Конформізм як соціально-психологічне явище

Суть експерименту полягала в тому, що насправді експериментальна ситуація була не такою, як уявляв собі випробовуваний відповідно до інструкції: інформація, яку він отримував, була іншою, бо кабіни не були зв'язані між собою, а всю інформацію (від імені підставної групи) подавав експериментатор. Таким чином, все 5 випробовуваних знаходилися в рівному положенні. «Більш того, - пише Р.Кратчфілд, - вказівки на порядок відповідей від А до Е також були ідентичні для всіх випробовуваних... всі випробовувані переживали одну і тугіше ситуацію: вони всі починали з позиції З, потім зрушувалися одночасно до позицій Д і А і, нарешті, - до позиції В». Контрольну групу складали 40 випробовуваних, які виконували завдання індивідуально без тиску підставної групи. Експериментальна група складалася з 50 чоловік, середній вік випробовуваних - 34 роки, освітній рівень різний, але більшість виучувалася в коледжі. Кратчфілд Р. підкреслює, що всі випробовувані належали до професій, в яких керівництво людьми грало істотну роль [2].

Характеризуючи результати експерименту, Р. Кратчфілд відзначає, що 15 випробовуваних з 50, тобто 30%, конформно слідували за неправильною думкою групи. Таким чином, у  Р. Кратчфілда так само, як і в Аша, приблизно третина випробовуваних виявила конформну поведінку. Визнаючи, що факт такої постійності в розподілі випробовуваних є вельми цікавим і потребує подальшого вивчення і інтерпретації, зупинимося на самому характері цього розподілу, бо ми зустрічаємося з однобічним його тлумаченням: підкреслюється, що значне число випробовуваних (1/3) слідує за більшістю, але при цьому, як це не дивно, випускається з уваги (або в усякому разі недостатньо враховується), що 2/3 групи (тобто явна більшість) не виявляють конформної поведінки.

Отже, «техніка» Аша і Р.Кратчфілда досить чітко диференціює випробовуваних по характеру реагування на «тиск» групи. Крім того, невірно було б вважати, що реакції випробовуваних в експериментах були позбавлені «особового характеру». Можна послатися в зв'язку з цим на цікаве спостереження Аша, що полягає в тому, що випробовувані з великою кількістю конформних помилок «не могли прийняти факт опозиції групи без зниження відчуття особистої цінності». У іншому місці Аш відзначає: «Наскільки ми можемо судити, не було жодного випробовуваного, який не відчував би заклопотаності з приводу групи, навіть коли був переконаний, що остання не мала рацію». Проте, якщо мати на увазі, що стійкість особи, як наголошувалося вище, обумовлюється найбільш значимими особовими чинниками: переконаннями, спрямованістю і так далі, то доведеться визнати, що ці чинники, по суті справи, залишалися за межами спеціальний створеній експериментальній ситуації. Отже, правомірність безпосереднього поширення результатів експериментів на поведінку особи в цілому сумнівна. Це розумів і сам С.Аш, коли писав, що «експериментальна ситуація була абсолютно спеціальною, у багатьох відношеннях нерепрезентативною для звичайних і навіть незвичайних соціальних обставин». І далі: «Звичайно, можливо, що реакції, що спостерігалися нами, були результатом короткочасних (momentary) обставин і що індивід, який був незалежний в даних умовах, міг діяти абсолютно по-іншому в інших умовах або навіть в схожих ситуаціях в інший час...» [16].

Сам характер експериментальної  ситуації був такий, що короткочасні проби, проведені Ашем і Кратчфілдом, хоча і «зачіпали особу», проте  не могли розкрити особливості найбільш значимих особових утворень, що визначають поведінку людини. Звідси витікає, що на підставі вказаних експериментів неправомірний говорити про конформізм як фундаментальну властивість особи - необхідно доповнити і скоректувати ці результати даними інших методик з тим, аби отримати глибшу і різносторонню характеристику особи.

Ще більш неправомірне безпосереднє перенесення результатів експериментальних ситуацій Аша і Р.Кратчфілда на соціальне життя. Віттакер і Мес провели експериментальне дослідження на представниках різних культур. У експерименті брали участь представники Бразилії, Лівану, Родезії, Гонконгу. Була в точності повторена методика С.Аша. Експеримент не показав значимих відмінностей між випробовуваними, представниками різних країн. Виняток становлять родезійці, які, як вказують автори, до експерименту знаходилися в особливих умовах, належали до одного племені, і це, можливо, позначилося на результатах досвіду. Як і інші дослідники, автори відзначають, що конформні реакції збільшувалися із збільшенням двозначності (невизначеності) стимул-реакцій, тобто із зростанням трудності завдання. Далі, вони підкреслюють, що в порівнянні з цим чинником вплив культури, до якої належали випробовувані, відсовується на задній план. На нашу думку, продовжують автори, екстраполяція лабораторних ситуацій, використаних Ашем, на інші ситуації сумнівна.

1.3. Експерименти  М.Шеріфа.

