Метод психодіагностичного спостереження,бесіди та методи експертного опитування

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ

 

 

 

 

ІНДЗ З КУРСУ ПСИХОДІАГНОСТИКА

НА ТЕМУ:

«Метод психодіагностичного спостереження,бесіди та методи експертного опитування» 

ВИКОНАЛА:

Студентка 23 групи

Тароєва Дар’я

ПЕРЕВІРИЛА:

Грицюк Ірина Михайлівна

 

 

 

 

 

Луцьк - 2013

Зміст

Вступ

1.Спостереження як метод  психодіагностичного дослідження.

2.Бесіда як метод психодіагностичного дослідження.

3. Інші методи експертного  опитування.

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Здобувати інформацію під  час психологічного дослідження  можна не лише за допомогою стандартизованих методик,тобто тестів,а й завдяки  нетестовим оцінним процедурам. Наукове пізнання реальності неможливе без спостереження особливостей явищ природи і сфер людської діяльності. Усі методи емпіричного дослідження містять елементи спостереження за об'єктами з метою вивчення їх специфіки і змін. Експеримент, тестування, опитування, експертне оцінювання, контент-аналіз тощо є різновидами спостережень, що відрізняються умовами і характером виконуваних процедур. Психологічне дослідження послуговується методом спостереження, але не обмежується ним. Вивчення складних психічних явищ вимагає від дослідника послідовного застосування емпіричних методів пізнання - інтерв'ювання, анкетування, експертного оцінювання, контент-аналізу тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Спостереження як метод психодіагностичного дослідження

 

Спостереження — пасивний метод наукового дослідження, при якому дослідник, тобто спостерігач не впливає на розвиток подій. Спостереження  саме у психології – це метод психологічного дослідження, який полягає у спостереженні за об’єктом дослідження, реєстрації та поясненні психологічних фактів. Метод спостережень характеризується безпосереднім сприйняттям явищ і процесів у їхній цілісності і динаміці. Спостереження як метод психологічного дослідження відрізняється від звичайного спостереження тим, що попередньо планується і проводиться з дотриманням певних вимог. Зокрема, воно передбачає етап висування і перевірки гіпотези – судження про природу і сутність явища, що вивчається. Спостереження ведеться за планом, фіксується, в тому числі й з використанням технічних засобів. Застосування цього методу потребує спостережливості дослідника – вміння помічати характерні риси людини. Недоліки цього методу – вплив на результати спостереження рівня кваліфікації та індивідуально-психологічних особливостей спостерігача, його ставлення до об’єкта спостереження, не контрольованість досліджуваного об’єкта, часто довга тривалість цього методу дослідження. Проте лише спостереженню психіка відкриває себе як осередок життя людини, тобто у її цілісності й повноті. Позитивною стороною спостереження є також те, що під час спостереження не порушується природний хід психологічних явищ. Недоліком – те, що дослідник змушений чекати, коли виникне явище, яке його цікавить. Спостереження особливо важливе для діагностування Дітей, оскільки їх дуже складно експериментально досліди. З огляду на це російський учений М. Басов у 20-ті роки XX ст. для спостереження за ними розробив методику, використавши такі принципи: максимально можливе фіксування об'єктивних зовнішніх виявів; спостереження цілісного безперервного процесу, а не його частин; вибірковість фіксування результатів (відповідно до завдань дослідження). Реєструвати, на його думку, слід не лише зовнішні вияви, а й внутрішні стимули, які їх зумовлювали, а також обставини спостереження. Спостереження за виявами психічної активності і станами суб'єктів дослідження збагатило психологію величезним обсягом інформації про внутрішнє життя людини.

Спостереження - метод вивчення психічних особливостей індивідів  на основі фіксації проявів їх поведінки.

У науковій практиці виокремлюють обсерваційний метод (спостереження), що полягає у поєднанні спостереження  і самоспостереження (інтроспекції). Передумовами його є пасивність суб'єкта пізнання (відмова від втручання  у досліджувані процеси для збереження природності їх перебігу); безпосередність  сприйняття (спостерігається те" що відбувається "тут-і-зараз")досліджувати внутрішню, суб'єктивну сутність мислення, уяви, волі, темпераменту, характеру, здібностей неможливо поза конкретними зовнішніми проявами. Предметом спостережень є вербальні та невербальні акти поведінки, що проявляються у ситуації або середовищі. Належно зафіксовані, вони стають характеристиками інтелектуального й особистісного розвитку" динаміки досягнень, вираженості станів тощо. Вивчаючи людей, дослідник може спостерігати:

1) мовну діяльність (зміст,  послідовність, тривалість, частоту,  спрямованість, інтенсивність);

2) експресивні реакції  (виразні рухи обличчя, тіла);

3) положення тіла у  просторі (переміщення, нерухомість,  дистанцію, швидкість, напрямок  рухів);

4) фізичні контакти (торкання, поштовхи, удари" спільні зусилля).

