Норми права: поняття, ознаки, види та структури

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Ноября 2012 в 12:29, контрольная работа

Описание

Поняття норми права
На думку профессора Венгерова, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене або визнане державою, забезпечене можливістю державного примусу, яке регулює суспільні відносини.
Визначення поняття норми права, близько до визначення Венгерова, дає професор Котюк. «Норма права – це офіційне, формально визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою, охороняється нею від порушень, направлене на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав і обов’язків суб’єктів права».

Работа состоит из  1 файл

Психология.doc

— 130.00 Кб (Скачать документ)

     До критеріїв, за  якими Ю.А. Ведєрніков та В.С.  Грекул класифікують норми права, В.М. Марчук та Л.В. Ніколаєва додають ще два:

  1. За юридичною силою актів:
  • законодавчі – виходять від законодавчого органу. Містяться в законах, основах законодавства, кодексах.
  • підзаконні – виходять від органів виконавчої влади. Закріплені в указах, постановах тощо. 
  1. За способом викладення змісту норми в тексті нормативного акта:
  • визначені норми – це переважна їх більшість. Тексти цих норм мають цілком певні правила поведінки. Вони безпосередньо й прямо сформульовані у самому тексті відповідної статті закону.
  • відсилочні норми – це своєрідна модифікація визначених норм. Їх специфіка полягає у тому, що формулювання такої норми містить посилання на якусь іншу вже встановлену і діючу норму.
  • бланкетні норми подібні до відсилочних за тією ж ознакою, тобто вони, не встановлюючи змісту правила поведінки, також відсилають, але не до інших конкретних статей чи нормативних актів, а до органів, які приймають такі акти.

 

2.Адміністративні правопорушення: поняття та ознаки. Поняття складу адміністративного правопорушення.

Адміністративні правопорушення: поняття та ознаки

Фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності є скоєне правопорушення, що тягне за собою адміністративне стягнення.

В законодавстві поняття "адміністративне правопорушення" сформульоване в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Згідно з цим Кодексом, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний чи громадський порядок, суспільну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, коли правопорушення за своїм характером не тягне за собою згідно з чинним законодавством кримінальної відповідальності.

Отож, адміністративне  правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно  віднести: суспільну небезпеку, протиправність, винність і покарання.

Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти  поведінки: дію чи бездію. Дія - це активне  невиконання законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони (наприклад, порушення правил полювання, користування без дозволу радіопередавачем тощо). Бездія - пасивне невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов'язків (скажімо, порушення порядку реєстрації чи виписки іноземних громадян і осіб без громадянства та оформлення для них документів).

Важливою ознакою адміністративного  правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди  інтересам громадян, суспільства, держави. Слід зазначити, що адміністративне законодавство конкретно не передбачає у свої нормах цієї ознаки як універсальної властивості. Водночас, адміністративні правопорушення посягають на конкретні відносини і завдають шкоди правопорядкові, а до осіб, які їх скоїли, вживаються заходи державного впливу. Особливістю розмежування суспільної небезпеки є той критерій, за яким адміністративне правопорушення є на ступінь нижчим, аніж скоєння злочину.

Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства. Доцільно зазначити, що правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці - трудове право; агрохімічних норм - земельне право). Діяння, яке не є протиправним, не може утворювати адміністративного правопорушення і відповідно тягти за собою адміністративну відповідальність.

Наступною ознакою є  вина, тобто психічне ставлення особи  до своєї поведінки та її наслідків. Вина виступає у двох формах; у вигляді  умисної та необережної. Ступінь  вини береться до уваги за накладання стягнення, звільнення від адміністративної відповідальності. Відсутність вини виключає визнання діяння як адміністративного порушення.

Важливою юридичною  ознакою адміністративного правопорушення є те, що за його скоєння настає тільки адміністративна відповідальність. Тобто, якщо за порушення норм загальнообов'язкового характеру, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративної відповідальності не передбачено, то воно не визнається адміністративним правопорушенням.

Склад адміністративного  правопорушення

Адміністративне право надає великого значення складові адміністративного правопорушення. Його необхідно відрізняти від ознак адміністративного правопорушення. Це питання має не стільки теоретичне, скільки практичне значення. Адже за наявності всіх ознак адміністративного правопорушення може бути відсутнім склад адміністративного правопорушення, що тягне за собою протизаконність притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, склад адміністративного  правопорушення - це передбачена нормами  права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він криє в собі: а) об'єкт; б) об'єктивну сторону; в) суб'єкт; г) суб'єктивну сторону.

Об'єкт адміністративного  правопорушення - це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом, а також регулюються нормами трудового, цивільного, земельного, фінансового права, за порушення яких накладаються адміністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопорушення можуть бути також здоров'я, честь і гідність людини.

Тобто, об'єктом виступають конкретні норми, приписи, законні  вимоги, заборони. Це означає, що форми, в яких знаходить своє вираження  конкретний об'єкт, можуть бути різними. Скажімо, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях - на вулицях, стадіонах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту і т. д. чи поява у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, є посяганням на громадський порядок, а отже - адміністративним правопорушенням.

Об'єктивна сторона  адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії  чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу  скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності. Законодавство про адміністративні правопорушення охоплює саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Суб'єктами адміністративних правопорушень виступають громадяни  чи посадові особи. Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилося 16 років. Особа у віці 16-18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до відповідальності на загальних підставах.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за правопорушення, пов'язані з недотриманням  установлених правил у сфері порядку  управління, громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, виконання яких входить до їхніх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за неналежне забезпечення виконання їх іншими особами, насамперед підлеглими. На них накладається дисциплінарне стягнення, якщо правопорушення було здійснене під час виконання ними службових обов'язків.

Іноземні громадяни  та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах згідно з чинним законодавством України.

Суб'єктивна сторона  адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки  правопорушника. Адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так  і з необережності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, котра його вчинила, усвідомлювала  протиправний характер своєї дії  чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо  допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, котра його вчинила, передбачала  можливість настання шкідливих наслідків  своєї дії чи бездіяльності, але  легковажно розраховувала на їх відвернення  або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Отже, тільки за наявності  складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.

 

3.Визначити  спадкову масу та спадкоємців після смерті громадянина А, та поділіть її  між спадкоємцями за таких умов. Гр.А разом зі своєю дружиною (Гр.Б) у шлюбі побудували житловий будинок (іншого майна в них не було), в якому разом і мешкали. Також вони виховували двох синів ( один з яких С. – інвалід, а другий Г. (31 рік) при житті Гр.А був засуджений за вчинення замаху на життя Гр.А. При цьому у своєму заповіті Гр.А заповів своє майно своїй дружині Гр.Б.

Спадковою масою є житловий будинок, який побудували Гр. А і Гр. Б, перебуваючи у шлюбі.(Іншого майна в них не було). Відповідно до заповіту все майно Гр.А заповів своїй дружині, але Частина 1 Статті 1241 Цивільного Кодексу України затверджує: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом 
(обов'язкова частка). Таким є один із синів, Гр. С, який є інвалідом, і має право на половину частки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 




Информация о работе Норми права: поняття, ознаки, види та структури