В 1936 році американський  соціальний психолог М. Шеріф провів експеримент з метою виявлення впливу на індивіда інформації, яка надходить від інших людей групи. Для цього він використав автокінетичний ефект від джерела світла в темній кімнаті. Цей ефект полягає в тому, що якщо довго дивитись на яскраве світло в абсолютно темному середовищі (наприклад, на одиноку зірку в безлуння), то починає здаватись, що світло коливається і переміщується. Це відбувається тому, що у людей немає точки відліку (дефіцит інформації), до якої можна було б прив'язати положення світла. Відстань, на яку світло може зсуватись, для різних людей різна, проте коли людина наодинці, то ця відстань завжди залишається однаковою [28].

 Шеріф М. вирішив скористатись для свого експерименту автокінематичним ефектом тому, що хотів, щоб ситуація була дійсно неоднозначною. В експерименті М. Шеріфа люди оцінювали, як далеко точка світла пересувалась в темній кімнаті. Коли вони дивились на світло поодинці, їх оцінки дуже варіювались від людини до людини. Коли ж вони були об'єднані в групи і могли чути, як інші вголос виражають свої суд ження, то досліджувані погоджувались з загальною думкою групи відносно того, наскільки переміщується світло. Шерифом було виявлено важливу особливість інформаційних впливів, яка полягає в тім, що вони можуть приводити до особистого прийняття, тобто згоді наслідувати поведінці інших людей з причини відвертої впевненості в тому, що вони думають і діють правильно. Може відбуватись також так звана публічна поступка, тобто згода публічно копіювати поведінку інших людей без того, щоб обов'язково вважати все, що вони говорять або діють, правильним [28].

В повсякденному  житті існує багато ситуацій, в  яких люди покладаються на інших, намагаючись визначити, що відбувається. Інформаційні соціальні впливи є частиною нашої життєдіяльності. Особливо дієвими ці впливи виявляються в періоди соціальних криз, коли людина зустрічається з ситуацією, яка її лякає і до якої вона погано підготовлена. Людина може не розуміти, що насправді відбувається, або не знає, що їй слід робити. Коли зачіпаються питання особистої безпеки, потреба в інформації стає особливо гострою, а поведінка інших - цінним джерелом інформації. Коли ситуація стає кризовою, у людини немає часу зупинитись і подумати, яким чином потрібно якнайкраще діяти, бо потрібно діяти якнайшвидше. Окрім нестачі інформації є також інша причина підпорядкування людини чужому впливові, а саме: люди виявляють конформність, щоб інші люди їх сприймали, визнавали. Люди підпорядковуються соціальним нормам групи, тобто правилам, яким повинна відповідати їх поведінка, цінності і переконання. У групи є певні очікування (експектації) відносно того, як повинні поводитись її члени. Члени групи підпорядковуються цим правилам тому, що не хочуть, щоб їх сприймали як таких, поведінка яких відхиляється від норми.

 Враховуючи таку  важливу потребу людей, як потребу в соціальних контактах, не дивно, що вони часто виявляють конформність для того, щоб бути прийнятими іншими.

Конформізм  з нормативних причин виникає в ситуаціях, коли люди роблять те, що роблять інші люди, не тому, що використовують їх як джерело інформації, а тому, що не хочуть привернути непотрібної уваги до себе, бути знехтуваними. Отже, нормативний соціальний вплив виявляється тоді, коли вплив інших людей спонукає індивіда до конформізму, тому що він хоче бути ними визнаним.

РОЗДІЛ 2

ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ФЕНОМЕНУ КОНФОРМНОСТІ

2.1. Експерименти С. Мілграма та теорія «меншості»

Існують чисельні модифікації методики С.Аша, проте суть їх залишається незмінною - це метод "підставної групи". В 60-х рр. XX ст. американський соціальний психолог Стенлі Мілграм провів серію експериментів, метою яких було визначити, що буде, коли авторитетні накази розійдуться з совістю.

Мілграм С. в своїх експериментах вивчав сутність впливу на поведінку і моральні цінності особистості іншої авторитетної особи або групи. В експерименті досліджуваному пропонувалось "вчити іншу людину, застосовуючи в якості покарання електричний струм різної сили у випадку "недостатньої" старанності. Удар струмом міг бути доведеним до смертельно небезпечної сили. Природно, що ситуація була інсценізованою, але досліджуваний цього не знав. Так от, більшість досліджуваних доводила ступінь свого покарання (не дивлячись на галас "жертви учіння") до рівня, на якому об'єкт їх впливу повинен був загинути. Отримані результати С. Мілграм пояснив так: люди, які живуть в суспільстві, схильні довірятись тим, хто вважається ними за аторитет, займає більш високе становище, має більш високий статус, володіє більшими знаннями. Ступінь довіри авторитету може простягатися аж до нанесення під його впливом непоправної шкоди собі [3].