Важливу роль при цьому  відіграє спостережливість - здатність  помічати істотні, характерні, а також  малопомітні властивості предметів  і явищ.

Наукове спостереження відрізняється  від життєвого такими властивостями:

• цілеспрямованістю, оскільки спостерігач повинен чітко розуміти, що і для чого він сприйматиме, інакше його діяльність буде реєстрацією окремих подразників, а істотний матеріал не буде враховано;
• систематичністю, що дає змогу розрізнити випадкове і типове, закономірне;
• планомірністю, що обумовлює, як, коли, де, за яких умов здійснити спостереження;
• аналітичністю, яка не тільки констатує факти, а й пояснює, виявляє їх психологічну природу;
• реєстрацією результатів, що виключає помилки пам'яті, допомагає уникати суб'єктивізму висновків і узагальнень;
• оперуванням системою однозначних понять, спеціальних термінів, що сприяють чіткому і недвозначному позначенню матеріалу, який спостерігається, а також однаковості можливих інтерпретацій.

Наукове спостереження передбачає, що одержані дослідником у певних умовах дані з великою імовірністю  будуть підтверджені іншими дослідниками, якщо вони працюватимуть в аналогічних  умовах з тим самим об'єктом  спостережень. Підсумки наукового спостереження, хоча і зберігають певну суб'єктивність, менше залежать від особистості  спостерігача, ніж підсумки спостереження  життєвого.

Перевагами спостереження  як методу психологічного дослідження  є: велика кількість інформації, яку  збирають (забезпечує аналіз вербальної інформації, дій, рухів, учинків); збереження природності умов діяльності; допустиме  використання різноманітних технічних  засобів; необов'язкове отримання попередньої  згоди досліджуваних; недоліками - суб'єктивізм, оскільки результати залежать від досвіду, наукових поглядів, кваліфікації, інтересів, пристрастей, працездатності дослідника; неможливість контролювати ситуацію, втручатися у перебіг подій без  їх перекручувань; значні витрати часу через пасивність спостерігача.

Залежно від ступеня включеності дослідника в досліджуване середовище виокремлюють:

а) включене спостереження, за якого спостерігач бере участь у сприйнятій і реєстрованій ним  діяльності, а інші люди, як правило, вважають його учасником події;

б) стороннє спостереження, коли подія відбувається без особистої  участі спостерігача.

За ступенем стандартизованості процедур виокремлюють:

а) вільне, або пошукове, спостереження, яке, будучи пов'язаним із певною метою, позбавлене чітких обмежень у виборі того, на що звертати увагу, що фіксувати  тощо; при цьому допускають за необхідності зміну предмета дослідження і  правил. Його, як правило, застосовують на ранніх стадіях;

б) структуроване, або стандартизоване, спостереження, коли події, що відбуваються, фіксують відповідно до розробленої  програми. При цьому чітко визначено  правила спостереження, зміст дослідницьких  дій, способи реєстрації та аналізу  даних. Його застосовують, коли дослідник  повинен розрізняти відомі й очікувані  характеристики реальності, а не шукати нові. За таких умов звужується мета спостереження, але поліпшується порівнюваність отриманих результатів.

Дослідник має змогу обирати  певний вид спостереження, керуючись  науковою доцільністю, метою дослідження  тощо. Ефективним може бути комплексне використання спостереження у поєднанні  з іншими інструментами наукового  пошуку.

 

 

2. Бесіда як метод психодіагностичного дослідження.

 

Метод бесіди - психологічний вербально-комунікативний метод, що полягає у веденні тематично спрямованого діалогу між психологом і респондентом з метою отримання відомостей від останнього.

Бесіда - це метод збору  первинних даних на основі вербальної комунікації. Він при дотриманні певних правил дозволяє отримати не менш надійну інформацію, ніж у спостереженнях, про події минулого і сьогодення, про стійкі схильностях, мотиви тих чи інших вчинків, про суб'єктивні станах.

Було б помилкою вважати, що бесіда - найлегший для застосування метод. Мистецтво використання цього методу полягає в тому, щоб знати,які задавати питання,як переконатися в тому,що можна вірити отриманим відповідям. Дуже важливо, щоб розмова не перетворювалася на допит, оскільки її ефективність в цьому випадку дуже низька. Бесіда як метод психодіагностики має деякі відмінності за формою і характером організації.

