чином, що кожен випробовуваний може послати інформацію всім іншим за допомогою замикання яких-небудь з одинадцяти перемикачів, встановлених внизу його панелі. Ця інформація повинна була з'являтися у формі світлових сигналів: 5 рядів по 11 сигналів в кожному ряду відповідно до тих, що є 5 панелями. Після того, як випробовувані знайомилися із роботою апаратури, починався експеримент. На стіні перед випробовуваним проектувалися діапозитиви. Кожен діапозитив був питанням-завданням для випробовуваного, останній відповідав, вибираючи одну з декількох альтернатив, замикаючи відповідні перемикачі на панелі. Порядок відповіді даного випробовуваного залежав від вказівок, що посилаються п'ятьма червоними сигналами, у формі 5 букв АВСДЕ на його панелі. Якщо запалювалася буква А, випробовуваний відповідав першим, якщо В- другим і так далі Давалися завдання різного роду: визначення довжини ліній, площі фігур, логічні завдання, оцінка думок інших, особистої переваги і так далі (про деяких з цих завдань буде сказане нижчим). Будучи у позиції Е, випробовуваний бачив, наприклад, що випробовувані АВСДЕ відповідають, що лінія 5 рівна стандартною, хоча він сам був переконаний, що рівна стандартною лінія 4 [11].