Досліджувані  пояснювали свою поведінку такими причинами:

• вони попали "в пастку", погодившись з самого початку приймати участь в роботі і виконувати інструкції експериментатора. Почавши діяти, вони вже не могли зупинитись, вийти з експерименту;
• давши обіцянку приймати участь в експерименті, вони немов би взяли на себе обов'язок поводитись так, як вимагає експериментатор, і ці "етикетні" правила порушувати їм було незручно. Але ж коли ті самі дії здійснювались з участю ще двох людей, і ті відмовлялись продовжувати експеримент, коли з'являлась небезпека для здоров'я "жертви", то і досліджувані також відмовлялись продовжувати дослід. Це відбувалось також і в тому випадку, коли авторитет експериментатора ким-небудь в групі ставився під сумнів;
• якщо насильство здійснювалось не самим досліджуваним, а лише під його керівництвом чужими руками, бар'єр опору експериментаторові, співчуття до об'єкта впливу різко зменшувались. Крім того, неможливість безпосередньо спостерігати результати свого впливу також знижувала поріг співчуття;
• відсутність нагляду за досліджуваним приводила до зменшення ступені слухняності;
• авторитет науки, яка немов би прийняла в експерименті відповідальність на себе, впливав на досліджуваних у напрямку збільшення слухняності [3].

Мілграм С. не тільки виявляв те, до якої міри люди підкоряються авторитету, він також проаналізував умови, що викликають підпорядкування. Вирішальними факторами виявились наступні: емоційна віддаленість від жертви; близькість і легітимність авторитета. Досліджувані С. Мілграма діяли з меншим співчуттям до "учнів", коли не могли їх бачити. Коли жертва знаходилась на значній відстані і "вчитель" не чув її скарг, майже всі спокійно йшли до кінця. Якщо учень знаходився в тій самій кімнаті, то лише 40 % застосовували найсильніший електричний струм (450 вольт). Повне підпорядкування падало до 30 %, коли від "вчителя" вимагали притискати руку "учня" до струмопровідної пластини [17].

Фізична присутність  експериментатора теж впливає на підпорядкування. Коли С.Мілграм давав розпорядження по телефону, йому підпорядковувалось лише 21% досліджуваних. Інші досліди підтвердили, що коли той, хто надає накази знаходиться у безпосередній близькості, то відсоток поступливих зростає [20].

Авторитет, однак, повинен бути законним. В одному з експериментів, коли після того як "експериментатор" змушений був ненадовго покинути лабораторію і інший досліджуваний, якому відводилась роль клерка ("підсадного"), брав на себе роль експериментатора, то більшість досліджуваних (80 %) відмовлялась йому підпорядковуватись. Таке повстання проти нелегітимного авторитету різко контрастує з ввічливою повагою, яка звичайно виявлялась до експериментатора [20].

Експерименти С. Аша, С. Мілграма продемонстрували силу соціальних впливів і ту легкість, з якою поступливість тягне за собою схвалення. Ці експерименти засвідчили, що зло, яке існує в нашому світі - це не просто справа рук поганих людей, а є результатом могутності ситуацій, які змушують людей погоджуватись з неправдою або капітулювати перед жорстокістю. Подальше дослідження феномену конформності сприяло висновку, що тиск на індивіда може здійснювати не тільки більшість групи, але й меншість. Американські соціальні психологи М. Дойч і Т. Джерард розглядають вплив меншості як інформаційний тиск, тобто як такий вибір члена групи, що здійснюється на основі інформації, яку він отримує не від більшості, а від меншості членів групи [27]. Експерименти Д. Лемена, І. Депорта і Ж. Луерна показали також, що досліджувані з високим статусом мало змінюють свою оцінку під впливом тиску більшості, причому групова норма змінюється в бік оцінки цих осіб. Отримані результати суперечили моделі однобічного впливу М. Шеріфа і С. Аша. Виник новий об'єкт дослідження - вплив меншості.

В дослідженнях С. Аша і С. Мілграма було виявлено феномен "соціальної підтримки", який полягає в тім, що в перцептивних судженнях досить одного вислову, який суперечить більшості, щоб досліджуваний не піддавався груповому впливу. Для стійкості нонконформістського соціального судження необхідно, щоб хтось підтримав судження, причому не обов'язково публічно. Важливо, щоб індивід, відстоюючи свою точку зору, знав, що він не один. Розвиток уявлень про природу "соціальної підтримки" привів до побу дови інтеракціоністської моделі групового впливу. На відміну від функціональної моделі вона будується з урахуванням того, що в групі під впливом зовнішніх змін співвідношення сил постійно змінюється і меншість може виступати провідником цих зовнішніх соціальних впливів. Тим самим асиметричність відносин "меншість - більшість" нібито вирівнюється.

Важливою  особливістю такого підходу є тлумачення "меншості". У традиційних дослідженнях соціальної психології цей термін використовується в його буквальному значенні як чисельна меншість. У дослідженнях впливу меншості сама "меншість" визначається як та частина групи, яка має менші можливості впливу (статус, влада). З цієї точки зору чисельна меншість фактично може бути "більшістю", якщо вона здатна нав'язати свої оцінки, думки, уявлення іншим членам групи. У низці досліджень ставилось завдання виявити умови, які дають змогу меншості впливати на групу [27].

Експерименти, що було здійснено в Парижі Сержем Московічі визначили декілька факторів впливу меншості, а саме: послідовність, впевненість у собі, здатність приваблювати прибічників з числа представників більшості [14].