Можливості бесіди як діалогу  – інструменту зустрічі людини з людиною - пов'язані, зокрема, з широтою вибору типу бесіди в спектрі від «повністю контрольованої» до «практично вільної». Основними критеріями віднесення бесіди до певного типу є особливості попередньо підготовленого плану (програма і стратегія) і характер стандартизації бесіди, тобто її тактика. Чим вище ступінь стандартизації бесіди, тим більше суворий, визначений і незмінним набір і форма запитань в ній,тобто тим більш жорсткою і обмеженою є тактика. Основні типи бесід:

• Повністю контрольована бесіда передбачає жорстку програму, стратегію і тактику;
• Стандартизована бесіда - стійкі програма, стратегія і тактика; 
• Частково стандартизована - стійкі програма і стратегія, тактика значно вільніша;
• Вільна - програма і стратегія заздалегідь не визначаються або ж тільки в основних рисах, тактика абсолютно вільна.
• Практично вільна бесіда - відсутність заздалегідь сформульованої програми і наявність ініціативної позиції в бесіді у того, з ким вона проводиться.
• Повністю і частково стандартизована бесіда дає можливість порівняння різних людей; бесіди такого типу є більш ємними у відношенні часу, можуть спиратися на менший досвід.

Проте їх великим недоліком  є те, що вони подаються не цілком природною процедурою, що має більш-менш виражений відтінок екзаменаційного опитування, і тому сковує безпосередність і викликає до дії захисні механізми.

Як правило, до подібного  типу бесід вдаються в тому випадку, якщо опитують вже встановлено співпрацю  зі співрозмовником, досліджувана проблема нескладна і носить скоріше частковий  характер.

Бесіда вільного типу завжди орієнтована на конкретного даного співрозмовника. Вона дозволяє одержувати безліч даних не тільки прямим, але  і непрямим чином, підтримувати контакт зі співрозмовником, відрізняється сильним психотерапевтичним змістом, забезпечує високу спонтанність прояву значущих ознак. Подібний тип бесіди характеризується особливо високими вимогами до професійної зрілості і рівня задає питання, його досвіду та вмінню творчо користуватися бесідою.

У цілому процедура проведення бесіди припускає можливість включення  в неї різноманітних модифікацій - тактичних прийомів, що дозволяють особливо збагатити її зміст. Так, у бесідах з дітьми добре виправдовують себе ляльки, різні іграшки, папір і олівець, драматичні сценки. Аналогічні прийоми можливі і в розмовах з дорослими людьми у необхідно тільки, щоб вони органічно входили в систему розмови. Пред'явлення конкретного матеріалу (наприклад, шкали) або обговорення змісту тільки що виконаної випробуваним малюнка стає не тільки «зачіпкою» для подальшого ходу бесіди, розгортаючи його програми, а й дозволяє отримати додаткові непрямі дані про випробуваному.

Незважаючи на очевидне розмаїття  типів розмови, всі вони мають  ряд постійних структурних блоків, послідовний рух по яких забезпечує бесіді повну цілісність.

Вступна частина бесіди відіграє дуже важливу роль у композиції. Саме тут необхідно зацікавити співрозмовника, залучити його до співпраці, т, е. «налаштувати його на спільну роботу.

Принциповим є те обставина, хто ініціював проведення бесіди. Якщо вона відбувається з ініціативи психолога, то її вступна частина повинна зацікавити співрозмовника темою майбутньої розмови, пробудити бажання брати участь у ньому, зробити зрозумілою значущість його особистої участі у розмові. Найчастіше це досягається за допомогою апелювання до минулого досвіду співрозмовника, проявом доброзичливого інтересу до його поглядів, оцінками, думок.

Випробуваному повідомляється також про зразкову тривалості розмови, її анонімності, і, якщо це є можливим, то про її цілі та подальше використання результатів. Якщо ініціатором майбутньої розмови є не сам психолог, а його співрозмовник, який звертається до нього з приводу своїх проблем, то вступна частина розмови повинна чітко продемонструвати головним чином наступне: що психолог тактовно і дбайливо ставиться до позицій співрозмовника, він нічого не засуджує, але й не виправдовує, приймаючи його таким, який він є. На початковій стадії бесіди особливу роль для встановлення і підтримки контакту грає невербальна поведінка психолога, що свідчить про розуміння і підтримки співрозмовника.  
Неможливо дати готовий алгоритм вступної частини бесіди, репертуар фраз і висловлювань. Важлива наявність чіткого уявлення про її цілі та завдання в даній розмові, Їхня послідовна реалізація, встановлення міцного контакту зі співрозмовником дозволяють переходити до наступного, другого етапу. Його характеризує наявність загальних відкритих питань по темі бесіди, викликають якомога більше вільних висловлювань співрозмовника, виклад ним своїх думок і переживань. Така тактика дозволяє психологу накопичити певну фактичну подієву інформацію.